5.3.2 За потреби до «Передмови» можна долучати інші відомості про стандарт.
«Зміст»
«Зміст» розміщують після «Передмови», починаючи з нової сторінки.
Залежно від обсягу та вмісту стандарту в «Змісті» подають відомості про структурні елементи такого рівня підпорядкованості:
розділи;
підрозділи;
структурні елементи нижчого рівня підпорядкованості, що мають заголовки;
додатки.
За потреби до «Змісту» вносять відомості про наявні у стандарті таблиці та рисунки.
Відомості про структурні елементи стандарту подають так:
порядкові номери структурних елементів;
назви структурних елементів;
номери сторінок, на яких розпочинаються структурні елементи.
«Вступ»
«Вступ» розміщують після «Змісту», починаючи з нової сторінки. «Вступ» нумерують арабською цифрою «0».
У «Вступі» подають лише відомості про стандарт, які викладають у довільній формі:
обґрунтовання потреби розроблення стандарту;
загальну характеристику структури стандарту, перелік частин багаточастинного стандарту, додатків, їхній статус;
характеристику взаємопов’язаних стандартів, на які є посилання, і ступінь їхньої відповідності згідно з ДСТУ 1.7.
За потреби у «Вступі» подають іншу довідкову інформацію про стандарт.
«Назва»
«Назву» як структурний елемент стандарту розміщують на новій сторінці, яку нумерують арабською цифрою «1».
Назва стандарту має стисло й точно характеризувати об'єкт стандартизації згідно з ДК 004 [7].
Правила складання назви стандарту докладно подано в додатку Г цього стандарту.
У назві стандарту не рекомендовано вживати будь-які скорочення та математичні знаки, якщо ці скорочення та знаки не належать до літерної познаки продукції.
Приклад
Гирі класів точності Еъ Е2, F5, F2, Мъ М-і.2, М2, М2.3 і М3. Частина 1. Загальні технічні вимоги та методи випробування.
Назву стандарту складають з окремих складників, починаючи із загального і закінчуючи конкретним. Кожний складник повинен мати одне речення, іноді — два речення. У назві стандарту можна використовувати не більше ніж три складники:
груповий складник, що визначає сферу, до якої належить стандарт (групова назва);
основний складник, який формулює тему, що її розглядають у межах означеної сфери (власне назва стандарту);
додатковий складник, який вказує на особливі аспекти теми або наводить такі подробиці, за якими можна відрізнити цей стандарт від інших стандартів або частин того самого стандарту (вид стандарту або назва частини багаточастинного стандарту).
Залежно від змісту стандарту його назва може мати одну з таких структур:
груповий, основний та додатковий складники;
основний та додатковий складники;
груповий та основний складники;
основний складник.
Приклад
Системи оброблення інформації. ПОДАВАННЯ ДАНИХ. Терміни та визначення понять
ВОДИ МІНЕРАЛЬНІ ПИТНІ. Технічні умови
КОДИ НАЗВ КРАЇН СВІТУ
Складники назви стандарту відокремлюють один від одного знаком «.» (крапка). У «Назві» стандарту можна знак «.» (крапка) не зазначати.
Назву стандарту зазначають:
на «Титульному аркуші» — українською мовою;
у «Назві»— українською та англійською мовами.
«Сфера застосування»
«Сферу застосування» розміщують після «Назви». «Сфера застосування» має однозначно окреслювати об’єкт стандартизації, сферу застосування стандарту і за потреби може уточнювати, на які саме об’єкти він поширюється. Його положення формулюють так:
«Цей стандарт установлює ...»;
«Цей стандарт застосовний ...»;
«Цей стандарт застосовують ...»;
«Цей стандарт поширюється на ...».
Для чіткішого окреслення сфери застосування стандарту та об’єкта стандартизації використовують формулювання:
«Стандарт не поширюється на ...» чи
«Стандарт не застосовний ...».
У стандартах на продукцію, процеси та послуги, що мають вимоги, спрямовані на безпеку життя, здоров’я та майна громадян, охорону довкілля, та вимоги до методів випробування цих показників, треба зазначати: «Вимоги щодо безпечності продукції (роботи, процесу, послуг) викладено « _».. позначення розділів, підрозділів, пунктів
У стандартах на продукцію, вилучену з виробництва, треба зазначати, що стандарт поширюється тільки на виготовлення запасних частин до виробленої продукції, яка перебуває в експлуатації.
