3.10. При валці залізобетонних труб необхідно враховувати вплив арматури на їх стійкість після вибуху, оскільки арматура в зоні врубу зарядами не перебивається, а в цілику може витримувати значну напругу на розтягнення. Залізобетонна труба обвалюється у напрямку валки в тому випадку, коли перекидний момент Mmр від сили ваги труби Pmр буде більшим суми моментів сил від опору арматури врубу повздовжньому вигину і від опору цілика розтягненню.

3.11. Для розрахунку валки залізобетонної труби на обвалення в заданому напрямку спочатку необхідно визначити перекидний момент від сили ваги труби за формулою

Mmр = Pmрω, т·м,

(8.4)

де

Pmр

-

вага труби, т;

ω

-

відстань між осями умовного шарніра і труби, м.

У бік, протилежний моменту Mmр, діє момент Mmр, який визначається як сума моментів сил реакції від прутків у зоні врубу (передбачається, що вони залишаться прямими після підривання), прирівняних до критичної сили:

(8.5)

де

E = 2⋅10-6

-

модуль пружності, кгс/см-2;

Imin

-

момент інерції перерізу (для круглого прутка Imin = 0,05d-4), см-4;

d

-

діаметр прутка, см;

μ = 0,5

-

коефіцієнт, який залежить від способу закріплення бруска (прутка) і характеру розподілу навантаження по його довжині;

-

довжина прутка арматури в межах врубу, см.

Розрахунок дозволяється проводити не для кожного прутка, а для окремих груп прутків, симетрично розташованих відносно осі валки.

Напругу в арматурі цілика необхідно визначати за таких умов:

уся арматура цілика розташована на найбільш віддаленій від умовного шарніра прутка відстані r;

поворот труби спричиняє однакові деформації в усіх прутках;

опір бетону на розрив дозволяється не враховувати.

За таких умов зусилля Pц розтягнення арматури цілика необхідно визначати за формулою

(8.6)

де

r

-

відстань від умовного шарніра до арматури, м.

Кількість прутків у цілику необхідно визначати за формулою

(8.7)

де

-

діаметр труби, м;

ρц

-

сектор, у межах якого розташований цілик, град.;

a1

-

крок арматури, м.

Сумарну площу перерізу прутків необхідно визначати за формулою

(8.8)

Напругу від початкового перекидного моменту необхідно визначати за формулою

(8.9)

Труба втратить стійкість і обвалиться в напрямку валки за умови, коли σ > σвр, де σвр - тимчасовий опір арматури розриву.

3.12. Обвалення інших висотних споруд у заданому напрямку необхідно проводити в тому самому порядку, а розрахунки проводити за тією самою методикою, що і при валці труб.

3.13. Для створення підбивки або утворення врубу необхідно використовувати шпурові та накладні заряди. Значення розрахункової питомої витрати ВР необхідно прийняти для цегельної кладки 0,4 - 0,6 кг/м-3, бетону - 0,5 - 0,7 кг/м-3, залізобетону - 0,9 - 1,2 кг/м-3. При підриванні залізобетону необхідно прийняти підвищену питому витрату ВР, тому що вибух шпурових зарядів повинен не тільки роздрібнити бетон конструкції, але й вибити його з арматур.

3.14. При обваленні тонкостінних конструкцій (при товщині стін до ) для утворення врубу дозволяється використовувати подовжені накладні заряди, що розміщують по площі врубу рядами. Схема розміщення подовжених накладних зарядів по площі врубу наведена на рис. 8.5 (додаток 35).

Подовжений зовнішній заряд у ряді необхідно формувати у вигляді групи окремих подовжених зарядів. Масу кожного окремого подовженого заряду необхідно приймати з таким розрахунком, щоб забезпечити повне вибивання бетону з арматур у межах врубу. Довжина кожного окремого подовженого заряду повинна бути у межах:

lзар = (1,0 - 1,5) h, м;

(8.10)

відстань між зарядами в ряді:

a = (1,0 - 1,5) h, м;

(8.11)

відстань між рядами зарядів:

в = (1,9 - 3,0) h, м,

(8.12)

де

h

-

товщина конструкції, що перебивається, м.

