---

NO_X> pond^- (NOx, mes Qmin ’ — Qmin ))+ X(NO

X, mes ' '

Познаки, використані в 4.6.2.2;

Qmin — мінімальна модуляційна теплова потужність, кВт;

Q_n — номінальна теплова потужність, кВт;

Qpi — неповна теплова потужність для зважування, у % від Q_n;

F_p, — коефіцієнт зважування, відповідний неповній тепловій потужності Q_pj;

NO_Xi pond— зважене значення концентрації NO_X, мг/(кВт/год);

NO_X mes — вимірюване (і можливо відкоректоване) значення:

’ — за неповної теплової потужності NO_X. _mes(70), NO_X. _mes(60), NO_X, _{mes (40)}, NO_{X mes (20)};

• за мінімальної теплової потужності (модуляційні котли) NO_{X mes Qmin};

• за теплової потужності, що відповідає одному показнику: NO_{Xi mes (rate)};

Qhigh rate — показник більше ніж Q_pi;

QlOW rate — показник менше ніж Q_pi;

F_p high rate — пропорційно розділений зважувальний коефіцієнт, висока витрата;

F_p, low rate— пропорційно розділений зважувальний коефіцієнт, низька витрата.

Котли встановлюють, як зазначено в 4.1.6, з'єднують з випробовувальною установкою, показаною схематично на рисунках 1а чи 1b, чи з будь-яким іншим устаткованням, що дають рівноцінні результати, і вони забезпечуються еталонним газом відповідним до категорії котла.

Котел з'єднують з витяжною трубою з найбільшим діаметром, установленим виробником у технічних інструкціях.

Вимірювання коефіцієнта корисної дії може початися у випадку, якщо котел з вимкненим контрольним термостатом перебуває у тепловій рівновазі, і температури прямого чи зворот­ного потоку постійні.

Гаряча вода збирається у посудину, установлену на ваги (відрегульовані до початку вип­робовування), і в той самий час починається вимірювання витрати газу (показники приладу).

Показники температур зворотного і прямого водяного потоку періодично вибирають та­ким чином, щоб отримати досить точне середнє значення.

Маса води гщ збирається протягом 10 хв випробовування. Наступні 10 хв чекання потрібні для того, щоб оцінити величину випару що відповідає часу випробовування. Отримують масу т₂. гщ- т₂= т₂, величина, яку треба обирати для збільшення значення т_ь що відповідає зна­ченню випару, звідки відкоректована маса води т = гщ + т₂.

Кількість тепла, переданого котлом воді, що зібрана в посудині, пропорційна виправленій масі т і різниці значення температур (на вході холодної води) і t₂ (на виході котла).

Коефіцієнт корисної дії визначають за формулою:

4

Ні

,186-m(f₂-t₁) +Рр
10³%₁₀₎ " ’ ’

де n _u — коефіцієнт корисної дії, %;

т — відкорегована маса води, кг;

У_г(10) — споживання газу, м³, виміряне під час випробовування, приведене до 15 °С, 1013,25 мбар;

Ні — нижча теплотворна здатність використовуваного газу, МДж/м³ (15 °С, 1013,25 мбар, сухий);

D_p — втрата тепла з установки для випробовування, що відповідає середньому значен­ню температури води прямого потоку, вираженому в кДж, з урахуванням втрати тепла від насоса циркуляції (практичний спосіб калібрування для визначання D_p подано у додатку С).

Похибки вимірювання треба обирати таким способом, який би забезпечив загальну похиб­ку визначання коефіцієнта корисної дії, що дорівнює ± 2 %.

Коефіцієнт корисної дії для нерегульованих котлів визначають за номінальної теплової потужності. Для регульованих котлів коефіцієнт корисної дії визначають за максимальної теп­лової потужності і середньому арифметичному значенню максимальної та мінімальної теп­лової потужності. Перевіряють виконання вимог 3.7.1.

Для визначання коефіцієнта корисної дії за часткового навантажування, за ЗО % значення номінальної теплової потужності чи середньоарифметичному значенні максимальної і мінімаль­ної теплової потужності для регульованих котлів, виробник обирає прямий чи непрямий спосіб. Перевіряють виконання вимог 3.7.2.

Котел установлюють, як зазначено в 4.1.6, і він працює на одному з еталонних газів, як для визначання коефіцієнта корисної дії за номінальної теплової потужності чи за середньоариф­метичного значення максимальної і мінімальної теплової потужності для регульованих котлів.

Протягом випробовування об'ємна витрата води підтримується постійною у межах ± 1 %, зважаючи на зміни температури і те, що насос працює безперервно.

Котел під'єднують до установки для випробовування, зображеної на рисунку 10 (чи до будь- якої іншої випробовувальної установки, що дає, принаймні, порівняні результати й однакові значення точності вимірювання).

Температуру зворотного потоку води в котлі підтримують постійною за (47 ± 1) °С з мак­симальним відхилом цієї температури ±1 К під час вимірювання.

Якщо контрольно-вимірювальна апаратура котла не дозволяє роботу за досить низької температури зворотного потоку води, випробовують за найнижчої температури зворотного потоку, сумісної з роботою котла.

Часи кімнатного термостата встановлюють на вимірювальний цикл 10 хв.

Значення часу вимкнення і робочого часу розраховують, як зазначено в таблиці 12.Таблиця 12 — Розраховування коефіцієнта корисної дії за часткового навантажування

Значення температур безупинно вимірюють безпосередньо на вході і виході потоку.

Котел вважають таким, що перебуває у стані теплової рівноваги, якщо виміряні значення коефіцієнта корисної дії трьох послідовних циклів, що об’єднують будь-які два результати з трьох, не змінюються більше ніж на 0,5 %. У цьому випадку результат дорівнює середньому значен­ню з, принаймні, трьох послідовних вимірювальних циклів. Для будь-якого іншого випадку се­реднє значення треба розраховувати, принаймні, за десятьма послідовними циклами.

Вимірюють відповідну витрату газу і значення витрати води за повні цикли.

Коефіцієнт корисної дії визначають за формулою поданою в 4.7.1.

Дозволений відхил і 2 % за ЗО % номінальної теплової потужності. За умови відхилу до ± 4 % треба проводити два вимірювання, одне з яких на ЗО % перевищує номінальну теплову по­тужність, а друге — з потужністю, що на ЗО % менше за номінальну потужність. Коефіцієнт корисної дії, що відповідає ЗО %, визначають інтерполяцією.

Котел під'єднують до випробовувальної установки, зображеної на рисунку 1а чи 1b (чи до будь-якої іншої випробовувальної установки, що дає, принаймні, порівняні результати й од­накові значення точності вимірювання).

Значення температур прямого і зворотного потоку і керування циклами і їхнім припиненням забезпечують контрольно-вимірювальними приладами котла. Температури вимірюють бе­зупинно якнайближче до прямого і зворотного потоку води котла, коли через теплообмінник передається теплова потужність на рівні (ЗО ± 2) % номінальної теплової потужності котла чи середньоарифметичного значення максимальної і мінімальної теплової потужності для ре­гульованих котлів.

Середня температура води повинна бути не менше ніж 50 °С.

Якщо регулювальні пристрої котла не забезпечують роботу за умови досить низької тем­ператури зворотного потоку, випробовують за умови найнижчої температури зворотного по­току, сумісної з роботою котла.

Котел розглядають у стані теплової рівноваги, коли вимірювання коефіцієнта корисної дії трьох послідовних циклів, що об'єднують будь-які два результати з трьох, не змінюється більше ніж на 0,5 %. У цьому випадку результат дорівнює середньому значенню принаймні з трьох послідовних вимірювальних циклів. Для будь-якого іншого випадку середнє значення треба розраховувати принаймні з десяти послідовних циклів.

Вимірюють відповідне витрачання газу і споживання води за повні цикли.

Коефіцієнт корисної дії визначають за формулою, поданою в 4.7.1.

Дозволений відхил ± 2 % від ЗО % номінальної теплової потужності. Для відхилу до ± 4 % необхідно проводити два вимірювання, одне з яких на ЗО % перевищує номінальну теплову потужність, і друге — з потужністю, що на ЗО % менше номінальної потужності. Коефіцієнт корисної дії, що відповідає ЗО %, визначають інтерполяцією.

Якщо котел постачено системою регулювання, установлюють найменшу витрату основ­ного пальника і випробовують за мінімальної теплової потужності, припустимої приладами контролювання за температури води прямого потоку (55 ± 2) °С і температури зворотного потоку (45 ± 1) °С, так, щоб середня температура була (50 ± 1) °С.

Розраховане значення позначають Лг

Якщо котел забезпечено системою регулювання, що забезпечує два значення найменшої витрати основного пальника, у яких один режим має теплову потужність більшу на ЗО % за

номінальну теплову потужність, інший режим має номінальну теплову потужність на ЗО % менше ніж номінальна теплова потужність, то коефіцієнт корисної дії визначаю як відповідний двом потужностям.

Отримані значення позначають:

т]₂₁ — для більшого значення подаваної теплової потужності;

г|₂₂ — для меншого значення подаваної теплової потужності.

Випробовувальна установка описана на рисунку 11.

Контури, що з'єднують різні частини установки повинні бути як можна більш короткими і теплоізольованими. Втрати, властиві випробовувальній установці, і теплову дію з боку насо­са для різних витрат потоку треба визначати на початку випробовування для того, щоб їх мож­на було врахувати (див. додаток J).

Котел забезпечують витяжною трубою з найбільшим діаметром, встановленим виробни­ком у технічних інструкціях.

Температуру води котла встановлюють на рівні температури, що перевищує на (ЗО ± 5) К навколишню температуру. Потім подавання газу припиняється, насос (11) або насос котла (за наявності) зупиняються, контур теплообмінника (12) вимикається.

Насосом (5) випробовувальної установлювання за допомогою теплової частини електрич­ного котла потік води настроюється таким чином, щоб у стані рівноваги було досягнуто різниці (ЗО ± 5) К між середньою температурою води і температурою навколишнього середовища.

Протягом всього випробовування відхил кімнатної температури не повинен перевищува­ти 2 °С за годину.

Потім фіксують:

Р_т— електричну потужність, у кВт, споживану допоміжним електричним котлом, розрахо­вану з урахуванням втрат випробовувальної установки і теплової дії з боку насоса (5);

Г —• середню температуру води, у °С, що дорівнює середній температурі, визначеній двома датчиками (2), визначають за умови зворотного і прямого потоку у випробовуваному котлі.