---

Виконання додаткових випробовувань здійснюють під наглядом і на розсуд фахівця, який про­водить випробовування.

В апарати повинні включатися випробовувачі, що регулярно мають справу з дихальною апарату­рою і їх медичний стан задовільний. Вони повинні пройти медичний огляд і бути визнані здатними виконувати випробовувальні вправи.

Для практичних випробовувань експлуатаційних параметрів можуть бути використані тільки апа­рати, які витримали лабораторні випробовування.

Перед застосуванням апарати повинні бути перевірені і визнані придатними.

Перед початком кожного випробовування апарат повинен бути перевірений на герметичність і тиск відкривання легеневого автомата. Тиск у балоні на початку випробовування повинен дорівню­вати визначеному робочому тиску.

Під час експлуатаційних випробовувань, за яких випробовувач включається в апарат, необхідно визначити, чи задовільно працює апарат в практичних умовах.

Під час евакуаційних випробовувань випробовувачі виконують роботу різного рівня навантаження. Середня легенева вентиляція повинна бути приблизно 35 л/хв, а в стані спокою приблизно 10 л/хв.

До початку евакуаційних випробовувань випробовувачі повинні бути ознайомлені з настановами з експлуатації щодо правильності процедури включення, користування і дії апарата. Випробовувачі повинні виконувати ці операції в темряві без сторонньої допомоги.

Під час випробовування випробовувана повинен супроводжувати асистент.

Перед евакуаційними випробовуваннями необхідно запротоколювати таке:

• прізвище та ім’я;

• вік;

• зріст;

• вагу випробовувана.

Температура і відносна вологість навколишнього середовища в різних точках евакуаційного маршруту, так само, як і маса готового до застосування апарата, повинні бути запротокольовані.

Під час проведення випробовувань треба реєструвати таке:

• характер і тривалість різних вправ;

• скарги, наприклад, на дискомфорт, зумовлений носінням апарата, погану видимість через запотівання захисних окулярів тощо.

Після евакуаційних випробовувань випробовувач повинен дати оцінку апарата з урахуванням комфортності дихання і зручності під час носіння.

Випробовування треба проводити в тренувальній галереї.

Вправи треба виконувати за температури навколишнього середовища від 20 °С до ЗО °С.

Навколишня атмосфера має бути не задимленою. Повітряний потік повинен бути незначним.

Об’ємна частка діоксиду вуглецю у повітрі, що його вдихають, повинна періодично контролю­ватися протягом всього випробовування.

Під час цього випробовування апарат використовують в умовах, що очікуються в ситуації під час евакуації. Евакуаційна вправа розділена на рівноправні етапи, що йдуть один за одним. На кож­ному з цих етапів випробовувач повинен виконувати такі дії:

• ходіння на біговій доріжці зі швидкістю 8 км/год протягом 1 хв (загальна відстань 133 м);

• ходіння на біговій доріжці зі швидкістю 4 км/год протягом 4 хв (загальна відстань 267 м);

• ходіння по тренувальній галереї протягом 23 хв.

Вправа в тренувальній галереї містить в собі ходіння по горизонтальній і похилій поверхні з різним ухилом, а також підйом на 15 м по драбині зі швидкістю приблизно 10 м/хв. У разі використо­вування драбини з фіксованою довжиною може знадобитися піднятися і спуститися по ній декілька разів, щоб здолати підйом на 15 м;

• ходіння на біговій доріжці, що має ухил 20 %, зі швидкістю 2,4 км/год протягом 2 хв (загальна відстань 80 м).

Кількість вправ залежить від класу апарата. Остання частина евакуаційної вправи може бути виконана на біговій доріжці (ходіння по горизонтальній поверхні зі швидкістю 5 км/год).

У цьому цьому випробовуванні випробовувач повинен виконати такі дії:

• ходіння на біговій доріжці зі швидкістю 8 км/год протягом 1 хв (загальна відстань 133 м);

• ходіння на біговій доріжці, що має ухил 20 %, зі швидкістю 2,4 км/год аж до закінчення випро­бовування.

