---

4.4 При виготовленні щебеню повинні виконуватись вимоги санітарних правил організації тех-
нологічних процесів і гігієнічні вимоги до виробничого устаткування, встановлені ГОСТ 12.2.003,
ДСТУ ГОСТ 12.2.061, ГОСТ 12.2.062, ГОСТ 12.3.002, СП 1042.

4

5

.5 Устаткування і комунікації повинні мати захисне заземлення та занулення згідно з ГОСТ 12.1.019 та ГОСТ 12.1.030.

ДСТУ Б В.2.7-204:2009

4.6 Захист від статичної електрики слід виконувати у відповідності з вимогами ГОСТ 12.1.018 та
ГОСТ 12.1.019.

4.7 Рівень шуму на робочих місцях не повинен перевищувати норм, які встановлені
ДСН 3.3.6.037. Вимоги безпеки - згідно з ГОСТ 12.1.003.

Контроль рівня шуму - згідно з ГОСТ 12.1.050 та ДСТУ 2867.

4.8 Рівень вібрації на робочих місцях не повинен перевищувати норм, які встановлені
ДСТУ ГОСТ 12.1.012 та ДСН 3.3.6.039.

Контроль рівня вібрації-згідно з ДСТУ ГОСТ 12.1.012 та ГОСТ 12.4.012.

4.9 Параметри мікроклімату на робочих місцях повинні відповідати вимогам ДСН 3.3.6.042.
Контроль - згідно з ДСН 3.3.6.042.

10. При виготовленні щебеню слід виконувати вимоги пожежної безпеки, встановлені
    ГОСТ 12.1.004, НАПБ А.01.001.

11. Вантажно-розвантажувальні роботи необхідно виконувати у відповідності з вимогами
    ГОСТ 12.3.009 та ГОСТ 12.3.020.

12. Працівники повинні використовувати засоби індивідуального захисту:

• рукавиці згідно з ГОСТ 12.4.010;

• окуляри захисні згідно з ГОСТ 12.4.013;

• костюми захисні згідно з ГОСТ 27574 та ГОСТ 27575.

4.13 Викиди в атмосферу шкідливих речовин не повинні перевищувати норм, установлених для
підприємства-виробника щебеню, на підставі ГОСТ 17.2.3.02 та ДСП 201. Контроль - згідно з
ГОСТ 17.2.3.01.

Концентрація пилу мінерального в повітрі населених місць в районі розміщення підприємств з виробництва матеріалів не повинна перевищувати 0,05 мг/м³ відповідно до вимог ДСП-201. Контроль - згідно з МУ 4436.

4.14 Стічні води повинні відповідати вимогам СанПиН 4630.
Контроль стічних вод - згідно з ДСТУ 3812.

15. Відходи, які утворюються при виробництві щебеню, утилізуються у відповідності з вимога-
    ми ДСанПіН 2.2.7.029.

16. До виконання робіт з виготовлення щебеню допускаються особи не молодше 18 років, які
    пройшли:

• попередній медичний огляд у відповідності з вимогами наказів МОЗ України;

• професійну підготовку;

• вступний інструктаж з безпеки праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки та електробезпеки.

4.17 Під час виготовлення щебеню для будівельних робіт необхідно:

• дотримуватись установлених технологічних процесів;

• виконувати інструкції з безпеки праці на кожному робочому місці;

• дотримуватись правил особистої гігієни;

• використовувати засоби індивідуального захисту.

5 ТРАНСПОРТУВАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ

5.1 Кожну партію щебеню, що відвантажується, супроводжують документом про якість, у якому вказують:

• найменування підприємства-виробника і його адресу;

• номер і дату видачі документа;

• найменування одержувача і його адресу;

• номера вагонів, накладних і кількість щебеню, що відвантажується;

• різновидність щебеню (щебень зі скельних порід або із валунів і гравію) і назву вихідної
  гірської породи;

6

ДСТУ Б В.2.7-204:2009

- фракцію щебеню, зерновий склад, вміст часток розміром менше 0,16 мм, вміст зерен слабких порід, а також міцність і морозостійкість щебеню, вміст глини в грудках;

• показник електроізоляційних властивостей щебеню;

• позначення даного стандарту.

2. Щебінь зберігають і транспортують окремо за фракціями, при цьому повинне бути забезпе-
   чене збереження його від забруднення.

2. Щебінь транспортують усіма видами транспорту.

2. При транспортуванні повинні виконуватися вимоги Правил перевезення вантажів і Техніч-
   них умов навантаження і кріплення вантажів, затверджених Міністерством транспорту, і відповідних
   правил, установлених організаціями річкового флоту й автомобільного транспорту.

3. Постачальник повинен дотримувати заходів, що забезпечують повне використання ванта-
   жопідйомності залізничних вагонів, судів і автомобілів.

