8.1.7. Тиск паливного газу у системі запалювання факельної установки автоматично підтримують в інтервалі від 0,03 до 0,05 МПа.
8.1.8. До початку ремонту факельна установка повинна бути від'єднана за допомогою заглушок від технологічних апаратів і продута азотом до відсутності горючих речовин з подальшою подачею повітря до об'ємної частки кисню не менше 18 % і вмісту шкідливих речовин не більше допустимого санітарними нормами.
При одночасному продуванні азотом усіх технологічних апаратів, приєднаних до факельної установки, для видалення повітря дозволяється скидати продувні гази в факельний ствол при погашених пальниках.
8.1.9. Перед кожним пуском факельна установка повинна бути продута азотом до об'ємної частки кисню біля основи факельного ствола не більше 3 %.
8.2. Групова резервуарна установка скрапленого газу
8.2.1. Під час експлуатації групової резервуарної установки скрапленого газу необхідно додержуватися вимог нормативно-правових актів та актів технічного характеру:
Правил безпеки систем газопостачання України, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці від 01.10.97 № 254, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.05.98 за № 318/2758 (ДНАОП 0.00-1.20-98);
Технічного регламенту з підтвердження відповідності безпеки обладнання, що працює під тиском, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 31 грудня 2003 року № 279, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 8 червня 2004 року за № 704/9303, а також вимог нормативно-технічних актів з цих питань:
Правил будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці від 18.10.94 № 104 (ДНАОП 0.00-1.07-94);
Галузевого стандарту “Магістральні трубопроводи для транспортування рідкого аміаку (аміакопроводи). Правила технічної експлуатації”, затвердженого розпорядженням Міністерства промислової політики України від 30.10 2003 № 123 (ГСТУ 3-041-2003), та вимог цього підрозділу.
8.2.2. Групова резервуарна установка скрапленого газу призначена для забезпечення факельної установки паливним газом.
В якості паливного газу використовують газ, який одержують випаровуванням скрапленого вуглеводневого газу (пропан-бутану).
8.2.3. Зберігають скраплений газ у підземно встановлених сталевих циліндричних горизонтальних резервуарах, обладнаних запірною арматурою, регуляторами тиску газу, манометрами та пристроями контролю рівня.
Резервуари поєднані за рідиною і газовою фазами в одну групу.
8.2.4. Резервуари для зберігання скрапленого газу як устаткування, що працює під тиском вище 0,07 МПа, підконтрольні органам котлонагляду та повинні відповідати вимогам ДНАОП 0.00-1.07-94.
8.2.5. Групова резервуарна установка скрапленого газу повинна мати сітчасту огорожу висотою не менше 1,6 м.
8.2.6. Для можливості заповнення резервуарів скрапленим газом обладнують під’їзд до огорожі групової резервуарної установки для автоцистерн.
8.2.7. Випаровування скрапленого пропан-бутану здійснюють у залежності від кліматичних умов за допомогою регазифікаторів за рахунок теплоти, що виділяється електронагрівачами, поміщеними всередину резервуарів у рідку фазу, або за рахунок теплоти, що надходить через стінки резервуарів з боку ґрунту.
8.2.8. Під час експлуатації групової резервуарної установки скрапленого газу постійно контролюють рівень і тиск у резервуарах.
8.2.9. Тиск газової фази в резервуарах, обладнаних регазифікаторами, підтримують автоматично шляхом вмикання або вимикання нагрівачів.
8.2.10. Максимальне заповнення резервуара повинне бути не більше 0,85 його місткості.
8.2.11. На лінії газової фази пропан-бутану і на резервуарах повинні бути встановлені запобіжні клапани.
8.2.12. Перед зливанням скрапленого газу з автоцистерн необхідно:
оглянути автоцистерну і перевірити справність обладнання і пристроїв;
установити опорні колодки з обох боків колес автоцистерни;
заземлити автоцистерну. Гнучкий заземлювальний провідник повинен бути постійно приєднаний до корпусу автоцистерни і мати наконечник під болт для приєднання до заземлювального пристрою.
8.3. Азотна рампа. Групова установка азотних балонів
8.3.1. Азотну рампу використовують для заповнення балонів азотом до тиску не більше 15 МПа (150 кгс/см2) від автомобільної газифікаційної установки АГУ- 8К.
8.3.2. Азотна рампа – це металева конструкція, до складу якої входять:
трубопроводи, запірна і запобіжна арматура;
КВП;
електроящик для електрозабезпечення АГУ- 8К;
стелаж з ланцюжками і вентилями для підключення балонів.
