Національна примітка

Дозволено застосовувати прилади лабораторні скляні згідно з ГОСТ 29169 (ИСО 648-77) та ГОСТ 29227.



Примітка 4. Щоб запобі гти реабсорбуванню вологи, наважку треба відби рати і зважувати швидко.

  1. Визначання

    1. Розкладання наважки

Під час кислотного розкладан ня діють відповідно до 7.4.1.1. Під час розкладання лужним спіканням діють відповідно до 7.4.1.2, і під час сплавляння діють відповідно до 7.4.1.3.

  1. Кислотне розкладання

Наважку (7.3) вміщують у хімічний стакан місткістю 300 см3, зволожують декількома краплями води, доливають 30 см3 хлороводневої кислоти (4.6), накривають годинниковим склом і поволі нагрівають до розкладання. Доливають 5 см3 азотної кислоти (4.9) і 10 см3 сірчаної кислоти (4.11), прибирають годинникове скло, обережно нагрівають до густих білих парів і продовжують нагрівати протягом 10 хв. Хімічний стакан охолоджують, доливають 20 см3 хлороводневої кислоти (4.7) і 50 см3 води і нагрівають до розчинення розчинних солей.

Фільтрують розчин через фільтр середньої щільності, очищують стінки хімічного стакана скля­ною паличкою з гумовим наконечником і переносять залишок на фільтр. Миють залишок два або три рази гарячою сірчаною кислотою (4.13) і два або три рази гарячою водою. Збирають фільтрат і промивні води у хімічний стакан місткістю 300 см3, і резервують як основний розчин.

Фільтр і залишок вміщують у платиновий тигель, висушують, озоляють і охолоджують. Зали­шок зволожують у тиглі сірчаною кислотою (4.11) і доливають 5 см3 фтороводневої кислоти (4.10), і поволі нагрівають до виділення тетрафториду кремнію і сірчаної кислоти. Тигель охолоджують, додають 2 г піросульфату калію (4.1), накривають платиновою кришкою і перший раз нагрівають повільніше, а після цього в кінці, нагрівають до сплавляння матово-червоного залишку.

Примітка 5. Якщо необхідно повне сплавляння, кількість п і росульфату калію може бути збіл ь шена до 5 г уп родовж сплавляння.

Після охолодження переносять тигель із кришкою у хімічний стакан місткістю 300 см3, що містить основний розчин, нагрівають до розчинення охолодженого плаву, і прибирають тигель із кришкою після промивання водою. Переносять розчин у мірну колбу місткістю 200 см3, розводять до об’єму і перемішують.

  1. Лужне спікання

Наважку вміщують у нікелевий тигель, додають 3 г пероксиду натрію (4.2), добре перемішу­ють, використовуючи платиновий або нікелевий шпатель, і ущільнюють суміш. Тигель впродовж 1 хв або 2 хв вміщують на край муфельної печі, температура в якій регулюється (400 ± 20) оС, і після цього в печі упродовж 1 год ефективно спікають. Беруть тигель із печі та охолоджують. Пе­реносять масу, що спеклася у хімічний стакан місткістю 300 см3, накривають хімічний стакан го­динниковим склом і додають 30 см3 води.

Примітка 6. Якщо об’єм доданої води недостатній, під час н аступ н ого нагрівання може відбуватися бурхливе кипін­ня. Як безпечна міра застороги, об’єм може бути збільшений до 100 см3.

Промивають тигель спочатку водою, потім раз хлороводневою кислотою (4.8), і додають про­мивні води до маси в хімічному стакані. Поволі підкислюють 30 см3 хлороводневої кислоти (4.6), накривають хімічний стакан годинниковим склом і поволі нагрівають розчин до розкладу надлишку пероксиду. Прибирають годинникове скло, додають 10 см3 сірчаної кислоти (4.11), обережно на­грівають до густих білих парів і продовжують нагрівати впродовж 10 хв. Хімічний стакан охолод­жують, додають 20 см3 хлороводневої кислоти (4.7) та 50 см3 води, і нагрівають до розчинення розчинних солей.

Фільтрують розчин через фільтр середньої щільності, очищують стінки хімічного стакана скля­ною паличкою з гумовим наконечником і переносять залишок на фільтр. Промивають залишок два або три рази гарячою сірчаною кислотою (4.13) і два або три рази гарячою водою. Збирають фільтрат і промивні води у хімічний стакан місткістю 300 см3 і резер вують як основний розчин.

Фільтр і залишок вміщують у платиновий тигель, висушують, озолюють і охолоджують. За­лишок зволожують у тиглі сірчаною кислотою (4.11), доли вають 5 см3 фтороводневої кислоти (4.10) і поволі нагрівають до виділення тетрафториду кремнію і сірчаної кислоти. Тигель охолод­жують, додають 2 г піросульфату калію (4.1), накривають платиновою кришкою і перший раз на­грівають повільніше, а після цього в кінці нагрівають до сплавляння матово-червоного залишку.

