---

Діоксид вуглецю подають у дихальну машину через контрольно-вимірювальну систему, ком­пенсаційний мішок і два односторонні клапани.

Безпосередньо після зволожувача невелику кількість видихуваного повітря постійно відбирають через лінію відбирання проб і потім подають до видихуваного повітря перед зволожувачем через аналізатор СО₂.

Розташовують кондиціонер об’ємом від 500 мл до 1000 мл, показаний на рисунку 2.

Через кондиціонер підтримують потік проточної води швидкістю 3 дм³/хв.

На рисунку 3, як приклад, показано необхідний зволожувач. Температуру видихуваного повітря перевіряють і регулюють перед початком випробовувань в точці вимірювання температури, яка розташована в центральному нарізевому з'єднанні. Для вимірювання вмісту діоксиду вуглецю і кисню у вдихуваному повітрі за допомогою допоміжних легень у визначеному місці (див. рисунок 1) постійно відбирають на фазі вдиху еквівалентну кількість дихального газу, яку подають до аналі­заторів кисню і діоксиду вуглецю. Вміст кисню у відібраному дихальному газі повинен співвідно­ситись із значенням діоксиду вуглецю, наданим у таблиці 6. Після аналізування залишковий об’єм азоту і діоксиду вуглецю повертають назад до контуру. Загальний об’єм шляхів проходження газу через випробовувальне устатковання (за винятком дихальної машини) не повинен перевищувати 2000 см³.

Під час випробування застосовують різні з’єднувачі залежно від лицевої частини апарата: — апарат з центральним нарізевим з’єднанням: з'єднувач — відповідно до рисунка 4;

• апарат з нерознімним з’єднанням з маскою: муляж голови (голова ШеффІлда) — відповідно до рисунка 5;

• апарат з нерознімним з’єднанням з мундштучним пристроєм: з’єднувач — відповідно до ри­сунка 6.

Температуру вдихуваного повітря вимірюють в позначених на рисунках 4 і 6 місцях за допо­могою високочутливої термопари (наприклад, термопара NiCr — Ni діаметром 0,2 мм).

Вміст кисню, діоксиду вуглецю, температуру вдихуваного повітря і опір диханню безперервно вимірюють і заносять до звіту.

Якщо інше окремо не визначено, випробовування проводять за температури (23 ± 2) °С і відносної вологості навколишнього повітря від 85 % до 95 % до повного закінчення повітря.

Поверхневий опір визначають для зовнішніх частин, якщо таке визначання дозволяє їх розмір, або для випробовувального зразка у вигляді прямокутної пластини з визначеними на рисунку 7 розмірами, до поверхні якого прикладають два паралельні електроди з використанням струмо- провідної фарби з розчинником, що не здійснює помітного впливу на електричний опір.

Випробовуваний зразок повинен мати непошкоджену поверхню, яку спочатку очищують дис­тильованою водою, потім спиртом (або іншим розчинником, який змішують з водою і він не впливає на матеріал зразка) і знову дистильованою водою перед осушуванням. Не торкаючись оголеними руками, зразок витримують 24 год за температури (23 ± 2) °С і відносної вологості (50 ± 5) %. Ви­пробовування проводять за таких самих умов навколишнього середовища.

Прикладена протягом однієї хвилини напруга постійного току повинна дорівнювати (500 ± 10) В.

Під час випробовування напруга повинна бути настільки стабільна, щоб зарядний струм че­рез коливання напруги можна було порівняти зі струмом, який проходить через випробовуваний зразок.

Зазвичай це забезпечується використанням елемента живлення або акумулятора.

Поверхневий опір є співвідношенням прикладеної до електродів напруги постійного струму до загального струму, який проходить між ними під час прикладання напруги протягом 1 хв.

Використовують методи випробовувань відповідно до додатка А.

З’єднання дихального шланга розміщують і відрегульовують так, щоб навантага була прик­ладена перпендикулярно площині з’єднань.