8.3.3. Підготовку азотної рампи до наповнення балонів здійснюють у такій послідовності:
заземлюють установку;
оглядають балони і перевіряють їх придатність;
перевіряють залишковий тиск у балоні (не менше 0,05 МПа);
установлюють балони до наповнювальної рампи (прикріплюють до стелажа ланцюжками);
продувають вентилі короткими поворотами маховика;
приєднують накидні гайки з’єднувальних трубок до бокових штуцерів вентилів балонів. Вентилі балонів відкривають повністю;
роблять огляд наповнювальної рампи (виявлення дефектів трубопроводів, арматури і запобіжних клапанів тощо);
опресовують азотну рампу залишковим тиском балонів;
підключають електрообладнання до електроживлення. Перевіряють правильність чергування фаз через обертання електродвигуна насоса.
8.3.4. Для заповнення азотом використовують балони типу А місткістю 40 л відповідно до вимог державного стандарту СРСР “Баллоны стальные малого и среднего объема для газов на Рр < 19,6 МПа (200 кгс/см2). Технические условия”, затвердженого Державним комітетом стандартів Ради Міністрів СРСР від 19 грудня 1973 року № 2717 (ГОСТ 949-73 ), які випробувані гідравлічним способом на тиск 22 МПа і мають робочий тиск 15 МПа (150 кгс/см2).
8.3.5. Зовнішня поверхня балонів повинна бути пофарбована у чорний колір і мати напис жовтого кольору „Азот”.
8.3.6. На верхній сферичній частині балонів повинні бути нанесені клеймуванням такі дані:
товарний знак заводу-виробника;
номер балона;
фактична маса порожнього балона;
дата виготовлення і рік наступного опосвідчення балона;
робочий тиск;
пробний гідравлічний тиск;
місткість балона;
клеймо ВТК заводу-виготовлювача.
8.3.7. Місце на балонах, де вибиті паспортні дані, повинне бути покрите безбарвним лаком і обведене фарбою у вигляді рамки.
8.4. Транспортні засоби і спецтехніка
8.4.1. Під час експлуатації, профілактичного обслуговування і ремонту транспортних засобів необхідно додержуватися вимог Закону України “Про автомобільний транспорт” (із змінами та доповненнями).
8.4.2. Підприємство повинне бути забезпечене у повному обсязі транспортними засобами, необхідними для технічного обслуговування і проведення ремонтів устаткування, засобів зв’язку, КВП, ліній електропередавання, електроустановок і пристроїв, будинків і споруд магістрального аміакопроводу, а також для ліквідації аварійних ситуацій і аварій.
8.4.3. Кожне підприємство повинне мати:
спеціальні автомобілі та іншу аварійну техніку;
спеціальні автомобілі повинні мати пасажиромісткість 5-7 людей, а також потрібні інструменти, прилади та обладнання для ліквідації причин і наслідків аварії, засоби для надання першої допомоги потерпілим під час аварії, засоби індивідуального захисту персоналу й інші матеріали та інвентар.
8.4.4. Для контролю технічного стану магістрального аміакопроводу та оперативного усунення виробничих неполадок на об’єктах магістрального аміакопроводу повинно бути організоване патрулювання вертольотами.
8.4.5. Використання не за призначенням спеціальних автомобілів (АГУ- 8К, пересувних лабораторій тощо) не дозволяється.
Кожен випадок використання спеціальних транспортних засобів реєструють у журналі автотранспортної служби підприємства.
8.4.6. Газоподібний азот, що використовується для продувок трубопроводів і устаткування та заповнення міжтрубного простору на водних переходах, одержують випарюванням рідкого азоту на автомобільній газифікаційній установці АГУ- 8К.
8.4.7. Під час підготовки автомобільної установки АГУ- 8К до заповнення рідким азотом необхідно перевірити:
справність обладнання і пристроїв;
надійність кріплення обладнання і вузлів установки АГУ-8К;
закриття усіх вентилів і герметичність з’єднань;
наявність клейм на манометрах і запобіжних клапанах;
наявність і придатність засобів електрозахисту.
8.4.8. Перед заповненням рідким азотом АГУ- 8К слід протягом шести годин осушувати комунікації, ємність та інші вузли сухим азотом з температурою 60-80 ?С.
Під час заповнення АГУ- 8К необхідно:
поставити автомобіль на ручне гальмо або вжити інших заходів, що виключають мимовільне переміщення АГУ- 8К;
контролювати тиск у резервуарі, не допускаючи його підвищення більше 0,05 МПа;
слідкувати за щільністю з’єднання шланга;
контролювати відмітку заповнення резервуара. При досягненні максимального рівня (до червоної риски) закривають зливний вентиль на ємності поставника рідкого азоту.