Примітка 7. Якщо необхідне повне сплавляння, кількість п і росульфату калію може бути збіл ь шена до 5 г уп родовж всього сплавляння.

Після охолодження переносять тигель і кришку в хімічний стакан місткістю 300 см3, що містить основний розчин, нагрівають до розчинення охолодженого плаву і прибирають тигель із кришкою після промивання водою. Переносять розчин у мірну колбу місткістю 200 см3, розводять до об’єму і перемішують.

  1. Лужне сплавляння

На важку перемішують із 5 г суміші для сплавляння (4.5) у платиновому тиглі, накривають платиновою кришкою, поволі нагрівають і сплавляють за температури від 1000 °С до 1050 °С впродовж 10 хв. Прибирають із тепла та обережно, вихровим рухом, охолоджують плав до затвер­діння тонким шаром на стінках тигля. Тигель охолоджують, вміщують тигель із кришкою і вмістом у хімічний стакан місткістю 300 см3 і додають 100 см3 хлороводневої кислоти (4.8). Розчиняють плав, прибирають тигель із кришкою і промивають у хімічному стакані.

Національна примітка

Дозволено застосовувати 5 г суміші такого вмісту: тетраборату натрію, карбонату натрію та оксиду заліза (III) (4.5).

Примітка 8. Якщо лишається нерозчинний осад, такий залишок відфільтровують і відкидають.

Переносять розчин у мірну колбу місткістю 200 см3, розводять до об’єму і перемішують.

  1. Спектрофотометричне визначання

Відміряють піпеткою аліквоту випробного розчину і розчину контрольного досліду, відповід­но до умов, наведених у таблиці 1, у мірні колби місткістю 100 см3, додають 5 см3 розчину суль­фату амонію заліза (ІІІ) (4.16), додають 10 см3 розчину аскорбінової кислоти (4.15) і струшують. Додають 15 см3 хлороводневої кислоти (4.7) і 30 см3 розчину діантипірилметану (4.14), розводять водою до об’єму і перемішують (кінцевий випробний розчин).Витримують упродовж принаймні 20 хв і вимірюють абсорбцію довжини хвилі 385 нм у 10 мм вічках, використовуючи розчин контрольного досліду як еталонний.

Примітка 9. Для аналізів розчинів із низькими масовими частками титану можуть бути використані 20 мм вічка, якщо необхідно.

Примітка 10. Якщо сплавляння, розклад застосовують до проб із м асовою часткою кремнію більше ніж 1 % (за ма­сою), розчин кремнію, що аналізують, після того, як колір його змінився, і до вимірювання абсорбції, буде відфільтрований для вилучання можливих осадів діоксиду кремнію.

Прим ітка 11. Колір стійкий упродовж принаймні 24 год.

Визначають концентрацію титану, ви ражену в мікрограмах на кубічний сантиметр, із використовуванням абсорбції градуйованого графіка, підготованого відповідно до 7.4.3.

  1. Готування градуйованого графіка

Беруть 0,0 см3; 1,0 см3; 3,0 см3; 5,0 см3; 7,0 см3 і 10,0 см3 стандартного розчину титану (4.18) у шість мірних колб місткістю 100 см3, додають 5 см3 сульфату амонію заліза (III) (4.16) і 10 см3 розчину аскорбінової кислоти (4.15) і струшують. Додають 15 см3 хлороводневої кислоти (4.7) і 30 см3 розчину діантипірилметану (4.14) у кожну колбу, розводять до об’єму, означеного в 7.4.2. Будують графік залежності між концентрацією титану, вираженою в мікрограмах на сантиметр ку­бічний, і абсорбцією, будують градуйований графік.

  1. ОПРАЦЬОВУВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

    1. Розраховування масової частки титану

Масову частку титану, wTi, нижче ніж 1 % (за масою), у відсотках розраховують із точністю до п’ятого десяткового знака і четвертого десяткового знака для масових часток вище ніж 1 % (за масою), за формулою:

c • 100 лc c

w

(1)

Ti = 100 = ,

Ti m1 1000000 100 • m1

де с — концентрація титану в кінцевому випробному розчині, мкг/см3;

m1 — маса проби, що міститься в 100 см3 кінцевого випробного розчину, г, розрахованого за формулою:

m V
m1 = —0—,
1 200

де m0 — маса наважки (таблиця 1);

V — об’єм аліквоти (таблиця 1).

  1. Загальне опрацьовування р езультатів

    1. Відтворність та допустимий відхил

Похибку цього аналітичного методу визначають за такими регресивними рівняннями4):

Метод розкладання

Регресивні рівняння

Кислотне розкладання

r = 0,0204 x + 0,0045, (2)

P = 0,0447 x + 0,0070, (3)

a r = 0,0072 x + 0,0016, (4)

a L = 0,0150 x + 0,0022, (5)

Лужне спікання

r = 0,0223 x + 0,0015, (6)

P = 0,0741 x - 0,0018 (7)

Для 0,01 < x < 0,0243 P = 1,96 ar

a r = 0,0079 x + 0,0005, (8)

aL = 0,0256 x - 0,0008, (9)

Лужне сплавляння

r = 0,0202 x + 0,0041, (10)

P = 0,0519 x + 0,0076, (11)

a r = 0,0071 x + 0,0015, (12)

a L = 0,0176 x + 0,0025, (13)

4) Додаткову інформацію наведено у додатках В і С. 6де r — допустима розбіжність між результатами двох паралельних визначань, виконаних в од­ній лабораторії (збіжність);

Р — допустима розбіжність між результатами визначань, виконаних у різних лабораторіях;

о r середній квадратичний відхил результатів паралельних визначань, виконаних в одній ла­бораторії;

о L середній квадратичний відхил результатів визначань, виконаних у різних лабораторіях;

x — масова частка титану у випробній пробі, у відсотках, яку розраховують таким чином:

  • рівняння (2, 4, 6, 8, 10, 12): середнє арифметичне значення паралельного визначання, виконаного в одній лабораторії;

  • рівняння (3, 5, 7, 9, 11, 13): середнє арифметичне значення кінцевих результатів визна­чань (8.2.3), виконаних у двох лабораторіях.

  1. Вибирання аналітичних значень

Результат, отриманий під час випробовування сертифікованого еталонного зразка, повинен задовольняти вимогу статистичної незначущості розбіжності між цим результатом і значенням сер- тифікованого еталонного зразка. Для перевіряння значимості розбіжності для еталонного зразка, аналізування якого проводили в десяти лабораторіях методом(-ами), співвідносним за правильні­стю і вірогідністю відповідно до цього методу, можна використовувати таке співвідношення: де Ac — сертифіковане значення;

|4


Д| < 2


q2

q2 Чі/<:
S/. c + —

nWc

Nc


(14)



А — р езультат або середнє значення результатів, отриманих для еталонного зразка; sLc — середній квадратичний відхил результатів, отриманих лабораторіями із сертифікації;

sWc — середнє значення середніх квадратичних відхилів, отриманих лабораторіями із серти­фікації;

nWc — середня кількість повторних визначань у лабораторіях із сертифікації;

Nc — кількість лабораторій із сертифікації;

n — кількість повторних визначань для еталонного зразка (у більшості випадків, n = 1);

оL і оr відповідно до 8.2.1.

Якщо умова (14) виконується, тобто, якщо ліва частина рівняння менше або дорівнює правій частині, тоді різницю |Ас - А| вважають статистично незначною, у іншому випадку — статистич­но значною.

Якщо розбіжність значна, то аналізування повторюють одночасно з аналізуванням випроб­ної проби. Якщо розбіжність знову значна, аналізують повторно, використовуючи інший сертифі- кований еталонний зразок того самого виду руди.

Якщо розбіжність між двома значеннями, отриманими для випробної проби, перевищує ве­личину r, що розраховують за рівнянням (2) або (6), або (10), то проводять одне або більше до­даткових випробовувань відповідно до схеми, наведеної у додатку А, й водночас виконують відпо­відний контрольний дослід і аналізують сертифікований еталонний зразок того самого виду руди.

Прийнятність р езультатів для випробної проби у кожному випадку повинна відповідати тим самим вимогам, що і прийнятність результатів для сертифікованого еталонного зразка.

Примітка 12. Якщо інформація в сертифікаті на еталонний зразок неповна, застосовують таку методику:

  1. якщо наявний об’єм дан их дозволяє оцінити середній квадратичний відхил між результатами, отриманими у різних лабораторіях, вираз sWc /nWc не беруть до уваги, а sLc розглядають як середній квадратичний відхил лабораторних середніх значень;

  2. якщо сертифікацію виконувала лише одна лабораторія або, якщо м іжлабораторні резул ьтати відсутні, використо­вують формулу:

|4 - Д| < 2.^ + n.

  1. Розраховування кінцевого результату

Кінцевий р езультат — середнє арифметичне вибраних аналітичних значень для випробних проб або проб, отриманих під час виконання дій, зазначених у додатку А, розраховують із точ- нітю до п’ятого десяткового знака, для масової частки титану нижче ніж 1 % і до четвертого де­сяткового знака для масової частки більше ніж 1 %.