---

6.2.5.7 Полімерна гідроізоляція може бути застосована при різкому гідростатич­ному напорі і механічних навантаженнях, однак вона недостатньо тріщиностійка, об­ласть її застосування - тільки в умовах складних агресивних середовищ, підвищеної температури експлуатації конструкцій (до 160 °С) і кавітаційної дії (при швидкості води до 60 л/с).

6.2.5.8 При проведенні ремонтно-реставраційних робіт незалежно від типу фар­бувальної гідроізоляції всі місця перегинань поверхні, що ізолюється, повинні бути попередньо заокруглені (радіусом 50...100 мм) і обклеєні смугами спеціальної тканини (склосітки) шириною 150...300 мм з нанесенням на ці місця шару основної композиції товщиною до 2 мм.

Заповнення деформаційних швів (за їх наявності) герметизуючими мастиками потрібно виконувати пневматичними, поршневими або шнековими шприцами з нас-

тупним проклеєнням швів двома локальними армуючими прокладками шириною

300...500 мм по додаткових шарах бітумно-каучукових мастик.

6.2.6 Обклеювальна гідроізоляція

6.2.6.1 Обклеювальна гідроізоляція являє собою суцільний водонепроникний килим із рулонних або гнучких листових матеріалів, що наклеюються на бітумі або спеціальних мастиках шарами по прогрунтованій поверхні конструкції, що ізолюється.

6.2.6.2 Обклеювальна гідроізоляція може бути на основі бітумінозних, полімерних і гнучких металевих матеріалів.

6.2.6.3 Застосовувати на пам'ятках для обклеювальної гідроізоляції негнилостійкі рулонні матеріали забороняється.

6.2.6.4 Обклеювальна гідроізоляція, як правило, розташовується з боку дії гід- ростатичного напору і може застосовуватися за умови забезпечення її захисту.

6.2.6.5 В залежності від виду застосування рулонних або листових гідроізоляційних матеріалів операції з укладання основних шарів гідроізоляційного килима повинні виконуватись із закріпленням до поверхні, яка підлягає ізоляції, приклеюванням на мастиках або методом наплавлення.

6.2.6.6 Захисні огорожі і притискні стінки потрібно виконувати згідно з проектним конструктивним рішенням і з правилами виконання мурувальних (цегляне мурування), бетонних та штукатурних робіт.

6.2.7 Штукатурна гідроізоляція

6.2.7.1 Штукатурна гідроізоляція являє собою водонепроникне покриття товщиною від 5 мм до 50 мм, яке наноситься на поверхню в декілька шарів або набризків.

6.2.7.2 Штукатурна гідроізоляція забезпечує водозахист будівельних конструкцій у широкому діапазоні впливу гідростатичного напору (до 60 м вод. ст.).

6.2.7.3 Штукатурна гідроізоляція може бути у виді штукатурних, асфальтових розчинів і мастик, бітумних емульсійних паст і мастик.

6.2.7.4 Штукатурну гідроізоляцію дозволяється влаштовувати на поверхнях з де- формаційними швами. У цьому випадку необхідно передбачати ущільнення порожнини шва герметиком з перекриттям його фігурними компенсаторами або профільними гумовими стрічками із наступним наклеюванням двох локальних армуючих прокладок із тканої склосітки шириною 0,3 м і 0,5 м по шарах бітумно-полімерної мастики ;

ретельним просочуванням армуючого матеріалу. Місця перегинів потрібно також обклеювати смугами тканини склосітки шириною не менше 0,3 м по шару еластичної мастики.

6.2.7.5 Штукатурну гідроізоляцію на основі асфальтових або бітумінізованих мастик дозволяється застосовувати для гідроізоляції підземних частин мурувань та підлог.

6.2.7.6 Не дозволяється застосовувати звичайні цементні розчини для гідроізоляції пам'яток.

6.2.7.7 При засипанні м'яким грунтом штукатурна гідроізоляція не вимагає влаш- тування захисних огорож.

6.2.8 Ін'єкційна гідроізоляція

6.2.8.1 Ін'єкційна гідроізоляція застосовується для захисту від капілярного під-смоктування та гідростатичного тиску води в товщі мурування.

6.2.8.2 Ін'єкційна гідроізоляція полягає у просочуванні шару мурування через про­бурені отвори під дією тиску електростатичних сил або комбінації гравітаційних і капілярних сил.

6.2.8.3 Технологія влаштування горизонтальної гідроізоляції е одним з ефективних методів боротьби з підвищенням вологості мурування. Її потрібно виконувати в комп­лексі з іншими необхідними заходами - організацією правильного відводу атмос­ферних опадів від стін, загальним упорядкуванням території, а за необхідності також виконанням вертикальної гідроізоляції.

