Занести всі результати до протоколу.

  1. Вимірювання операційного часу

    1. Виміряти і занести до протоколу операційний час для кожного використаного інстру­мента. Під час виконання кожної операції хронометр треба вмикати, коли інструмент торкнеться випробного зразка, і зупиняти, коли інструмент перестає торкатися випробного зразка.

Будь-який період часу, потрібний для розміщення інструмента всередині випробного зразка, треба зараховувати як операційний час.

Занесений до протоколу операційний час за потреби треба округлити до наступної повної 1/60 хвилини або 1/100 хвилини.

  1. Якщо ручні ударні інструменти (таблиця А.5) утримують під час випробовувань обома руками одночасно, операційний час треба обчислювати за кількістю ударів згідно з наведеним нижче:

  1. інструменти категорії А:

  1. 1/60 хвилини у розрахунку на один удар, якщо і нструмент безпосередньо ударяє ви­пробний зразок;

  2. 1/40 хвилини в розрахунку на один удар, якщо сила удару передається на випробний зразок через приладдя для інструментів (таблиця А.12);

  1. інструменти категорії В:

  1. 1/30 хвилини у розрахунку на один удар, якщо і нструмент безпосередньо ударяє ви­пробний зразок;

  2. 1/15 хвилини у розрахунку на один удар, якщо сила удару передається на випробний зразок через приладдя для інструментів (таблиця А.12).

Якщо під час зламування одночасно застосовують метод ударяння двома руками (тривалість часу обчислюють за кількі стю ударів) та інший механічний метод зламування, наприклад, ло­мом, тоді обраним часом має бути найбільший із двох періодів, тобто або фактичний операцій­ний час, або операційний час, обчислений за кількістю ударів.

  1. Операційний час включає будь-який час, використаний для вилучення інструментів (або частин інструментів), що необхідне для продовження випробовування. Операційний час вклю­чає також будь-який час, потрібний для нового установлення зразка під час випробовування інстру­ментом зламування.

  2. Операційний час включає будь-який період (періоди) часу, протягом якого (яких) інстру­мент тимчасово не перебуває в контакті з випробним зразком, якщо для максимально ефектив­ного продовження випробовування інструментом зламування втрати цього часу не можна уникнути. Наприклад, коли відбійний молоток відводять від зразка, щоб можна було змінити місце, в яке спрямоване зусилля руйнування, або змінити кут нахилу інструмента.

  3. Операційний час не включає:

  1. час, потрібний для зміни положення опори інструмента або для її вилучення;

  2. час тимчасового припинення випробовування інструментом зламування за розпорядженням керівника групи випробувачів, яке обумовлене безпекою роботи і необхідне у разі виділення випроб­ним зразком значної кількості газу, диму, речовин із сильним запахом тощо або для очищення чи вилучення уламків із робочої зони;

  3. будь-який час, протягом якого керівник групи випробувачів дозволяє оглянути (проконт­ролювати) зразок для випробовувань;

  4. використання неінструментальних засобів (таблиця А.14), а також використання пилосо­су або стисненого повітря для очищення.

  1. Розраховування величини опору

Величину опору VR обчислюють на підставі проведених згідно з програмою (відповідно до 7.5) випробовувань за такою формулою:

VR = (St x с) + SBV, (7.1)

де St — сума всіх операційних часів, хв;

с — найвищий коефіцієнт інструмента з використаних інструментів зламування, RU/хв (до­даток А);

S BV сума базисних величин усіх використаних інструментів зламування, RU (додаток А). За потреби обчислену величину треба округлити до наступного цілого числа, яке і буде ве­личиною опору в одиницях опору RU для певного випробовування інструментом зламування.

  1. Протокол випробовування

Для кожного випробовування інструментом зламування протокол випробовування має містити щонайменше таку інформацію:

  1. номер протоколу випробовування для посилань;

  2. назву випробувальної лабораторії (центру);

  3. дату і місце проведення випробовування;

  4. склад групи випробувачів із зазначенням прізвищ керівника групи випробувачів, хроно­метриста і випробувачів;

  5. прізвища спостерігачів у разі їх присутності на випробовуванні;

  6. тип продукції (відповідно до 5.2);

  7. ідентифікацію зразка для випробовування (відповідно до розділу 6);

  8. опис кожного випробовування за хронологічним порядком з детальним зазначенням місця злому інструментом, інструменту зламування, виконаних вимірювань та подій, а також записи всіх операційних часів і посилання на всі зроблені фотографії або відеозаписи;

  9. обчислена величина опору VR, виражена в одиницях опору RU.