«Нормативні посилання»
«Нормативні посилання» подають, якщо в тексті стандарту є посилання на чинні стандарти, положення яких разом з положеннями стандарту становлять сукупність його положень/вимог.
Виклад у цьому структурному елементі починають словами: «У цьому стандарті наведено посилання на такі національні нормативні документи:» або «У цьому стандарті наведено посилання на такі національні стандарти:», залежно від того, на які види національних НД наведено посилання.
Потрібно зазначати конкретний вид національного НД: «У цьому стандарті ...», «У цьому кодексі...». Слово «національний» не використовують.
Перелік подають таким порядком:
національні стандарти;
національні кодекси усталеної практики.
Перелік подають у такій послідовності:
за українською абеткою;
за латинською абеткою.
Якщо до переліку внесено всі частини багаточастинного стандарту, дозволено після його позначення, застосовуючи знаки «()» (круглі дужки), зазначити «всі частини» й навести загальну для всіх частин назву.
Приклад
ДСТУ 10213:2005 (усі частини) Виливки сталеві для роботи під тиском. Технічні умови
Перед позначенням стандарту і після його назви ніяких розділових знаків не ставлять.
Після переліку стандартів, на які є посилання, наводять таке:
«Примітка. Чинність стандартів, на які є посилання в цьому стандарті, перевіряють згідно з офіційними виданнями національного органу стандартизації — каталогом національних нормативних документів і щомісячними інформаційними покажчиками національних стандартів.
Якщо стандарт, на який є посилання, замінено новим або до нього внесено зміни, треба застосовувати новий стандарт, охоплюючи всі внесені зміни до нього».
Приклад оформлення «Нормативних посилань» наведено в додатку Д цього стандарту.
У «Нормативних посиланнях» не повинно бути посилань на закони України, нормативно- правові акти, державні будівельні норми, НД, прийняті центральними органами виконавчої влади, галузеві НД, розроблені до 1992 року, технічні умови, стандарти, кодекси усталеної практики підприємств, установ, організацій, звіти, довідники, статті в наукових і виробничих виданнях, монографії, іншу науково-технічну літературу тощо.
«Терміни та визначення понять»
У «Термінах та визначеннях понять» наводять вжиті в стандарті науково-технічні терміни, не встановлені в інших стандартах, а за потреби — загальновідомі слова чи вислови, які можуть мати кілька значень, що може призвести до неоднозначного розуміння вимог і положень стандарту.
Терміни та визначення понять мають відповідати вимогам ДСТУ 3966 до побудови термінів і визначень понять.
Викладення починають словами: «Нижче подано терміни, вжиті в цьому стандарті, та визначення позначених ними понять».
У разі наведення синонімів, серед яких є терміни національного та іншомовного походження, спочатку подають термін національного походження. Між синонімами ставлять знак «;» (крапка з комою).
Якщо терміни запозичено з іншого стандарту, треба зазначити стандарт-першоджерело, наприклад: «У цьому стандарті вжито терміни, наведені в ДСТУ 1.1».
Примітка 1. Визначення позначеного ним поняття можна не наводити, якщо стандарт-першоджерело опубліковано українською мовою.
Примітка 2. Якщо в стандарті вжито кілька термінів, установлених в іншому стандарті, можна подати окремим пунктом перелік цих термінів без визначень.
Примітка 3. Якщо в стандарті вжито додаткові терміни, то зазначають: «Нижче подано терміни, додатково вжиті в цьому стандарті, та визначення позначених ними понять».
Примітка 4. У визначеннях понять, як і в усьому тексті стандарту, викладаючи його положення, потрібно вживати уніфіковані мовні форми (див. додаток Є цього стандарту).
До встановлюваних у стандарті термінів подають іншомовні відповідники.
У стандартах іншомовний відповідник подають після українського терміна мовою, якою опубліковано міжнародний або регіональний НД, похилим світлим шрифтом, застосовуючи знаки «()» (круглі дужки), згідно з 9.6 ДСТУ 1.7 із зазначенням номера джерела інформації, за яким його наведено у «Бібліографії».
Якщо в стандарті подано відповідники застандартизованих термінів, то зазначають таке: «Відповідники застандартизованих у цьому розділі термінів англійською наведено на підставі [25], [26]».
