За отриманими значеннями відносного поглинання і відповідних їм значень маси алюміній оксиду в градуювальних розчинах будують градуювальний графік або складають аналітичне рівняння.
12.4.3 Проведення аналізу
Для визначення масової частки алюміній оксиду у дві мірні колби місткістю 50 см3 відбирають: в одну – 5 см3 розчину, який аналізують, приготовленого згідно з 9.5.3; в другу – 5 см3 основного градуювального розчину, приготовленого згідно з 12.4.2.1. Потім в обидві колби доливають по 5 см3 розчину аскорбінової кислоти.
Подальші операції – згідно з 12.4.2.2.
З метою суворого підтримання кислотності розчинів у випадку зміни умов фотометрування в порівнянні з умовами градуювання діють, як описано в 12.3.3.
12.4.4 Обчислення результатів – згідно з 12.3.4 (без введення поправки).
Визначення великих кількостей алюміній (III) оксиду можна виконувати згідно з ДСТУ 3305.4.
13 ВИЗНАЧЕННЯ ТИТАН (IV) ОКСИДУ
13.1 Норми точності ±Δ та нормативи оперативного контролю точності D2, d2 не повинні перевищувати значень, наведених у таблиці 8.
Таблиця 8
У відсотках
|
Масова частка титан (IV) оксиду |
Норми точності та нормативи оперативного контролю точності |
||
|
Абсолютна похибка ±Δ |
Відтворюваність D2 |
Збіжність d2 |
|
|
До 0,5 включ. |
0,07 |
0,07 |
0,06 |
|
Понад 0,5 » 1,5 » |
0,11 |
0,12 |
0,10 |
|
» 1,5 » 5,0 » |
0,35 |
0,38 |
0,30 |
13.2 Фотометричний метод визначення з гідроген пероксидом
Метод заснований на утворенні в середовищі сульфатної кислоти забарвленої в жовтий колір комплексної сполуки титану з пероксидом.
13.2.1 Засоби вимірювальної техніки, обладнання та реактиви
Ваги лабораторні загального призначення не нижче 2-го класу точності з найбільшою границею зважування не менше 200 г і з похибкою зважування не більше ±0,0003 г згідно з ГОСТ 24104.
Піч муфельна з можливістю встановлення температури до 1100 °С з похибкою вимірювання не більше ±25 °С.
Шафа сушильна з можливістю встановлення температури (110 5) °С.
Фотоелектроколориметр концентраційний з межею вимірювання оптичної густини розчинів D від 0 до 3 або ступеня пропускання (Т, %) від 0,1 % до 100 % або спектрофотометр, або інші засоби вимірювальної техніки подібного типу, які забезпечують таку саму точність вимірювання.
Суміш для сплавлення згідно з 9.4.1.
Суміш для сплавлення згідно з 15.2.1.
Кислота хлоридна, розчин (1:3).
Кислота сульфатна, розчин (1:20).
Кислота ортофосфатна.
Гідроген пероксид, розчин (1:10), свіжоприготовлений.
Титану (IV) оксид попередньо прожареного за температури 1000 – 1050 °С у платиновому тиглі до сталої маси.
13.2.2 Підготовка до аналізу
13.2.2.1 Приготування стандартного розчину титан (IV) оксиду
Наважку титан (IV) оксиду масою 0,05 г сплавляють у платиновому тиглі з платиновою кришкою з 1 г суміші для сплавлення згідно з 9.4.1 за температури (925 ±25) °С протягом 10 хв. Розплав розчиняють в 100см3 розчину хлоридної кислоти (1:3) без нагрівання, використовуючи магнітну мішалку, кількісно переносять у мірну колбу місткістю 500 см3, доливають до позначки водою і перемішують. Масова концентрація стандартного розчину титан (IV) оксиду становить 0,1 мг/см3.
13.2.2.2 Побудова градуювального графіка
У п'ять мірних колб місткістю 100 см3 приливають 2,5; 5; 10; 15; 20 см3 стандартного розчину, що відповідає 0,25; 0,50; 1,00; 1,50; 2,00 мг титан (IV) оксиду.
У кожну колбу додають по 10 см3 розчину хлоридної кислоти, 3 – 5 крапель ортофосфатної кислоти, доповнюють об'єм приблизно до 50 см3 водою і додають по 3 см3 розчину гідроген пероксиду, доповнюють до позначки розчином сульфатної кислоти, ретельно перемішують і фотометрують отримані градуювальні розчини з синім світлофільтром за довжини хвилі 420 – 450 нм в кюветі з товщиною поглинаючого світло шару 50 мм відносно дистильованої води.
За отриманими результатами вимірювань поглинання і відомої маси титан (IV) оксиду у градуювальних розчинах будують градуювальний графік або складають аналітичне рівняння.
