1. Випробування

Перевірку виконання вимог п. 2.1.6 здійснюють зовнішнім оглядом і контролем відповідності супровідної документації цьому стандарту.

  1. Аварійне вимкнення

Устаткування повинне бути оснащене органом аварійного вимкнення «СТОП ЗАГАЛЬНИЙ» і, за необхідності, системою ав- тематичного вимкнення устаткування, що забезпечує загальну ава­рійну його зупинку при роботі устаткування в будь-якому з перед­бачених конструкцією режимів і при виникненні аварійних ситуацій, пов’язаних з виходом устаткування на недопустимі режими роботи. При цьому не повинні вимикатися зажимні, загальмівні та інші пристрої, вимкнення яких може призвести до виникнення небезпечної ситуації.

  1. Орган керування «СТОП ЗАГАЛЬНИЙ» слід виконувати у вигляді «залипаючої» кнопки грибоподібної форми або важеля. Дія на важіль повинна бути спрямована вниз або на себе. Допускаються інші виконання органу аварійного вимкнення, якщо це обумовлено в стандартах на цей тип устаткування. Кнопка або важіль «СТОП ЗАГАЛЬНИЙ» повинні бути червоного кольору, а поверхня, на якій вони кріпляться,— жовтого.

  2. Орган аварійного вимкнення повинен знаходитися на пульті керування устаткуванням, а також біля не закритих огорожами ру­хомих частин, якщо вони знаходяться поза полем зору оператора.

Для протяжних (понад 10 м) обробних комплексів орган ава­рійної зупинки повинен установлюватися через кожні 4 м. Аварійна зупинка усього комплексу повинна забезпечуватися при дії на будь-який з них, а вмикання — тільки а головного пульта керу­вання. Якщо аварійна зупинка окремого устаткування, що входить у комплекс, не спричинює виникнення небезпечної ситуації, до­пускається оснащувати це устаткування не зв’язаним органом ава­рійної зупинки.

  1. Система автоматичного аварійного вимикання устаткуван­ня повинна вимикати устаткування при вимиканні або зниженні нижче за допустимий рівень будь-якого виду живлення, а також при виникненні перевантажень у будь-якій живильній мережі устатку­вання (наприклад, у випадках споживання електричного струму вище за допустимий рівень перевищення тиску в гідро-, паро- або пнев- момережі).

Випробування

Перевірку виконання цієї вимоги під час приймально-здавальних випробувань здійснюють оглядом наявності та справності попереджу­вальних і блокувальних пристроїв, для приймальних і типових ви­пробувань — за методами контролю, наведеними в технічних умовах на устаткування або за програмою-методикою випробувань, що пе­редбачають контроль спрацювання блокувальних пристроїв методом випробування.

Система автоматичного вимкнення устаткування може бути зв’язана з системами самоконтролю або діагностики системи керування устаткуванням і може забезпечувати вимикання устатку­вання під час виходу його на недопустимі режими роботи або мати попереджувальну дію при встановленні системою діагностики мож­ливості початку аварійної ситуації.

Випробування

Метод контролю цієї вимоги повинен бути наведений у технічних умовах на устаткування або в програмі-методиці випробування.

  1. Випробування

Перевірку виконання вимог пп. 2.1.7.1.— 2.1.7.3. здійснюють при трикратному вимкненні устаткування органом аварійної зупинки і зовнішнім контролем спрацювання систем захисту.

  1. Зниження швидкості рухомих елементів устаткування

    1. Якщо налагодження устаткування вимагає обов’язкового знаходження оператора або його рук у небезпечній зоні, то в устат­куванні повинен бути забезпечений режим одиночних переміщень зі зниженою швидкістю переміщення рухомих елементів. Знижена швидкість для поступального переміщення елементів не повинна пе­ревищувати 0,3 м/с; для елементів, що обертаються, їх колова швид­кість не повинна перевищувати 0,3 м/с.

Випробування

Перевірку виконання цієї вимоги здійснюють методом прямого вимірювання швидкості або вимірювання шляху і часу переміщення контрольованих елементів устаткування. Допускається використову­вати для контролю цієї вимоги розрахункові дані, що враховують конструкцію устаткування.

  1. Захист від можливої травми гострими кромками

    1. Зовнішня поверхня устаткування, захисних огорож, поручнів сходів і площадок, рукояток не повинна мати гострих кромок та задирок, здатних спричинити травму під час роботи або обслугову­вання устаткування, за винятком гострих кромок, наявність яких визначається функціональним призначенням елементів. У цьому останньому випадку повинні бути вжиті додаткові заходи захисту працюючих від можливого травмування.

    2. Органи керування, рукоятки, призначені для затискання інструменту, заготовки та інших елементів устаткування, повинні бути виконані так, щоб керуюча дія на них не була спрямована в бік гострих кромок інструменту, оброблюваної заготовки або інших елементів устаткування, що становлять небезпеку при зриві руки з органу керування.