3.15. При обваленні тонкостінних споруджень з малим співвідношенням висоти спорудження до його основи, коли для забезпечення спрямованості необхідно утворити вруб великої висоти, необхідно використовувати комбіновану систему розташування зарядів. У нижній частині врубу (на висоту 1,0 - ) повинні бути розміщені подовжені накладні заряди, а у верхній - шпурові заряди. При такій комбінації зарядів значно скорочується трудомісткість підготовчих операцій, пов'язаних з бурінням шпурів у нижній частині врубу (де повинно розташовуватися до 70 % шпурових зарядів), і водночас можна забезпечити якісне накриття накладних зарядів.

4. Обвалення будівель, споруд, комунікацій на свою основу

4.1. Обвалення (посадку) будівель, споруд, комунікацій на свою основу дозволяється здійснювати за допомогою енергії вибуху наскрізного підбою по всьому периметру зовнішніх стін та інших несучих елементів (колон, внутрішніх капітальних стін тощо), у результаті чого об'єкт, залишений без опори, падаючи на свою основу, руйнується за рахунок своєї ваги та кінетичної енергії.

4.2. Висота наскрізного підбою повинна бути не меншою, ніж половина товщини стіни, що досягається підриванням двох, а в окремих випадках трьох рядів зарядів. Шпури повинні буритися на глибину не більше 2/3 товщини стіни. Шпури дозволяється розташовувати як у шаховому порядку, так і по прямокутній сітці. У колонах і простінках, внутрішніх переборках шпури необхідно розташовувати в один ряд по вертикалі або по горизонталі по прямокутній сітці.

4.3. У кутах стін необхідно бурити кутові шпури, що розташовані вертикально, у напрямку бісектриси кута. Глибина буріння не повинна бути більше 2/3 товщини стіни по бісектрисі кута стіни.

4.4. Вагу заряду Q при підриванні стін, колон необхідно визначати згідно з формулою (5.2). При цьому q повинно становити: для цегляної кладки - 0,4 - 0,6 кг/м-3; бетону - 0,5 - 0,6 кг/м-3; залізобетону - 0,6 - 0,7 кг/м-3.

ЛНО необхідно приймати рівною половині товщини стіни. При W > вага заряду повинна визначатися згідно з формулою (5.1).

4.5. Заряд ВР в шпурі необхідно розміщувати таким чином, щоб його центр збігався із серединою стіни. Довжина заряду повинна становити не більше 1/3 товщини стіни (половина довжини шпуру). Вільну від заряду частину шпуру необхідно заповнити забивним матеріалом. Для забивки для всіх видів зарядів дозволяється застосовувати вологу глину, суміш вологої глини з піском.

Діаметр шпуру d, за якого довжина заряду становить 1/3 товщини стіни, необхідно розраховувати за формулою

(8.13)

де

Δ

-

щільність заряджання, кг/дм-3;

W

-

половина товщини стіни, дм.

У разі коли при розрахунках діаметр шпуру становить менше , то незалежно від отриманого результату він приймається рівним .

Якщо прийнятий діаметр шпуру (заряду) більше величини d1, глибину шпуру lшп необхідно приймати меншою 2/3 товщини стіни, визначивши її згідно з формулою (8.3)

(8.14)

де

C

-

товщина стіни, м;

lзар

-

довжина заряду, м.

Відстань між шпурами в ряді приймається:

для зосереджених зарядів - (1,0 ÷ 1,4) W;

для подовжених - (0,7 ÷ 1,0) W.

Відстань між рядами зарядів приймається (1,3 - 1,6) W. Крайні шпури бурять на відстані W від країв стін і простінків.

У випадках, коли прийнятий діаметр шпуру менший за величину d1, шпури необхідно зближувати до величини aзбл, яка визначається за формулою

(8.15)

де

-

відстань між зарядами при розрахунковій вазі заряду Qр, м;

Qзбл

-

вага заряду у зближених шпурах, кг.

Цією формулою необхідно користуватись при визначенні Qзбл, коли розмір стіни або простінка не дає змоги розташувати шпури на розрахунковій відстані aр; у такому випадку величину aзбл визначають графічним способом.

