Стаття 332. Законодавство про інноваційну діяльність
1. Відносини, що виникають у процесі здійснення інноваційної
діяльності, регулюються цим Кодексом та іншими законодавчими
актами. До вказаних відносин у частині, не врегульованій цим
Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу
України ( 435-15 ).
Глава 35
ОСОБЛИВОСТI ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ФIНАНСОВОЇ ДIЯЛЬНОСТI
Параграф 1. Фінанси і банківська діяльність
Стаття 333. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання
1. Фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою
національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним
кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва
продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку.
2. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає
грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також
допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.
3. Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з
отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків,
передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється
установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями.
4. Страхуванням у сфері господарювання є діяльність,
спрямована на покриття довготермінових та короткотермінових
ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через
кредитно-фінансову систему або без такого використання.
5. Допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є
недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з
фондовими цінностями, інші види діяльності (посередництво у
кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з
іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового
ризику та збитків, інші види допоміжної діяльності).
Стаття 334. Правовий статус банків
1. Банківська система України складається з Національного
банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що
створені і діють на території України відповідно до закону.
{ Частина перша статті 334 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006 }
2. Банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення
у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення
зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний
ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та
юридичних осіб.
3. Банки є юридичними особами. Банки можуть функціонувати як
універсальні або як спеціалізовані - ощадні, інвестиційні,
іпотечні, розрахункові (клірингові).
4. Посадовим особам органів державної влади та органів
місцевого самоврядування забороняється участь в органах управління
банків, якщо інше не передбачено законом.
5. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава
не відповідає за зобов'язаннями банків, крім випадків,
передбачених законом, та випадків, коли держава відповідно до
закону бере на себе таку відповідальність.
6. Банки у своїй діяльності керуються цим Кодексом, законом
про банки і банківську діяльність ( 2121-14 ), іншими
законодавчими актами.
7. Суб'єкт господарювання не має права у своїй назві
використовувати слово "банк" без реєстрації цього суб'єкта як
банку в Національному банку України, крім випадків, передбачених
законом.
Стаття 335. Національний банк України. Рада Національного
банку України
1. Національний банк України - центральний банк держави,
основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової
одиниці України - гривні.
2. Правовий статус Національного банку України визначається
законом про Національний банк України ( 679-14 ).
3. Розробку основних засад грошово-кредитної політики та
контроль за її виконанням здійснює Рада Національного банку
України. Правовий статус Ради Національного банку України
визначається законом.
Стаття 336. Організаційно-правові форми банків
1. Банки створюються у формі відкритого акціонерного
товариства або кооперативного банку.
{ Частина перша статті 336 в редакції Закону N 133-V ( 133-16 )
від 14.09.2006 }
2. Учасниками банку можуть бути юридичні особи та громадяни,
резиденти і нерезиденти, а також держава в особі Кабінету
Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку
не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь,
об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.
3. Забороняється використовувати для формування статутного
фонду банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове
призначення, кошти, одержані в кредит та під заставу, а також
збільшувати статутний фонд банку для покриття збитків.
4. Банки мають право створювати банківські об'єднання, види
яких визначаються законом, а також бути учасниками
промислово-фінансових груп. Банк може бути учасником лише одного
банківського об'єднання.
5. Умови та порядок створення, державної реєстрації,
ліцензування діяльності та реорганізації банків, вимоги щодо
статуту, формування статутного та інших фондів, а також здійснення
функцій банків встановлюються законом про банки і банківську
діяльність ( 2121-14 ). Законодавство про господарські товариства
та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить
цьому Кодексу та зазначеному закону.
Стаття 337. Державні банки
1. Державним є банк, створений за рішенням Кабінету Міністрів
України на основі державної власності.
2. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету
Міністрів України.
3. Найменування державного банку повинно містити слово
"державний".
4. Держава здійснює повноваження власника щодо акцій (паїв),
які належать їй у статутному фонді державного банку, через органи
управління державного банку.
5. У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження
державою належних їй акцій (паїв) державного банку цей банк
втрачає статус державного.
Стаття 338. Кооперативні банки
1. Кооперативний банк - це банк, створений суб'єктами
господарювання, а також іншими особами за принципом
територіальності на засадах добровільного членства та об'єднання
пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності.
Відповідно до закону можуть створюватися місцеві та центральний
кооперативні банки.
2. Статутний фонд кооперативного банку поділяється на паї.
3. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від його
участі (паю) у статутному фонді банку має право одного голосу.
Стаття 339. Банківські операції
1. Фінансове посередництво здійснюється банками у формі
банківських операцій. Основними видами банківських операцій є
депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові
операції.
2. Перелік банківських операцій визначається законом про
банки і банківську діяльність ( 2121-14 ).
3. Банківські операції провадяться в порядку, встановленому
Національним банком України.
Стаття 340. Депозитні операції банків
1. Депозитні операції банків полягають у залученні коштів у
вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.
2. Депозити утворюються за рахунок коштів у готівковій або у
безготівковій формі, у гривнях або в іноземній валюті, що
розміщені юридичними особами чи громадянами (клієнтами) на їх
рахунках у банку на договірних засадах на певний строк зберігання
або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику
відповідно до законодавства та умов договору. Договір банківського
вкладу (депозиту) укладається у письмовій формі.
Стаття 341. Розрахункові операції банків
1. Розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення
взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а
також інших розрахунків у фінансовій сфері.
2. Для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання
зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних
рахунках.
3. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі
платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів,
чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і
кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній
банківській практиці.
4. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться
через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку
платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних
зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах
наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може
надати платникові кредит для здійснення розрахунків.
5. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до
законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове
обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови
відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком,
обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також
умови припинення договору.
Стаття 342. Банківські рахунки
1. Рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку,
відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в
будь-якому банку на території України за згодою сторін. Порядок
відкриття рахунків в установах банків за межами України
встановлюється законом.
2. Суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс,
рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані
роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати
податків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших
розрахунків, пов'язаних з фінансовим забезпеченням їх діяльності.
3. Суб'єкт підприємництва має право відкривати рахунки для
зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у
будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за
згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком
України.
4. Юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають рахунки
для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських
операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою
цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.
( Частина четверта статті 342 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 2424-IV ( 2424-15 ) від 04.02.2005 )
5. Суб'єктам господарювання, яким виділяються кошти для
цільового використання з Державного бюджету України або місцевих
бюджетів, відкриваються рахунки відповідно до закону.
6. Порядок відкриття рахунків в установах банків, форми
розрахунків та порядок їх здійснення визначаються законом про
банки і банківську діяльність ( 2121-14 ), іншими законами, а
також нормативно-правовими актами Національного банку України.
Стаття 343. Відповідальність за порушення строків розрахунків
1. Платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за
своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що
виникли, без участі установ банку.
2. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих
коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за
згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки
Національного банку України, що діяла у період, за який
сплачується пеня.
3. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок
клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів
пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення
касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір
пені - в розмірі, встановленому законом.
4. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на
прострочену суму платежу і давати банку доручення про її
перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
Стаття 344. Міжнародні розрахункові операції
1. Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими
вимогами і зобов'язаннями, що виникають при здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами
господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, які
перебувають на території різних країн.
2. Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери
і банки, які вступають у відносини, пов'язані з рухом
товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів.
3. Міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного
права, банківськими звичаями і правилами, умовами
зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн -
учасниць розрахунків.
4. Загальні умови розрахункових відносин з іноземними
державами визначаються міжнародними договорами. Порядок
розрахунків і ведення банківських рахунків встановлюється
договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.
5. Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків,
між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають
домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним
дорученням).
6. Для здійснення міжнародних розрахунків використовуються
комерційні документи: коносамент, накладна, рахунок-фактура,
страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про
право власності та інші комерційні документи. Фінансовими
документами, що використовуються для здійснення міжнародних
розрахунків, є простий вексель, переказний вексель, боргова
розписка, чек та інші документи, що використовуються для одержання
платежу.
Стаття 345. Кредитні операції банків
1. Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого
імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів
юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються
банківські операції, визначені як такі законом про банки і
банківську діяльність ( 2121-14 ).
2. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного
договору, що укладається між кредитором і позичальником у
письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і
строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види
забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок
плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо
видачі та погашення кредиту.
Стаття 346. Кредитування суб'єктів господарювання
1. Для одержання банківського кредиту позичальник надає
банкові такі документи:
клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної
угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк
користування нею;
техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та
розрахунок економічного ефекту від його реалізації;
інші необхідні документи.
