• умов експлуатування;

  • забезпечення мінімального витоку перекачуваної та (або) запірної рідини;

  • температури, тиску та інших фізико-хімічних характеристик перекачуваної та (або) запір­ної рідини;

  • частоти обертання;

  • конструкції насоса і його корпусних деталей;

  • вимог надійності;

  • характеру виробництва та можливостей споживача стосовно заміни або ремонту насосів і ущільнень.

  1. Стандарт не обмежує розробника у виборі конструкцій ущільнень.

  2. 3 метою уніфікування і взаємозамінності кінцевих ущільнень, їх основні установлювальні і приєднувальні розміри рекомендовоно вибирати з таблиці 6.

Таблиця 6

Розміри у міліметрах

Діаметр вала під ущільненням, не більше

Діаметр камери ущільнення

Довжина камери ущільнення, не менше

Діаметр кола розташування шпильок кришки ущільнення

Розмір різьби шпильок кришки ущільнення

20

70

50

105

М 12

ЗО

80

55

115

М 12

40

90

60

125

М 12

50

100

55

140

М 16

60

120

60

160

М 16

70

130

65

170

М 16

80

140

70

180

М 16

90

160

65

205

М20

100

170

70

215

М20

110

180

75

225

М 20

  1. Розміри діаметрів валів і гнізд під сальникові набивки для насосів з осьовим входом згід­но з ISO 2858 треба вибирати згідно з ISO 3069 і з таблиці 7.

Таблиця 7

Розміри у міліметрах

Зовнішній діаметр захисної гільзи вала

Діаметр розточування корпусу

Зовнішній діаметр захисної гільзи вала

Діаметр розточування корпусу

22

38

45

65

24

40

53

73

26

42

55

75

28

44

58

83

ЗО

46

60

85

33

49

63

88

35

51

65

90

38

58

68

93

40

60

70

95

43

63





  1. Сальникові ущільнення треба застосовувати у відцентрових насосах відповідно до ви­мог ГОСТ 5152. Стандарт не обмежує розширення сфери застосовування сальникової набивки за іншими нормативними документами.

  2. Для рідин з температурою не більше ніж 60 °С, негорючих, нетоксичних, невибухоне- безпечних і без твердих домішок можна застосовувати сальникові ущільнення без запірного (ліхтарного) кільця і підведення запірної рідини в ущільнення, у цьому разі кількість кілець не по­винна перевищувати п’яти штук і тиск перекачуваної рідини в камері ущільнення повинен бути над­мірний. У решті випадків ущільнення повинні бути з запірним кільцем і підведенням чистої запір­ної рідини. У разі визначання місця встановлення запірного кільця необхідно враховувати стис­ливість набивки.

  3. Для насосів, що перекачують рідини, з твердими домішками, перед сальниковою набив­кою з боку проточної частини треба встановлювати промивальну буксу з підведенням чистої води. Мінімальний діаметральний зазор між буксою та валом або гільзою вала відповідно до таблиці 4.

  4. Встановлювати пакети сальникової набивки безпосередньо на вал не дозволено.

Б.4.5.5 Сальникові ущільнення треба застосовувати з власним корпусом, вставкою або ста­каном, що мають власне охолодження, в таких випадках:

  • за температури перекачуваної рідини більше ніж 150 °С;

  • для живильних насосів;

  • у разі застосовування в насосі взаємозамінних сальникових і механічних ущільнень.

  1. Захисну гільзу вала треба надійно фіксувати шпонкою і затискати гайкою зі стопорною шайбою. Застосовування пружинних шайб не дозволено.

  2. Не дозволено застосовувати сальникові ущільнення для насосів, що перекачують го­рючі і легкозаймисті рідини, без запирання витоків нейтральними негорючими рідинами.

  3. У вертикальних насосах, щоб унеможливити потрапляння в сальникове ущільнення мастила з вальниць або сторонніх домішок з атмосфери треба передбачати його захист (наприк­лад, встановлення відбійного кільця).

  4. 3 метою захисту вальниць насосів від потрапляння в них рідини у разі прориву ущіль­нення рекомендовано застосовувати відбійні кільця, що їх встановлюють перед ущільненнями вальниць з боку кінцевого ущільнення.

  5. У горизонтальних насосах ущільнення повинні бути однакові з обох сторін, а їх кор­пусні деталі максимально зуніфіковані.