13.2.3 Проведення аналізу
Наважку проби масою 0,5 г вносять у платиновий тигель, змішують із 2 г суміші для сплавлення згідно з 9.4.1, закривають платиновою кришкою і сплавляють за температури 900-950 °С протягом 5 хв для цементу, клінкеру, доменних шлаків, цементної сировинної суміші або 15 – 20 хв для інших матеріалів. Розплав обробляють 50 см3 розчину хлоридної кислоти. Отриманий розчин кількісно переводять у мірну колбу місткістю 250 см3, доповнюють до позначки розчином сульфатної кислоти і перемішують.
З отриманого розчину відбирають аліквоту об'ємом 25 – 50 см3 в залежності від очікуваної масової частки титан оксиду в пробі, яку аналізують, і переносять у мірну колбу місткістю 100 см3, додають 3 см3 гідроген пероксиду, доливають до позначки розчином сульфатної кислоти, перемішують і фотометрують згідно з 13.2.2.2.
Розкладання наважки проби допускається проводити із сумішшю для сплавлення згідно з 15.2.1. Отриманий при цьому розчин використовують далі для визначення масової частки натрій і калій оксидів.
13.2.4 Обчислення результатів
Масу титан (IV) оксиду у міліграмах знаходять за градуювальним графіком і обчислюють масову частку аналіту за формулою (11).
13.3 Фотометричний метод визначення з діантипірилметаном
Метод заснований на утворенні забарвленої в жовтий колір комплексної сполуки титану з діантипірилметаном.
13.3.1 Засоби вимірювальної техніки, обладнання та реактиви
Ваги лабораторні загального призначення не нижче 2-го класу точності з найбільшою границею зважування не менше 200 г і з похибкою зважування не більше ±0,0003 г згідно з ГОСТ 24104.
Піч муфельна з можливістю встановлення температури до 1100 °С з похибкою вимірювання не більше ±25 °С.
Шафа сушильна з можливістю встановлення температури (110 ±5) °С.
Фотоелектроколориметр концентраційний з межею вимірювання оптичної густини розчинів D від 0 до 3 або ступеня пропускання (Т, %) від 0,1 % до 100 % або спектрофотометр, або інші засоби вимірювальної техніки подібного типу, які забезпечують таку саму точність вимірювання.
Кислота хлоридна, розчин (1:3) і розчин з молярною концентрацією 1 моль/дм3 (1М): 80 см3 кислоти розводять в 1 дм3 води.
Кислота аскорбінова харчова, розчин з масовою концентрацією 2 г/дм3: 0,2 г кислоти розчиняють в 100 см3 води. Розчин придатний 2 – 3 доби.
Діантипірилметан, розчин з масовою концентрацією 50 г/дм3: 50 г діантипірилметану розчиняють в 1 М розчині хлоридної кислоти. Титан (IV) оксид. Купрум сульфат, розчин з масовою концентрацією 50 г/дм3.
13.3.2 Підготовка до аналізу
Приготування стандартного розчину – згідно з 13.2.2.1.
Побудова градуювального графіка
У п'ять мірних колб місткістю 100 см3 приливають 1; 2; 3; 4; 5 см3 стандартного розчину, що відповідають 0,1; 0,2; 0,3; 0,4; 0,5 мг титан (IV) оксиду, додають у кожну колбу по 10 см3 розчину хлоридної кислоти, дві краплі розчину купрум сульфату, 10 см3 розчину аскорбінової кислоти, 25 см3 води, 5 см3 розчину діантипірилметану, доливають до позначки водою, перемішують і залишають на 45 хв. Отримані градуювальні розчини фотометрують із синім світлофільтром за довжини хвилі 380 – 420 нм в кюветах з товщиною поглинаючого світло шару 20 мм відносно дистильованої води.
За отриманими результатами вимірювань поглинання і відомої маси титан (IV) оксиду у градуювальних розчинах будують градуювальний графік.
13.3.3 Проведення аналізу
У мірну колбу місткістю 100 см3 відбирають 50 см3 розчину, який аналізують, приготовленого згідно з 9.4.3, додають дві краплі розчину купрум сульфату. Подальші операції – згідно з 13.3.2.2.
13.3.4 Обчислення результатів – згідно з 13.2.4.
14 ВИЗНАЧЕННЯ ОКСИДІВ СУЛЬФУРУ (VI), (II)
14.1 Норми точності ±Δ та нормативи оперативного контролю точності D2, d2 визначення масової частки оксидів сульфуру (II), (VI) не повинні перевищувати значень, наведених у таблиці 9.
Таблиця 9
У відсотках
|
Масова частка сульфур оксидів |
Норми точності та нормативи оперативного контролю точності |
||
|
Абсолютна похибка ±Δ |
Відтворюваність D2 |
Збіжність d2 |
|
|
До 1,0 включ. |
0,06 |
0,07 |
0,06 |
|
Понад 1,0 » 5,0 » |
0,17 |
0,18 |
0,15 |
|
» 5,0 » 17,0 » |
0,33 |
0,36 |
0,30 |
|
» 17,0 » 30,0 » |
0,43 |
0,48 |
0,40 |
|
» 30,0 » 46,0 » |
0,67 |
0,72 |
0,60 |
|
» 46,0 |
0,82 |
0,90 |
0,75 |
14.2 Гравіметричний метод
Метод заснований на осадженні в середовищі хлоридної кислоти іонів сульфату надлишком барій хлориду і знаходженні масової частки сульфур (VI) оксиду при зважуванні утвореного осаду.
14.2.1 Засоби вимірювальної техніки, обладнання та реактиви
Ваги лабораторні загального призначення не нижче 2-го класу точності з найбільшою границею зважування не менше 200 г і з похибкою зважування не більше ±0,0003 г згідно з ГОСТ 24104.
Піч муфельна з можливістю встановлення температури до 1100 °С з похибкою вимірювання не більше ±25 °С.
Кислота хлоридна, розчини (1:3) і (1:9).
Барій хлорид, розчин з масовою концентрацією 40 г/дм3.
Амоній карбонат, розчин з масовою концентрацією 100 г/дм3.
Амоніак, розчин (1:1,5).
Спирт етиловий ректифікований технічний.
Аргентум нітрат, розчин з масовою концентрацією 10 г/дм3.
Суміш для сплавлення згідно з 9.4.1.
Метиловий червоний (індикатор), розчин з масовою концентрацією 2 г/дм3 в етиловому спирті.
14.2.2 Проведення аналізу
При аналізі розчинних у хлоридній кислоті матеріалів наважку проби масою 0,5 г обробляють 50 см3 розчину хлоридної кислоти (1:9) у склянці місткістю 400 см3. Вміст склянки нагрівають і кип'ятять на плитці 3 – 5 хв до повного розкладання наважки. Гарячий розчин фільтрують через нещільний фільтр "біла стрічка". Осад промивають 8 – 10 разів гарячою водою і відкидають, промивні води об'єднують з фільтратом.
При масовій частці сульфур (VI) оксиду більше 5 % наважки проби зменшують пропорційно збільшенню масової частки аналіту.
При аналізі нерозчинних у хлоридній кислоті матеріалів наважку проби масою 0,5 г сплавляють у закритому кришкою платиновому тиглі з 2 г суміші для сплавлення за температури 950 – 1000 °С протягом 3 хв. Розплав розчиняють в 40 см3 підігрітого до температури 50-60 °С розчину хлоридної кислоти (1:3).
При аналізі гіпсоглиноземистого цементу наважку проби масою 0,25 г обробляють 75 см3 розчину хлоридної кислоти (1:9) у склянці місткістю 400 см3. Вміст склянки кип'ятять на плитці 3 – 5 хв до повного розкладання наважки проби, додають 3-4 краплі індикатора метилового червоного, розчин амоніаку до пожовтіння розчину, 20 см3 амоній карбонату (для осадження гідроксиду і кальцій карбонату) і ще 10 см3 розчину амоніаку. Склянку поміщають на кілька хвилин у тепле місце до просвітління рідини над осадом, після чого фільтрують через подвійний щільний фільтр "синя стрічка". Осад промивають гарячою водою до зникнення реакції на хлоридіон і відкидають, промивні води об'єднують з фільтратом. Фільтрат об'ємом 250 – 300 см3 підкисляють хлоридною кислотою (обережно, під годинниковим склом) до появи рожевого забарвлення і нагрівають на електроплитці до повного припинення виділення бульбашок вуглекислого газу.
Потім при будь-якому способі розкладання наважки розчин або фільтрат розводять водою до об'єму не менше 300 см3 і нейтралізують розчином амоніаку до появи легкої каламуті, яку розчиняють декількома краплями хлоридної кислоти. До прозорого розчину додають ще її надлишок від 1 см3 до 1,5 см3 на кожних 100 см3 розчину, нагрівають розчин до кипіння і додають невеликими порціями 25 см3 розчину барій хлориду, нагрітого до (90 ±10) °С, при помішуванні. Розчин з осадом барій сульфату протягом наступних ЗО хв утримують близько точки кипіння, дають відстоятися протягом 12 – 24 год за кімнатної температури, потім фільтрують через подвійний фільтр "синя стрічка" і промивають осад гарячою водою до зникнення реакції на іон хлориду. Осад з фільтром переносять у попередньо прожарений і зважений порцеляновий тигель, злегка підсушують на плитці, озолюють і прожарюють у муфельній печі протягом 20-30 хв за температури 800-850 °С. Тигель охолоджують в ексикаторі і зважують. Прожарювання повторюють до одержання сталої маси. Всі операції проводять при відкритому тиглі.
При аналізі матеріалів, що містять сполуки сульфуру (II) і (VI), з метою їх диференціювання проводять двократне визначення сірки. Аналіз проводять так:
визначають сульфур (VI) після розчинення наважки в хлоридній кислоті: сульфур (II) у вигляді дигідроген сульфіду (сірководню) звітрюється, і у розчині визначають сульфур (VI), як викладено вище; сульфур (VI) без врахування сульфуру (II) можна також визначати катіонітним методом згідно з 13.4;