  1. ВИПРОБОВУВАННЯ АНКЕРНОГО КРІПЛЕННЯ НА МІЦНІСТЬ

    1. Автономні сейфи

      1. Загальні положення

Міцність анкерної системи автономних сейфів оцінюють за допомогою навантажування, як наведено на рисунку 3.

  1. Обладнання для навантажування

Обладнання для визначання міцності на розтяг, яке забезпечує навантаження не менше 100 кН. Навантаження треба прикладати як наведено на рисунку 3. Вимірювання прикладеного навантаження треба виконувати з точністю ± 5 % від прикладеного навантаження.

  1. Порядок проведення випробовування

    1. Готування до випробовування

Випробний зразок автономного сейфа прикріпити анкерним кріпленням до обладнання для навантажування через один з отворів для анкерного кріплення згідно з інструкцією з монтажу (відповідно до 5.8).

  1. Навантажування

Необхідне зусилля (таблиця 1) треба прикладати в таких напрямках, щоб витягти вузол крізь стінку або основу сейфа.

Навантажувати плавно протягом (2 — 3) хв до досягнення необхідного зусилля. Утримувати навантаження на цьому рівні протягом 1 хв, потім зняти.

  1. Подання результатів випробовування

Величину прикладеного зусилля треба подавати із зазначенням, чи зусилля було витримане без руйнування вузла анкерного кріплення, чи головка болта була витягнута крізь стінку або основу сейфа.


  1. Критерії випробовування

Анкерний вузол у процесі випробовування не повинен бути зруйнований чи протягнутий крізь стінку сейфа або його основу.

Рисунок 3 — Приклад обладнання для навантажування



  1. АТМ-сейфи

    1. Загальні положення

Міцність анкерного кріплення АТМ-сейфів оцінюється прикладанням горизонтально зусилля до випробного зразка.

  1. Обладнання

    1. Обладнання для прикладання горизонтально до зразка зусилля щонайменше 100 кН, здатне виміряти прикладене зусилля з точністю до ± 5 %.

    2. Сталева плита, до якої має кріпитися анкером АТМ-сейф чи АТМ-сейф з АТМ-ба- зою, має бути здатна витримати необхідне для випробовування зусилля.

    3. Пристрій, придатний для вимірювання кута нахилу АТМ-сейфа.

  2. Порядок проведення випробовування

    1. Готування до випробовування

Для випробовування на міцність анкерного кріплення АТМ-сейфа без АТМ-бази АТМ-сейф треба прикріпити до стал е вої плити способом, рекомендованим виробником для анкерного кріплення.

Для випробовування на міцність анкерного кріплення АТМ-сейфа з АТМ-базою, АТМ-сейф треба прикріпити до АТМ-бази зварним швом чи гви нтами відповідно до і нструкції виробника, а АТМ-база має бути прикріплена до сталевої плити способом, рекомендованим виробником для анкерного кріплення.

Якщо АТМ-сейф вмонтований у стіну, його треба повернути на 90о і прикріпити до горизон­тальної сталевої плити так, щоб ця сталева закріплена плита імітувала вертикальне положення стіни.

Для випробовування анкерного кріплення на міцність треба використовувати нові болти для кріплення та приладдя. Для зручності прикладання необхідного зусилля до АТМ-сейфа можна додати допоміжні елементи, наприклад, приварити до АТМ-сейфа сталеву пластину, до якої може бути прикладений важіль чи пристрій для розтягування.

  1. Навантажування

Випробовування треба виконувати на зачиненому і замкненому АТМ-сейфі.

Перед прикладанням будь-якого зусилля треба зробити спробу видалити чи послабити будь-які зовнішні кріплення. Цю спробу треба виконати з використанням ручних інструментів категорії А для монтажу (демонтажу) (таблиця А.1) без перевищення 50 RU або 30 RU для АТМ-сейфа класу L.

На початку випробовування зусилля треба прикладати горизонтально. Для вмонтованих у під­логу АТМ-сейфів зусилля треба прикладати на (100 ± 10) мм нижче верхньої поверхні сейфа. Для вмонтованих у стіну АТМ-сейфів зусилля треба прикладати на (100 ± 10) мм нижче найвищої точки сейфа, змонтованого відповідно до 8.2.3.1.

Навантажувати треба плавно і необхідне зусилля (наведене в таблиці 3) має бути досягнуте протягом (2 — 3) хв. Застосоване зусилля треба утримувати щонайменше 1 хв, після чого, утри­муючи його, необхідно виміряти кут нахилу АТМ-сейфа.

Після зняття прикладеного зусилля треба виміряти відстань, на яку перемістився АТМ-сейф під дією зусилля.

  1. Подання результатів випробовування

Протокол випробовування має містити величину прикладеного зусилля, кут нахилу АТМ-сей- фа і відстань, на яку перемістився АТМ-сейф під дією прикладеного зусилля.

  1. Критерії випробовування

Під дією протягом щонайменше 1 хв горизонтально прикладеного зусилля АТМ-сейф не повинен переміститися на відстань понад 200 мм і не повинен мати кут нахилу понад 60о.

  1. ВИПРОБОВУВАННЯ ВИБУХОМ

    1. Загальні положення

Випробовування проводять, щоб визначити опір до злому вибуховими речовинами.

Підірвати вибуховий заряд. Провести випробовування інструментом зламування і визначити залишкову величину опору.

  1. Випробний зразок

Конструкція випробного зразка має бути такою, як і конструкція випробного зразка інстру­ментом зламування (див. розд. 7).

Для випробовування використовують неушкоджений порожній випробний зразок. Випроб­ний зразок, який раніше випробовувався інструментом зламування (відповідно до розд. 7), можна використати тільки у тому разі, якщо випробовування не впливатиме на результат випробову­вання вибухом.

Випробовуванню підлягають сейфи з внутрішнім об’ємом від 300 дм3 до 400 дм3. Якщо немає серійних моделей сейфів такого об’єму, слід вибрати сейф наявного розміру, який за своїми па­раметрами є найближчим до зазначеного.

  1. Вибухові речовини (ВР)

Заряд пентаеритрітолу тетранітрату (pentaerythritol tetranitrate, PETN), має бути з такими властивостями:

  • густина (1 500 ± 50) кг/м3;

  • питома енергія (5 000 ± 500) Дж/г;

  • швидкість детонації (7 000 ± 500) м/с.

Національний відхил

Допускається використання інших типів ВР за умови, що вони мають аналогічні PETN фізико-хімічні характеристики або, у разі неможливості їх використання, відповідають його тротиловому еквіваленту.

  1. Визначання маси вибухового заряду

Маса вибухового заряду має відповідати таблиці 5.

Таблиця 5 — Маса вибухового заряду для класів опору від II до XIII

Клас опору

Маса вибухового заряду (d) — допуск ± 1 г

Сейфи

АТМ-сейфи

Сховища та двері сховищ

II, III та IV

70

70

70

V, VI та VII

100

100

125

VIII

200

200

250

IX та X

200

Не застосовний

250

XI, XII та XIII

Не застосовний

Не застосовний

375



  1. Порядок проведення випробовування вибухом

    1. Сейфи та АТМ-сейфи

Розмістити компактний вибуховий заряд у геометричному центрі внутрішнього об’єму сейфа. Зачинити й замкнути двері та підірвати заряд.

Після підриву зламування інструментом треба продовжити до досягнення повного доступу (відповідно до 7.4, позиція b) переліку) чи необхідної величини післядетонаційного опору (таб­лиця 1 чи таблиця 3). П родовження зламування інструментом позначають у протоколі як після- детонаційний злом інструментом.

У такому післядетонаційному зломі інструментом використання інструментів зламування треба обмежити категоріями A, B, C і D. Будь-яке післядетонаційне зламування інструментом має три­вати доти, поки більше не можна обґрунтовано розраховувати на одержання додаткової інфор­мації, необхідної для визначення величини післядетонаційного опору.

  1. Сховища і двері сховищ

Після випробувань інструментом зламування (відповідно до розд. 7) можуть бути проведені підготовчі зломи інструментом для утворення отворів, у які можна було б закласти вибуховий заряд. Ці підготовчі зломи не повинні перевищувати 25 % від мінімальної величини опору пов­ному доступу, вираженої в RU, для того класу опору, до якого випробний зразок був попередньо класифікований (таблиця 2), і обмежені використанням інструментів категорій A, B, C і D.