Перейти до вмісту
ДНАОП — нормативні документи з охорони праці
ДСТУ 4462.3.01:2006
/ 8

  1. Малонебезпечні відходи (IV класу) збирають у відкриту тару або у вигляді конусоподіб­ної купи в умовах, що дають змогу виконувати вантажно-розвантажувальні і транспортні роботи. (Зазначені відходи можуть бути об’єднані з комунальними (побутовими) відходами в місцях роз­міщування останніх або використані як ізолівний матеріал, а також для різних робіт у разі плану­вання території без негативних наслідків для довкілля та здоров’я людей).

  1. Для збирання і тимчасового накопичування відходів на підприємствах, в цехах, на дільницях повинні бути відведені і обладнані відповідні майданчики, встановлена помаркована тара, відсіки, бункери тощо з чітким позначанням виду відходів, групи, ступеня (класу) небезпеки, (зокрема за токсичністю), марки. Конструкція та розміри тари повинні забезпечувати легку запов- нюваність та відвантаження відходів і унеможливлювати їх змішування, а також забруднення і псу­вання відходів, які можна використовувати як вторинну сировину.Зберігання відходів на території підприємства

    1. Зберігання відходів — як їх тимчасове розміщення на території підприємств, установ, організацій (далі — підприємств) може мати такий характер:

  • технологічно обумовлене — зберігання у виробничих приміщеннях (цехах, дільницях, до­поміжних спорудах при них тощо), що пов’язане з їх первинним збиранням і накопичуванням;

  • проміжне (перед остаточним видалянням чи утилізацією) зберігання — на промислових пло­щадках, у стаціонарних і нестаціонарних складських приміщеннях, під тимчасовим накриттям тощо.

  1. Зберігають небезпечні відходи на території підприємств — суб’єктів господарської діяль­ності згідно з відповідним встановленим порядком.

Кількість відходів, яку можна зберігати на території підприємства, та умови їх зберігання виз­начають підприємства за погодженням з місцевими органами Мінприроди України, виходячи із сту­пеня (класу) їх небезпеки (зокрема токсичності), за фізико-хімічними властивостями (зокрема аг­регатним станом, леткістю тощо), з урахуванням комбінованого впливу та інших характеристик, зафіксованих у паспорті відходів підприємства (додаток Б).

  1. У разі зберігання небезпечних відходів у виробничому приміщенні ті з них, що належать до надзвичайно небезпечних (І клас), а також інші небезпечні відходи, якщо вони перебувають у рідкому і газоподібному стані, повинні перебувати у герметичній тарі. Ці відходи, а також небезпечні відходи очисних споруд після їх очищення, потрібно видаляти з виробничих приміщень протягом доби.

Тверді високонебезпечні відходи (II клас), зокрема сипучі, які зберігають в контейнерах, пла- стикових або паперових пакетах, мішках потрібно видаляти протягом 2-х діб.

Відхил від зазначених строків зберігання відходів у виробничих приміщеннях допустиме за погодженням з місцевими підрозділами спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами та з санітарно-епідеміологічною службою.

Кількість та строки зберігання помірно- та малонебезпечних відходів (III—IV класів) у вироб­ничому приміщенні встановлюють, виходячи із загальних вимог щодо безпеки (пожежо-вибухоне- безпечності, можливості виникнення аварійних ситуацій, хімічних реакцій тощо).

У разі зберігання відходів у виробничому приміщенні повинні бути забезпечені вимоги до по­вітря робочої зони згідно з ГОСТ 12.1.005.

  1. Проміжне зберігання і накопичення небезпечних відходів усіх категорій (класів) небез­пеки на території підприємства допустиме у випадках:

  • накопичення відходів до транспортної партії (для перевезення для видаляння чи утилізу- вання).

  • очікування обробляння чи переробляння (для наступного транспортування);

  • наступного утилізування відходів самим підприємством;

  • тимчасової відсутності спеціально відведених місць чи об’єктів видалення.