4.6. При підриванні колон заряд необхідно розташовувати по осі колони в зосередженому вигляді. Якщо для цього недостатньо одного шпуру, то бурять поряд декілька, один над іншим по вертикалі.

Руйнування колон діаметром (перерізом) більше проводять методом шпурових зарядів, розрахованих на руйнування заданого об'єму.

Для зручності розрахунку параметрів вибухових робіт всю будівлю (споруду) розбивають на секції (ділянки), за можливості розташовані симетрично.

4.7. Валка димових труб на свою основу досягається за рахунок створення надлишкового тиску газів усередині труби, за рахунок чого руйнуються стіни труби та окремими шматками обвалюються на землю. Такий метод необхідно застосовувати при неможливості валки в заданому напрямку, але з достатньою площею в районі основи труби, а також у випадках, коли внаслідок руйнівних процесів неможливо провести бурові роботи.

Для створення надлишкового тиску необхідно підірвати зосереджений безконтактний заряд ВР, який повинен бути підвішений по повздовжній осі труби вище входів у трубу (димоходів, димососів та інших отворів).

Вагу заряду необхідно визначати із розрахунку 3 - ВР типу "Амоніт 6ЖВ", "Грамоніт 79/21" на один квадратний метр площі внутрішнього поперечного перерізу труби біля її основи. Усі отвори та входи в трубу повинні бути при цьому закладені (забиті).

Заряд ВР необхідно розміщувати в поліетиленовий рукав діаметром 110 - . У кожному заряді необхідно розміщувати два бойовики (тротилові шашки Т-400 тощо).

Розрахунок відстаней небезпечних зон необхідно проводити, як для звичайного проведення вибухових робіт.

5. Руйнування ємностей гідропідриванням

5.1. Конструкції коробчастої форми, різні резервуари та ємності (металеві та залізобетонні) дозволяється подрібнювати на шматки гідровибуховим способом. Для цього їх до країв заповнюють водою, а потім у центрі конструкції, що руйнується, під шаром води розміщують заряд і підривають його. Розміщення заряду при гідровибуховому способі руйнування ємностей наведено на рис. 8.6 (додаток 36).

5.2. Заряди для руйнування залізобетонних резервуарів необхідно розраховувати за формулою

(8.16)

де

Q

-

маса зосередженого заряду, що підривається, розташовуваного в центрі конструкцій, кг;

C

-

товщина стінок резервуара, м;

σск

-

тимчасовий опір на сколювання, кгс/м-2;

h

-

висота пояса, що підривається, на рівні глибини занурення заряду, м;

σр

-

тимчасовий опір на розтягання, кгс/м-2;

a

-

відстань між арматурами вертикальних стрижнів, м;

D

-

діаметр резервуара, м.

Тимчасовий опір на розтягання та сколювання приймають відповідно до табл. 8.2 (додаток 37).

5.3. При гідровибуховому способі руйнування ємностей заряди дозволяється розташовувати безпосередньо на стінках конструкції, яку обвалюють. Заряд ВР у цьому випадку необхідно формувати у вигляді гірлянди (лінійного заряду), яка повинна бути розташована на внутрішній стіні конструкції. Масу заряду необхідно визначати згідно з розділом V цих Технічних правил для випадку вибивання бетону з арматур (A = 5,0; B = 9,0) зі зменшенням у півтора раза, якщо потужність шару води над зарядом становить не менше трьох товщин стін ємності, що перебиваються.

5.4. При використанні гідровибухового способу для дроблення металевих ємностей (виливниць, казанів, станин тощо) масу зосередженого заряду необхідно визначати за формулою

Q = qмVм, кг,

(8.17)

де

-

витрата ВР на 1 м-3 конструкції, що підривається, кг;

-

об'єм металу, що підривається, у конструкції, м-3.

У розрахунках за формулою (8.17) залежно від матеріалу конструкції приймаються такі значення коефіцієнта q, кг/м-3: сірий чавун - 4,5 - 5,0; білий чавун - 5,5 - 6,0; крихка розжарена сталь - 6,6 - 7,5; грузла сталь - 8,0 - 9,0. Заряд ВР повинен бути опущений на 2/3 глибини води в ємності.