  6. У разі перекачування рідин з температурою більше ніж 60 °С треба унеможливити пе­редачу тепла від сальникових вузлів до вальниць. Внутрішній діаметр отворів для підведення охо­лоджувальної або запірної рідини повинен бути не менше ніж 6 мм.

  7. Для кріплення сальникової кришки ущільнення треба застосовувати шпильки діамет­ром не менше ніж 12 мм.

  8. Сальникову кришку ущільнення треба виготовляти з матеріалу з характеристиками, рівнозначними характеристикам матеріалу корпуса ущільнення або більш високими (стійкість до корозії, ерозії, зносостійкість).

  9. Для вибухонебезпечних виробництв радіальний зазор між сальниковою кришкою та гільзою повинен бути не менше ніж 0,8 мм або для сальникової кришки треба застосовувати матеріал, що не спричиняє іскроутворення.

  10. Сальникові ущільнення повинні мати герметичні корпуси для підведення охолоджу­вальної рідини безпосередньо до набивки. Треба передбачати два отвори — для підведення і відведення рідини.

  11. Сальникові ущільнення всіх масляних насосів повинні мати не менше шести кілець набивки. Мінімальний розмір перерізу набивки 10 мм.

  12. Отвори для зливання витоків з сальникових ущільнень повинні бути розташовані в найнижчому місці зливного корита і мати діаметр, який забезпечуватиме відведення аварійних витоків (без заливання вальниць насоса).

6.4.6 Механічні ущільнення рекомендовано застосовувати у таких випадках:

  1. для небезпечних виробництв та особливих категорій розміщення насосів (пожежо- та ви­бухонебезпечних, на відкритих майданчиках);

  2. насосів, що перекачують пожежо- та вибухонебезпечні чи токсичні рідини;

  3. для забезпечення мінімальних (крапельних) витоків перекачуваної та (або) запірної рідини;

  4. у разі технічно неможливого чи недоцільного застосовування ущільнень сальникового типу;

  5. для умов, за яких забезпечується автоматичне контролювання об'єму витоків через ущіль­нення та автоматичне від'єднання насосних агрегатів у разі перевищення допустимої норми об'є­му витоків.

  1. Механічні ущільнення вибирають враховуючи вимоги 6.4.2.

  2. Конструкції насоса, вальниць і з'єднувальної муфти повинні забезпечувати знімання і встановлення вузла механічного ущільнення без демонтажу приводного електродвигуна і без де­монтажу нижньої частини корпуса вальниць.

  3. За конструктивним виконанням механічні ущільнення розподіляють на одинарні (з однією парою тертя) і подвійні (з двома парами тертя). Межі застосовування одинарних і подвійних ущільнень не встановлюють, їх вибір визначають у договорі (контракті) або умовами застосовування.

  4. Одинарні механічні ущільнення з додатковим зовнішнім ущільненням (з м’яких металів, еластичних матеріалів, графіту) рекомендовано застосовувати для нейтральних і легкозаймистих рідин з температурою від мінус 5 до 80 °С, тиском від 0 до 8 МПа (від 0 до 80 кгс/см2), швидкістю обертання вала до 25 м/с з подачею в камеру ущільнення промивальної або запірної рідини.

  5. Для зазначених вище умов можна застосовувати подвійні механічні ущільнення, якщо це передбачено договором (контрактом).

  6. Підведення рідини для запирання, охолодження чи промивання необхідно здійснювати в одному або декількох місцях. Схеми підведення, відведення рідини та контролювання подавання, тиску і температури треба зазначати в технічній документації на насос.

  7. У разі появи з ущільнень витоків горючих, легкозаймистих або вибухонебезпечних рідин повинні бути забезпечені заходи для організованого їх збирання і герметичного відведення. У цьо­му разі, щоб запобігти іскроутворенню, радіальний зазор між кришкою ущільнення і валом або гільзою ущільнення повинен бути не менше ніж 0,8 мм. У разі необхідності виконання меншого зазору, в кришці ущільнення повинно бути вставлене кільце, яке надійно закріплюють або букса з матеріалу, що не спричиняє іскроутворення.

  8. Кришку механічного ущільнення треба центрувати в корпусі за допомогою посадки.

  9. У конструкції корпуса ущільнення треба передбачити пристрій для відведення повітря з камери ущільнення під час заповнення насоса.

