Страница 2: ДСТУ EN 308-2001. Теплообмінники. Методи випробування пристроїв регенерування тепла ’повітря-повітря’ та ’повітря-відпрацьований газ’ для визначення експлуатаційних характеристик (62638)

Відносний тиск вимірюють як різницю відносно до атмосферного тиску. Якщо не вказано нічого іншого, то термін «тиск» використовують як відносний тиск.

Примітка 1. Абсолютний тиск застосовують під час розраховування властивостей повітря та рідин.

Примітка 2. Падіння тиску представляє собою різницю тиску вздовж лінії трубопроводу.

5. ЗАГАЛЬНІ ТЕХНІЧНІ ВИМОГИ

За необхідності та, якщо в наступних розділах відсутні інші настанови, слід застосовувати такі стандарти: EN 305, EN 306, EN 307.

Установку регенерування теплоти, що її подають під час випробовування, слід монтувати на випробному стенді згідно з настановами виробника.

Герметичність визначають під час випробовування витоку за умов надлишкового та зниженого тиску 400 Па. Зовнішній витік визначають за допомогою описаного в 6.1 випробовування за умов середнього надлишкового або зниженого тиску 400 Па, відносно умов навколишнього середовища повітря, яке подається, і на стороні відпрацьованого повітря. Виміряні для зовнішнього витоку масові потоки q_mep і q_men слід вказувати в протоколі випробовування у вигляді відсоткової долі номінального масового потоку (q_mep/q_men)-100 %. Під час вимірювання густина повітря має бути в межах від 1,16 до 1,24 кг<³, вимірювання, що їх проводять поза цим діапазоном, слід перераховувати на еталонні умови.

Якщо установку регенерування теплоти було сконструйовано без загальної розділової стінки між сторонами відпрацьованого повітря і повітря, що його подають, то зовнішній витік можна ви­значати для теплообмінника окремо для повітря, що його подають, і відпрацьованого повітря за умови 400 Па надлишкового та/або зниженого тиску. Для визначання зовнішнього витоку всієї ус­тановки регенерування теплоти ці значення підсумовують.

Для установок регенерування теплоти, що їх передбачено для системи зі статичним тиском до 250 Па, зовнішній витік можна визначати за умови 250 Па замість 400 Па. Це слід обов’язково вказувати в протоколі випробування.

Витік відпрацьованого повітря між обома сторонами установки регенерування теплоти харак­теризують масовим потоком витоку відпрацьованого повітря q_mj| на стороні повітря, що його по­дають, за умови статичного тиску 250 Па на стороні відпрацьованого повітря і 0 Па на стороні по­вітря, що його подають, з розташуванням під час випробовування, описаного в 6.2. Під час вимі­рювання густина повітря має бути в межах від 1,16 до 1,24 кг-м^-3, вимірювання, які проводять поза цим діапазоном, слід перераховувати до еталонних умов.

Примітка 1. Вимірювання, що їх проводять на стороні повітря, що його подають, за умов статичного тиску 0 Па, визна­чають тільки внутрішній витік відпрацьованого повітря і не визначають витік в корпусі.

Для установок регенерування теплоти категорії І та Па слід визначати внутрішній витік і за­значати в протоколі випробування у вигляді відсоткової долі номінального масового потоку повітря (q_mi|/q_mn). Проте, випробовування внутрішнього витоку не застосовують для установок регенеру­вання теплоти категорії II, які не мають загальної розділової стінки між сторонами повітря, що його подають, і відпрацьованого повітря.

Для установок регенерування теплоти категорії І, які розроблено для використовування в системах зі статичним тиском до 250 Па або нижче, внутрішній витік можна визначати тільки за умови 100 Па на стороні відпрацьованого повітря. Це слід обов'язково вказувати у протоколі випробування.

Примітка 2. Внутрішній витік відпрацьованого повітря цих установок регенерування теплоти залежить від конструкції та принципу дії. Через те, що установки можуть бути сконструйовані і створені по-різному, і прикладений тиск на обох сторонах, у загальному випадку, невідомий, необхідно визначати втрати повітря.