6.2.8.4 При розробці проекту реставрації потрібно враховувати: рівень грунту і підлоги, товщину стін; рівень ґрунтових вод, матеріали опорядження стін; вологість мурування стін; стан підлоги та замощення.

6.2.8.5 Для проведення ін'єкційної гідроізоляції застосовуються композиції на ос­нові сполук кремнієвої кислоти, кремнійорганічних сполук, парафінів тощо.

6.2.8.6 Технологічна послідовність операцій із влаштування горизонтальної гід­роізоляції методом ін'єктування наступна: видаляється штукатурка в місцях свердління отворів; виконується розмітка для свердління отворів; просвердлюються отвори в муруванні; очищаються отвори від продуктів свердління; видаляються дефекти му­рування в зоні просочування; встановлюються ін'ектори в отвори та проводиться про­філактичне ін'єктування вапняним розчином; за необхідності підсушується мурування в зоні просочування; збирається та під'єднується до ін'єкторів система подачі ін'єк­ційного розчину; готується ін'єкційний розчин (можна заздалегідь); виконується ін'єк­тування; роз'єднується і відключається система подачі розчину; закриваються ін'єк­ційні отвори.

6.2.8.7 При товщині стін більше 100 см доцільно свердлити отвори з обох боків мурування, але так, щоб вони не перетинались.

6.2.8.8 Глибина отворів - 0,9...0,95 товщини стіни, кут нахилу до горизонтальної площини - 10...25°.

6.2.8.9 Не рекомендується виконувати на пам'ятках горизонтальну гідроізоляцію металевими або пластиковими пластинами під дією вібровдавлювання або наскрізного прорізання мурування.

6.2.8.10 В окремих випадках рекомендується виконувати дренаж мурування - спе­ціально облаштовані отвори та зондажі в глибину мурування для виходу вологи.

6.2.9 Влаштування сануючих штукатурок

6.2.9.1 Сануюча штукатурка - це штукатурка з високою пористістю і паропровідністю при одночасній низькій зменшувальній капілярній провідності.

6.2.9.2 Система сануючих штукатурок служить для штукатурення вологих та соле-вмісних мурувань. При цьому шкідливі для будівлі солі видаляють з поверхні, а висока паропровідність системи штукатурок сприяє висиханню мурувань.

6.2.9.3 До системи сануючої штукатурки належить гостра штукатурка (контактний шар), основна штукатурка (соленакопичувальний шар) та відновлювальна штукатурка (випаровуючий, відновлювальний шар). Гостра та відновлювальна штукатурки можуть збігатися, якщо це рекомендує виробник.

6.2.9.4 Гостра штукатурка повинна забезпечувати міцний зв'язок з основною шту­катуркою і застосовуватися як солестійка і нанесена, як правило, у формі сітки.

6.2.9.5 Шар гострої штукатурки не повинен перевищувати 0,5 см (на це потрібно звертати особливу увагу при механічній обробці), а щілини не повинні заповнюватись цією штукатуркою.

6.2.9.6 Основна штукатурка може наноситися в один або кілька шарів і служить для вирівнювання нерівностей (вирівнювальний шар) та адсорбції солей при дуже високій засоленості основи (основний пористий шар). Пориста основна штукатурка може ви­користовуватись і як вирівнювальна штукатурка при нанесенні штукатурки в один шар. Відновлювальна штукатурка може використовуватися як основна штукатурка, коли загальна товщина штукатурки становить не більше 3 см, що виключає щілини та грубі нерівності.

6.2.9.7 Для капілярного водоприймання визначальною величиною є висота підйому води в міліметрах. При проведенні досліджень потрібно брати 2 см проби і витримувати її протягом 24 год у стандартному кліматі (20 °С - температура, 65 % - відносна вологість). При цьому висота підйому вологи повинна бути не більшою 5 мм. Глибину проникнення вологості потрібно перевіряти по площі розрізу, не беручи до уваги краї.

6.2.9.8 Для забезпечення експлуатаційної довговічності сануючих штукатурних по­криттів потрібно суворо дотримуватися технічних умов виконання робіт. Це передбачає дотримання оптимального складу компонентів: форми зерен та ступеня зернистості добавок, а також способу зв'язування, співвідношення суміші, способу і кількості присадок. Всі компоненти системи штукатурок повинні мати високу стійкість проти дії солей. При виборі штукатурних систем та їх застосуванні потрібно також керуватися ре­зультатами лабораторних досліджень та рекомендаціями спеціалізованих організацій.

6.2.9.9 При виконанні реставраційних робіт стару штукатурку потрібно видалити смугою, на 80 см більшою від встановленої границі пошкодженої зони. При цьому збиті пластини потрібно того ж дня прибрати, щоб перешкодити поверненню солей у грунт і мурування.

6.2.9.10 Рештки розчину, шлам і нашарування на муруваннях потрібно видалити повністю. Щілини в мурах глибиною до 2 см потрібно очистити.