  10. У разі необхідності обігрівання або охолодження камери ущільнення необхідно за­стосовувати вставку (стакан). Рідина для обігрівання або охолодження повинна бути узгоджена зі споживачем.

6.5 Вальничні (підшипникові) опори та мащення

  1. У разі відсутності особливих вказівок в насосах треба застосовувати стандартні валь- ниці кочення.

    1. Вальниці кочення можна застосовувати за таких умов:

  • якщо

d0 ■ л < 500 600, (3)

де п — номінальна частота обертання вала, об/хв;

d0 — середній діаметр вальниці, мм, який обчислюють за формулою:

d0=(d + D)/2, (4)

де d — діаметр отвору внутрішнього кільця вальниці, мм;

D діаметр зовнішньої поверхні вальниці, мм;

  • якщо забезпечується строк служби вальниці:

  1. не менш ніж 25000 год роботи в номінальному режимі;

  2. не менш ніж 16000 год роботи за максимальних осьових і радіальних навантажень в робочій частині характеристик за номінальної частоти обертання;

— якщо

А/л<2 106, (5)

де N номінальна потужність, кВт.

  1. Радіально-упорні вальниці кочення треба розраховувати на тривалу роботу для всіх робочих режимів за максимального тиску на вході в насос і враховуючи осьову силу, що передає муфта.

    1. Для зубчастих муфт зовнішню осьову силу F в ньютонах треба обчислювати за формулою: р _ к' 9550 • Nmax

де к — коефіцієнт тертя в зубчастому зачепленні (залежно від форми зубців і типу мастиль­ного матеріалу) від 0,01 до 0,30;

А/тах — максимальна потужність в робочій частині характеристики, кВт;

п — номінальна частота обертання вала, об/хв;

Dei — діаметр початкового кола зубців, мм.

    1. Осьові сили для муфт з пружними металевими елементами треба визначати вихо­дячи з жорсткості елементів, їх максимально допустимого прогину і зміщення.

  1. У горизонтальних насосах з боку муфти рекомендовано застосовувати вальниці кочен­ня, які призначено для сприймання тільки радіального навантаження.

  2. Вальниці кочення треба фіксувати на валу або на гільзі вала і сполучати з корпусами опор відповідно до стандартів на вальниці. Не дозволено застосовування пружинних шайб.

  3. Для сприймання осьового навантаження з радіальною вальницею ковзання рекомен­довано застосовувати радіально-упорні вальниці кочення: одинарні або здвоєні.

  4. Вальничні опори кочення рекомендовано виконувати з нероз’ємними корпусами. У тех­нічно обґрунтованих випадках дозволено застосовувати роз’ємні корпуси (з роз’ємом, паралель­ним осі вала). У горизонтальних двоопорних насосах корпуси вальниць кочення повинні бути зу- ніфіковані.

6.5.2 Якщо не виконуються умови 6.5.1.1, то в насосах треба застосовувати вальниці ковзання (радіальні або радіальний та упорний).

  1. Радіальні вальниці ковзання (опорні) у горизонтальних двоопорних насосах повинні бути зуніфіковані між собою.

Є.5.2.2 Корпуси вальниць і вкладки повинні мати поздовжній роз’єм.

  1. Вкладки повинні бути замінні. їх заміну рекомендовано проводити без знімання кор­пусних деталей насоса і напівмуфти насоса.

  1. У насосах, які працюють за температури навколишнього повітря нижче ніж мінус 15 °С, які перекачують горючі, легкозаймисті або вибухонебезпечні рідини, корпуси вальниць рекомен­довано виконувати стальними.

  1. Упорні вальниці ковзання повинні бути багатосегментні, що дозволяло б сприймати однакове осьове навантаження в обох напрямках. Оливу треба подавати безперервно під тиском з обох сторін.

  2. Проміжні вальниці ковзання для вертикальних насосів треба виготовляти з матеріалів, стійких до стирання і корозії в рідині, яку перекачують, за робочих умов. Змащують проміжні валь­ниці, які розташовані всередині насоса, як правило рідиною, яку перекачують. У разі неможливості змащування рідиною, яку перекачують, до них треба подавати відповідний мастильний матеріал.

  3. У вертикальних насосах, з досить довгими валами, максимальну відстань між про­міжними вальницями рекомендовано вибирати з діаграм, наведених на рисунку 1.