  1. За відсутності можливості видаляння надзвичайно- та високо небезпечних відходів (І—II класів) з території підприємства згідно зі встановленим порядком допустиме їх зберігання на промис­лових майданчиках (в межах території підприємств, установ, організацій) у відокремлених приміщен­нях, зокрема складських, під тимчасовим накриттям (під навісом) з дотримуванням зазначених вище вимог. Дозволено зберігати такі відходи на території підприємства понад два роки за окремим погод­женням з місцевими органами охорони довкілля та санітарно-епідеміологічною службою.

  2. Спосіб зберігання відходів визначають ступенем (класом) їх небезпеки:

  • відходи надзвичайно небезпечні (І класу) зберігають у герметичній, як правило, твердій тарі (контейнери тощо);

  • відходи високонебезпечні (II класу) зберігають у закритій тарі (закриті ящики, пластикові пакети, мішки тощо);

  • відходи помірнонебезпечні (III класу) зберігають у відкритій чи закритій тарі (ящиках, мішках, пакетах тощо);

  • відходи малонебезпечні (IV класу) можна зберігати відкрито — навалом, насипом.

  1. Зберігання помірно- та малонебезпечних відходів (III—IV класів) на території промисло­вих майданчиків у відкритому вигляді (навалом, насипом, у відкритій тарі тощо) дозволено у разі до-тримування таких вимог:

  • концентрація шкідливих речовин у повітрі на висоті до 2-х метрів від поверхні землі не по­винна перевищувати ЗО % гранично допустимої концентрації згідно з ГОСТ 12.1-005 чи іншими відповідними стандартами (нормативами);

  • концентрація шкідливих речовин у ґрунті санітарно-захисної зони, обумовлена міграцією ток­сичних інгредієнтів відходів, не повинна перевищувати допустимих норм згідно з ГОСТ 17.4.2.01, а в грунтових та поверхневих водах — гранично допустимої концентрації згідно з чинними норма­тивними актами [3];

  • територія промислової площадки повинна бути розміщена з підвітряного боку, мати покрив з непроникливого для токсичних речовин матеріалу та бути обладнана автономним водовідводом. Потрапляння поверхневого стоку з площадки в загальний водовідвід повинно бути вилучене за рахунок обваловування й інших заходів. Для зазначеного стоку необхідні спеціальні очисні спору­ди, що забезпечують уловлювання і знешкоджування токсичних речовин;

  • зберігають відходи в умовах захисту їх від впливу атмосферних осадів і вітру.

  1. Зазначені у 7.2.3—7.2.7 вимоги не поширюються на спеціально обладнані місця (об’єкти) видаляння відходів (шламонакопичувачі, шлаковідвали тощо), побудовані за відповідними проектами.

Місця (об’єкти) довгострокового зберігання відходів (більше 2-х років) прирівнюються до місць їх видаляння і на них поширюються відповідні вимоги щодо ведення моніторингу, контролю та складання паспортів місць видаляння відходів.

  1. Транспортування відходів

    1. Транспортують відходи в непошкодженому пакованні використовуючи транспортні засо­би, призначені для відходів відповідного класу небезпеки, з дотримуванням таких вимог:

  • перевозять небезпечні відходи за межами підприємства за наявності ліцензії на поводжен­ня з ними та паспорта відходів і за порядком, визначеним чинним законодавством про перевезення небезпечних вантажів;

  • транспортні засоби повинні бути спеціально устатковані таким чином, щоб під час їхньої експлуатації унеможливити втрати відходів і забруднення ними довкілля та негативний вплив на здоров’я людей;

  • кількість перевезених відходів не повинна перевищувати вантажного об’єму відповідного транспортного засобу;

  • усі процеси, пов’язані з навантажуванням, перевезенням і розвантажуванням найбільш небезпечних відходів (І—III класів), повинні бути максимально механізовані. Під час перевезення напіврідких (пастоподібних) відходів, які течуть, використовують транспортні засоби, що мають шланговий пристрій для зливання;