6 МЕТОДИ КОНТРОЛЮВАННЯ

1. Випробування щебеню для визначення вмісту дроблених зерен у щебені із валунів та
   гравію, вмісту глини в грудках, грунту рослинного шару та інших домішок, стираності в поличному
   барабані, опору удару на копрі ПМ, вмісту зерен слабких порід, морозостійкості здійснюють згідно з
   ДСТУ Б В.2.7-71. При цьому випробуванням в поличному барабані та на морозостійкість підлягає
   щебінь фракції від 25 до 40 або від 5 до 25 мм, на копрі ПМ - щебінь фракції від 25 до 40 мм, а іншим
   випробуванням - щебінь фракцій від 25 до 60, від 5 до 40 або від 5 до 25 мм, відповідно, не розсіва-
   ючи їх на фракції, які передбачено ДСТУ Б В.2.7-71.

1. Визначення зернового складу щебеню і вмісту в ньому часток розміром менше 0,16 мм

6.2.1 Апаратура:

• настільні чашечні ваги згідно з ГОСТ 24104 або платформені згідно з ГОСТ 23711;

• сушильна шафа;

• сита з круглими отворами діаметром 70; 60;40; 25 і 5 мм;

• кільце-калібр діаметром 90 мм;

• сита з сіткою № 1 і 0,16 згідно з ГОСТ 3584.

6.2.2 Проведення випробувань

Пробу щебеню масою, вказаною в таблиці 5, висушують у сушильній шафі до постійної маси (G).

Висушену пробу щебеню висипають у посудину, заливають водою і енергійно перемішують. Після перемішування мутну воду, що утворилась, зливають через запобіжні сита з отворами діаметром 5 мм, чарунками 1 і 0,16 мм, а щебінь висипають на верхнє сито і промивають чистою водою до тих пір, поки вода, яка стікає, не стане прозорою. Промитий таким чином щебінь, що залишився на ситах з отворами діаметром 5 мм і чарунками 1 і 0,16 мм, об'єднують і висушують у сушильній шафі до постійної маси (G_o). Висушену пробу щебеню просівають через набір сит з отворами розміром:

• 70; 60; 40 і 25 мм - при щебені фракції від 25 до 60 мм;

• 40; 25 і 5 мм - при щебені фракції від 5 до 25 мм;

• 60; 40 і 25 мм, а також кільце-калібр діаметром 90 мм - при щебені фракції від 25 до 70 мм;

• 70; 40 і 5 мм - при щебені фракції від 5 до 40 мм.

Зерна щебеню, які не пройшли через кільце-калібр, залишки на кожному ситі і щебінь, який пройшов через сито з отвором діаметром 25 мм (або 5 мм при щебені фракції від 5 до 25), зважують окремо.

6.2.3 Обробка результатів

Вміст зерен розміром більше 70 мм (Х₇₀); 60 мм (Х₆₀); 40 мм (Х₄₀); 25 мм (Х₂₅); 5 мм (Х₅) і розміром менше 25 мм (Х_-25); 5 мм(Х_-5); 0,16 мм(Х_-16), у відсотках, обчислюють за формулами:

7

ДСТУ Б В.2.7-204:2009

6.3 Визначення електроізоляційних властивостей щебеню

Електроізоляційні властивості щебеню визначають за питомою електричною провідністю насиченого розчину, який отримують при розчиненні щебеню у дистильованій воді.

6.3.1 Апаратура:

• амперметр змінного струму класу 1,0 зі шкалою до 300 мА;

• вольтметр змінного струму класу 1,0 зі шкалою до 300 В;

• лабораторний регулювальний трансформатор 250 Вх2А (ЛАТР);

• трансформатор 220/24 В;

- вимірювальний куб, виготовлений з ізолюючого матеріалу (оргскла) із внутрішніми розмірами сторін (50x50x50) мм;

- два електроди розміром (50x50x1) мм;

• сита із круглими отворами;

• сушильна шафа;

• настільні чашкові ваги згідно з ГОСТ 24104;

• циліндричне оцинковане цебро без міток об'ємом 10 л;

• циліндричне цебро із двома мітками (поясами) на внутрішній стінці, що відповідають об'єму
  3,5 і 4 л;

• посудина для випарювання розчину із двома мітками, що відповідають об'єму 0,2 і 2 л;

• вирва.

6.3.2 Проведення випробувань.

8

ДСТУ Б В.2.7-204:2009

Пробу щебеню масою 6 кг подрібнюють у лабораторній дробарці і просівають через сито з отворами діаметром 3 мм.

Суміш, яка пройшла через сито, засипають у циліндричне цебро до мітки 4 л рівномірними шарами, ущільнюючи до постійного об'єму.

Відміряний у такий спосіб обсяг суміші висипають у циліндричне оцинковане цебро об'ємом 10 л, заливають 3,5 л дистильованої води і ретельно перемішують до одержання насиченого розчину.

Насиченість розчину визначають шляхом періодичного вимірювання його електричної провідності у вимірювальному кубі. Після вимірювання розчин виливають назад у цебро без міток.

Перемішування розчину і визначення його електричної провідності проводять доти, поки електрична провідність розчину не стабілізується. Постійна електрична провідність розчину свідчить про те, що розчин став насиченим.

Потім насичений розчин об'ємом 2 л наливають у посудину для випарювання і випаровують його до об'єму 0,2 л. Остудивши розчин, що вийшов, до кімнатної температури, його виливають у вимірювальний куб і визначають електричну провідність.

