Страница 2: ДСТУ EN 1073-1-2001. Костюми ізолівні та одяг спеціальний вентильований для захисту від радіоактивного забруднення. Загальні технічні вимоги і методи випробувань (62725)

Таблиця 2 — Витік

Примітка 1. За максимальне значення береться середнє значення, одержане під час проведення всього експеременту.

Примітка 2. Номінальний коефіцієнт захисту — це величина, зворотня ВВ (внутрішньому витоку), одержана під час про­ведення всього експеременту (100:ВВ).

Усі типи прямолінійних швів слід випробовувати за методом А.2 ISO 5082. Випробовують три проби кожного типу шва, і для кожного набору Із трьох проб обчислюють результат. Показники якості швів класифікують відповідно до рівнів якості, наведених у таблиці 3, за нижнім результатом, тобто за найслабшим швом.

Примітка. Метод випробовування, описаний в ISO 5082, може бути застосований лише до прямолінійних зшив­них з'єднань двох кусків матеріалу.

Таблиця 3 — Класифікація міцності швів

З’єднання І монтаж між костюмом і знімними частинами, у тому числі між рукавичками і рука* вами, взуттям і манжетами брюк слід випробовувати відповідно до 5.5 і піддавати навантаженню 100 Н.

Оглядове скло повинно відповідати вимогам таблиці 4. Якщо використовуються антизапоті- вальні засоби, вони не повинні впливати несприятливо на користувача і на костюм.

Таблиця 4 — Вимоги до оглядового скла

Штуцери і з’єднання повинні відповідати EN 270. З’єднання між шлангом зі стисненим повіт­рям І костюмом, включаючи рознім, нарізні з’єднання, паски та Інші засоби стабілізації костюма на тулубі людини, слід випробовувати відповідно до 5.5 і витримувати постійне навантаження 250 Н.

Примітка. Це випробовування слід проводити перед випробовуванням на внутрішній витік.

Шланг для подавання повітря повинен відповідати вимогам EN 270.

Випробовуванню піддають два костюми, один Із яких попередньо витримують в умовах, зазна­чених у 5.1.4. Під час випробовування швидкість потоку повітря в костюм не повинна бути менша ніж мінімум, встановлений розробником. Максимальна швидкість не повинна перевищувати мак­симум, встановлений розробником. Випробовування проводять відповідно до 5.3.

Швидкість потоку і розподілення повітря усередині костюма не повинні спричиняти незруч­ності користувача внаслідок надмірного місцевого охолодження. Випробовування проводять відпо­відно до 5.2.

Вмонтована в костюм звукова сигналізація повинна відповідати вимогам EN 270. Рівень зву­кового сигналу може бути в діапазоні від 85 до 90 дБ(А) під час вимірювання біля вуха користу­вача. Частотний діапазон сигнального пристрою повинен бути від 2000 до 4000 Гц.

Випробовують п’ять сигнальних пристроїв, один із яких попередньо витримують в умовах, зазначених у 5.1.4. Випробовування проводять згідно з EN 270.

Клапан регулювання повітряного потоку повинен відповідати вимогам EN 270. Він повинен давати змогу регулювати швидкість потоку повітря в діапазоні від мінімального значення до мак­симального, встановлених у 4.8. Конструкція клапана під час його закриття не повинна обмежу­вати потік повітря нижче мінімального допустимого значення.

Костюм потрібно забезпечити випускним пристроєм, який повинен підтримувати справну робо­ту після випробовування щодо тиску в костюмі (4.12) впродовж випробовування «імітація практич­ного використання костюма» (див. 5.2) і під час визначання коефіцієнта захисту (див. 5.4). Випро­бовування проводять відповідно до 5.6.

Надлишковий тиск усередині костюма не повинен перебільшувати 1000 Па за середнім зна­ченням і 2000 Па за піковим значенням. Надлишковий тиск слід підтримувати постійно. Випробо­вування проводять за максимальної швидкості повітряного потоку впродовж виконання послідов­ності дій, зазначених у додатку А.

Вміст двоокису вуглецю у повітрі, яке вдихають, визначають за мінімальної швидкості повітря­ного потоку. Він не повинен перевищувати у середньому 1,0 % (за об’ємом). Випробовування проводять згідно з EN 270. Випробовують два костюми, один із яких попередньо підлягає впли­вам, зазначеним у 5.1.1.

Шум, вимірюваний у костюмі на рівні вух, не повинен перевищувати 80 дБ(А) за максималь­ної швидкості повітряного потоку, вказаної розробником.

Випробовування проводять згідно з EN 270. Слід випробовувати два костюми, один із яких повинен підлягати попереднім впливам, описаним у 5.1.1.

4. МЕТОДИ ВИПРОБОВУВАННЯ

   1. Підготовка до проведення випробовування

      1. Попередні дії

Костюм багаторазового використання (проби матеріалу або костюм цілком) перед випробову­ванням повинен пройти п’ять циклів чистки та дезактивації згідно з інструкцією виробника з вико­ристання костюма.

Проби матеріалу повинні бути витримані протягом не менше ніж 24 год за температури (20 ± 2) °С та за відносної вологості повітря (65 ± 5) %. Починати випробовування матеріалу слід не пізніше ніж через 5 хв після витягання Із кондиційованих умов, виконуючи 5.1.3 та 5.1.4.