У термінологічних стандартах, у разі прийняття міжнародного або регіонального НД як національного, іншомовні відповідники подають, зазначаючи код мови згідно з ДСТУ ISO 639-1.
Для кожного поняття треба подавати такі відомості:
термін як назву поняття;
скорочений термін (за наявності);
один чи більше синонімів (за наявності);
умовну познаку (за наявності);
іншомовні терміни-відповідники (за наявності);
визначення поняття;
примітку (-и) (за наявності);
позначення стандарту, з якого запозичено застандартизований термін (за наявності).
У «Термінах та визначеннях понять» не повинно бути вимог.
«Познаки та скорочення»
У «Познаках та скороченнях» наводять перелік познак і скорочень, вжитих у стандарті й потрібних для розуміння його тексту.
«Познаки та скорочення» додають, якщо в стандарті наводять познаки та скорочення, вжиті два й більше разів у тексті цього стандарту.
Познаки та скорочення подають з потрібним розкриттям і поясненнями.
Познаки та скорочення подають у такій послідовності:
за українською абеткою;
за латинською абеткою;
за грецькою абеткою;
за іншими абетками;
познаки та скорочення, які починаються числами, — у послідовності зростання цих чисел.
У «Термінах та визначеннях понять» умовну познаку не застосовують.
«Вимоги/положення щодо об’єкта стандартизації»
«Вимоги/положення щодо об’єкта стандартизації» — визначальний структурний елемент у стандарті. У ньому викладають сутнісну частину стандарту (правила, положення, вимоги, методи тощо).
Зміст цього структурного елемента викладають згідно з розділом 9 цього стандарту відповідно до визначених видів стандартів.
Стандарти не повинні містити, не обмежуючись цим переліком:
повноважень і завдань органів державної влади;
завдань підприємствам, організаціям та установам (далі — підприємства);
посилань на продукцію та торгові марки підприємств;
санітарних заходів безпечності харчових продуктів;
ветеринарно-санітарних та фітосанітарних заходів;
показників трудомісткості та методик розрахунків вартості робіт (послуг);
положень щодо трудових відносин суб’єктів трудової діяльності.
Не рекомендовано цитувати й тлумачити закони України.
«Додатки»
Матеріал, що доповнює або унаочнює положення стандарту, розміщують у «Додатках». Наприклад, у «Додатках» можна розміщувати рисунки, таблиці великого формату, розрахунки, опис апаратури та приладів, опис алгоритмів і програм задач, що їх розв’язують на комп’ютерах, тощо.
«Додатки» можуть мати такий статус:
обов’язковий;
довідковий.
В обов’язковому «Додатку» подають детальний виклад окремих положень стандарту, щоб уникнути переобтяження основного тексту.
У довідковому «Додатку» наводять відомості, які унаочнюють положення стандарту або подають довідкові відомості про стандарт чи об’єкт стандартизації.
«Додатки» позначають великими літерами української абетки, починаючи з А, за винятком Ґ, Є, З, І, ї, Й, О, Ч, Щ, Ь, наприклад «Додаток А».
Дозволено позначати «Додатки» літерами латинської абетки, за винятком літер І та О.
У разі повного використання літер української та/або латинської абеток дозволено позначати «Додатки» арабськими цифрами, починаючи з 1.
Якщо в стандарті один додаток, його позначають «Додаток А».
У кожного «Додатка» має бути назва.
Познаку «Додатка» друкують посередині сторінки світлим шрифтом великими літерами, статус «Додатка» друкують світлим шрифтом маленькими літерами, назву «Додатка» — напівгрубим шрифтом великими літерами.
Текст кожного «Додатка» за потреби можна поділити на розділи, підрозділи, пункти, підпункти.
У додатках розділи, підрозділи, пункти, підпункти, рисунки, таблиці та формули нумерують у межах кожного додатка аналогічно нумерації, наведеній у таблиці А.2 додатка А. Перед номерами ставлять літерну познаку цього додатка. Сторінки, на яких розміщено додатки, мають наскрізну для всього стандарту нумерацію.
У тексті стандарту на всі додатки мають бути посилання, наприклад: «Пояснювальну записку розробляють за формою, наведеною в додатку Г цього стандарту». Статус «Додатка» в посиланні не зазначають. У «Змісті» зазначають статус «Додатка». Додатки розташовують у порядку посилання на них у тексті стандарту, за винятком довідкового додатка «Бібліографія».
