ПРИМІТКА. В усіх випадках обслуговування додаткового контингенту населення, у тому числі сезонного (так само як і у разі суміщення рівнів центрів) — територію громадського центру треба збільшувати, але не більше як на 30% (якщо інше не підтверджено розрахунками).
3.38. До складу поліфункціональних громадських комплексів (центрів) різних рівнів слід переважно включати установи відповідного ієрархічного рівня різних профілів: адміністративно-управлінські, ділові, культури і мистецтва, торгівлі, громадського харчування, побутового і комунального обслуговування, зв’язку та інформації, громадські організації. Найважливіші з них (у тому числі зі статусом “національних”) треба, головним чином, розміщувати в ядрі загальноміського центру. Ці об’єкти, як правило, повинні бути взаємопов’язані функціонально та композиційно і складати багатопрофільні комплекси обслуговування різних ієрархічних рівнів.
В конкретних умовах, в залежності від різновиду поліфункціонального комплексу, він може бути доповнений громадськими установами інших профілів (охорони здоров’я, фізкультурно-спортивними, науковими, учбовими, культовими), які не вимагають значних земельних ділянок чи особливих умов розміщення, а також — спеціалізованими об’єктами (транспортними спорудами та ін.).
Допускається обмежене включення (з додержанням санітарних вимог) виробничих об’єктів, а також житлових будинків з використанням перших поверхів під громадські функції.
ПРИМІТКА. В умовах реконструкції різні об’єкти поліфункціонального громадського комплексу можуть бути не пов’язані функціонально, але обов’язковим є їх композиційний взаємозв’язок.
3.39. До числа монофункціональних, або спеціалізованих, зон громадської забудови загальноміського значення слід відносити:
громадські комплекси (центри) — спеціалізовані функціональні зони загальноміського центру (центрів планувальних районів, зон), які потребують тісних функціональних взаємозв’язків (адміністративний центр, діловий, культурний, торговий та інші);
відокремлені спеціалізовані міські центри (комплекси), які розташовуються в різних частинах міста і приміській зоні (медичні, учбові, спортивні, наукові, виставкові тощо).
До спеціалізованих зон громадської забудови місцевого значення (якщо вони передбачені), які необхідно виділяти під час детального зонування території, слід відносити спеціалізовані комплекси (центри) обслуговування житлових або інших районів, кварталів, мікрорайонів (торгові, фізкультурно-спортивні, медичні, житлово-комунального господарства, шкільні, учбово-виховні, міжшкільні комп’ютерні центри та інші).
ПРИМІТКА. Функціональні зв’язки між комплексами громадської забудови, які входять до складу загальноміського центру, повинні здійснюватися як їх суміжним розташуванням у центральному ядрі, так і — на прямих транспортних і пішохідних зв’язках: у центральній зоні міста — на в’їздах до центрального ядра; у середній зоні міста — на в’їздах до центральної зони; у периферійній зоні — на головних архітектурно-планувальних вісях міста, які розвивають функції загальноміського центру, особливо — в умовах недостатнього резерву територій.
3.40. Профіль спеціалізованого громадського комплексу (центру) треба визначати за функцією ведучих установ; інші об’єкти повинні мати супутні функції, які доповнюють ведучу; в умовах усталеної забудови допускається до 30% об’єктів з невідповідною функцією.
ПРИМІТКИ:
1. В конкретних умовах можуть формуватися спеціалізовані комплекси на базі двох рівнозначних функцій (науково-учбові, виставково-торгові), або — декількох специфічних функцій — у комплексах обслуговування певного контингенту населення (молоді, ветеранські, курортні, туристичні та інші).
1. Роль супутніх об’єктів найчастіше відіграють підприємства громадського харчування, побутового і комунального обслуговування, спеціалізованої торгівлі, зв’язку, інформаційно-рекламного забезпечення, дозвілля, пункти охорони правопорядку, медпункти, спортзали тощо.
В спеціалізованих комплексах розміщення промислових об’єктів допускається, тільки у випадках, коли вони є супутніми (науково-виробничих тощо). Використання житлової функції — обмежене: в основному супутньому житлі для тимчасового проживання (готелі, гуртожитки, будинки приїжджих і персоналу, резиденції, інтернати, заклади відпочинку, лікувальні і курортні) і в районах реконструкції.
3.41. Громадські комплекси, які є спеціалізованими функціональними зонами загальноміського центру, треба формувати переважно у центральному ядрі, включаючи до їх складу найбільш важливі установи. До них слід відносити:
адміністративно-політичний центр міста — зона розміщення ведучих управлінських установ: державних, муніципальних, органів самоврядування, громадсько-політичних організацій (міжнародних, іноземних представництв);
діловий центр — зона концентрації установ, які сприяють веденню бізнесу (банків, бірж, аукціонів, офісів комерційних, юридичних та інших компаній, центрів зайнятості, готелів та ін.);
культурний центр — зона розміщення культурно-просвітніх і культурно-видовищних установ; учбових, творчих, громадських організацій культури і мистецтва; духовних (релігійних), науково-гуманітарних;
торговий центр — зона розміщення центральних підприємств торгівлі — універсальних і спеціалізованих, громадського харчування, побутового обслуговування;
рекреаційний центр — зелена зона (центральний міський парк), яка включає установи дозвілля і фізкультурно-спортивні.
В історичних містах слід також виділяти спеціалізовані історико-культурні (музейні) зони, у тому числі заповідні, з переважною історико-охоронною функцією.
В конкретних місцевих умовах в центральній зоні міста слід також виділяти і інші спеціалізовані комплекси, які формуються переважно на основі усталеної забудови: релігійні, фізкультурно-спортивні, наукові, учбові, меморіальні, інформаційні та інші. В складі згаданих вище зон у певних умовах виділяються вузькоспеціалізовані комплекси: адміністративно-управлінські різних рівнів і профілів, судових установ, силових структур, банківські, готельні, музейні, концертні та інші.
ПРИМІТКИ:
1. В умовах дефіциту вільних земель діловий і торговий центр можуть бути сформовані на нових територіях, які мають з ним пішохідні або транспортні зв’язки. В середніх, малих містах вони можуть бути поєднані.
2. У поліфункціональному центральному ядрі, а також в усталених зонах багатофункціональної змішаної забудови слід використовувати прийоми мікрозонування, формуючи групи громадських будівель указаних (та інших) профілів.
3.42.У складі громадських комплексів центральної зони міста (та інших районів) необхідно передбачати відкриті громадські території — пішохідні вулиці, площі: для проведення мітингів, демонстрацій, сезонних театралізованих вистав, виставок-продаж мистецьких творів, ярмарок та інших. В їх благоустрою слід застосовувати монументальні і малі форми, ландшафтну архітектуру.
ПРИМІТКА. В умовах реконструкції слід вивільняти від транспорту головну вулицю міста (інші відкриті території): передбачати об’їздні шляхи, транспортні тунелі, можливість їх тимчасового перепрофілювання у пішохідні.
3.43. Відокремлені міські спеціалізовані громадські центри (комплекси), які розташовані у різних районах міста і приміській зоні, необхідно формувати переважно наступних профілів: спортивні, учбові, медичні, наукові, виставкові, меморіальні, релігійні, музейні, інформаційні, спеціалізованої торгівлі та інші, а також як центри обслуговування певного контингенту населення: дитячі, юнацькі, туристичні, творчості та інші.
ПРИМІТКИ:
1. Міські спеціалізовані центри (комплекси), які вимагають значних витрат території (учбові — студентські містечка; сільськогосподарські виставки, іподроми, крупні речові ринки та інші), мають негативний вплив на оточення (науково- і комунально-виробничі, авторинки, авто- і мотодроми, теле- і радіоцентри) або потребують ізоляції (санаторні, диспансерні, оздоровчі, відпочинку) — слід розміщувати переважно в периферійній зоні міста (або в приміській зоні).
2. До спеціалізованих центрів (комплексів), які слід формувати в основному в приміській зоні, відносяться:
лікарняні містечка — протитуберкульозні і психоневрологічні, лікувальні комплекси-інтернати для людей похилого віку та інвалідів (дорослих і дітей) — в зеленій зоні з розривом не менше ніж 1000 м до меж житлової забудови, оздоровчих і санаторно-курортних установ;
науково-дослідні комплекси з полігонами, дослідними полями, ядерними реакторами; спортивні аероклуби, комплекси патрульно-дорожних служб з станціями техообслуговування транзитного транспорту, автокемпінгами — у зоні впливу міста (з розривом до забудови інших видів за індивідуальними розрахунками).
3.44. Під час будівництва і реконструкції комплексів (центрів) громадської забудови треба враховувати потреби маломобільних груп населення — людей похилого віку та інвалідів, у тому числі передбачати: можливість їх безперешкодного пересування в інвалідних колясках — по проїздах, тротуарах, східцях, ескалаторах, в ліфтах; створення у місцях компактного постійного проживання і місцях прикладання праці спеціалізованих комплексів для їх обслуговування, у тому числі для занять спортом, активного дозвілля, з урахуванням специфіки захворювання і вікових груп.
3.45. Під час формування зон громадської забудови треба створювати у них сприятливий мікроклімат і санітарно-гігієнічні умови, з врахуванням загальних та спеціальних вимог, згідно “Державних санітарних правил планування і забудови населених пунктів”, а також приймати до уваги вплив, який здійснюють громадські комплекси різного профілю на їх оточення.
ПРИМІТКИ:
1. Орієнтація і взаєморозташування будівель і споруд в комплексах відпочинку, медичних, оздоровчих, фізкультурних, дитячих шкільних і дошкільних повинні забезпечувати нормативну інсоляцію в основних функціональних приміщеннях і на територіях; в комплексах, до складу яких входять готелі, гуртожитки — забезпечувати нормативну інсоляцію не менше ніж в 60% кімнат.
2. У відкритих спорудах фізкультурно-спортивних комплексів, концертних, дитячих, лікувально-оздоровчих, які розташовані в ІІІ та IV кліматичних районах, треба ураховувати вимоги захисту від перегріву.
3. Під час розміщення громадських комплексів відкритого типу, які розраховані на масове перебування людей (спортивних, концертних, виставкових, ринків, в т.ч. з продажу тварин), та таких, що утримують транспортні засоби і споруди, виробничі об’єкти (науково-виробничі центри, авторинки, авто- і мотодроми, аероклуби тощо) необхідно враховувати гранично допустимі рівні біогенних шумів або техногенних (додаток 1 до цього підрозділу), поєднаних із забрудненням атмосферного повітря; при необхідності — застосовувати санітарно-захисні зони та інші заходи шумозахисту.
4. У процесі проектування і розміщення інформаційних центрів, які мають в своєму складі радіостанції, а також телецентрів — необхідно враховувати електромагнітне випромінювання (за індивідуальним розрахунком), створювати огороджену технічну зону і санітарно-захисну, розміщувати на підвищених ділянках рельєфу (для зменшення впливу антен).
3.46. Зони громадської забудови допускається розміщувати в санітарно-захисних зонах промислових підприємств, очисних споруд, вокзалів, залізничних та автомобільних шляхів та інших — переважно в умовах реконструкції, а також — в зонах обмеження забудови навколо аеропортів (з необхідною звукоізоляцією). При цьому необхідно додержуватись встановлених санітарних вимог щодо профілю громадських об’єктів (розділ 4 цих норм) і гранично допустимих рівнів шуму (додаток 1 до цього підрозділу).
3.47. Під час розміщення громадських комплексів, які розраховані на організацію в них масових заходів — крупних концертних, спортивних, ринків, а також майданчиків для проведення свят, мітингів — необхідно передбачати заходи безпечного перебування людей в натовпі шляхом: регулювання планувальними прийомами пішохідних і транспортних потоків, улаштування зони, вільної для проїзду спецтранспорту і пішохідного руху, просторих майданчиків перед входами в споруди, пандусів, переходів, станцій метро (з розрахунком їх необхідної місткості).
3.48. Вимоги до внутрішньої організації земельних ділянок установ, що визначаються особливостями їх функціонування, регулюються відповідними нормами їх проектування Відстані між громадськими і іншими будинками та спорудами регулюються також протипожежними нормами (додаток 2.1)‚ санітарно-гігієнічними і естетичними вимогами.
3.49. Орієнтовні розрахунки необхідної площі території поліфункціональних громадських комплексів, які входять до складу загальноміського центру, здійснюються за мінімальною межею показника питомих витрат його території — 5 кв.м на 1 людину; для центрів планувальних районів (зон) у периферійній зоні міста — за верхньою межею цього показника — 8 кв.м. Площа спеціалізованих комплексів, які не входять до складу загальноміського центру, залежить переважно від особливостей їх функціонування.
В умовах реконструкції площа комплексу може бути знижена, але не більше ніж на 25%. В сейсмічних зонах її треба підвищувати до 35%. При здійсненні розрахунків слід також враховувати необхідність створення крупних автостоянок, складної інженерної інфраструктури, озеленення.
3.50. Під час попередніх розрахунків щільність громадського фонду в поліфункціональних комплексах громадської забудови повинна наближуватися до показників, які використовуються для кварталів центральної зони міст (додаток 3.2‚ табл. ).
Коефіцієнт забудови земельної ділянки громадського будинку (Кз) при забезпеченні протипожежних‚ санітарних норм‚ озеленення не повинен перевищувати 0,6 при коефіцієнті щільності забудови ділянки (Кщ) до 1,8 при малоповерховій забудові та 2,4 і 3,0 — відповідно при середньо- і багатоповерховій.