2. Для зниження ступеня ризику банк надає кредит
позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта
господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу
належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у
банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо
вивчити стан господарської діяльності позичальника, його
платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.
3. Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як
правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами,
які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по
депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім
випадків, передбачених законом.
Стаття 347. Форми та види банківського кредиту
1. У сфері господарювання можуть використовуватися
банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми
кредиту.
2. Кредити, які надаються банками, розрізняються за:
строками користування (короткострокові - до одного року,
середньострокові - до трьох років, довгострокові - понад три
роки);
способом забезпечення;
ступенем ризику;
методами надання;
строками погашення;
іншими умовами надання, користування або погашення.
Стаття 348. Контроль банку за використанням кредиту
1. Банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного
договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням
позички в порядку, встановленому законодавством.
2. У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань,
передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу
видачу кредиту відповідно до договору.
Стаття 349. Кредитні ресурси
1. Банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних
ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. Вони
можуть позичати один в одного на договірних засадах ресурси,
залучати та розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів і
здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами.
2. У разі недостатності коштів для здійснення кредитних
операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть
одержувати позички у Національного банку України. Кредитні ресурси
Національного банку України становлять кошти статутного та інших
фондів, інші кошти, що використовуються як кредитні ресурси
відповідно до закону.
3. Загальні умови використання кредитних ресурсів
визначаються цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 350. Факторингові послуги банків
1. Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки
товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої
вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що
здійснюється на комісійних засадах на договірній основі.
2. За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання
передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на
себе зобов'язання відступити банкові грошову вимогу до третьої
особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.
3. Факторингові операції банків можуть супроводжуватися
наданням клієнтам додаткових консультаційних та інформаційних
послуг.
4. Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між
клієнтом та його боржником про заборону або обмеження передавання
грошової вимоги.
5. Загальні умови та порядок здійснення факторингових
операцій визначаються Цивільним кодексом України ( 435-15 ), цим
Кодексом, законом про банки і банківську діяльність ( 2121-14 ),
іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного
банку України.
Стаття 351. Лізингові операції банків
1. Банки мають право придбавати за власні кошти засоби
виробництва для передачі їх у лізинг з дотриманням вимог,
встановлених у статті 292 цього Кодексу.
2. Загальні умови та порядок здійснення лізингових операцій
визначаються законом про банки і банківську діяльність
( 2121-14 ), іншими законодавчими актами, а також
нормативно-правовими актами Національного банку України.
Параграф 2. Страхування
Стаття 352. Страхування у сфері господарювання
1. Страхування - це діяльність спеціально уповноважених
державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків),
пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або
громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у
разі настання визначених законом чи договором страхування подій
(страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються
шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.
2. Страхування може здійснюватися на основі договору між
страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на
основі закону (обов'язкове страхування).
3. Суб'єкти господарювання з метою страхового захисту їх
майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного
страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством.
Стаття 353. Суб'єкти страхової діяльності у сфері
господарювання
1. Суб'єкти господарювання - страховики здійснюють страхову
діяльність за умови одержання ліцензії на право проведення певного
виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами
страхування, які визначені в ліцензії.
2. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути
лише страхування, перестраховування та фінансова діяльність,
пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та
управлінням ними. Допускається здійснення вказаних видів
діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків за
договорами про спільну діяльність.
3. Страхувальниками у цьому Кодексі визначаються учасники
господарських відносин, які уклали договори страхування із
страховиками або є страхувальниками відповідно до закону.
Стаття 354. Договір страхування
1. За договором страхування страховик зобов'язується у разі
настання страхового випадку здійснити страхову виплату
страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у
договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати
страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови
договору.
2. Орган державної влади, уповноважений здійснювати нагляд за
страховою діяльністю, має право відповідно до закону встановлювати
додаткові вимоги до договорів страхування.
3. При укладенні договору страхування страховик має право
вимагати у страхувальника довідку про його фінансовий стан,
підтверджену аудитором (аудиторською організацією).
4. Укладення договору страхування може посвідчуватися
страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору
страхування.
Стаття 355. Законодавство про страхування у сфері
господарювання
1. Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а
також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів
страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою
діяльністю визначаються Цивільним кодексом України ( 435-15 ), цим
Кодексом, законом про страхування ( 85/96-ВР ), іншими
законодавчими актами.
