---

прийнята в члени колгоспу в 1983 р., звільнена з роботи 4 березня

1997 р. Остаточне затвердження списків, доданих до державного акта

про право колективної власності на землю відбувалося 17 квітня

1997 р., тобто після її звільнення, що спонукало позивачку

відмовитись від позову.

У судах розглядалися справи за позовами колишніх колгоспних

пенсіонерів або їхніх спадкоємців про визнання права на земельну

частку (пай) з тих підстав, що до розпаювання землі вони у зв'язку

з похилим віком і станом здоров'я вимушені були залишити постійне

місце проживання, переїхали для проживання в іншу місцевість, але

заяви про вихід із членів колективного господарства не подавали, і

це питання в установленому порядку не вирішувалося, але в списки

на одержання земельної частки їх не внесли.

Наприклад, Бучацький районний суд Тернопільської області

задовольнив позов К. до КСП "Прикарпаття" про визнання права на

земельну частку (пай). Їй було відмовлено у виділені паю з

посиланням на те, що після виходу на пенсію в 1997 р. вона виїхала

із с. Озерни Бучацького району в с. Великі Гаї Тернопільського

району.

Рішенням загальних зборів КСП було вирішено, що право на пай

мають пенсіонери, які проживають на території господарства.

Як з'ясувалося під час судового засідання, позивачка

залишалася членом колгоспу, на час утворення КСП проживала на

території господарства і вибула в інше місце проживання за станом

здоров'я.

Потрібно детальніше проаналізувати наведену справу.

Оскільки відповідно до Указу Президента України "Про порядок

паювання земель..." ( 720/95 ) право на земельну частку (пай)

мають члени КСП та пенсіонери, які залишилися членами цього

підприємства, то слід було з'ясувати членство громадянки К. у КСП

"Прикарпаття" відповідно до Закону "Про колективне

сільськогосподарське підприємство" ( 2114-12 ) та статутних

документів господарства. Крім того, з матеріалів справи

незрозуміло, коли саме КСП отримало акт про право колективної

власності на землю і чи перебувала на цей час його членом

громадянка К.

Набуття права власності на земельну частку (пай) не

обмежується місцем проживання члена КСП.

По-різному суди вирішують питання про набуття

пенсіонерами-колгоспниками права на земельну частку в результаті

розпаювання землі.

Більшість судів дотримуються тієї думки, що таке право на

землю мають лише ті пенсіонери, які в установленому порядку, на

підставі поданих ними заяв, були прийняті в члени КСП. Але є суди,

що визнають право на земельний пай і за тими особами, які були

членами колгоспу, проте до його реорганізації у КСП вийшли на

пенсію, незалежно від їх членства в КСП.

Так, Новомиргородський районний суд Кіровоградської області

відмовив Ч. у визнанні за нею права на земельну частку з тих

підстав, що вона не була членом КСП "Панчеве", якому землю надали

у колективну власність. Тому її доводи про те, що вона з 1932 по

1976 р. працювала в колгоспі ім. Куйбишева, який був

реорганізований в КСП "Панчеве", не мають вирішального значення.

Деякі суди, вирішуючи позови про право на земельну частку

(пай) у порядку спадкування, обмежувалися лише з'ясуванням

обставин про наявність у спадкодавця права на цю частку і не брали

до уваги обставини дотримання позивачем норм спадкового права,

насамперед щодо кількості спадкоємців, які мають право на

спадщину, та прийняття ними спадщини з дотриманням встановлених

строків.

Зокрема, Калинівський районний суд Вінницької області визнав

право О. на земельний пай Д. з тих підстав, що позивачка є

спадкоємницею за заповітом. При цьому суд не звернув уваги на те,

що за заповітом до О. переходить лише будинок, водночас вона не є

спадкоємницею за законом, тому земельний пай до спадкового майна,

на яке мала право позивачка, не належить.

Деякі суди не розмежовують понять трудової участі осіб у

діяльності колгоспів (а потім і КСП) та членства в цих колективах.

Якщо трудові відносини таких осіб з колективами виникли на

підставі трудового договору, а не членства в цьому колективі, то

вони не передбачають права на одержання у власність земельної

частки (паю). Право на одержання частки землі мають лише члени

таких колективів, які залишались у ньому на час приватизації

землі. При вирішенні цих питань законодавством не передбачена

можливість врахування відроблених особою, яка претендує на

отримання земельної частки, трудоднів, виходів на роботу,

характеру виконуваної роботи.