    3. Конструкція устаткування повинна забезпечувати відведення гострого облою, видр, стружки та МОР в безпечному напрямку і не допускається потрапляння їх на пульти і органи керування.

    4. При застосуванні пневматичних приводів у затискних та інших пристроях верстата повинна бути виключена можливість трав­мування людей стружкою, шо викидається повітрям пневматичних приладів.

    5. У місцях стропування або обв’язки устаткування для транс­портування не повинно бути кромок, радіус яких становить менше як 0,5 мм, здатних пошкодити стропи або обв’язувальні канати.

    6. Випробування

Перевірку виконання вимог п. 2.2. здійснюють зовнішнім оглядом.

  1. Захист від контакту з поверхнями з підвищеною і зниженою температурою

    1. Рукоятки керування і поверхні, дотикання до яких можливе або необхідне при роботі або підналагодженні устаткування, повинні мати температуру не вищу за 45 °С.

    2. Частини устаткування, що мають температуру понад 45 °С і розташовані в зонах, які потребують постійного обслуговування або роботи, повинні бути огороджені теплоізолюючими матеріалами або кожухами (екранами). Якщо частини устаткування, що мають тем­пературу понад 45 °С, за їх функціональним призначенням не можуть бути огороджені, то в експлуатаційній документації повинні бути обумовлені вимоги безпеки при роботі з ними, а також зазначена необхідність застосування засобів індивідуального захисту і наведений технічний опис цих засобів.

    3. Устаткування повинно мати спеціальні огорожі для захисту працюючих від бризок гарячих оброблюваних матеріалів або речовин, що використовуються при обробці, а також від іскор, які виникають в процесі зварювання або шліфування. Така огорожа повинна виго­товлятися з термостійких матеріалів.

    4. Гідросистеми повинні бути сконструйовані так, щоб темпе­ратура поверхні, на яку може потрапити мінеральне масло, не пе­ревищувала 80 % температури займання масла.

    5. Випробування

Перевірку виконання вимог пп. 2.3.1, 2.3.2 і 2.3.4 здійснюють при температурі навколишнього середовища (20+5) °С. Температуру по­верхні перевіряють контактними термометрами після роботи устат­кування протягом однієї години в установленому режимі.

  1. Вимоги до встановлення і розмірів галерей, площадок і сходів

    1. Устаткування, яке має органи керування, механізми, інди­катори та інші пристрої сигналізації, крім індикаторів системи ко­лективної сигналізації, що вимагають постійного спостереження або оперативного керування І встановлені на висоті понад 1600 мм від рівня підлоги, повинне оснащуватися стаціонарними галереями або площадками.

    2. Місця, що потребують обслуговування не рідше одного разу за зміну і знаходяться на висоті понад 3000 мм, повинні обладнуватися стаціонарними, знімними або відкидними площадками.

Входи на галереї і площадки повинні мати двері або. перек­ладини, що фіксуються в закритому положенні. Механізми фіксації повинні виключати можливість відкривання дверей або перекладини під впливом вібрації і ударів, що виникають під час роботи устат­кування.

Дверці площадок і галерей повинні відкриватися всередину, а перекладини — всередину або вгору.

  1. Галереї і площадки, розташовані на висоті понад 500 мм, повинні мати огорожі висотою не менше 1000 мм з обшивкою смугою шириною не менше 50 мм знизу і на висоті 500 мм від рівня площадки.

Допускається виготовлення огорожі з сітки, при цьому установ­лення поручнів обов’язкове. Ширина галереї або площадки повинна становити не менш як 550 мм.

  1. Сходи, що мають більше двох східців і кут нахилу не більше 60° до горизонту, повинні мати поручні висотою не менше 1000 мм. Якщо верхній східець сходів розташований на висоті не більше 1500 мм, допускається встановлювати поручні з одного боку.

Ширина сходів (довжина східця) повинна становити не менше 400 мм, ширина східця — не менше 240 мм, відстань між східцями по вертикалі — не більше 250 мм.

  1. Вертикальні сходи і сходи з кутом нахилу понад 60° повинні розташовуватися на відстані не менше як 150 мм від станини устат­кування. Ширина сходів повинна становити не менше 400 мм, крок між східцями — не більше 300 мм. Діаметр прутика східця або розмір квадрата (прямокутника) повинен становити від 20 до 45 мм.

  2. Вертикальні сходи, сходи з кутом нахилу понад 60° і висотою останнього східця понад 5000 мм, починаючи з висоти 3000 мм, повинні бути обладнані додатковими огороджувальними дугами, роз­ташованими на відстані не більше 800 мм одна від одної, з’єднаними між собою не менше ніж трьома поздовжніми смугами. Відстань від східців сходів до дуги повинна становити 700—800 мм при радіусі дуги 35О...4ОО мм. При загальній висоті від рівня підлоги до верхнього східця сходів понад 10000 мм через кожні 5000 мм слід установлювати площадки відпочинку, обладнані огорожами за п. 2.4.1.