  • для твердих, сипучих і пилоподібних відходів використовують транспортні засоби, оснащені пристосованою тарою або самостійним пристроєм для розвантажування, автокраном. Для запо­бігання пилоутворення відходи закривають поліетиленовою плівкою тощо; пилоподібні відходи необхідно зволожувати перед навантажуванням, перевезенням і розвантажуванням;

  • під час перевезення токсичних відходів заборонена присутність сторонніх осіб, крім водія, що пройшов спеціальний інструктаж з техніки безпеки під час поводження з небезпечними, зокрема токсичними відходами, і представника підприємства-власника (утворювача) відходів, що супровод­жує вантаж. Транспортні засоби для перевезення відходів повинні мати спеціальні познаки, що характеризують їх використання.

    1. Транскордонні перевезення небезпечних відходів під час їх експорту з України, імпор­ту в Україну чи транзиту через територію України здійснюють згідно з чинними нормативно-право­вими актами та встановленими ними вимогами, зокрема ліцензуванням, пакуванням, маркуванням, страхуванням відповідальності та контролюванням [9].

    2. Імпортують небезпечні відходи згідно з вимогами чинних нормативно-правових актів, зокрема: зобов’язанням сторін щодо екологічно безпечного поводження з відходами, інформації про походження та склад відходів, утилізування відходів екологічно безпечним способом на кон­кретному об’єкті, способу утилізування/видалення тощо [9].

  2. Обробляння та переробляння відходів

    1. Обробляють відходи їх фізичним, хімічним чи біологічним перетворюванням (зокрема знешкоджуванням, кондиціюванням, іммобілізуванням), для потреби готування їх до наступного безпечного перевезення, переробляння, утилізування чи видаляння.

Переробляють відходи для отримування з них матеріалів, призначених для використання в тих чи інших цілях, тобто утилізації.

Обробляти та переробляти промислові відходи можна в місцях їх утворювання (на підприємстві-утворювачі відходів), збирання, заготівлі, зберігання, утилізування або видаляння, а також на спеціалізованих об’єктах. Необхідність, місце і кінцеві результати обробляння та перероб­ляння відходів визначають виходячи з вимог нормативних документів, технологічних регламентів та іншої документації на процеси (роботи), в яких утворюють, утилізують або видаляють відходи.

    1. Для обробляння та переробляння відходів можна використовувати широкий спектр ме­ханічних, гідромеханічних, тепло-масообмінних, фізико-хімічних, біологічних і інших процесів. У разі вибирання й адаптації зазначених процесів, а також технічних засобів їх забезпечення вра­ховують граничні і номінальні значення показників, що змінюються у разі кондиціювання і зне­шкоджування, а також періодичність та об’єми утворювання відходів. Для досягнення кінцевого ре­зультату обробляння чи переробляння промислових відходів в окремих випадках зазначені опе­рації можуть проходити декілька стадій, за допомогою сполучення різних процесів. Це обумовле­но тим, що відходи є, як правило, полікомпонентними системами і для кожного компонента мож­на застосовувати спеціальні методи.

    2. На кожний об’єкт (місце) обробляння та переробляння відходів складають реєстрацій­ну карту встановленої форми, згідно з чинними нормативними документами [10].

    3. Щоб звести до мінімуму ризики працівників та населення під час обробляння та пере­робляння відходів, необхідно виконувати вимоги щодо техніки безпеки щодо відповідного виду і класу небезпеки, визначених за результатами санітарно-гігієнічної експертизи.

  2. Утилізація відходів

    1. Утилізують відходи, щоб отримати з них ті чи інші матеріали, а також енергію, за допо­могою їх економічно обґрунтованого, безпечного для здоров’я людей переробляння чи прямого ви­користовування або спалюванням на базі наявних чи спеціально створюваних виробничих потуж­ностей і технологічних процесів. Утилізація спрямована на повну або часткову заміну традиційних сировини, матеріалів і палива відходами; вилучення з них цінних компонентів; застосування відходів у якості шихтових матеріалів, напівфабрикатів тощо.