Прикладають навантагу 250 Н і з’єднання перевіряють на ознаки неполадок.

Матеріал підвісної системи випробовують розміщуванням у полум’ї пропанового газу. Повітряний вентиль пальника повинен бути повністю закритий. За рахунок регулювання подавання газу ви­соту полум'я встановлюють 40 мм. Температура полум’я, виміряна на висоті 20 мм над основою полум’я, повинна становити (800 ± 50) °С. Випробовуваний матеріал тримають у горизонтальному положенні на висоті 20 мм над основою полум'я протягом 12 с так, щоб полум’я діяло на краї ви­пробовуваного компонента. Використовують випробовувальне устатковання, показане на рисунку 8.

Апарат приєднують до ловітроподавальної системи через з’єднувач дихального обладнання. Тиск, який накопичується в пристрої безпосередньо перед надлишковим клапаном, вимірюють з використанням точного вимірювального приладу.

Об’єм вимірюють за допомогою засобів газометрії.

Ефективний об'єм дихального мішка визначають видалянням газу з дихального мішка в діа­пазоні від позитивного тиску 7,5 мбар до негативного тиску 5 мбар.

За необхідності надлишковий клапан і вентиль балона зі стисненим газом герметизують.

Пристрій повинен пройти такі випробовування:

1. вплив атмосфери температурою (70 ± 3) °С протягом 72 год;

2. вплив атмосфери температурою (70 ± 3) °С і відносною вологістю від 95 % до 100 % про­тягом 72 год;

3. вплив атмосфери температурою (мінус ЗО ± 3) °С протягом 24 год.

Для температурних випробовувань балони з газом повинні бути наповнені не менш ніж на 50 % від визначеного виробником максимального тиску наповнення.

Здатність до займання випробовують відповідно до 8.5 EN 136.

Апарат з лицевою частиною приєднують до дихальної машини за допомогою відповідного з’єднувача. Апарат з маскою одягають на Шеффілдівський муляж голови; апарат з мундштучним пристроєм приєднують безпосередньо до вихідного отвору дихальної машини. Дихальну машину встановлюють на 20 циклів/хв і 2,0 дм³/цикл (див. рисунок 9).

Апарат з запобіжним клапаном для знижування тиску випробовують так:

З вимкненою дихальною машиною до вихідного отвору запобіжного клапана приєднують відповідний пристрій вимірювання потоку і подають повітря з боку середнього тиску редуктора тиску. Тиск подавання повітря поступово збільшують до створення потоку через запобіжний клапан 100 дм³/хв. Після створення таких умов вмикають дихальну машину і вимірюють опір диханню у відповідному місці.

Апарат без запобіжного клапана для знижування тиску випробовують так:

Кисень потоком 100 дм³/хв подають у апарат у відповідному місці, такому, як, наприклад, вхідний отвір легеневого автомата.

За цих умов проводять випробовування дихального апарата з лицевою частиною із застосу­ванням дихальної машини. Опір диханню вимірюють у відповідному місці.

Для проведення випробовування ефективний об’єм випробовувальної камери повинен ста­новити 500 мл.

8. МАРКОВАННЯ

   1. Виробника, постачальника або Імпортера потрібно ідентифікувати за назвою, торго­вельним знаком або іншими засобами ідентифікації.

   2. Усі одиниці однакової моделі повинні бути забезпечені маркованням для ідентифікації типу.

   3. Тип І клас апарата

   4. Номер цього стандарту

   5. Серійний номер

   6. Дата виготовлення (рік виготовлення)

   7. Надані засоби Ідентифікування дати (року) виготовлення у випадках, коли на експлуа- тувальні властивості продукції може вплинути старіння.

   8. Складові частини і деталі, які впливають на безпеку використовування, повинні бути легко ідентифіковні.

Відповідну інформацію щодо частин, які впливають на безпеку і не можуть бути марковані через малий розмір, долучають до вказівок щодо експлуатування.