Параграф 3. Посередництво у здійсненні операцій
з цінними паперами. Фондова біржа
Стаття 356. Посередництво, пов'язане з випуском та обігом
цінних паперів
1. Посередницькою діяльністю у сфері випуску та обігу цінних
паперів є підприємницька діяльність суб'єктів господарювання (далі
- торговці цінними паперами), для яких операції з цінними паперами
становлять виключний вид їх діяльності або яким така діяльність
дозволена законом.
{ Частина другу статті 356 виключено на підставі Закону
N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006 }
3. Законом можуть передбачатися також інші види
посередницької діяльності з цінними паперами (діяльність з
управління цінними паперами тощо).
Стаття 357. Ліцензування посередницької діяльності у сфері
випуску та обігу цінних паперів
1. Здійснення посередницької діяльності у сфері випуску та
обігу цінних паперів допускається на основі ліцензії, що видається
в порядку, встановленому законодавством.
2. Суб'єкти виключної посередницької діяльності у сфері
випуску та обігу цінних паперів можуть здійснювати окремі види
діяльності, пов'язані з обігом цінних паперів (надання
консультацій власникам цінних паперів тощо).
Стаття 358. Умови, за яких не допускається здійснення
посередницької діяльності у сфері випуску
та обігу цінних паперів
1. Ліцензію на здійснення будь-якого виду посередницької
діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів не може
одержати торговець цінними паперами, який безпосередньо або
побічно володіє майном іншого торговця цінними паперами, вартість
якого перевищує розмір, встановлений законом.
2. Торговець цінними паперами, який має ліцензію на
здійснення будь-якого виду посередницької діяльності у сфері
випуску та обігу цінних паперів, не може безпосередньо або побічно
володіти майном іншого торговця цінними паперами, вартість якого
перевищує розмір, встановлений законом.
3. Торговець цінними паперами не може здійснювати торгівлю:
цінними паперами власного випуску;
акціями того емітента, у якого він безпосередньо або побічно
володіє майном у розмірі понад п'ять відсотків статутного фонду.
Стаття 359. Укладання угод щодо цінних паперів
1. У разі прийняття доручення на купівлю або продаж цінних
паперів торговець цінними паперами зобов'язаний надавати особі, за
дорученням і за рахунок якої він діє, інформацію про курс цінних
паперів.
2. Торговець цінними паперами зобов'язаний надавати фондовій
біржі інформацію щодо всіх укладених ним угод з цінними паперами в
строки і порядку, що визначені правилами фондової біржі.
3. Спеціальні вимоги до укладення угод щодо цінних паперів
встановлюються законом.
4. Особливості ведення бухгалтерського обліку, операцій з
цінними паперами визначаються відповідно до закону.
Стаття 360. Фондова біржа
1. Для забезпечення функціонування ринку цінних паперів
утворюється фондова біржа. Порядок утворення та провадження
діяльності фондової біржі визначається законом.
{ Частина перша статті 360 в редакції Закону N 3480-IV ( 3480-15 )
від 23.02.2006 }
2. Фондова біржа створюється засновниками - торговцями
цінними паперами в порядку, встановленому законом.
3. Діяльність фондової біржі спрямовується виключно на
організацію укладання угод купівлі-продажу цінних паперів та їх
похідних. Фондова біржа не може здійснювати операції з цінними
паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також
виконувати функції депозитарію.
4. Фондова біржа набуває статусу юридичної особи з дня її
державної реєстрації відповідно до закону.
Стаття 361. Особливі умови припинення діяльності фондової
біржі
1. Діяльність фондової біржі припиняється за умови, якщо
кількість її членів протягом встановленого законом строку
залишається меншою, ніж мінімальна кількість, визначена законом.
2. Діяльність фондової біржі припиняється в порядку,
встановленому для припинення діяльності господарських товариств,
якщо інше не передбачено законом.
Параграф 4. Аудит
Стаття 362. Аудиторська діяльність
1. Аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та
організацій, предметом якої є здійснення аудиту, організаційне і
методичне забезпечення аудиту та надання інших аудиторських
послуг.
2. Аудиторська діяльність регулюється цим Кодексом, законом
про аудиторську діяльність ( 3125-12 ) та іншими прийнятими
відповідно до них нормативно-правовими актами.
Стаття 363. Аудит та державний фінансовий аудит
1. Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності,
обліку, первинних документів та іншої інформації щодо
фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з
метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти
і відповідності законодавству та встановленим нормативам.
2. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами),
аудиторськими організаціями, які уповноважені суб'єктами
господарювання на його проведення.