Примітка 3. Для вимірювання внутрішнього витоку відпрацьованого повітря установок регенерування теплоти категорії І та, в деяких випадках, категорії II можна також використовувати метод міченого газу.

В установках регенерування теплоти категорії III (наприклад, обертові регенератори) ймовір­ність витоку більша і потік витоку залежить від дієвості ущільнювачів. Тому ці установки регене­рування теплоти, взагалі, створюють з надлишковим тиском на стороні повітря, що його подають, і дані витоку повітря, що його подають, на сторону відпрацьованого повітря, вказує виробник. Че­рез обертання ротора, навіть за таких співвідношень тиску, з’являється незначний внутрішній витік (зі сторони відпрацьованого повітря до сторони повітря, що його подають), так зване передавання відпрацьованого повітря. Проте, його не можна визначати за вказаними вище методами випро­бовування внутрішнього витоку.

Для установок регенерування теплоти категорії III визначають масовий потік відпрацьованого повітря, що його передають на сторону повітря, що його подають, q_mco за різниці статичного тиску Ар_221Г яка дорівнює 0 Па, і за вказаним у 6.3 методом з міченим газом. Швидкість передавання зазначають у протоколі випробування у вигляді відсоткової долі потоку повітря, що його подають, (WM-ioo %•

Якщо швидкість передавання перевищує 3 %, то різницю тиску &р₂₂__и, за якої одержують швидкість передавання 3 %, слід визначати перед випробовуванням потужності.

Зону продування встановлюють згідно з рекомендаціями виробника. Для обертових регене­раторів ротор урухомлюють із номінальною швидкістю обертання, вказаною виробником. Масові потоки повітря на ділянках каналу 22-11 мають співпадати як один з одним, так і з номінальним масовим потоком повітря (q_mn) установки регенерування теплоти, вказаним виробником. Під час вимірювання густина повітря має бути в межах від 1,16 до 1,24 кг-м^-3, вимірювання, що їх прово­дять поза цим діапазоном, слід перераховувати до еталонних умов.

Температурний коефіцієнт т|₍ та коефіцієнт вологості т|_х(для категорії ІІІЬ), що визначають на стороні повітря, що його подають установки регенерування теплоти, слід визначати за 6.4 для різних масових потоків повітря, що його подають q_m2, та масових потоків відпрацьованого повітря q_m1, на стороні користувача.

Випробовування треба проводити за різниці статичного тиску від 0 до 20 Па між секторами каналу 22 та 11, у цьому разі сектор 11 розташовують на стороні низького тиску. На випробовування установок регенерування теплоти категорії II, які не мають розділової стінки між сторонами по­вітря, що його подають, і відпрацьованого повітря, ця вимога не поширюється.

Примітка 1. Ця вимога до різниці тиску викликає більш високий тиск на стороні повітря, що його подають, ніж на стороні відпрацьованого повітря. Отже, всі витоки повітря направлені зі сторони повітря, що його подають, до сторони відпрацьова­ного повітря, а виміряна потужність знижується зі збільшенням витоку.

Через те, що масові потоки в секторах 22 і 11 за цих вимог до тиску відповідають фактичним масовим потокам через теплообмінник, вплив витоку на потужність незначний.

Для установок регенерування теплоти з масовими потоками повітря нижче ніж 1,5 м³-с~¹ корпуси перед випробовуванням потужності слід теплоізолювати, щоб знизити вплив навколишнього повітря на результати випробовування. Потрібно, щоб теплоізолювальний матеріал мав тепловий опір не менший ніж 1 м²-К-Вт^-1.

Ні в якому разі не можна перевищувати значення, визначені в 6.6.

Температура навколишнього середовища установки регенерування теплоти під час випро­бовування повинна триматись в межах від 17 до 27 °С, лише за умови експлуатування у теплому кліматі температура може бути в діапазоні від 25 до 35 °С.

Температурні коефіцієнти та коефіцієнти вологості можуть перебувати під впливом зовніш­нього і внутрішнього витоків. Тому випробовування не слід проводити, якщо максимум потоків зов­нішнього і внутрішнього витоків, описаних в 5.2 і 5.3 перевищує 3 % номінального масового потоку повітря д_тл.