Так, Нижньосірогозький районний суд Херсонської області

задовольнив позов М. до ЗАТ "Схід" про визнання права на земельний

пай, пославшись на те, що позивач працював у цьому господарстві,

про що свідчить відповідний запис у його трудовій книжці. Проте у

справі немає будь-яких даних, які б підтверджували членство

позивача в колективі, а суд цього питання не досліджував. Тому

судова палата в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської

області скасувала зазначене рішення з направленням справи на новий

розгляд.

При повторному розгляді справи місцевий суд відмовив у

задоволенні позову, пославшись на те, що позивач на момент

розпаювання землі пропрацював у КСП менше трьох років, тоді як у

статуті КСП передбачено, що для отримання права на земельний пай

необхідно пропрацювати в КСП не менше трьох років.

Скасовуючи таке рішення, колегія суддів судової палати в

цивільних справах Апеляційного суду Харківської області зазначила,

що положення статуту КСП у частині виникнення права на земельну

частку (пай) після того, як особа відпрацює в КСП не менше трьох

років, неправомірне, тому що суперечить п.2 Указу Президента "Про

порядок паювання земель..." ( 720/95 ), оскільки звужує коло осіб,

які мають право на земельну частку (пай), та порушує права членів

КСП.

Таку позицію апеляційного суду слід визнати правильною,

оскільки зазначеним Указом та іншими нормами чинного законодавства

не передбачено наведених у рішенні суду обмежень.

Ще один подібний приклад. Зачепилівський районний суд

Харківської області постановив рішення про відмову у позові К. до

ПОСП "Світанок" про визнання права на земельний пай з тих підстав,

що з 1995 р. позивачка не відпрацювала мінімуму трудоднів, у

зв'язку з чим рішенням загальних зборів було постановлено не

включати її до списків - додатку до державного акта на право

колективної власності на землю.

Мотиви відмови в позові не відповідають вимогам закону.

Траплялися випадки, коли суди задовольняли позови про

визнання права на земельну частку (пай) без належних підстав у

позивача на таке право.

Показовим щодо цього є розгляд Заліщицьким районним судом

Тернопільської області позову Ю. до спілки пайовиків

"Винятинська". Суд задовольнив позов, не взявши до уваги ті

обставини, що позивача прийнято в члени господарства 1 вересня

1996 р., а державний акт про право колективної власності на землю

господарству виданий 28 грудня 1995 р.

Постановлене рішення суперечить Указу Президента "Про порядок

паювання земель..." ( 720/95 ).

Інший суд - Красноокнянського району Одеської області -

відмовив у задоволенні позову З. до КСП ім. Куйбишева про визнання

права на земельний пай. Вимоги позивачка мотивувала тим, що з

1934 р. була членом колгоспу ім. Куйбишева, в 1966 р. вийшла на

пенсію, залишаючись членом колгоспу. Відмовляючи в задоволенні

позову, суд послався на те, що в 1982 р. позивачка виписалася з

постійного місця проживання, а в 1993 р. стала громадянкою

Молдови. Право власності на землю згідно зі ст. 6 ЗК в редакції

1992 р. ( 561-12 ) мають громадяни України. (Ця норма діє і в

чинному ЗК 2001 р. ( 2768-14 ) - ст. 81.)

Деякі суди, вирішуючи позови про визнання права на земельну

частку (пай), помилково виходили з того, що таке право в позивачів

виникає з часу отримання сертифіката.

Наприклад, Вознесенський районний суд Миколаївської області

відмовив у позові Т. до ПСП "Прогрес" та Бузької сільської ради

про визнання права на земельну частку (пай). У справі встановлено,

що позивач з 1996 по 1997 р. був членом колгоспу, а потім - і КСП

"Прогрес". У 1995 р. підприємству передали державний акт на право

колективної власності на землю, після чого було здійснено

розпаювання землі, і позивача разом з іншими членами колективу

внесли до списків осіб, які мали право на земельну частку. У

травні 1997 р. Т. звільнився з роботи за власним бажанням, у

зв'язку з чим його виключено із цього списку.