8.5. Склади нафтопродуктів і автозаправні станції
8.5.1. Паливно-мастильні матеріали (бензин, гас, дизпаливо тощо) (далі - нафтопродукти), які використовуються на підприємстві для заправлення транспортних засобів, дозволяється зберігати в підземно і наземно встановлених ємностях або наземно встановлених металевих конструкціях.
8.5.2. Ємності повинні бути обладнані:
приймально-роздавальним пристроєм;
дихальною і запобіжною арматурою.
8.5.3. В обґрунтованих випадках допускається розташування ємностей на території насосних станцій, за умови їх розміщення відповідно до вимог чинних будівельних норм і узгодження з органами державного нагляду.
8.5.4. Місткість однієї наземно встановленої ємності для кожного виду палива повинна бути не більше 10 м3.
8.5.5. Під час експлуатації складів нафтопродуктів і автозаправних станцій слід виконувати вимоги Правил пожежної безпеки в Україні,
затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2004 року № 126, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 4 листопада 2004 року за № 1410/10009.
8.5.6. Перед зливанням нафтопродуктів з автоцистерни в ємності автозаправних станцій слід виконувати контрольне вимірювання рівня нафтопродукту в ємності.
8.5.7. Автоцистерни перед зливанням заземлюють.
8.5.8. Зливати нафтопродукти у підземні резервуари АЗС необхідно закритим способом (через трубопровід або шланг).
8.5.9. На АЗС не дозволяється:
заправлення автомобілів з працюючими двигунами;
проїзд автотранспорту над підземними резервуарами;
робота в одязі і взутті, облитих паливом;
заправлення автомобілів і автобусів (крім легкових автомобілів), у яких перебувають пасажири;
заправлення автомобілів, вантажених небезпечними вантажами (вибухові речовини, стиснені і скраплені горючі гази, легкозаймисті рідини і матеріали, отруйні і радіоактивні речовини тощо);
в’їзд на території АЗС і заправлення тракторів, необладнаних іскрогасниками.
9. ВИМОГИ ДО РОБОЧОГО МІСЦЯ
9.1. Відповідно до Закону України „Про охорону праці” роботодавець зобов‘язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
9.2. Робочі місця, де можливі впливи на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, підлягають атестації відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442.
9.3. Робочі місця повинні відповідати таким вимогам:
Державним санітарним нормам виробничої загальної та локальної вібрації, затвердженим постановою Головного державного санітарного лікаря України від 1 грудня 1999 року № 39 (ДСН 3.3.6.039-99);
Санітарних норм виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 1 грудня 1999 року № 37 (ДСН 3.3.6.037-99);
Державному стандарту СРСР “ССБТ. Оборудование производственное. Общие требования безопасности для рабочих мест“, затвердженому постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 11 листопада 1981 року № 4883.
9.4. У залежності від виду виконуваних робіт постійні робочі місця повинні бути обладнані верстатами, столами, шафами, сидіннями та іншими пристроями для зручного і безпечного виконання робіт.
9.5. Не дозволяється захаращувати проходи і робочі місця деталями машин, що ремонтуються, матеріалами і відходами.
9.6. У разі, коли це можливо за умовами виробництва, роботу слід виконувати сидячи. При цьому робоче місце забезпечується зручним стільцем із сидінням, що регулюється за висотою.
9.7. Робочі місця повинні бути забезпечені штучним освітленням, достатнім для безпечного виконання робіт, перебування і пересування людей згідно з санітарними нормами і правилами “Естественное и искусственное освещение”, затвердженими постановою Державного комітету СРСР у справах будівництва від 27 червня 1979 року № 100 (СНіП ІІ-4-79).
9.8. Вікна, розміщені з сонячного боку, слід оснащувати пристроями, які забезпечують захист від прямих сонячних променів.
9.9. Приміщення, в яких розміщують робочі місця, повинні бути обладнані системами обігрівання, кондиціонування або припливно-витяжною вентиляцією відповідно до чинних санітарних норм та правил.
9.10. У холодний період року температура повітря у приміщенні по-винна бути не менше 16 ?С.
9.11. Під час роботи з електронно-обчислювальними машинами необхідно додержуватися вимог Державних санітарних правил і норм роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 10 грудня 1998 року № 7 (далі-ДСанПіН 3.3.2.007-98).
