Плити потрібно захищати від дощу, вологи та випадкового зволоження і до початку монтування їх потрібно кондиціювати до того вмісту вологи, що відповідає умовам вологості кінцевого використання.

У разі недостатнього захисту або кондиціювання виникає розбухання крайок через проник­нення вологи у незахищені місця, локальне розбухання через збільшення вологості від сусідніх матеріалів, які мають більший вміст вологи, наприклад дерев’яних балок, та загальне поширення вологи, що призводить до прогинання між опорами та утримувачами. Будь-яке збільшення вмісту вологи спричиняє незначне збільшення розмірів плити.

Допустимо, що 1 % зміни вмісту вологи плити призводить до змінення у розмірах плити за шириною, довжиною та товщиною на величини, наведені в таблиці 2.

Зміни розмірів специфічної продукції можуть відрізнятися від даних, наведених у таблиці 2, тоді, де це потрібно, необхідно зробити відповідне посилання.

Таблиця 2 — Зміна розмірів на 1 % зміни вмісту вологи плити

Тип плити

Посилання на нормативний документ

Зміна розмірів на 1 % зміни вмісту вологи плити

довжина, %

ширина, %

товщина, %

Деревинностружкові плити

EN 312, Р4, Р6

0,05

0,05

0,7

EN 312, Р5, Р7

0,03

0,04

0,5

OSB

EN 300, OSB/2

0,03

0,04

0,7

EN 300, OSB/3, OSB/4

0,02

0,03

0,5

Деревинноволокнисті плити

EN 622-2 (тверді)

0,03

0,03

0,5

EN 622-3 (середньої твердості)

0,04

0,04

0,7

EN 622-5 (MDF)

0,05

0,05

0,7

Фанера

EN 636 (ялина або сосна)

0,015

0,015

0,2

EN 636 (бук)

0,025

0,025

0,3

Деревинностружкові плити із цементним зв’язуванням

EN 634-2

0,05

0,05

0,04



  1. Кондиціювання

Для зменшення зміни розмірів плит потрібно виконати кондиціювання згідно з класами експлуату­вання щодо визначеного кінцевого використання вільним укладанням (наприклад, на підлогу) або укладанням з прокладками, якщо це доцільно (див. рисунок 3).

Тривалість часу, необхідного для кондиціювання, буде залежати від впливу та імовірних умов використання. Рекомендовано мінімальний період — один тиждень, але може знадобитися і дов­ший період.

Рисунок 3 — Плити, укладені з прокладками



  1. РОЗПИЛЮВАННЯ ТА МЕХАНІЧНЕ ОБРОБЛЯННЯ

    1. Загальні положення

Деревинні плити можуть бути розпиляними, фрезерованими або просвердленими. Під час розпилювання деревинних плит важливо звернути увагу на задовільні умови, наприклад справність устатковання, тобто на гостроту зубців, відповідне кріплення захисних пристроїв для пил та зубців, усунення машинної вібрації, правильне заточування пил.

Норми подавання взагалі мають бути меншими, ніж використовувані для цільної деревини, і треба дотримуватися точного заточування інструментів. Якість поверхонь після машинного об­роблення залежить від збільшення вмісту вологи. Якщо необхідна висока точність, плити потрібно вирізати заданим розміром після кондиціювання до вмісту вологи кінцевого використання.

  1. Розпилювання ручним інструментом

Плити усіх типів можна розпиляти звичайними ручними інструментами, однак швидших та точніших результатів можна досягнути, використовуючи переносні або стаціонарні електро­інструменти.

  1. Механічне обробляння електроінструментами

Потрібно використовувати корундові або алмазні напайки лез та різців, оскільки вони мають більший строк експлуатування.

Для деревинноволокнистих та деревинностружкових плит потрібно застосовувати полотна пилок із розведеними гострими зубцями.

Полотна циркулярної пилки треба установлювати якнайнижче, щоб унеможливити утворення сколів і задирів, оскільки плита проходить задньою частиною відносно полотна пилки.

Якщо швидкість обертання дуже низька, зубці будуть передавати недостатню навантагу на стружку, і кінець леза буде швидко зношуватися. Занадто велика швидкість обертання спричинить шорстке волокнисте різання крайок. Важливо контролювати плити під час машинного обробляння, плити необхідно належним чином утримувати і подавати міцно проти столу розпилювання та при­тискати, уникаючи вібрації.

Плити розміщують проти розрізувального полотна так, щоб верхню або декоративну поверхню було розрізано першою (див. рисунок 4).

  1. Свердління

Для свердління деревини використовують дриль.



У мовні познаки'.

  1. — станина;

  2. — напрямок обертання пилки;

  3. — верхня або декоративна поверхня;

  4. — напрямок подавання.

Рисунок 4 — Розпилювання деревинних плит

  1. МОНТУВАННЯ

Плити кріплять, використовуючи корозійностійкі матеріали, зокрема гальванічний покрив або неіржавку сталь, фосфористу бронзу та кремнієву бронзу.

Мінімальна довжина має бути 50 мм або дорівнювати подвоєній товщині плити, якщо вона більша за 25 мм.

Мінімальний діаметр пилки має дорівнювати 0,16 товщини плити.

Примітка. Коли плити кріплять до металевих несних конструкцій самозаґвинчуваними шурупами, шурупами-саморізами або іншими відповідними елементами кріплення, ці кріплення потрібно використовувати згідно з інструкціями виробника.

Коли монтувальне складання є суттєвою частиною проекту, характерні тримальні властивості та характеристики деформації для проектування з’єднань можна розрахувати згідно з EN 1995-1-1.

Шурупи мають бути такого типу: з потайною головкою, самозаґвинчуваними або шурупами- саморізами.

Цвяхи мають бути забитими, а ґвинти закрученими на 2—3 мм нижче від поверхні. Якщо плити використовують як покриви для підлоги, віддають перевагу не повністю просвердленим отворам.

Частота та вид розміщення шурупів на балках і фахверках або меблевих цвяхів мають бути такими, як наведено в таблиці 3, щоб уникнути виривання крайок плити, елементи кріплення не потрібно встановлювати до крайок ближче ніж на мінімальні відстані, наведені в таблиці 3, та як зображено на рисунку 8 (підлоги), рисунку 11 (стіни) та рисунку 20 (дахи).

Таблиця 3 — Максимальні інтервали та мінімальна відстань від крайок під час монтування

Максимальний інтервал під час монтування, мм

Мінімальна відстань від крайок, мм

шурупів, розташованих по периметру плит

шурупів, розташованих на проміжних утримувальних балках та фахверках


150

300

8



Деякі деревинні плити можуть потребувати попереднього свердління або кріплення само­заґвинчуваними шурупами, щоб уникнути розколювання. Якщо до плит надано інструкції виробника, необхідно користуватися їхніми рекомендаціями.

Після закріплення поверхні плит потрібно захистити від пошкодження через змінення вологості, від піску та сколів під час будівельних робіт, використовуючи будівельний папір/поліетилен.



  1. ПІДЛОГИ. ВІДБИРАННЯ ТА МОНТУВАННЯ

    1. Відбирання

Плити потрібно відбирати згідно з EN 12871.

Відбирання плит для конструкційного настилання підлоги на балках залежить від необхідних характеристик навантаження, механічних характеристик та класу експлуатування.

Відбирати можна згідно з маркованням на плиті або документацією виробника.

Деревинні плити, використовувані для підлог, мають бути лише класу експлуатування 1 або 2.

  1. Тип покриву для підлоги з деревинних плит

Шліфовані та деякі нешліфовані конструкційні плити для підлоги з гладкою і твердою по­верхнею прийнятні до використання для багатьох типів покривів для підлоги, особливо для тонких покривів, як наприклад, полівінілхлоридний (PVC), вініловий, килимовий.

Деякі нешліфовані конструкційні плити для підлоги, які мають грубу або текстурну поверхню таку, як видимі частинки дерева або орієнтовані деревинні стружки (OSB), не підходять для тонких покривів для підлоги, а лише для товстих покривів для підлоги (з верхнім шаром), як наприклад паркет, тонкі плити, кахель.

Примітка. Усі покриви для підлоги необхідно настилати згідно з рекомендаціями виробника.

  1. Монтування

    1. Підготування основи

Несні балки, фахверки і тримачі крайок потрібно виставляти по лінії та рівнеміру.

Деревину та деревинні компоненти і конструкційні елементи не потрібно піддавати кліматич­ним умовам, суворішим ніж ті, за яких буде перебувати кінцева конструкція.

Перед монтуванням плит дерев'яні балки необхідно висушити настільки, щоб вміст вологи в них наблизився до реального вмісту вологи відповідно до кліматичних умов кінцевої конструкції.

У деяких типів конструкції підлог волога може передаватися від пиломатеріалів та інших ма­теріалів (наприклад, бетону). Цьому необхідно запобігти.

Потрібно попередньо планувати доступ до трапів або трубопроводів та необхідних фахверків.

Балки та фахверки мають забезпечувати мінімальну опору для кінців плит — 18 мм.

  1. Профіль крайок

Плити можуть бути з прямокутними або профільними крайками. Між прямокутними край­ками плит мають бути зазори, плити мають утримуватися балками або фахверками з усіх боків. Профільовані крайки зазвичай мають машинне обробляння гребеня та паза, яке виконують, щоб забезпечити необхідне додаткове утримування довгих країв.

Приклад профільованих крайок наведено на рисунку 5, а щодо клейових з'єднань див. 13.3.4.


а) склеєне з'єднання на паз і гребінь Ь) склеєне з’єднання прямокутних крайок

Рисунок 5 — З’єднання

  1. Розширювальні зазори

Для розширювання зазорів ураховують будь-яке збільшення вмісту вологи плит.

Для плит з гребенями та пазами зазор потрібно забезпечувати по периметру підлоги або конструкцією, що прилягає. Він має бути принаймні 10 мм від кожної крайки або 1,5 мм на 1 метр розміру плити. Зазори потрібно залишити або відкритими і прикритими плінтусами, або їх має бути зроблено зі стрічки, що стискається, такої як корок чи м’яка деревинноволокниста плита. Підлоги ве­ликого розміру, завдовжки понад 7 м, можуть також потребувати внутрішніх розширювальних зазорів. Усі плити із гребенем та пазом має бути точно зафіксовано в пазу, щоб уникнути деформації.

Зазор 1 мм також має бути між крайками з прямокутним перетином.



  1. Склеювання

Усі з'єднання плит для підлог із гребенем та пазом має бути склеєно відповідною полівініл- ацетатною дисперсією ПВАД (PVAC) або аналогічним клеєм, щоб унеможливити скрипіння під час використовування (див. рисунок 5). Плити зі шпунтованими та пазованими профілями або прямо­кутними крайками можуть також бути приклеєними до підтримувальних дерев'яних балок.

  1. Настилання деревинних плит для підлоги

Плити із гребенем та пазом потрібно укладати поперек балок двома короткими боками і утри­мувати на балці або іншим утримувачем крайок (див. рисунок 6).

Прямокутні крайки плит мають безперервно утримуватися вздовж усіх крайок; короткі крайки потрібно закріплювати на балках, а довгі крайки — утримуватися фахверками (див. рисунок 7);

Якщо властивості плити змінюються залежно від напрямку плити (наприклад, OSB), важливо монтувати плити у напрямку, передбаченому проектом.

Увесь периметр та обрізані крайки мають утримуватися на балках або фахверках.

Плити мають бути товщиною утримування на балках чи фахверках (див. рисунок 8) не менше ніж 18 мм.

Короткі крайки з'єднуваних плит обох типів крайок потрібно розміщати східчасто (див. рисунки 6 та 7).


Рисунок 7 — Конструкційне монтування прямокутних крайок, що укладають поперек на балках та утримують фахверками


Умовні познаки:

а — на опорі;

b на елементах кріплення.

Рисунок 8 — Мінімальні відстані до кріплення країв

Рисунок 6 — Конструкційне монтування крайок з гребенем та пазом, що укладають поперек короткими крайками, утримуваними на балках


  1. СТІНИ. ВІДБИРАННЯ ТА МОНТУВАННЯ

    1. Відбирання

Плити потрібно відбирати згідно з EN 12871.

Відбирання плит для конструкційного обшивання стін на стояках залежить від необхідних навантажувальних характеристик, міжцентрової відстані, механічних характеристик та класу екс­плуатування:

  • конструкція стінного обшивання всередині і/або назовні на стояках;

  • внутрішнє облицювання.

Відбирання можна здійснювати згідно з маркованням на плиті або документацією виробника.

Деревинні плити потрібно використовувати для стінного обшивання лише відповідно до класу експлуатування 1 або 2.

  1. Використання деревинних плит для стінного обшивання