6.3.3 Визначення електричної провідності розчину

Електроди зачищають до блиску і установлюють їх на двох протилежних бічних стінках вимірювального кубу. Куб промивають дистильованою водою і наливають у нього отриманий насичений розчин, електричну провідність якого необхідно визначити. Рівень налитого розчину повинен збігатися з верхніми краями електродів. Виводи електродів підключають до вимірювальної схеми (рисунок 1).

1 -лабораторний регулювальний трансформатор (ЛАТР); 2 - електрод; 3 - вимірювальний куб Рисунок 1 - Схема визначення електропровідності щебеню

Обертанням рукоятки лабораторного регулювального трансформатора встановлюють напругу між електродами рівною 5-10 В і вимірюють струм, що протікає через вимірювальний куб при тій самій напрузі між електродами.

Електричну провідність Y визначають за формулою:

I

Y = -------- ,

U

де / - сила струму при фіксованій напрузі, А;

U - напруга між електродами, В.

6.3.4 Для одержання значень питомої електричної провідності розчину необхідно обчислені значення електричної провідності відповідно до 6.3.3 помножити на постійний для вимірювального куба коефіцієнт 20.

9

ДСТУ Б В.2.7-204:2009

7 ПРАВИЛА ПРИЙМАННЯ

1. Приймання щебеню проводять партіями. Партією вважають кількість щебеню однієї фрак-
   ції, що відвантажується одночасно одному споживачеві в одному поїзді або судні. При транспорту-
   ванні щебеню автомобільним транспортом партією вважають кількість щебеню однієї фракції, що
   відвантажується одному споживачеві протягом доби.

2. Кількість щебеню, що поставляється, визначають за об'ємом шляхом обмірювання його у
   вагонах, автомобілях або інших транспортних засобах на місці навантаження. При контрольних
   вимірюваннях щебеню на місці вивантаження його об'єм перераховують із урахуванням коефіцієнта
   ущільнення щебеню при транспортуванні, який установлюють до початку поставки за узгодженням
   виготовлювача зі споживачем залежно від дальності перевезення, зернового складу та інших
   місцевих особливостей. Коефіцієнт ущільнення щебеню повинен бути не більше 1,10. Кількість ще-
   беню, що поставляється, у вагових одиницях споживач у необхідних випадках визначає шляхом пе-
   рерахування об'єму матеріалу за його насипною щільністю. Насипну щільність щебеню визначають
   згідно з ДСТУ Б В.2.7-71.

3. Приймальний контроль якості щебеню на підприємстві (кар'єрі)-виробнику проводять у його
   лабораторії в строки, наведені в таблиці 4.

7.4 Для приймального контролю якості вироблюваного щебеню проби відбирають із конвеєрів, що транспортують щебінь на склад готової продукції або в навантажувальний бункер, відповідно до ДСТУ Б В.2.7-71. Загальна маса проби, призначеної для одного випробування, повинна не менше ніж у чотири рази перевищувати наведену в таблиці 5.

Усереднену ретельно перемішану пробу перед відправленням у лабораторію скорочують методом квартування або за допомогою жолобчастого дільника за методикою, наведеною в ДСТУ Б В.2.7-71, до маси, яка у два рази перевищує наведену в таблиці 5.

10

ДСТУ Б В.2.7-204:2009

7.5 Споживач проводить контрольну перевірку відповідності щебеню, що відвантажується, вимогам даного стандарту, дотримуючись при цьому наступного порядку:

• для випробувань щебеню проводять відбирання точкових проб, з яких шляхом об'єднання
  одержують контрольну пробу;

• при контрольній перевірці якості щебеню, який перевозять залізничним транспортом, точкові
  проби відбирають при об'ємі партії до трьох вагонів - з кожного вагона, при більшому об'ємі - з
  будь-яких трьох вагонів. Кожну пробу відбирають із п'яти різних місць вагона (у чотирьох кутах і в
  центрі);

• при контрольній перевірці якості щебеню, який перевозять автомобільним транспортом, від
  кожної партії об'ємом не більше 350 м³ відбирають точкові проби не менше ніж з п'яти автомобілів.
  Кожну точкову пробу відбирають у центрі кузова автомобіля;

• при контрольній перевірці якості щебеню, що поставляється водним транспортом, судно
  розділяють у плані на зони об'ємом не більше 350 м³ кожна. Від кожної зони відбирають не менше
  п'яти точкових проб з різних місць.

Маса контрольної проби, що відбирається для перевірки партії, повинна не менше ніж у 5 разів перевищувати сумарну масу проб для випробувань, наведених у таблиці 5. Скорочення проб до розміру, необхідного для випробувань, проводять методом квартування або за допомогою жолобчастого дільника за методикою, наведеною в ДСТУ Б В.2.7-71.

11

ДСТУ Б В.2.7-204:2009

Як результат випробувань приймають середнє арифметичне значення паралельних визначень, передбачених для відповідного методу. Зерновий склад оцінюють за середнім значенням результатів трьох паралельних випробувань.