Страница 6: ДСТУ IEC/ISO 31010:2013. Керування ризиком. Методи загального оцінювання ризику (62225)

Дуже важливу роль у цьому методі відіграє результативне координування, яке полягає у тому, щоб стимулювати обговорення на початковому етапі, періодично спрямовувати увагу групи на інші відповідні сфери та виявляти проблеми, що виникають під час обговорювання (яке зазвичай є досить жвавим).

Мозкову атаку можна застосовувати спільно з іншими методами загального оцінювання ризику, описаними далі, або окремо як методику стимулювання творчого мислення на будь-якій стадії проце­су керування ризиком і будь-якій стадії життєвого циклу системи. її можна застосовувати для обгово­рення на високому рівні, де ідентифікують проблеми, для докладнішого критичного аналізування або на рівні подання докладних даних, пов’язаних з конкретними проблемами.

Мозкова атака надає вирішального значення творчому мисленню. Тому вона особливо корисна під час ідентифікування ризиків, пов’язаних з новими технологіями, коли даних немає чи коли необхідно віднайти новаторські рішення проблем.

8. . 1.3 Вхідні дані

Група осіб зі знанням організації, системи, процесу чи застосування, що будуть піддані цією групою загальному оцінюванню.

8. .1.4 Процес

Мозкова атака може бути формалізованою чи неформалізованою. Формалізована мозкова атака більш структурована, коли заздалегідь підготовлено учасників, визначено ціль і завдання засідання, передбачено способи оцінювання ідей, що їх висуватимуть. Неформалізована мозкова атака менш струк­турована і часто ситуативніша.

За формалізованого процесу

• до початку засідання координатор готує для обміркування підказки та навідні питання відповід­но до конкретного випадку;

• визначають цілі засідання та пояснюють правила;

• координатор задає напрям обмірковування і кожний учасник розглядає подані ідеї, визначаю­чи якнайбільше можливих проблемних питань. На цьому етапі не обговорюють те, треба чи не треба долучати ще щось до переліку, або те, що розуміють під конкретними висловлюваннями, оскільки ця ситуація має тенденцію утруднювати вільний хід обговорення. Приймають усі вхідні дані, жодну з них не піддають критиці, і група швидко продовжує обговорення, щоби цими ідеями уможливити ініціювання нестандартного мислення;

• коли один напрям обміркування вичерпано чи обговорення занадто відхилилося, координатор може задати учасникам новий напрям обговорення. Однак ідеться про те, щоб зібрати якнайбільше різноманітних ідей для подальшого аналізування.

• . 1.5 Вихідні дані

Вихідні дані залежать від стадії процесу керування ризиком, на якій цей метод застосовують, на­приклад, на стадії ідентифікування вихідними даними може бути перелік ризиків і поточних засобів конт­ролювання.

В.1.6 Переваги та обмеженості

Переваги мозкової атаки:

• вона стимулює творче мислення, даючи змогу ідентифікувати нові ризики та оригінальні рішення;

• вона уможливлює залучення ключових зацікавлених сторін і, тому, сприяє загальному обміню­ванню інформацією;

• її можна відносно швидко та легко запровадити.

Обмеженості:

• учасникам може бракувати компетентності та знань, щоб робити результативний внесок;

• через її відносну неструктурованість важко продемонструвати, що процес був всеохопним, тобто що було враховано всі потенційні ризики;

• у конкретній групі може бути певна динаміка обговорення, коли деякі особи з цінними ідеями не висловлюються, а інші домінують в обговоренні. Цю ситуацію можна долати за допомогою комп’ютери­зованої мозкової атаки з використанням чат-форумів або методу номінальної групи. Комп’ютеризовану мозкову атаку можна налаштувати так, щоб вона була анонімною, даючи змогу уникати персональних або політичних питань, які можуть перешкоджати вільному обговоренню ідей. За методом номінальної групи ідеї надходять до координатора анонімно і потім їх обговорюють усі учасники групи.

У структурованому опитуванні опитуваним особам ставлять низку підготовлених запитань з арку­ша навідних запитань, які спонукають опитувану особу розглядати ситуації з різних кутів зору і, таким чином, ідентифікувати ризики з цих поглядів. Напівструктуроване опитування провадять подібним чи­ном, але воно надає більшу свободу для обговорення, щоб дослідити питання, які виникають.

Структуроване та напівструктуроване опитування корисне в тих випадках, коли важко зібрати людей на засідання для мозкової атаки чи коли вільна дискусія в групі недоречна до ситуації чи залучених осіб. Це опитування найчастіше застосовують, щоб ідентифікувати ризики чи оцінити результативність наявних засобів контролювання в межах аналізування ризику. їх можна застосовувати на будь-якій стадії проекту чи процесу. Вони є засобом отримання від зацікавлених сторін вхідних даних для загального оцінювання ризику.

Вхідні дані охоплюють:

• чітко визначені цілі опитувань;

• перелік опитуваних осіб, вибраних серед представників відповідних сторін-учасниць;

• підготовлену низку запитань.

Складають низку доречних запитань, яких має дотримувати опитувач. Треба, щоб запитання були, за можливості, однозначними, простими, на мові опитуваної особи і стосувалися лише однієї пробле­ми. Також готують можливі подальші запитання задля необхідних уточнень.

Потім запитання ставлять опитуваній особі. Прагнучи уточнення, треба ставити відкриті запитан­ня. Треба дбати про те, щоб не чинити впливу на опитувану особу.

Відповіді треба розглядати з певним ступенем гнучкості, щоб забезпечити можливість охопити ті сфери, до дослідження яких опитувана особа, можливо, хоче долучитися.

Вихідні дані — це судження представників зацікавлених сторін стосовно проблем, які є предме­том опитування.