Для установок регенерування теплоти категорії III, у випадку обертових регенераторів, зону продування встановлюють згідно з рекомендаціями виробника. Якщо швидкість передавання відпрацьованого повітря під час випробовування перевищує 3 % масового потоку повітря, що його подають, q_m2, то випробовування потужності слід проводити за більш високої різниці тиску Др₂2-и (див. 5.4), яка складає 3 % швидкості передавання.

Примітка 2. За допомогою передавання відпрацьованого повітря одержують уявний підвищений коефіцієнт корисної дії, тому слід передавати лише незначну частину відпрацьованого повітря. Якщо передавання відпрацьованого повітря зберігається на низькому рівні за рахунок більш високої різниці тиску Др₂₂.₁₁, то коефіцієнт корисної дії знижується. Отже, мала зона про­дування знижує коефіцієнт корисної дії під час цих випробовувань.

Установки регенерування теплоти категорії На слід випробовувати як комплексний функціо­нальний блок, тобто із насосом і трубопроводами. Обидва з’єднання труб можна випробовувати за параметрами, встановленими виробником для сторони рідини. У цьому випадку приєднувальні труби повинні бути теплоізолівними і максимально короткими. Вид і концентрацію антифризу слід вибирати за рекомендаціями виробника.

Примітка 3. Короткі і теплоізолівні приєднувальні труби підвищують коефіцієнт корисної дії, якщо з'єднання труб щільно прилягають одне до одного. Крім того, слід враховувати, що антифризи, що їх додають до води, знижують коефіцієнт корисної дії.

Для установок регенерування теплоти категорії III, за наявності обертових регенераторів, слід використовувати номінальні швидкості обертання, зазначені виробником.

Співвідношення потужності слід визначати для кожної з наступних комбінацій потоків повітря, що його подають, та відпрацьованого повітря (q_m2 і q_m1).

Як температурні коефіцієнти, так і коефіцієнти вологості слід визначати за таких умов:

Для установок регенерування теплоти категорії І і II, що їх використовують для нагрівання в технічних цілях, для визначання коефіцієнтів слід проводити додаткові випробовування, якщо з’являється конденсація. Слід використовувати такі умови входу повітря:

Примітка 4. Ці вхідні умови застосовують для випробовування з метою підтвердження технічних даних, указаних ви­робником. Метод випробовування можна застосовувати і для визначання розрахункових даних установки регенерування теплоти за всім діапазоном застосовування.

Після випробовування для холодного клімату, яке має тривати не менше ніж 6 год, необхідно провести зовнішній огляд функціонального вузла. Цей зовнішній огляд слід здійснювати безпосе­редньо після відтаювання або подібного заходу. У протоколі випробування слід зазначити спосте­реження за процесом заморожування і конденсації на роботу установки регенерування теплоти і для відводу сконденсованої води.

Падіння тиску на стороні повітря, яке подається, та відпрацьованого повітря треба визначати згідно з 6.5, щонайменше для п’яти різних масових потоків повітря на обох сторонах установки регенерування теплоти (q_m2 і q_m1) в діапазоні від 50 % до 150 % номінального масового потоку по­вітря (q_mn) з точками випробовування, рівномірно розподіленими по всьому діапазону потоку.

Випробовування не можна проводити, якщо потік внутрішнього або зовнішнього витоку пере­вищує 3 % номінального масового потоку повітря q_mn.

Випробовування треба проводити з однаковими масовими потоками повітря, яке подають, та відпрацьованого повітря за різниці статичного тиску Др₂2-и ^{в межах В}'Д мінус 500 до плюс 500 Па. Треба використовувати номінальні швидкості обертання ротора (категорія III для обертових гене­раторів), вказані виробником, а зону продування треба регулювати згідно з рекомендаціями ви­робника. Під час вимірювання густина повітря має бути в межах від 1,16 до 1,24 кг-м^-3. Вимірю­вання, що їх проводять поза цим діапазоном, слід перераховувати до еталонних умов.