Випробовувальна установка схематично показана на рисунку 1. Вона складається зі сталевої коробки (К), яка закріплена на вертикально рухомому поршні (S), здатному підніматися на 20 мм за рахунок обертання кулачка (N) і під дією власної ваги падати вниз на сталеву пластину (Р) під час обертання кулачка. Маса сталевої коробки має перевищувати 10 кг.

Апарат треба випробовувати разом з футляром і пломбою.

Апарати мають бути розташовані в коробці (К) так, щоб вони не торкались один одного під час випробовування, за яких можливий їх горизонтальний рух на 6 мм і вільний вертикальний рух.

Випробовувальна установка має працювати з кутовою частотою приблизно 100 обертів/хв за загальної кількості 500 обертів.

Випробовуваний зразок, охоплюючи з’єднувальні елементи, піддається розтяжній силі протя­гом 10 с.

Апарат повинен бути витриманий в наступному температурному режимі:

1. 72 год у сухій атмосфері за (70 ± 3) °С ;

2. 72 год за (70 ± 3) °С і відносної вологості від 95 % до 100 % ;

3. 24 год за мінус (ЗО ± 3) °С.

ЗАСТОРОГА! Під час випробовувань балон має бути заряджений не більш ніж на 50 % від максимального робочого тиску.

Під час випробовування параметрів апарата за низьких температур укомплектований апарат має бути витриманий за температури мінус 15_2 °С протягом 20 год. Потім апарат має бути випробову­ваний за кімнатної температури з легеневою вентиляцією 50 л/хв (25 циклів/хв і 2 л/вдих), як опи­сано в 5.12.2.1.

Один укомплектований апарат повинен бути випробовуваний одноразовим пропусканням його через визначене полум’я і спостереженням впливу полум’я на апарат.

Апарат (див. рисунок 2) повинен бути розташований таким чином, щоб частина, яку випробо­вують, проходила через випробовувальне полум’я. Апарат встановлюють на штативі, який дозво­ляє йому обертатися за допомогою двигуна по колу в горизонтальній площині.

Пристрій постачання газу складається з пропанового балона з пристроєм для регулювання по­току газу, манометра, зворотного полум’ягасника і пропанового пальника, який має регулюватися по висоті.

Температура полум’я на висоті 20 мм від верхнього краю пальника має бути (800 ± 50) °С. Тем­пературу треба контролювати відповідним вимірювальним приладом.

Для одержання стабільного полум’я може бути передбачений екран, що розташовується навколо пальника, як зображено на рисунку 2.

Апарат повинен бути встановлений відповідним чином і необхідно переконатися, що лінійна швидкість при обертанні дорівнює (60 ± 5) мм/с. Апарат повинен обертатися так, щоб випробовувана частина проходила над пальником.

Положення пальника має бути відрегульоване таким чином, щоб відстань від верхнього краю пальника до найнижчої частини випробовуваної деталі була 20 мм. Апарат має бути відведений від пальника обертанням. Газ пальника треба запалити, а потік газу треба відрегулювати. Необхідно пе­реконатися в повному закриванні повітряного отвору пальника, а вентилем так відрегулювати потік, щоб висота полум’я над верхнім краєм пальника становила 40 мм.

Під час випробовування зразок повинен бути одноразово пропущений крізь полум’я зі швидкістю (60 ± 5) мм/с. Якщо такі деталі, як клапан(и) і таке інше, розташовані на інших частинах апарата, випробовування треба повторити так, щоб будь-яка частина апарата проходила крізь полум’я тільки один раз.

Випробовування готового до застосування апарата на герметичність проводять сухим повітрям за вакуумметричного і (або) надлишкового тиску 7,5 мбар до і після випробовувань на стійкість до впливу температури і займистість.

Примітка. Випробовування за вакуумметричного тиску можна проводити перед заповненням порожнього балона неогиіом- бованого, але готового до застосування апарата.

Час захисної дії на номінальному режимі визначають під час випробовувань на штучних легенях. Випробовування закінчуються, коли опір вдиху перевищує 13,5 мбар.

Опір диханню апарата і його з’єднань повинен бути визначений з використанням штучних легенів із синусоїдальними параметрами, що відповідають або 25 циклам/хв і 2 л/вдих, або 40 циклам/хв і 2,5 л/вдих. Необхідно використовувати прецизійний вимірювальний прилад. У разі потреби опір диханню трубки або муляжу голови потрібно відняти від отриманого значення, щоб визначити опір диханню апарата.

Під час вимірювання апарат повинен перебувати в звичайному положенні для носіння.

Тиск відкривання клапана видиху треба вимірювати на постійному потоці з об’ємною витратою 10 л/хв. Потім повинен бути визначений статичний тиск легеневого автомата за нульового потоку.

Опір перевіряють на футлярі, якщо дозволяє його розмір, або на випробовуваному зразку у вигляді прямокутної пластини з розмірами відповідно до рисунка 3, на поверхню якого нанесені два пара­лельні електроди, з використанням струмопровідної фарби із розчинником, який не має істотного впливу на електричний опір.

Випробовувана ділянка повинна мати неушкоджену поверхню і бути очищена дистильованою водою, потім ізопропиловим спиртом (або будь-яким іншим розчинником, який може бути зміша­ний з водою і це не вплине на матеріал або випробовувану ділянку), потім ще раз дистильованою водою і висушена. Не торкаючись голими руками, зразок необхідно витримати 24 год за температури плюс (23 ± 2) °С і відносної вологості (50 ±5) %.

Випробовувати треба за тих самих умов навколишнього середовища.

Постійна напруга між електродами, що дорівнює (500 ± 10) В, має бути прикладена протягом 1 хв.

Під час випробовувань напруга має бути достатньо стабільною, щоб зміна струму внаслідок коливання напруги була незначною порівняно зі струмом, що проходить через випробовувану ділянку. У деяких випадках це потребує використання акумуляторів або батарей.

Поверхневий електричний опір є часткою відділення величини постійної напруги, що прикла­дена до електродів, на величину загального струму, що проходить між ними, коли напруга була прикладена протягом 1 хв.

Відповідні методи випробовувань наведені в додатку А.

Установка, в основному, складається зі штучних легенів з електромагнітними клапанами, які керуються штучними легенями, з’єднувального елемента, витратоміра СО₂ і аналізатора СО₂.

Штучні легені створюють в апараті з маскою дихальний цикл.

Для проведення цього випробовування лицева частина повинна бути для герметичності ста­ранно пригнана, але без деформації муляжу голови.

Повітря в маску повинне надходити зі штучних легенів, які налагоджені на режим 25 циклів/хв і 2 л/вдих, і повітря, що його видихають, повинне мати об’ємну частку діоксиду вуглецю 5 %.

Типове випробовувальне устатковання показане на рисунку 4.

Щоб запобігти накопиченню СО₂ у конструкції випробовувальної установки, має бути викорис­таний поглинач СО₂ у лінії вдиху між електромагнітним клапаном і штучними легенями.

СО₂ надходить у штучні легені через ротаметр, компенсаційний мішок і зворотній клапан.

Безпосередньо перед електромагнітним клапаном невелика кількість повітря, що його видихають, постійно відбирається через пробовідбірну лінію і потім повертається у повітря, що його видихають, через аналізатор СО₂.

Для вимірювання об’ємної частки СО₂ у повітрі, що його вдихають, в зазначеному місці 5 % вдихуваного об’єму на фазі вдиху штучних легенів подають за допомогою допоміжних штучних легенів у аналізатор СО₂.

Загальний об’єм газової магістралі (за винятком штучних легенів) випробовувальної установки не повинен перевищувати 2000 мл.

Об’ємну частку діоксиду вуглецю у повітрі, що його вдихають, треба вимірювати і реєструвати постійно.

Випробовувати треба доти, поки не буде досягнута стала об’ємна частка діоксиду вуглецю у повітрі, що його вдихають.