Переваги структурованих опитувань:

• структуровані опитування надають можливість опитуваним особам мати час для розміркову­вання над проблемою;

• обмінювання інформацією «один на один» може сприяти більш поглибленому розгляданню проблем;

структуровані опитування дають змогу залучати більшу кількість зацікавлених сторін, ніж моз­кова атака, яку провадить відносно невелика група.Обмеженості:

• координатор витрачає багато часу на збирання численних думок у цей спосіб;

• упередженість допускають і не усувають під час групового обговорювання;

• може виявитися неможливим стимулювати творче мислення присутніх осіб, що є значною пе­ревагою мозкової атаки.

Метод Дельфі (або метод експертних оцінок) — процедура досягнення надійного консенсусу ду­мок групи експертів. Хоча цей термін нині широко використовують на означення будь-якої форми моз­кової атаки, істотна особливість методу Дельфі, згідно з його початковим формулюванням, полягала в тому, що експерти висловлювали свої думки індивідуально й анонімно, маючи можливість ознайом­люватись з думкою своїх колег під час процесу.

Метод Дельфі можна застосовувати на будь-якій стадії процесу керування ризиком або на будь- якій стадії життєвого циклу системи кожного разу, коли потрібен консенсус думок експертів.

Сукупність питань, щодо яких потрібно дійти консенсусу.

Групу експертів опитують за допомогою напівструктурованої анкети. Експерти не знають один одного, тому їхні думки незалежні.

Процедура така:

• формують команду, яка запроваджуватиме та відстежуватиме процес реалізовування методу Дельфі;

• добирають групи експертів (може бути одна чи кілька спеціалізованих груп експертів);

• разробляють анкети першого етапу;

• тестують анкети;

• надсилають анонімні анкети кожному члену групи;

• аналізують і об’єднують інформацію за першим етапом і розсилають її членам групи для обговорення;

• отримують відповіді членів групи та повторюють процес доти, доки не буде досягнено консенсусу.

Консенсус щодо розглядуваної проблеми.

Переваги:

• зважаючи на анонімність суджень, більш імовірним є висловлювання непопулярних думок;

• усі думки є рівноважними, що дає змогу уникати проблеми переважання думок окремих особи­стостей;

• дає право власності на результати;

• немає потреби збирати учасників одночасно в одному місці.

Обмеженості:

• потребує багато часу та значних витрат праці;

• учасники мають бути здатні чітко письмово викладати свої думки.

Переліки контрольних запитань ■— це переліки небезпечних чинників, ризиків або відмов засобів контролювання, розроблені, зазвичай, на підставі досвіду, а також за результатами попереднього за­гального оцінювання ризику чи за результатами відмов у минулому.

Переліки контрольних запитань можна використовувати для ідентифікування небезпечних чинників і ризиків або для оцінювання результативності засобів контролювання. Вони застосовні на будь-якій стадії життєвого циклу продукції, процесу чи системи. їх можна застосовувати в межах інших методів загального оцінювання ризику, але найдоцільніше їх застосовувати для перевіряння того, що все охоп­лено після застосування більш творчого методу ідентифікування нових проблем.

Попередньо набуті інформація та фахова компетентність щодо проблеми, які дають змогу вибра­ти доречний і, краще, затверджений перелік контрольних запитань або розробити його.

Процедура така:

• визначають сферу застосування;

• вибирають перелік контрольних запитань, який належно охоплює всю сферу застосування. Пе­реліки контрольних запитань треба вибирати ретельно, зважаючи на їхню призначеність. Наприклад, перелік контрольних запитань стандартних засобів контролювання не можна використовувати для іден­тифікування нових небезпечних чинників або ризиків;

• особа чи команда, які використовують перелік контрольних запитань, розглядають кожний еле­мент процесу чи системи і критично аналізують, чи наявні щодо цих елементів питання в переліку конт­рольних запитань.

Вихідні дані залежать від стадії процесу керування ризиком, на якій їх застосовують. Наприклад, вихідними даними може бути перелік неадекватних засобів контролювання чи перелік ризиків.

Переваги переліків контрольних запитань:

• їх можуть використовувати нефахівці;

• якщо їх належно розроблено, вони об’єднують широкий спектр фахової компетентності в легко застосовну систему;

• вони дають змог/ не забувати про звичайні проблеми.

Обмеженості:

• мають тенденцію стримувати творче мислення щодо ідентифікування ризиків;

• стосуються «відомих відомих» (того, про що відомо, що воно відомо), а не «відомих невідо­мих» (того, про що відомо, що воно невідомо) або «невідомих невідомих» (того, про що невідомо, що воно невідомо);

• заохочують до поведінки типу «проставлення позначки в клітинках»;

• мають тенденцію спиратися на спостереження і, тому, оминати проблеми, що їх легко можна не побачити.

Попереднє аналізування небезпечного чинника — простий індуктивний метод аналізування, який полягає в тому, щоб ідентифікувати небезпечні чинники, а також небезпечні ситуації та події, які мо­жуть зашкодити діяльності, устаткованню чи системі.

Зазвичай це аналізування провадять на початковій стадії розробляння проекту, коли є лише не­великий обсяг інформації стосовно окремих частин проекту чи процедур функціювання, і воно часто може передувати подальшому дослідженню чи подавати інформацію для встановлення вимог до про­екту системи. Також воно може бути корисним під час аналізування наявних систем, щоб визначити пріоритетність небезпечних чинників і ризиків для більш поглибленого аналізування чи коли обставини унеможливлюють застосування більш докладних методів.

Вхідні дані:

— інформація про оцінювану систему;

—• наявні та доречні відомості щодо проектування системи.'

Складають перелік небезпечних чинників і загальних небезпечних ситуацій і ризиків, розглядаючи такі характеристики: