Прозорий розчин сифонують в інший бутель і зберігають, як зазначено вище.
Кислота азотна, стандартний розчин: 50 см3 азотної кислоти вміщують у бутель і розводять до об’єму 10 дм3 водою, з якої попередньо вилучають вуглекислоту кип’ятінням ВІД 2 ГОД ДО З ГОД. 1 CM3 розчину азотної кислоти має відповідати приблизно 1 см3 титрованого розчину гідроксиду натрію. Розчин зберігають у бутлі, закритому гумовою пробкою з двома отворами: в один з них уставляють поглинач з натронним вапном, в інший — сифонну трубку з краном, що не доходить до дна бутля на 0,5 см.
Співвідношення між об’ємами стандартних розчинів гідроксиду натрію й азотної кислоти встановлюють так: у конічну колбу місткістю 250 см3 наливають з бюретки 25 см3 розчину гідроксиду натрію, додають 25 см3 нейтральної води і титрують стандартним розчином азотної кислоти до зникнення рожевого кольору.
Коефіцієнт К, що визначає співвідношення між об’ємами розчинів гідроксиду натрію та азотної кислоти, обчислюють за формулою: де V — об’єм розчину гідроксиду натрію, витрачений для титрування, см3;
У-і — об’єм розчину азотної кислоти, витрачений на титрування, см3.
Масову концентрацію розчину гідроксиду натрію встановлюють за наважкою щавлевої кислоти або за стандартним зразком, близьким за складом і масовою часткою фосфору до аналізованої проби.
Масову концентрацію розчину гідроксиду натрію Ть виражену у грамах фосфору на 1 см3 розчину, обчислюють за формулою:
m =—0,0214, (4)
де m — наважка щавлевої кислоти, г;
V — об’єм розчину гідроксиду натрію, витрачений на титрування щавлевої кислоти, см3; 0,0214 — співвідношення еквівалентних мас фосфору та щавлевої кислоти.
Аналізування
Наважку сталі або чавуну залежно від масової частки фосфору, наведеної в таблиці 2, вміщують у конічну колбу місткістю 250 см3, накривають колбу годинниковим склом і розчиняють нагріваючи у ЗО—40 см3 азотної кислоти, розведеної 1:1. Після розчинення наважки знімають годинникове скло і кип’ятять розчин до видалення оксидів азоту.
Таблиця 2
Масова частка фосфору, % |
Наважка проби, г |
||||
ВІД |
0,02 |
ДО |
0,08 включ. |
2,0 |
|
Понад |
0,08 |
« |
0,25 |
« |
1,0 |
|
0,25 |
|
1,00 |
« |
0,5 |
« |
1,0 |
« |
2,5 |
« |
0,2 |
Якщо утворюється осад (графіт або кремнієва кислота), його відфільтровують на фільтр «біла стрічка» з додаванням невеликої кількості беззольної паперової маси. Фільтрат збирають у конічну колбу місткістю 300 см3. Осад на фільтрі промивають 6—8 разів гарячою азотною кислотою, розведеною 1:100. Фільтр із осадом відкидають, якщо масова частка кремнію у пробі становить не більше ніж 1,5 %.
Якщо масова частка кремнію у пробі становить понад 1,5 %, фільтр із осадом кремнієвої кислоти вміщують у платиновий тигель, висушують, озолюють і прожарюють за температури від 800 °С до 900 °С. Потім осад змочують 2—3 краплями води, додають 8—10 крапель азотної кислоти, 3—5 см3 фтористоводневої кислоти й обережно випарюють уміст тигля насухо. Залишок у тиглі сплавляють з 1—2 г вуглекислого натрію за температури від 1000 °С до 1100 °С. Плав вилуговують азотною кислотою, розведеною 1:10, під час кип’ятіння. Тигель обмивають водою, отриманий розчин фільтрують на фільтр середньої щільності та приєднують до основного розчину. Розчин випарюють до 50—60 см3.
Примітка. Допустимо видаляти кремній використовуючи скловуглецевий тигель, як зазначено в 4.3.1.
До киплячого розчину додають 5 см3 розчину марганцевокислого калію і кип’ятять розчин до випадання бурого осаду діоксиду марганцю. Не припиняючи нагрівання, додають краплями розчин азотистокислого натрію до повного розчинення осаду та отримання прозорого розчину. Розчин кип'ятять до видалення оксидів азоту та охолоджують.
Якщо масова частка миш’яку в аналізованій пробі перевищує 10 % від масової частки фосфору або якщо масова частка миш’яку невідома, миш’як видаляють відгоном. Для цього розчин випарюють насухо, до сухого залишку додають 10 см3 соляної кислоти і знову випарюють розчин насухо. Цю операцію виконують тричі. Сухий залишок розчиняють нагріваючи у 15 см3 соляної кислоти, додають 10 см3 розчину броміду амонію або броміду калію і випарюють до стану вологих солей. Випарювання розчину до стану вологих солей повторюють, додаючи перед випарюванням 10 см3 соляної кислоти. Потім додають 10 см3 азотної кислоти й випарюють розчин до стану вологих солей. Додають азотну кислоту і випарюють до стану вологих солей двічі. Після цього додають 10 см3 азотної кислоти, 10—15 см3 води і нагрівають до розчинення солей та охолоджують.
До отриманого розчину додають розчин аміаку до початку випадання осаду гідроксиду заліза, який розчиняють кількома краплями азотної кислоти, після чого додають 5 см3 кислоти у надлишок.
Розчин нагрівають до температури від 50 °С до 60 °С, додають 50 см3 молібденової рідини і збовтують протягом кількох хвилин до випадання жовтого осаду фосфорномолібденовокислого амонію. Осад відстоюють у теплому місці від 2 год до 3 год.
Осад відфільтровують на фільтр «синя стрічка», який містить невелику кількість фільтропаперової маси. Колбу, у якій осаджували, та осад на фільтрі промивають 5—7 разів азотною кислотою, розведеною 1:100, до видалення іонів заліза. Для перевіряння повноти відмивання осаду від заліза відбирають у пробірку 0,5—1,0 см3 промивної рідини і додають 3—5 крапель роданіду амонію. Якщо осад відмито від іонів заліза, рідина у пробірці має залишитися безбарвною.
Потім осад на фільтрі промивають розчином азотнокислого калію до повного видалення азотної кислоти. Для перевіряння повноти відмивання осаду в пробірку відбирають від 2 см3 до 3 см3 фільтрату, додають дві краплі розчину фенолфталеїну і одну краплю розчину гідроксиду натрію. Якщо осад відмито, то розчин у пробірці має набути рожевого кольору.
Фільтрат відкидають. Фільтр із осадом вміщують у ту саму колбу, в якій осаджували, додають 25 см3 нейтральної води, п’ять крапель фенолфталеїну, розривають фільтр скляною паличкою на дрібні частинки та збовтують уміст колби. Потім додають з бюретки стандартний розчин гідроксиду натрію до появи стійкого рожевого кольору та 3—5 см3 у надлишок, закривають колбу гумовою пробкою і збовтують до повного розчинення осаду. Пробку виймають, обполіскують її та стінки колби нейтральною водою і титрують надлишок розчину гідроксиду натрію стандартним розчином азотної кислоти до зникнення рожевого кольору.
Одночасно з аналізуванням проводять контрольний дослід на забруднення реактивів. До фільтра з осадом контрольного досліду додають 25 см3 нейтральної води, 25 см3 стандартного розчину гідроксиду натрію і після розчинення осаду титрують надлишок гідроксиду натрію стандартним розчином азотної кислоти, як зазначено вище.
Опрацювання результатів
Масову частку фосфору Х2 у відсотках обчислюють за формулою:
х (У-У^-ЮО (5)
2т '
де V — об’єм розчину гідроксиду натрію, використаний з надлишком для розчинення осаду фосфорномолібденовокислого амонію, см3;
Уі — об’єм розчину азотної кислоти, витрачений на титрування надлишку гідроксиду натрію з урахуванням об’єму, витраченого на титрування розчину контрольного досліду, см3;
Т, — масова концентрація розчину гідроксиду натрію, у грамах фосфору на 1 см3 розчину;
К — коефіцієнт співвідношення між об’ємами стандартних розчинів гідроксиду натрію та азотної кислоти;
т — маса наважки проби, г.
НОРМИ ТОЧНОСТІ
Норми точності та нормативи контролю точності визначення масової частки фосфору наведено в таблиці 3.
Таблиця З
У відсотках
Масова частка фосфору |
Границя допустимої похибки результатів аналізу А |
Допустима розбіжність |
|||
двох середніх результатів аналізу, отриманих у різних умовах, О2 |
двох паралельних визначень d2 |
трьох паралельних визначень d3 |
результатів аналізу стандартного зразка від атестованого значення 5 |
||
Від 0,005 до 0,010 включ. |
0,0018 |
0,0020 |
0,0018 |
0,0020 |
0,0010 |
Понад 0,01 « 0,02 « |
0,0024 |
0,0030 |
0,0025 |
0,0030 |
0,0015 |
« 0,02 « 0,05 « |
0,004 |
0,005 |
0,004 |
0,005 |
0,003 |
« 0,05 « 0,10 « |
0,006 |
0,007 |
0,006 |
0,007 |
0,004 |
« 0,1 « 0,2 « |
0,009 |
0,011 |
0,009 |
0,011 |
0,006 |
« 0,2 « 0,5 « |
0,013 |
0,017 |
0,014 |
0,017 |
0,009 |
« 0,5 « 1,0 « |
0,03 |
0,04 |
0,03 |
0,04 |
0,02 |
« 1,0 « 2,5 « |
0,04 |
0,05 |
0,04 |
0,05 |
0,03 |
ВИМОГИ ДО КВАЛІФІКАЦІЇ ОПЕРАТОРА
До роботи з обладнанням допускають осіб, які вивчили методику виконання вимірювань, інструкції з експлуатації устатковання і правила експлуатування електроустановок, пройшли відповідний інструктаж і яких допущено до роботи у встановленому на підприємстві (організації) порядку.
ВИМОГИ ЩОДО БЕЗПЕКИ
Під час аналізування треба дотримуватися вимог щодо безпеки, викладених в інструкціях, що діють у хімічних лабораторіях, і розроблених згідно з ГОСТ 12.1.004, ГОСТ 12.1.007, ГОСТ 12.1.010, ДСТУ 7237 та іншими чинними нормативними документами.
Особливо важливо пам’ятати про вибухонебезпечність парів хлорної кислоти у присутності аміаку, сполук азоту й органічних речовин.
Код УКНД 77.080.01
Ключові слова: чавун, сталь, фосфор, фотометричний метод, титриметричний метод, наважка, похибка, градуювальний графік, розчин, стандартний зразок.