Відмову в позові суд мотивував тим, що на час виходу позивача

із членів КСП він не одержав сертифіката; їх видали членам КСП

лише в жовтні 1997 р.

Такий висновок суду не відповідає п.2 Указу Президента "Про

порядок паювання земель..." ( 720/95 ), оскільки цією нормою не

передбачено, що особа, яка внесена до списку на право колективної

власності на землю, втрачає право на земельну частку в разі її

вибуття з колективного підприємства до отримання сертифіката.

Видача сертифіката лише документально фіксує право особи на так

звану ідеальну земельну частку (пай), яке вона отримує з часу

одержання юридичною особою державного акта про право колективної

власності на землю.

Немає єдиної практики в судах при вирішенні позовів

колгоспних пенсіонерів, які, вийшли на пенсію ще до розпаювання

землі і вибули з місця постійного проживання.

Показовою щодо цього є ситуація, яка виникла у Миколаївській

області, де Первомайський районний суд відмовив у позові В. до

Первомайської районної держадміністрації, ТОВ ім. Кірова та

Полтавської сільської ради про визнання права на земельну частку.

Суд прийняв таке рішення з тих підстав, що хоча позивач з 1968 по

1974 р. і був членом колгоспу ім. Кірова, а після оформлення

пенсії по інвалідності в 1974 р. за станом здоров'я переїхав

проживати до сестри в інший населений пункт, але на момент

передачі землі в колективну власність у 1995 р. не був членом

новоствореного КСП, заяви про вступ до КСП не подавав, тому не

набув права на земельну частку.

У цій же області Новоодеський районний суд за наявності

подібних обставин у справі за позовом К. до СЗАТ "Україна" та

Сухоєланецької сільської ради про визнання права на земельну

частку позов задовольнив. Позивачка з 1944 по 1982 р. була членом

колгоспу "Україна", звідти вийшла на пенсію, а після цього за

станом здоров'я переїхала до дітей у м. Миколаїв. На момент

розпаювання землі членом КСП не була, до списків на отримання

частки землі її не внесено. Задовольняючи позов, суд зобов'язав

сільську раду передати з резервного фонду позивачці земельну

частку (пай) розміром 8 умовних кадастрових гектарів вартістю

21 064 грн. з видачею державного акта на цю частку.

Апеляційний суд Миколаївської області вважає правильною

практику тих судів, які дотримуються положення, що колишні члени

колгоспів, радгоспів, які не подавали заяви про вступ до створених

на їх базі нових колективних підприємств, не мають права на

земельну частку, оскільки на момент розпаювання землі членами КСП

не були.

Протилежної точки зору дотримується Апеляційний суд

Житомирської області.

Так, Ружинський районний суд Житомирської області відмовив у

задоволенні позовів Д. та С. про визнання права на земельну частку

(пай) з тих підстав, що позивачі заяв про вступ до КСП, утворених

внаслідок реорганізації колгоспів, членами яких вони були, не

подавали. Така позиція районного суду, на думку суддів

Апеляційного суду Житомирської області, є помилковою, оскільки при

реорганізації, рішення про яку приймали самі колгоспники на

зборах, вони автоматично ставали членами КСП.

Цей же апеляційний суд висловив й інші міркування щодо права

колишніх членів колгоспів на земельну частку (пай).

Обгрунтовано, на думку Апеляційного суду Житомирської

області, задовольнялися позови про визнання права на земельну

частку (пай) членів недержавних сільськогосподарських підприємств,

які до отримання державного акта на право колективної власності на

землю виїхали на інше постійне місце проживання. Згідно із законом

зміна місця проживання не є підставою для відмови в праві на

земельну частку (пай), якщо не було прийняте рішення про

виключення з членів цього підприємства.

Фактичне припинення працездатною особою роботи в недержавному

сільськогосподарському підприємстві, звільнення з посади, перехід

на іншу роботу, якщо загальними зборами (зборами уповноважених) чи

іншим компетентним органом у передбаченому статутом підприємства

порядку не приймалося рішення про її виключення з числа членів

підприємства, на думку суддів Апеляційного суду Житомирської

області, не може бути підставою для відмови в позовах таких осіб

про право на пай.

Натомість Ружинський районний суд Житомирської області

відмовив у задоволенні позову Б. до ПСП "Колос", пославшись на те,

що вона фактично припинила зв'язок із підприємством.