  3. Наземні трубопроводи гідравлічних, пневматичних та охолоджувальних систем у місцях, що вимагають переміщення людей під час обслуговування устаткування, повинні розташо­вуватися в канавках (приямках), прокладених у підлозі і пере­критих настилом.

Відстань від рівня підлоги до нижніх поверхонь трубопроводів, розміщуваних над рівнем підлоги, і підтримуючих конструкцій на­стилів повинна становити не менше 2000 мм.

  1. Настили галерей, площадок, східців сходів, а також настили, що закривають трубопроводи, повинні бути не слизькими. Конструк­ція настилів повинна забезпечувати стікання випадково розлитих води, масла або МОР.

  2. На галереях, знімних і відкидних площадках повинні бути прикріплені таблички із зазначенням допустимих значень загального і зосередженого навантажень.

  3. При розташуванні площадок (галерей) на висоті менш як 2200 мм від підлоги їх бічні поверхні слід фарбувати в жовтий колір.

  4. Випробування

Перевірку виконання вимог 2.4 здійснюють зовнішнім оглядом і прямими вимірюваннями розмірів галерей, площадок і сходів.

  1. Захист від дії вібрації

    1. Згідно з санітарними нормативами, допустиме вібраційне навантаження (еквівалентний коректований рівень, доза вібрації) не повинно перевищувати для загальної вібрації (за віброшвидкістю) 92 дБ, дня локальної вібрації — 112 дБ.

    2. Допустиме вібраційне навантаження повинно бути зазначене в НТД на устаткування. У разі потреби в супроводній документації слід зазначити засоби його досягнення.

    3. Вібраційне навантаження, одержане робітником протягом зміни, вимірюють спеціальним приладом або обчислюють за форму­лою

* Leaf + 101« (t/tm),

Я» Lu*. ма — еквівалентний коректований рівень віброшвидко- сті, дБ;

коректований рівень віброшвидкості, дБ;

і — тривалість вібрації, год;

йм — тривалість зміни, год.

Порядок обчислення вібраційного навантаження наведений у до­датку X

23.4. Коректований рівень віброшвндкості обчислюють на основі ^мяіеі^^ияміяі^і для ^юві^ільвюї ^іі^5|ї^ндІЇ в октавних смугах з середньоге- омс грачинім частотами 8, 16, 31,5, 63, 125, 250, 500 та 1000 Гц, для загальної вібрвцй — в октавних смугах з середньогеометричннми частотами 2,4,6,16,31,5 та 63 Гц шляхом енергетичного додавання.

Порядок обчислення коректованого рівня віброшвндкості наведе­ний у додатку X

2JJ. Тривалість дй вібрації визначають на основі коефіцієнта мрщрмаммиого використання устаткування 8 урахуванням годинної структури обрдтпуваши одиинці устаткування та кількості устат­кування, що обслуговувться одним робітником.

234. Випробування

  1. Вимірювальна апаратура повнила відповідати вимогам нор­мативне! докумектацЯ, затвердженої Держстандартом України, і мати діюче вмісаідчешш про держперевірку.На початку і наприкінці вимірювань слід виконати калі­брування вібровимірювальної апаратури. Різниця у калібровці не повинна перевищувати 1 дБ.

  2. Точки вимірювань вибирають у місцях контакту оператора з вібруючим устаткуванням.

  3. Вібродатчик встановлюють за допомогою шпильки. При неможливості кріплення шпилькою під час вимірювань локальної вібрації дозволяється використовувати перехідний елемент: хомут, струбцину, металеву пластину розміром 50x25x0,8 мм з шпилькою. Під час вимірювань загальної вібрації дозволяється застосування жорсткого сталевого диску діаметром (200±50)мм і товщиною 4 мм, який навантажується масою оператора.

  4. Під час проведення приймальних випробувань вимірювання віброшвидкості здійснюють у трьох напрямках (X,Y,Z) ортогональної системи координат. Якщо вібрація в одному з напрямків перевищує 6 дБ відносно інших, то цей напрямок зазначають у НТД і за ним проводять вимірювання при наступному контролі.

  5. Вимірювання проводять безперервно або дискретно. При дискретному вимірюванні спектрів інтервал між відліками повинен становити не менш як 1 с. Показник фіксується у момент безпо­середнього відліку незалежно від значення показу за час вимірю­вання.

  6. Початкова кількість вимірювань у октавних смугах частот повинна становити не менше трьох. Якщо розбіг між максимальним і мінімальним значеннями виміряного рівня ие перевищує 3 дБ, то за результат приймають середньоарифметичне значення.