    2. Ставлячи завдання щодо утилізації відходів проводять пошук інформації щодо наявних технологій використання відходів. Згідно з міжнародними регламентами визначають перелік опе­рацій, які можуть привести до утилізації відходів (додаток В, табл. 2). Якщо немає інформації щодо наявних можливостей використання відходів, розробляють такі технології, проводять маркетинг і організовування відповідних виробництв з використанням як наявних технологічних блоків, так і на основі створювання нових установок та виробництв.

    3. Технічні вимоги до відходів, які використовують як сировину, матеріали чи домішки для виробництва конкретних видів продукції, регламентують відповідними національними норматив­ними документами, які повинні бути узгоджені з органами санепідемслужби. Якщо немає вище­згаданих документів, їх треба розробити та затвердити у встановленому порядку.

    4. Ліцензію на даний вид діяльності отримують згідно з розділом 6 цього стандарту.

    5. Правила і вимоги до марковання, паковання і перевезення згідно з відповідним норма­тивним документом.

    6. Утилізують промислові відходи з дотримуванням таких вимог:

  • дотримання санітарно-гігієнічних вимог за наявності відповідних технічних регламентів, нормативної і технологічної документації, погодженої у встановленому порядку;

  • наявності в технологічній документації розділу «Вимоги щодо безпеки», в якому за резуль­татами санітарно-гігієнічної експертизи встановлюють санітарні вимоги до зведення до мінімуму ризиків для працівників та населення;

  • надзвичайно і високо небезпечні токсичні відходи (І—II класів) повинні мати токсиколого- гігієнічний паспорт, а кінцеві продукти, виготовлені з їх використанням — висновок санітарно- гігієнічної експертизи;

  • заборонено передавати (продавати) небезпечні, зокрема токсичні відходи, громадянам чи іншим юридичним особам, якщо вони не забезпечують утилізацію цих відходів екологічно безпеч­ним способом, без шкідливого впливу на здоров’я населення;

  • використання відходів у сільському господарстві як добрива, меліорантів тощо дозволено тільки після проведення санітарно-епідеміологічного аналізу та вивчення їх впливу на санітарний стан ґрунту і суміжних середовищ, а також біологічної та санітарно-гігієнічного оцінювання сільськогосподарської продукції, виконаних згідно з чинним законодавством;

  • використання відходів у будівельній індустрії (у виготовленні цегли, бетонних виробів, фун­даментів споруджень, будівництві доріг, для засипання вироблених пустот тощо) дозволено за наявності висновку санітарно-гігієнічної експертизи про вплив небезпечних (токсичних) інгредієнтів відходів на об’єкти довіклля (ґрунт, вода, повітря) та на здоров’я населення;

  • гігієнічне оцінювання продукції з використанням відходів виконують органи державного санітарного нагляду, із залучанням, за потреби, науково-дослідних інститутів і підрозділів медич­них інститутів гігієнічного профілю, що атестовані на цей вид діяльності;

  • у разі організування виробництва товарної продукції з відходів треба виходити з результатів прогнозної оцінки його техніко-економічної ефективності, конкурентоздатності продукції і кон’юн­ктури ринку, а також із соціально-екологічної необхідності утилізування відходів.

  • на кожний об’єкт (місце) утилізування відходів складають реєстраційну картку встановле­ної форми згідно з чинним нормативно-правовим документом [10].

Побачили розбіжність з офіційним текстом?

Повідомити про неточність

Напишіть, що саме розходиться з офіційною публікацією. Код документа вкажіть у повідомленні — так ми швидше знайдемо потрібне місце.

Перейти до форми зворотного зв'язку

Дивіться також

Весь розділ →