3. Державний фінансовий аудит є різновидом державного
фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного
стану справ щодо законного та ефективного використання державних
чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності
ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової
звітності, функціонування системи внутрішнього контролю.
4. Державний фінансовий аудит здійснюється Рахунковою палатою
та органами державної контрольно-ревізійної служби відповідно до
законів.
5. Аудит та державний фінансовий аудит можуть проводитися за
ініціативою суб'єктів господарювання, а також у випадках,
передбачених законом (обов'язковий аудит).
( Стаття 363 в редакції Закону N 3202-IV ( 3202-15 ) від
15.12.2005 )
Стаття 364. Аудитор і аудиторська організація
1. Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що
визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською
діяльністю на території України. ( Частина перша статті 364 в
редакції Закону N 2738-IV ( 2738-15 ) від 06.07.2005 )
2. Аудитор має право об'єднатися з іншими аудиторами у спілку
з дотриманням вимог законодавства.
3. Аудиторською організацією є господарська організація,
створена відповідно до вимог закону.
4. Умови та порядок здійснення аудиторської діяльності, права
та обов'язки аудиторів та аудиторських організацій визначаються
законом, іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 365. Аудиторська палата України
1. Аудиторська палата України - самоврядний орган, що
здійснює сертифікацію суб'єктів, які мають намір займатися
аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів,
норми і стандарти аудиту, веде облік аудиторських організацій та
аудиторів.
2. Правовий статус та порядок діяльності Аудиторської палати
України визначаються законом про аудиторську діяльність
( 3125-12 ) та іншими прийнятими відповідно до нього
нормативно-правовими актами.
Глава 36
ВИКОРИСТАННЯ У ПIДПРИЄМНИЦЬКIЙ
ДIЯЛЬНОСТI ПРАВ IНШИХ СУБ'ЄКТIВ
ГОСПОДАРЮВАННЯ (КОМЕРЦIЙНА КОНЦЕСIЯ)
Стаття 366. Договір комерційної концесії
1. За договором комерційної концесії одна сторона
(правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні
(користувачеві) на строк або без визначення строку право
використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу
прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується
дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити
правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.
2. Договір комерційної концесії передбачає використання
комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і
комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, із
зазначенням або без зазначення території використання щодо певної
сфери підприємницької діяльності.
Стаття 367. Форма і реєстрація договору комерційної концесії
1. Договір комерційної концесії повинен бути укладений у
письмовій формі у вигляді єдиного документа. Недодержання цієї
вимоги тягне за собою недійсність договору.
2. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації
органом, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, що
виступає за договором як правоволоділець. Якщо правоволоділець
зареєстрований як суб'єкт господарювання не в Україні, реєстрація
договору комерційної концесії здійснюється органом, який
зареєстрував суб'єкта господарювання, що є користувачем.
3. У відносинах з третіми особами сторони договору
комерційної концесії мають право посилатися на договір лише з дня
його державної реєстрації. Відсутність реєстрації договору
позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір.
4. Iнші вимоги щодо укладання договору комерційної концесії
встановлюються законом.
Стаття 368. Комерційна субконцесія
1. Договором комерційної концесії може бути передбачено право
користувача дозволяти іншим особам користування наданим йому
комплексом прав або часткою цього комплексу прав на умовах
комерційної субконцесії, погоджених ним із правоволодільцем або
визначених у договорі комерційної концесії.
2. Якщо договір комерційної концесії визнано недійсним,
недійсні також укладені на його основі договори комерційної
субконцесії.
Стаття 369. Винагорода за договором комерційної концесії
1. Винагорода за договором комерційної концесії може
виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або
періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.
Стаття 370. Обов'язки правоволодільця
1. Правоволоділець зобов'язаний:
передати користувачеві технічну та комерційну документацію і
надати іншу інформацію, необхідну користувачеві для здійснення
прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також
проінструктувати користувача і його працівників з питань,
пов'язаних із здійсненням цих прав;
видати користувачеві передбачені договором ліцензії
(дозволи), забезпечивши їх оформлення у встановленому
законодавством порядку.
2. Якщо договором комерційної концесії не передбачено інше,
правоволоділець зобов'язаний:
забезпечити реєстрацію договору комерційної концесії;
надавати користувачеві постійне технічне та консультативне
сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації
працівників;
контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються
(виконуються або надаються) користувачем на підставі договору
комерційної концесії.
Стаття 371. Обов'язки користувача
1. З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що
здійснюється користувачем за договором комерційної концесії,
користувач зобов'язаний:
використовувати при здійсненні передбаченої договором
діяльності торговельну марку та інші позначення правоволодільця
визначеним у договорі способом;
забезпечити відповідність якості товарів, що виробляються ним
на основі договору, виконаних робіт, послуг, що надаються, якості
таких самих товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються
або надаються) безпосередньо правоволодільцем;
дотримуватися інструкцій і вказівок правоволодільця,
спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та
умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав
правоволодільцем;
надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони
могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу,
послуги) безпосередньо у правоволодільця;
інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них
способом про використання ним торговельної марки та інших
позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;
не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу
одержану від нього конфіденційну інформацію;
сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.
Стаття 372. Обмеження прав сторін за договором комерційної
концесії
1. Договором комерційної концесії можуть бути передбачені
обмеження прав сторін за цим договором, зокрема:
обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні
комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем
території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на
цій території;
обов'язок користувача не допускати його конкуренції з
правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність
договору комерційної концесії стосовно підприємницької діяльності,
що здійснюється користувачем з використанням належних
правоволодільцеві прав;
відмова користувача від одержання за договором комерційної
концесії аналогічних прав у конкурентів (потенційних конкурентів)
правоволодільця;
обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце
розташування виробничих приміщень, що мають використовуватися при
здійсненні наданих за договором прав, а також їх внутрішнє і
зовнішнє оформлення.
2. Обмежувальні умови можуть бути визнані недійсними, якщо ці
умови суперечать законодавству.
Стаття 373. Відповідальність правоволодільця за вимогами, що
заявляються до користувача
1. Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за
вимогами, що заявляються до користувача комерційної концесії у
разі невідповідності якості товарів (робіт, послуг), які
продаються (виконуються, надаються) користувачем.
2. За вимогами, що заявляються до користувача як виробника
продукції (товарів) правоволодільця, останній відповідає солідарно
з користувачем.
Стаття 374. Зміна та розірвання договору комерційної концесії
1. Договір комерційної концесії може бути змінений відповідно
до положень, встановлених статтею 188 цього Кодексу.
2. У відносинах з третіми особами сторони договору
комерційної концесії мають право посилатися на зміни договору лише
з дня державної реєстрації цієї зміни відповідно до статті 367
цього Кодексу, якщо не доведуть, що третя особа знала або повинна
була знати про зміну договору раніше.
3. Кожна із сторін договору комерційної концесії, укладеного
без зазначеного строку, має право у будь-який час відмовитися від
договору, повідомивши про це другу сторону за шість місяців, якщо
договором не передбачений більш тривалий строк.
4. Дострокове розірвання договору комерційної концесії,
укладеного на визначений строк, а також розірвання договору,
укладеного без визначення строку, підлягають державній реєстрації
відповідно до статті 367 цього Кодексу.
5. При оголошенні правоволодільця або користувача
неплатоспроможним (банкрутом) договір комерційної концесії
припиняється.
Стаття 375. Наслідки зміни торговельної марки чи іншого
позначення правоволодільця
1. У разі зміни торговельної марки чи іншого позначення
правоволодільця, права на використання яких входять у комплекс
прав за договором комерційної концесії, цей договір зберігає
чинність щодо нових позначень правоволодільця, якщо користувач не
вимагає розірвання договору.
2. У разі продовження чинності договору комерційної концесії
користувач має право вимагати відповідного зменшення належної
правоволодільцеві винагороди.
3. Якщо в період дії договору комерційної концесії
припинилося право, користування яким надано за цим договором,
договір продовжує свою чинність, крім положень, що стосуються
права, яке припинилося, а користувач, якщо інше не передбачено
договором, має право вимагати відповідного зменшення належної
правоволодільцеві винагороди.
Стаття 376. Правове регулювання комерційної концесії
1. Відносини, пов'язані з використанням у підприємницькій
діяльності прав інших суб'єктів господарювання, регулюються цим
Кодексом та іншими законами.
Розділ VII
ЗОВНIШНЬОЕКОНОМIЧНА ДIЯЛЬНIСТЬ
Глава 37
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 377. Поняття зовнішньоекономічної діяльності
1. Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є
господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує
перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині
першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.
2. Зовнішньоекономічна діяльність провадиться на принципах
свободи її суб'єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні
відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених
законом, та рівності перед законом усіх суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності.
3. Загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної
діяльності суб'єктами господарювання визначаються цим Кодексом,
законом про зовнішньоекономічну діяльність ( 959-12 ) та іншими
нормативно-правовими актами.
Стаття 378. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності
1. Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є:
суб'єкти господарювання, зазначені в пунктах 1, 2 частини
другої статті 55 цього Кодексу.
( Абзац третій частини першої статті 378 виключено на
підставі Закону N 2424-IV ( 2424-15 ) від 04.02.2005 )
2. У зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь
також зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної
особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної
влади або органами місцевого самоврядування.
3. Держава гарантує однаковий захист усіх суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності.
Стаття 379. Види зовнішньоекономічної діяльності та
зовнішньоекономічні операції
1. Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право
на здійснення будь-яких видів зовнішньоекономічної діяльності і
зовнішньоекономічних операцій, якщо інше не встановлено законом.
2. Види зовнішньоекономічної діяльності, перелік
зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються на території
України, умови та порядок їх здійснення суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності, а також перелік товарів (робіт,
послуг), заборонених для експорту та імпорту, визначаються
законом.
Стаття 380. Державне регулювання зовнішньоекономічної
діяльності
1. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і
законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності,
створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємництва у
сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення
конкуренції і обмеження монополізму суб'єктів господарювання у
сфері зовнішньоекономічної діяльності.
2. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не
мають права втручатися в оперативну діяльність суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених
законом.
3. Перелік та повноваження органів державної влади, що
здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також
форми її державного регулювання та контролю визначаються цим
Кодексом, законом про зовнішньоекономічну діяльність ( 959-12 ),
іншими законами.
Стаття 381. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних
операцій
1. Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік
товарів (робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються
суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності
ліцензії.
2. Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види
ліцензій визначаються законом.
3. Режим квотування зовнішньоекономічних операцій
запроваджується у випадках, передбачених законом, чинними
міжнародними договорами України, та здійснюється шляхом обмеження
загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка
може бути ввезена (вивезена) за певний період. Порядок квотування
зазначених операцій та види квот визначаються законом.
4. Iнформація щодо введення режиму ліцензування або
квотування публікується в офіційних виданнях у порядку,
встановленому законом.
Стаття 382. Зовнішньоекономічні договори (контракти)
1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право
укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім
тих, укладення яких заборонено законодавством України.
2. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в
письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним
міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано
Верховною Радою України.
3. Форма зовнішньоекономічного договору (контракту)
визначається правом місця його укладення. Місце укладення договору
(контракту) визначається відповідно до законів України.
4. Форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо
земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна,
розташованого на території України, визначається законами України.
5. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору
(контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони
не погодили інше. Порядок визначення права, яке має
застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди
сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про
зовнішньоекономічну діяльність ( 959-12 ).
6. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний
недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам
законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на
обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
7. Законом може бути встановлений особливий порядок
укладення, виконання і розірвання окремих видів
зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
Стаття 383. Державна реєстрація зовнішньоекономічних
договорів (контрактів)
1. Кабінет Міністрів України з метою забезпечення
відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів)
законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію.
2. Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що
підлягають державній реєстрації, а також порядок її здійснення
визначаються законом про зовнішньоекономічну діяльність ( 959-12 )
та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до
нього.
3. Виконання зобов'язань, що випливають із
зовнішньоекономічних договорів (контрактів), не зареєстрованих в
установленому законом порядку, тягне застосування до суб'єктів
господарювання, які порушили цю вимогу,
адміністративно-господарських санкцій, передбачених законом.
Стаття 384. Митне регулювання при здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності
1. Держава здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної
діяльності.
2. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
здійснюється відповідно до Митного кодексу України ( 92-15 ),
закону про зовнішньоекономічну діяльність ( 959-12 ), інших
законів, Єдиного митного тарифу ( 2097-12 ) та чинних міжнародних
договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою
України.
3. Митний контроль на території спеціальних (вільних)
економічних зон регулюється окремими законами та чинними
міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано
Верховною Радою України, що встановлюють спеціальний правовий
режим зазначених зон відповідно до розділу VIII цього Кодексу.
