сельбищні, сельбищно-виробничі райони, що склалися в серединній зоні міста, - для розміщення установ природних і технічних наук зі штатною кількістю 1000-2000чол.;
периферійні нові міські райони - для розміщення груп наукових, навчальних науково-технічних установ природничо-наукового профілю із штатною кількістю понад 2000чол.;
приміські райони, в межах зони впливу міста - для розвитку наукових містечок, технополісів, агрополісів, об'єктів наукового обслуговування, полігонів, дослідних та інших територіальноємних об'єктів.
4.21. Раціональне розміщення установ наукової, науково-технічної діяльності досягається за рахунок групового способу функціональної і планувальної організації об'єктів, пов'язаних єдиним дослідницьким і виробничим циклом. Доцільно створення наукових зон, у яких розміщуються групи профільних навчальних, наукових, проектно-конструкторських організацій, об'єктів виробничого призначення.
4.22. До складу спеціалізованих територій (зон) наукових, науково-виробничих установ треба включати території установ дослідницької діяльності, лабораторій, майстерень, корпусів експериментального (несерійного) виробництва, комунально-складських зон, рекреаційні, озеленені та резервні території.
Вибір інженерних, санітарно-гігієнічних заходів здійснюється з урахуванням факторів впливу на навколишнє середовище.
Організація наукових і науково-виробничих територій повинна задовольняти вимоги інтенсивного її використання, комплексності, планувальної компактності.
4.23. При визначенні земельних ділянок наукових установ треба приймати показники щільності їх загальної площі, не менше, наведених у табл.4.1.
Таблиця 4.1
|
Штатна кількість працівників |
Щільність загальної площі, кв.м/га |
|
Установи суспільних наук: |
|
|
до 300 |
10000-8000 |
|
більше 300 |
12000-10000 |
|
Установи природничих і технічних наук: |
|
|
до 300 |
7000-5000 |
|
від 300 до 1000 |
8000 |
|
від 1000 до 2000 і більше |
10000 |
Примітки:
1.Показники таблиці не поширюються на об'єкти з особливим режимом роботи (ботанічні сади, обсерваторії, дослідні поля, полігони, прискорювачі елементарних часток).
2. Менші показники щільності треба приймати у середніх і малих містах.
Комунально-складська зона
4.24. Комунально-складська зона – територія населеного пункту, призна-чена для розміщення груп і окремих підприємств, які забезпечують потреби населення у зберіганні товарів, комунальних і побутових послугах.
На території комунально-складської зони необхідно розміщувати
підприємства і об'єкти торгівлі й плодоовочевого господарства, загальнотоварні склади, розподільчі холодильники, плодоовочеві бази, сховища овочів і фруктів, заготівельні підприємства напівфабрикатів та кулінарних виробів тощо;
транспортні господарства: гаражі, станції технічного обслуговування машин, автозаправочні станції, трамвайні і тролейбусні депо, автобусні і таксомоторні парки тощо;
підприємства побутового обслуговування населення: фабрики-пральні, хі-мічного чищення одягу, ремонту побутової техніки, одягу, меблів; комунально-го господарства: парки дорожньо-прибиральних машин, бази експлуатації та ремонту жител, інженерних мереж тощо.
Холодильники великої місткості (понад 600 т) і молокозаводи із застосу-ванням великої кількості аміаку треба розміщувати у відокремлених складських районах приміської зони.
Не слід розміщувати комунально-складські зони з об'єктами харчової направленості на територіях промислових вузлів, їхніх санітарно-захисних зон, до складу яких входять підприємства 1-3 класу щодо санітарної характеристики виробництва.
4.25. Складські комплекси, не пов'язані з безпосереднім обслуговуванням населення, треба розміщувати за межами міст, наближаючи їх до вузлів зовніш-нього транспорту.
За межами території містта їхніх зелених зон, у відокремлених складсь-ких районах приміської зони з дотриманням санітарних, протипожежних і спеціальних норм треба передбачити розосереджене розміщення складів дер-жавних резервів, складів нафти і нафтопродуктів першої групи, перевалочних баз нафти і нафтопродуктів, складів зріджених газів, складів вибухових мате-ріалів і базисних складів сильнодіючих отруйних речовин, базисних складів продовольства, фуражу і промислової сировини; лісоперевалочних баз базис-них складів лісових і будівельних матеріалів.
Примітки:
1. Для обслуговування груп малих міст, селищ міського типу і сільських поселень треба передбачати централізовані склади, розміщуючи їх переважно у районних центрах або пристанційних поселеннях.
2. У районах з обмеженими територіальними ресурсами і цінними сільськогосподарськими угіддями треба, при наявності відпрацьованих гірничих виробок і ділянок надр, придатних для розміщення на них об’єктів, здійснювати в них будівництво сховищ продовольчих і промислових товарів, цінної документації, розподільчих холодильників та інших об'єктів, які потребують забезпечення стійкості до зовнішніх впливів і надійності функціонування. Ці об'єкти повинні відповідати вимогам протипожежної безпеки згідно з діючими нормативними документами.
4.26. Для попереднього визначення розмірів земельних ділянок складів, призначених для обслуговування поселень, допускається виходити з розрахунку 2 кв.м на одну людину у значних і найзначніших містах з урахуванням застосування багатоповерхових складів і 2,5 кв.м – у решті міст і населених пунктів.
У містах-курортах розміри комунально-складських зон для обслуговування тих, що лікуються і відпочивають, треба приймати з розрахунку 6 кв.м на одного відпочиваючого, а при розміщенні у цих зонах оранжерейно-тепличного господарства – 8 кв.м.
4.27. У містах загальна площа колективних сховищ сільськогосподарських продуктів визначається з розрахунку 4-8 кв.м на одну сім'ю. Кількість сімей, які користуються сховищами, установлюється завданням на проектування.
Виробнича зона сільських поселень
4.28. Проектування виробничих зон сільських поселень повинно здійснюватися відповідно до вимог РБН "Планування, забудова і благоустрій виробничих зон сільських населених пунктів України".
4.29. У виробничих зонах треба розміщувати різні типи агропромислових підприємств і цехів, виробничих об'єктів, які належать акціонерним товариствам, кооперативам, селянським (фермерським) господарствам та інш., а також підприємства несільськогосподарських галузей (філіали підприємств, цехи).
4.30. При організації виробничих зон, у тому числі фермерських господарств, перевагу слід віддати розвитку виробничих центрів, що склалися, і які мають капітальні будинки, зручно розташовані стосовно до населених пунктів, транспортних комунікацій, кормових угідь і які відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Розміщення сільськогосподарських комплексів і підприємств повинно забезпечувати надійне збереження природного середовища, включати можливість розвитку ерозійних процесів, забруднення ґрунтів і водних джерел відходами виробництва.
4.31. При взаємо розміщенні сельбищної і виробничої зон треба створювати між ними відповідні санітарно-захисні і зооветеринарні розриви.
Розміри санітарно-захисних зон від сільськогосподарських виробничих об'єктів і комплексів до меж житлової забудови установлюються згідно з нормативами.
4.32. Малі тваринницькі ферми (фермерські господарства) у селищах міського типу та селах з утриманням великої рогатої худоби більше 15, свиней - більше 10 голів, овець - більше 50 голів, птиці – більше 100 голів, кроликів – більше 150 голів, треба розміщувати на відокремлених ділянках з дотриманням розмірів санітарно-захисних зон, згідно з нормативами.
4.33. У санітарно-захисній зоні допускається розміщення бань, пралень і гаражів при умові, що щільність забудови не буде перевищувати 10%.
Розміщення спортивних споруд, парків, дитячих установ, лікувально-профілактичних і оздоровчих установ, а також садіння плодоягідних дерев і чагарників на території санітарно-захисної зони не допускається.
4.34. Тваринницькі, птахівницькі, звірівницькі ферми, ветеринарні установи, склади мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин треба розміщувати з підвітряного боку стосовно до інших сільськогосподарських об'єктів у сельбищній зоні. Території виробничих зон не доцільно розділяти на відокремлені ділянки залізничними або автомобільними дорогами загальної мережі.
4.35. Розриви між будинками і спорудами сільськогосподарських виробничих об'єктів треба приймати відповідно до вимог діючих нормативних документів.
Зона змішаної виробничої та житлової забудови
4.36. Зони змішаної виробничої та житлової забудови формуються при впорядкуванні і реконструкції існуючих районів населених пунктів, в яких, в наслідок їх історичного розвитку, відбулося проникнення об'єктів сельбищної забудови в промислові та комунально-складські зони, або виробничих об'єктів в сельбищну забудову.
4.37. В зонах змішаної виробничо-житлової забудови нарівні з житловою забудовою можуть розміщуватись об'єкти комунально-складського призначення, промислові підприємства 4 та 5 класу по санітарній класифікації, з незначним шкідливим впливом на оточуюче середовище та незначними вантажопотоками, об'єкти соціально-побутового, торгового призначення, інженерної інфраструктури, а також інші об'єкти, які можливі для розміщення в санітарно-захисних зонах підприємств за умови забезпечення санітарно-екологічних та протипожежних розривів.
4.38. При формуванні зон змішаної виробничої та житлової забудови необхідно забезпечувати:
оптимальну збалансованість місць проживання і прикладення праці;
усунення недоліків планувальної структури забудови, передбачивши функціональне зонування на території зони, та необхідні реконструктивні заходи для забезпечення сумісності виробничої та житлової забудови;
гармонійне поєднання об'ємно-просторового та архітектурного вигляду промислової та житлової забудови;
кооперацію, за техніко-економічної та містобудівної доцільності, інженерної, природоохоронної, транспортної та соцкультпобутової інфраструктури.
4.39. При реконструкції та упорядкуванню виробничих територій в зоні змішаної забудови слід передбачити:
поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя населення за рахунок впровадження на промислових підприємствах нових технологій з мінімізацією негативного впливу на оточуюче середовище і доведення їх до допустимих нормативних рівнів; при неможливості – передбачити перебазування, ліквідацію чи перепрофілювання підприємств;
упорядкування, благоустрій та озеленення територій з формуванням зон відпочинку на підприємствах, а також зелених зон загального користування;
поліпшення культурно-побутових умов працюючих та населення за рахунок формування відповідної системи обслуговування;
удосконалення транспортної та інженерної інфраструктури.
4.40. В зонах змішаної виробничої та житлової забудови допускається:
зменшення питомих нормативних показників використання земельних ділянок з відповідними обґрунтуваннями;
розміщення в житлових будинках незначних (малих) виробничих підприємств, пов'язаних з обслуговуванням населення, в вбудованих чи прибудованих приміщеннях, за умови забезпечення протипожежних та санітарно-епідеміологічних вимог, окремих входів та під'їздів.
Проектні рішення на влаштування цих підприємств підлягає обов'язковому узгодженню з органами державного архітектурного, протипожежного та санітарно-епідеміологічного нагляду.
5. ЛАНДШАФТНО-РЕКРЕАЦІЙНА ТЕРИТОРІЯ
Озеленені території загального користування
5.1. У міських і сільських поселеннях в залежності від природно-ландшафтних і кліматичних умов, їх розміру та планувальної структури необхідно передбачати озеленені території різного призначення.
В залежності від розміщення в структурі розселення озеленені території розподіляються на:
міські, розташовані в межах міської забудови;
позаміські, розташовані як за межами забудови, так і за адміністративними межами міста.
5.2. Території міських і позаміських насаджень, які формують комплексну зелену зону міста, повинні об’єднуватись в просторово-територіальну систему, яка забезпечує їх архітектурно-планувальну і композиційну єдність.
За критерії оцінки варіанту побудови системи озеленених територій слід приймати:
рівномірність розташування насаджень в межах міста, особливо по відношенню до житлових районів;
безперервність системи, яка передбачає об’єднання парків та садів бульварами і пішохідними алеями в єдине ціле;
комплексність організації міських озеленених територій, яка досягається функціонально-планувальним об’єднанням міських насаджень з приміськими лісопарками та лісами.
5.3. Озеленені території міста за функціональною ознакою слід розділяти на:
території загального користування (парки, сади, сквери, бульвари, набережні);
території обмеженого користування;
території спеціального призначення.
Номенклатуру функціональних елементів озеленених територій міста необхідно приймати згідно з додатком 5.1.
Питома вага озеленених територій різного призначення в межах забудови міст (рівень озеленення території забудови) повинна складати не менше 40% — для районів ІІ В, 45% — ІІІ В, Б і 50% — IV В2, а у межах території міста за структурними елементами прийматися згідно з додатком 5.2.
ПРИМІТКА. У містах з теплоелектроцентралями і котельними, підприємствами хімічної, металургійної, нафтопереробної промисловості 1 класу санітарної шкідливості рівень озеленення території забудови треба збільшити не менше як на 15%.