Редуктор тиску повинен бути розбірливо маркований серійним номером. Марковання повинно давати змогу легко визначити рік виготовлення. Додатково наносять відмітку дати проведення (рік і місяць) останніх випробовувань і відмітку про проведення даних випробовувань.

Відповідна інформація щодо частин, які не можуть бути помарковані, повинна міститись в інструкціях, які надає виробник.

8. ІНФОРМАЦІЯ, ЯКУ НАДАЄ ВИРОБНИК

   1. У разі постачання кожен апарат повинен бути супроводжений інформацією, яку надає виробник.

   2. Інформація, яку надає виробник, повинна бути складена офіційною мовою(-ами) країни призначення.

   3. У Інструкціях, які надає виробник, повинна бути уся необхідна для навченого і кваліфі­кованого персоналу інформація такого змісту:

• тип і клас апарата;

• використовування/обмеження до використовування;

• методи контролювання перед використовуванням;

• спосіб надягання та припасовування розміру;

• правила експлуатування;

• правила обслуговування (краще окремо надрукована інструкція);

• умови зберігання.

Повинен бути визначений склад газу в балоні(-ах) для автономного регенерувального дихаль­ного апарата зі стисненим киснем і азотом.

Щоб досягнути надійної роботи устатковання, визначені у таблиці 7 значення щодо наявності вологи у газі не можна перевищувати.

Таблиця 7 — Максимальний вміст вологи

• припасовування лицевої частини (контрольні операції перед використовуванням);

• підсос повітря, викликаний лицевим поростом;

• якість газу;

• використовування обладнання у вибухонебезпечній атмосфері;

• використовування під водою.

Значення будь-якої використаної піктограми.

1. — дихальна машина;

2. — допоміжна «легеня» (контролює дихальна машина);

— система клапанів;

— регулювальний вентиль (контролює дихальна машина);

—термостат;

— нагрівальний елемент;

— зволожувач (див. рисунок 3);

— кондиціонер (див. рисунок 2);

— охолоджувальний радіатор;

— місткість для сконденсованої води;

— вхід/вихід охолодженої води;

— аналізатор діоксиду вуглецю (видихуване повітря);

— контрольно-вимірювальна система для діоксиду вуглецю;

14. — газометр для діоксиду;

— компенсаційний мішок для дозування діоксиду вуглецю;

— односторонній клапан;

— газометр для відібраної проби повітря;

— аналізатор кисню;

— аналізатор і реєстратор діоксиду вуглецю (вдихуване повітря);

— обладнання з графобудівником для вимірювання температури;

— з’єднувальний вузол (див. рисунки 4, 5 і 6);

— дихальний апарат;

— пристрій з графобудівником для вимірювання тиску

Рисунок 1 — Схема випробовувального устатковання для дихальних апаратів

Розміри у міліметрах

1. —дихальна машина;

2. — вхід охолодженої води;

3. — вихід охолодженої води;

4. — отвір для контролювання рівня води;

5. — від регулювального вентиля.

Рисунок 2 — Приклад кондиціонера

250

1. — від дихальної машини;

2. — вмістище для наповнювання;

3. — термостат (контролює нагрівальний елемент);

4. — до регулювального вентиля;

— нагрівальний елемент від 250 Вт до 300 Вт

.

Рисунок 3 — Приклад зволожувача

Розміри у міліметрах

1. — місце вимірювання тиску:

2. — місце вимірювання температури;

З — центральний нарізевий з’єднувальний вузол відповідно до EN 148-2.

Рисунок 4 — З'єднувальний вузол для дихального апарата з центральним нарізевим з’єднувальним вузлом

1. — місце вимірювання температури (видих);

2. — місце вимірювання температури (вдих);

3. — місце вимірювання тиску;

4. — термопара;

5. — до манометра;

6. — шеффілдівський муляж голови.

Рисунок 5 — Муляж голови для дихального апарата з нерознімним з’єднанням з маскою