Стаття 385. Принципи оподаткування при здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності
1. Оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності
має здійснюватися за такими принципами:
встановлення рівня оподаткування виходячи з необхідності
досягнення та підтримання самоокупності суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності та забезпечення бездефіцитності
платіжного балансу України;
гарантування стабільності видів і розміру податків,
встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів), а також
статусу іноземних валют на території України виключно законом;
рівності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при
встановленні ставок податків;
заохочення експорту продукції вітчизняного виробництва.
2. Податкові пільги надаються виключно відповідно до закону,
як правило, суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, які
стабільно експортують наукову, наукоємну продукцію, експорт яких
перевищує імпорт за фінансовий рік і обсяг експорту яких становить
не менше п'яти відсотків від обсягу реалізованих за фінансовий рік
товарів.
3. Ставки податків встановлюються та скасовуються відповідно
до законів про оподаткування.
Стаття 386. Валютні рахунки суб'єктів зовнішньоекономічної
діяльності
1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право
відкривати будь-які не заборонені законом валютні рахунки в
банківських установах, розташованих на території інших держав.
2. Порядок відкриття валютних рахунків у банківських
установах на території інших держав регулюється законодавством
відповідної держави. У разі відкриття валютного рахунку в
банківській установі за межами України суб'єкт
зовнішньоекономічної діяльності зобов'язаний повідомити про це
Національний банк України не пізніш як у триденний строк.
Порушення цієї вимоги тягне адміністративно-господарську
відповідальність у порядку, встановленому законом.
3. Відкриття валютного рахунку в установі банку за межами
України суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, у статутному
фонді якого є частка державного майна, здійснюється за погодженням
з Фондом державного майна України.
4. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані
надавати відомості про використання своїх валютних рахунків
податковим органам у порядку, встановленому законодавством.
5. Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті
суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності встановлюється законом.
Стаття 387. Валютна виручка від зовнішньоекономічної
діяльності
1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності після сплати
передбачених законом податків та зборів (обов'язкових платежів)
самостійно розпоряджаються валютною виручкою від проведених ними
операцій, крім випадків, визначених законом відповідно до цього
Кодексу.
2. Законом може бути запроваджено режим обов'язкового
розподілу виручки від зовнішньоекономічних операцій в іноземній
валюті між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та
уповноваженими державними валютними фондами, а також порядок і
розміри відрахувань іноземної валюти. Iнформація про запровадження
вказаного режиму має бути опублікована в офіційному друкованому
органі Кабінету Міністрів України не пізніш як за два місяці до
запровадження цього режиму.
Стаття 388. Одержання суб'єктами зовнішньоекономічної
діяльності кредитів в іноземних фінансових
установах
1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть одержувати
в іноземних фінансових установах валютні кредити на договірній
основі. При цьому умови кредитного договору не можуть суперечити
законодавству України.
2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, у статутному
фонді яких є частка державного майна, можуть укладати кредитні
договори з іноземними фінансовими установами лише за згодою Фонду
державного майна України.
3. Види майна, що не може бути предметом застави у разі
одержання валютного кредиту в іноземній фінансовій установі,
визначаються законом.
Стаття 389. Захист державою прав та законних інтересів
суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності
1. Держава здійснює захист прав та законних інтересів
суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України згідно
з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється через
дипломатичні та консульські установи, державні торговельні
представництва, які представляють інтереси України, а також в
інший спосіб, визначений законом.
2. Держава вживає необхідних заходів у відповідь на
дискримінаційні та/або недружні дії з боку інших держав, митних
союзів або економічних угруповань, які обмежують права та законні
інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.
3. Законом може бути передбачено спеціальні заходи щодо
захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту та
спеціальні заходи щодо імпорту, який завдає або може завдати
істотної шкоди національним товаровиробникам, а також визначено
перелік видів товарів і послуг, експорт, імпорт та транзит яких
через територію України забороняється.
4. У випадках недобросовісної конкуренції до суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності або їх іноземних контрагентів
застосовуються санкції відповідно до закону про
зовнішньоекономічну діяльність ( 959-12 ) та інших законів.
Глава 38
IНОЗЕМНI IНВЕСТИЦIЇ
Стаття 390. Iноземні інвестори
1. Iноземними інвесторами визнаються такі суб'єкти, що
здійснюють інвестиційну діяльність на території України:
юридичні особи, утворені за законодавством іншим, ніж
законодавство України;
іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного
місця проживання на території України;
міжнародні урядові та неурядові організації;
інші держави;
інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, визначені
законом.
Стаття 391. Види іноземних інвестицій
1. Iноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на
території �
