Будівельні матеріали. Бетони. Визначення міцності механічними методами неруйнівного контролю

6.9 При випробуванні методом відскоку, ударного імпульсу, пластичної деформації при ударі
зразки повинні бути затиснуті в пресі зусиллям (30 ±5) кН.

10. За одиничне значення міцності бетону приймають значення міцності бетону в серії згідно з
    ДСТУ Б В.2.7-214 або міцність бетону одного зразка (якщо градуювальну залежність встановлюють
    за даними випробувань окремих зразків).

11. За одиничне значення непрямого показника міцності при встановленні градуювальної за-
    лежності приймають середнє арифметичне значення цієї величини в серії зразків (або зразку), що
    використовувались для визначення одиничного значення міцності.

12. Градуювальна залежність повинна мати середній квадратичний (залишковий) відхил S, що
    не перевищує 12 % при використанні серії зразків та 15 % при використанні окремих зразків від се-
    реднього значення міцності f_m(N).

Методика і приклад встановлення градуювальної залежності наведені в додатку Ж.

13. Градуювальну залежність слід оформлювати згідно з додатком И.

13. При відсутності можливості встановлення градуювальних залежностей відповідно до ви-
    мог 6.2 - 6.12 слід застосовувати метод відриву зі сколюванням або метод сколювання ребра, вико-
    ристовуючи градуювальні залежності, наведені в додатках Д і Е.

5

ДСТУ Б В.2.7-220:2009

При проведенні обстеження конструкцій допускається застосовувати методи пружного відскоку, ударного імпульсу або пластичної деформації з використанням градуювальної залежності, яка встановлена для бетону, що відрізняється від випробовуваного (за складом, віком, вологістю), з уточненням її у відповідності з методикою, наведеною в додатку К.

При проведенні обстеження конструкцій не допускається використання градуювальних залежностей виробників приладів.

7 ПРОВЕДЕННЯ ВИПРОБУВАНЬ

1. Випробування проводять на ділянці конструкції площею від 100 см² до 600 см².

2. Міцність бетону ділянки конструкції, що контролюється визначають за градуювальною за-
   лежністю, встановленою у відповідності з вимогами розділу 6, за умови, що отримані значення не
   прямої характеристики знаходяться в межах між найменшим і найбільшим значеннями непрямої
   характеристики в зразках, що випробовувались при побудові градуювальної залежності.

3. Число і розташування ділянок, що контролюються при випробуванні конструкцій повинно
   відповідати вимогам ДСТУ Б В.2.7-224 або вказуватись у стандартах і (або) технічних умовах на
   збірні або в робочих кресленнях на монолітні конструкції і (або) технологічних картах на контроль.

При визначенні міцності конструкцій, що обстежуються, число і розташування ділянок повинно прийматись за програмою проведення обстеження.

7.4 Число випробувань на одній ділянці, відстань між місцями випробувань на ділянці і від краю
конструкції, товщина конструкції на ділянці випробувань повинні бути не менше значень, наведених
у таблиці 3.

7.5 Шорсткість поверхні ділянки бетону конструкції при випробуванні методами відскоку, удар-
ного імпульсу, пластичної деформації повинна відповідати шорсткості поверхні кубів, що випробо-
вувались при встановленні градуювальної залежності. У необхідних випадках допускається зачист-
ка поверхні конструкції.

При використанні методу пластичної деформації при вдавлюванні, якщо нульовий відлік знімають після прикладення початкового навантаження, вимоги до шорсткості поверхні бетону конструкцій не пред'являють.

7.6 Метод пружного відскоку

1. При випробуванні методом пружного відскоку відстань від місць проведення випробуван
   ня до арматури повинна бути не менше ніж 50 мм.

2. Випробування проводять у такій послідовності:
   6

ДСТУ Б В.2.7-220:2009

- визначають розташування арматури на ділянці випробувань згідно з ДСТУ Б В.2.6-4
(ГОСТ 22904);

• прилад розташовують так, щоб зусилля прикладалося перпендикулярно до випробовуваної
  поверхні у відповідності з експлуатаційними документами приладу;

• положення приладу при випробуванні конструкції відносно горизонталі рекомендується прий-
  мати таким же, як при випробуванні зразків для встановлення градуювальної залежності; при іншо-
  му положенні необхідно вносити поправку на показники у відповідності з експлуатаційними
  документами приладу;

• фіксують значення непрямої характеристики у відповідності з експлуатаційними документами
  приладу;

• обчислюють середнє значення непрямої характеристики на ділянці конструкції.

7.7 Метод ударного імпульсу

1. При випробуванні методом ударного імпульсу відстань від місць проведення випробуван-
   ня до арматури повинна бути не менше ніж 50 мм.

2. Випробування проводять в такій послідовності:

- визначають розташування арматури на ділянці випробувань згідно з ДСТУ Б В.2.6-4
(ГОСТ 22904);

• прилад розташовують так, щоб зусилля прикладалося перпендикулярно до випробовуваної
  поверхні у відповідності з експлуатаційними документами приладу;

• положення приладу при випробуванні конструкції відносно горизонталі рекомендується прий-
  мати таким же, як при випробуванні зразків для встановлення градуювальної залежності; при іншо-
  му положенні необхідно вносити поправку на показання у відповідності з експлуатаційними доку-
  ментами приладу;

• фіксують значення непрямої характеристики у відповідності з експлуатаційними документами
  приладу;

• визначають середнє значення непрямої характеристики на ділянці конструкції.

7.8 Метод пластичних деформацій

1. При випробуванні методом пластичної деформації відстань від місць проведення випро-
   бування до арматури повинна бути не менше 50 мм.

2. Випробування проводять у такій послідовності:

- визначають розташування арматури на ділянці випробувань згідно з ДСТУ Б В.2.6-4
(ГОСТ 22904);

• прилад розташовують так, щоб зусилля прикладалось перпендикулярно до випробовуваної
  поверхні у відповідності з експлуатаційними документами приладу;

• при сферичному інденторі випробування допускається проводити, для полегшення вимірю-
  вань діаметрів відбитків, через листи копіювального та білого паперу (в цьому випадку зразки для
  встановлення градуювальної залежності випробовують із застосуванням такого ж паперу);

- діаметр відбитка повинен становити від 20 % до 70 % від діаметра індентора;

• фіксують значення непрямої характеристики у відповідності з експлуатаційними документами
  приладу;

• визначають середнє значення непрямої характеристики на ділянці конструкції.

7.9 Метод відриву

1. При випробуванні методом відриву ділянки повинні розташовуватись у зоні найменших
   напружень, що викликаються експлуатаційним навантаженням або зусиллям обтискування попе-
   редньо напруженої арматури.

1. Випробування проводять у такій послідовності:

- визначають розташування арматури на ділянці випробувань згідно з ДСТУ Б В.2.6-4
(ГОСТ 22904);

7

ДСТУ Б В.2.7-220:2009

• в місці приклеювання диска знімають поверхневий шар бетону глибиною не менше ніж 1 мм і
  поверхню очищують від пилу;

• диск приклеюють до бетону так, щоб шар клею на поверхні бетону не виходив за межі диска;

• прилад з'єднують з диском після затвердіння клею;

• навантаження плавно збільшують зі швидкістю (1 ±0,3) кН/с;

• фіксують показання силовимірювача приладу;

• вимірюють площу проекції поверхні відриву на площині диска з похибкою ±0,5 см²;

• визначають значення умовного напруження в бетоні при відриві.

Результати випробувань не враховують, якщо при відриві бетону була оголена арматура або площа проекції поверхні відриву склала менше ніж 80 % площі диска.

7.10 Метод сколювання ребра

1. При випробуванні методом сколювання ребра на ділянці випробування не повинно бути
   тріщин, відколювань бетону, напливів або раковин висотою (глибиною) більше ніж 5 мм. Ділянки по-
   винні розташовуватись в зоні найменших напружень, що викликаються експлуатаційним наванта-
   женням або зусиллям обтискування попередньо напруженої арматури.

2. Випробування проводять у такій послідовності:

• визначають розташування арматури на ділянці випробувань згідно з ДСТУ Б В.2.6-4
  (ГОСТ 22904);

• прилад закріплюють на конструкції, прикладають навантаження зі швидкістю не більше
  (1±0,3)кН/с;

• фіксують показання силовимірювача приладу;

• вимірюють фактичну глибину сколювання;

• визначають середнє значення зусилля сколювання.

Результати випробувань не враховують, якщо при сколюванні бетону була оголена арматура і фактична глибина сколювання відрізнялась від заданої (додаток В) більше ніж на 2 мм.

7.11 Метод відриву зі сколюванням

1. При випробуванні методом відриву зі сколюванням ділянки повинні розташовуватись у
   зоні найменших напружень, які виникають при експлуатаційних навантаженнях або зусиллям об
   тискування попередньо напруженої арматури.

2. Випробування проводять у такій послідовності:

- визначають розташування арматури на ділянці випробувань згідно з ДСТУ Б В.2.6-4
(ГОСТ 22904);

• якщо анкерний пристрій не був встановлений до бетонування, то в бетоні свердлять або про
  бивають шпур, розмір якого залежить від типу анкерного пристрою;

• в шпурі закріплюють анкерний пристрій на глибину, передбачену експлуатаційними докумен-
  тами приладу, в залежності від типу анкерного пристрою;

• прилад з'єднують з анкерним пристроєм;

• навантаження збільшують зі швидкістю від 1,5 кН/с до 3,0 кН/с;

• фіксують показання силовимірювача приладу та глибину вириву з точністю не менше ніж 1 мм.

Якщо найбільший і найменший розміри вирваної частини бетону від анкерного пристрою до меж руйнування по поверхні конструкції відрізняються більш ніж в два рази, а також якщо глибина вириву відрізняється від номінальної глибини закладення анкерних пристроїв більше ніж на 5 %, то результати випробувань допускається враховувати тільки для орієнтовної оцінки міцності бетону.

8

ДСТУ Б В.2.7-220:2009

8 ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

Результати випробувань міцності бетону заносять у журнал, в якому повинно бути вказано:

• найменування об'єкта та його адреса;

• найменування конструкції та її розташування;

• проектні дані бетону конструкції;

• найменування неруйнівного методу, тип приладу, його заводський номер і дані метрологічної
  повірки;

• одиничні та середнє значення непрямої характеристики міцності і відповідне значення міц-
  ності бетону;

• вид градуювальної залежності, діапазон застосування та похибка її встановлення;

• відомості про використання поправочних коефіцієнтів;

• результати оцінки міцності бетону;

• прізвище і підпис особи, яка проводила випробування, дата випробувань.

9 ВИМОГИ БЕЗПЕКИ

1. До випробувань допускаються особи, які пройшли інструктаж з техніки безпеки при не-
   руйнівному контролі бетонних і залізобетонних виробів на підприємствах виробниках продукції,
   будівельних майданчиках, при обстеженнях будівель та споруд.

2. Додаткові заходи з техніки безпеки, що пов'язані зі специфікою проведення випробувань,
   повинні передбачуватись у технологічних картах або в програмах робіт.

9

10

11

ДОДАТОК В (довідковий)

ПРИЛАД ДЛЯ ВИПРОБУВАННЯ МЕТОДОМ СКОЛЮВАННЯ РЕБРА

В.1 Для проведення випробувань застосовують прилад, що складається з пристрою УРС, який
наведений на рисунку В.1, і силозбуджувача з силовимірювачем ГПНС.

В.2 Пристрій УРС повинен забезпечувати наступні параметри:

• глибину сколювання а, що дорівнює (20 ±2) мм;

• ширину сколювання b, що дорівнює (30 ±0,5) мм;

• кут між напрямком дії навантаження і нормаллю до навантажуваної поверхні конструкції β, що
  дорівнює (18 ±1)°.

В.3 У якості силозбуджувача і силовимірювача рекомендується використовувати прилад ГПНС-4.

12

ДСТУ Б В.2.7-220:2009

ДОДАТОК Г (довідковий)

КЛЕЙ ДЛЯ ПРИКЛЕЮВАННЯ ДИСКІВ

Для приклеювання дисків рекомендуються клеї на основі епоксидних смол.

Г.1 Склад клею на епоксидній смолі ЕД20:

• смола ЕД20 згідно з ДСТУ 2093 (ГОСТ 10587) - 100 ваг. частин;

• полиетиленполіамін - отверджувач - 20 ваг. частин;

• цемент - наповнювач згідно з ДСТУ-Б В.2.7-46 - 40 ваг. частин.

Смолу і отверджувач перемішують шпателем впродовж 3 хв. Потім добавляють наповнювач і знову перемішують до одержання однорідного складу. Клей необхідно використати протягом 30 хв.

Г.2 Склад клею на епоксидній смолі ЕД16:

• смола ЕД16 згідно з ДСТУ 2093 (ГОСТ 10587) - 100 вагових частин;

• поліетиленполіамін - отверджувач - 20 ваг. частин;

• цемент - наповнювач згідно з ДСТУ-Б В.2.7-46 - 40 ваг. частин;

• дибутилфталат - пластифікатор згідно з ГОСТ 8728 - 20 ваг. частин.

Клей готують таким способом. Спочатку смолу пластифікують. Для цьэго її нагрівають на водяній бані при температурі 80 °С, добавляють дибутилфталат і ретельно перемішують. Смола стає пластичною і в такому вигляді може зберігатися тривалий час.