Перед проведенням лабораторних або практичних експлуатаційних випробовувань слід прово­дити візуальний огляд. У цьому допускається розбирання виробу згідно з настановою з експлуа­тації, наданою виробником.

Якщо виробник не вказує умов попереднього кондиціювання для виконання комплексу вправ, що імітує практичну роботу, то костюм слід кондиціювати за вказаних нижче умов:

1. 4 год за температури (мінус ЗО ± 2)°С, потім за кімнатної температури;

2. 4 год за температури (60 ± 3)°С та за відносної вологості 95 %, потім за кімнатної темпе­ратури.

Всі випробовування слід проводити за участю двох дослідників за кімнатної температури (20 ± 5) °С та за відносної вологості повітря не менше 60 %. Умови випробовування (температура і вологість) повинні бути занесені в протокол. Шумовий фон повинен бути не більше 75 дБ(А).

Для випробовування слід відбирати дослідників, які знайомі з використанням даних або подіб­них костюмів. Дослідники повинні бути визнані медичним працівником здатними до виконання цих робіт. Необхідність медичного огляду до випробовування і спостерігання протягом випробовування визначає особа, яка проводить випробовування.

Перед випробовуванням необхідно засвідчити, що костюми, які підлягають випробовуванню, знаходяться в справному робочому стані, і вони можуть бути використані без шкоди для здоров’я. Якщо для випробовування надано костюми різного розміру, то дослідник повинен вибрати собі відповідний за розміром. Необхідно переконатись, що система подавання повітря забезпечує задані параметри. Випробовують два костюми, причому кожний випробовує окремий дослідник.

Після припасування костюма кожного дослідника необхідно спитати, чи добре припасований костюм. У разі позитивної відповіді можна продовжувати випробовування. У разі негативної від­повіді слід вибрати іншого дослідника або інший костюм з тих, що підготовлені для випробовування.

Протягом випробовування «імітації практичного використання костюма» потрібно виконати таку послідовність дій:

1. випробовування повинно бути закінчено протягом 20 хв;

2. ходіння по рівній поверхні зі швидкістю 5 км/год протягом 5 хв;

3. заповнення невеликого відра (рисунок 1) місткістю 8 літрів кусками матеріалу розміром 12 мм (наприклад, кусками вапняку або іншого придатного матеріалу) із контейнера висотою 1,5 м, в якому є отвір біля дна, що дає змогу виймати лопатою вміст, і отвір зверху, куди вміст засипають знову. Дослідник нагинається або стає за бажанням на коліна і наповнює відро. Потім він піднімає відро та висипає вміст знову в контейнер. Це повинно бути повторено 15 — 20 разів протягом 10 хв.

Протягом виконання комплексу вправ, що імітують роботу відповідно до 5.2.2, дослідник пови­нен суб’єктивно оцінити костюм і до протоколу повинні бути занесені відомості:

1. надійність спорядження (див. 5.6);

2. надійність кріплень та з’єднань;

3. доступність пристроїв контролю та регулювання тиску (за наявності);

4. прозорість і поле огляду лицьової маски або оглядового скла;

5. зручність костюма під час надягання;

6. якість передавання мови;

д) Інші зауваження дослідника.

Рисунок 1 — Контейнер із сипучим матеріалом і відро, використовувані під час виконання комплексу вправ, що імітують роботу

Приєднати кінці системи подавання повітря до вимірювального приладу. Записати максималь­ну швидкість повітряного потоку під час подавання повітря, вказану виробником. За наявності повітряного клапана потрібно записати максимальну і мінімальну швидкості повітряного потоку. Значення максимального та мінімального повітряних потоків слід реєструвати під час виконання вправи 6 (додаток А).

Коефіцієнт захисту визначають згідно з prEN 943-1. Використовують метод випробовування з використанням хлористого натру. Послідовність дій наведено у додатку А цього стандарту.

Випробовування проводять під час мінімально можливого потоку повітря (див. 4.8).

Два дослідники повинні випробовувати чотири костюми: кожний дослідник по два костюми. Для кожного окремого випробовування слід розраховувати середньоарифметичне значення. Розраховують внутрішній витік (ВВ) у відсотках за формулою:

_рр_С₂.100% О, ’

де Сі — концентрація аерозолю в камері, частини/дм³;

С₂ — середня концентрація аерозолю в зоні дихання у підкостюмному просторі у разі кож­ного випробовування, частини/дм³.

Показник, використовуваний для класифікації згідно з таблицею 2, є середнє значення для чотирьох костюмів.

Закріплюють знімні елементи згідно з настановою з експлуатації і упевнюються в надійності закріплення.

Закріплюють частину костюма, до якої кріплять знімний елемент у нерухомому затискачі роз- ривальної машини, а знімний елемент — у пересувному затискачі. Прикладають до знімного еле­мента повздовжню силу. Реєструють розтягувальну силу, за якої здійснилося роз’єднання виробу і знімного елемента, або вказують на те, що за необхідного зусилля знімний елемент не роз’єд­нався з виробом.

Одягають костюм на манекен, розміщений таким чином, щоб сила прикладалась вздовж осі випускного пристрою. Систему утримувальних ременів закріплюють біля випускного пристрою таким чином, щоб сила прикладалась, наскільки можна, прямо до місця з’єднання випускного при­строю з костюмом.