6.2.9.11 Відновлювальна штукатурка є завершальним шаром у системі сануючої штукатурки і перешкоджає попаданню капілярної вологи (а разом з нею розчинних солей) в верхній шар штукатурки та забезпечує добру паропровідність (тобто сприяє висиханню мурування).

6.2.9.12 Відновлювальна штукатурка може наноситися в один або декілька шарів. При цьому загальна товщина штукатурки повинна становити щонайменше 2 см. Тов­щина від- новлювальної штукатурки може бути зменшена до 1,5 см, якщо застосовується основна штукатурка згідно з рекомендаціями і у залежності від ступеня засоленості основи.

Одноразовий накривний шар повинен наноситися товщиною не більше 1 см.

6.2.9.13 При влаштуванні штукатурного покриття товщиною понад 20 мм потрібно до нанесення чергового шару штукатурки робити технологічну перерву на одну добу для досягнення необхідної кількості пор в покритті.

6.2.9.14 Необхідно пам'ятати, що зовнішнє покриття сануючої штукатурки буде тільки тоді довговічним, коли її капілярна всмоктувальна здатність істотно не пе­ревищує всмоктувальної здатності усього шару відновлювальної штукатурки.

6.3 Консервація, реставрація та відновлення дерев'яних виробів та

конструкцій

6.3.1 Загальні вимоги до консервації, реставрації та відновлення дерев'яних виробів та конструкцій

6.3.1.1 Одним із основних будівельних матеріалів в історичних спорудах є деревина, з якої виготовлені різні конструкційні та декоративні деталі.

6.3.1.2 Руйнівні чинники, що діють на деревину та сприяють її руйнуванню:

- біологічні (дереворуйнівні гриби та комахи);

- атмосферні;

- механічні;

- вогонь;

- надмірна зволоженість.

6.3.1.3 Деструкцію деревини розрізняють за:

а) ступенем її руйнування:

- цілковита;

- сильна;

- середня;

- слаба;

б) місцем її руйнування:

- глибока;

- поверхнева;

- внутрішня.

6.3.1.4 Збереження історичної деревини та характерних дерев'яних деталей є одним з головних завдань при консервації та реставрації пам'ятки і включає в себе комплекс заходів, які відновлюють структурну міцність деревини, захищають її від біологічних та атмосферних пошкоджень, надмірного зволоження та дії вогню.

Сюди входять також і превентивні (запобіжні) заходи від можливої дії руйнівних чинників.

6.3.1.5 Методи захисту деревини визначаються проектом і поділяються на:

- конструктивні (захист від замокання, система провітрювання);

- фізичні (створення оптимального температурно-вологісного режиму);

- хімічні (просочення, зрошування, пофарбування).

Залежно від розподілу захисних речовин хімічна обробка деревини може бути:

- поверхневою (зрошування, оббризкування, поверхневе просочування);

- об'ємною (ін'єктування, глибоке просочування, фумігація).

6.3.1.6 Приймати рішення щодо технології проведення ремонтно-реставраційних робіт із консервації та реставрації виробів із деревини потрібно лише за результатами комплексного наукового обстеження, в якому повинно бути відображено:

- характер і розміри пошкоджень;

- наявність біологічних пошкоджень (грибів, дереворуйнівних комах тощо) та їх активність;

- вологість;

- картограма (схема) зон пошкоджень деревини;

- фотофіксація;

- визначення інженерних вимог до конструкцій із деревини;

- визначення архітектурних вимог до збереження характерних ознак конструкцій та виробів із деревини;

- визначення технологічних вимог до деревини.

6.3.1.7 Проектна робоча документація повинна містити опис виду і порядок кон-серваційних робіт:

- ліквідація або зведення до мінімуму дії руйнівних факторів;

- видалення і заміна пошкодженої деревини;

- протезування і армування;

- зміцнення конструкцій;

- видалення лакофарбових нашарувань;

- доповнення;

- структурне укріплення деревини;

- біоцидна обробка;

- застосування засобів вогнезахисту;

- захисна обробка (гідрофобізація, фарбування тощо).

6.3.1.8 При виконанні консерваційних робіт у першу чергу потрібно приступити до ліквідації причин руйнування. Необхідно обов'язково ліквідовувати такі причини руй­нування, як пошкоджені водостоки, тріщини і дірки в обшивці, наявність рослинності, що руйнує корінням деревину, дотикання деревини до елементів з високою тепло­провідністю (метал, камінь, бетон), на яких утворюється конденсат.

6.3.1.9 Видалення і заміна пошкодженої деревини повинні застосовуватись до тих ділянок або окремих елементів дерев'яних конструкцій, реставрація яких неможлива або не забезпечує необхідного результату. Видалення може застосовуватись до цілком або сильно зруйнованих ділянок деревини.