Таблиця 6 — Мінімальна тривалість подавання вогнегасної речовини для вогнегасників, ранжованих за модельними вогнищами пожежі класу В

Позначення модельного вогнища пожежі

Тривалість подавання, не менше, с

13В

8

21В

8

34В

8

55В

10

89В

12

144В

14

233В

16



  1. Мінімальна довжина струменя вогнегасної речовини у вогнегасниках, призначених для гасіння модельних вогнищ класу А, визначена згідно з додатком В, повинна бути не менша від наведеної у таблиці 7.

Позначення модельного вогнища пожежі

Довжина струменя, не менше, м

3,0 (1,5)

3,0 (2,5).

ЗА

3,5

4,5

5,0

10А

6,0

Таблиця 7— Мінімальна довжина струменя вогнегасної речовини для вогнегасників


ранжованих за модельними вогнищами пожежі класу А


Примітка. Для повітряно-пінних вогнегасників типорозмірів ВПП-6 та ВПП-9 до 01.01.2002р. допускається використовувати значення мінімальної довжини струменя, які відповідно наведені у дужках.



  1. Кратність піни для пінних та повітряно-пінних вогнегасників повинна відповідати технічній документації на вогнегасник.

  2. Маса залишку вогнегасної речовини у вогнегаснику після його повного спрацьовування (крім газових) не повинна перевищувати:

— для порошкових вогнегасників — 15 % від номінального заряду;

—для вогнегасників інших типів — 10 % від номінального заряду.

  1. Вогнегасники, призначені для гасіння електрообладнання під напругою, повинні мати відповідне марковання (розділ 6) щодо убезпечення оператора під час гасіння. Струм витікання по струменю вогнегасної речовини в процесі розрядження вогнегасника не повинен перевищувати 0, 5 мА.

  1. Вимоги надійності

    1. Згідно з ГОСТ 27.002 вогнегасники поділяються:

  1. за наслідками відмови або досягненнями граничного стану під час використання або наслідками відмови під час зберігання чи транспортування — до виробів, відмови або перехід до граничного стану яких може спричинити наслідки критичного характеру (до загрози для життя та здоров'я людей, значних економічних втрат тощо);

  2. за режимом використання — до виробів одноразового використання (з попереднім періодом очікування);

  3. за можливістю відновлення працездатності після відмови у процесі експлуатації — до відновлюваних;

  4. за характером основних процесів, що визначають перехід до граничного стану — до тих, що старіють та зношуються одночасно;

  5. за можливістю та способом відновлення технічного ресурсу шляхом проведення планових ремонтів—до тих, що ремонтуються знеособленим способом;

  6. за можливістю технічного обслуговування у процесі експлуатації — до обслуговуваних.

    1. Імовірність безвідмовної роботи згідно з ДСТУ 2860 після одного року експлуатації вогнегасників повинна бути не менше 0, 94 (бракувальний рівень) при приймальному рівні, який дорівнює 0, 98.

    2. Призначений термін служби згідно з ДСТУ 2860 для вогнегасників (крім вуглекислотних) повинен бути не менше 10 років. Призначений термін служби балонів високого тиску вуглекислотних вогнегасників установлюється розробником з урахуванням ДНАОП 0.00—1.07.

    3. Вогнегасники всіх типів повинні проходити технічне обслуговування на спеціалізованих підприємствах у термін, установлений згідно з експлуатаційною документацією, але не рідше одного разу на два роки.

  1. Вимоги стійкості до зовнішніх впливів і життєздатності

    1. Вогнегасники повинні зберігати свою працездатність після проведення випробувань на теплохолодостійкість відповідно до додатка Г.

    2. Вогнегасники повинні витримувати удар падаючим вантажем відповідно до додатка Д та зберігати свої характеристики працездатності.

    3. Вогнегасники повинні бути стійкими до впливу транспортного трясіння.

    4. Вогнегасники повинні бути стійкими до впливу струшування.

    5. Вогнегасники повинні витримувати дію вібраційних навантажень відповідно до додатка Е без порушень працездатності.

    6. Вогнегасники повинні бути вологостійкими (стійкими до дії зовнішньої корозії).

    7. Водні або пінні вогнегасники повинні бути стійкими до впливу корозії під час випробування на внутрішню корозійну стійкість за методом, описаним у додатку Ж.

  2. Конструктивні вимоги

    1. Способи приведення до дії вогнегасників різних типів не повинні мати принципових відмінностей, а органи керування подаванням вогнегасної речовини У крайніх положеннях повинні гарантовано забезпечувати повне відкривання (закривання) перекривного клапана запірно-пускового пристрою та після закінчення впливу на них повертатися до початкового стану. Процес приведення до Дії не повинен включати операції з перевертанням вогнегасника, при цьому не повинно виникати необхідності повтору будь- якої операції для того, щоб розпочалося викидання вогнегасної речовини.

    2. Вогнегасник повинен бути оснащений пристроєм блокування для запобігання випадковому приведенню до дії. Запірно-пусковий пристрій вогнегасника повинен мати надійну фіксацію від самовільного спрацювання під час впливу вібрації, струшування або випадкового натискання на елементи керування. Зняття пристрою блокування повинно включати операції, відмінні від тих, що приводять вогнегасник до дії. Пристрій блокування повинен пломбуватись, мати просту конструкцію, що запобігає деформації або поломці запірно-пускового пристрою та його елементів у разі випадкового впливу.

    3. Конструкція вогнегасника та його складальних одиниць (у тому числі запірно- пускових пристроїв та рукавів) повинна забезпечувати його герметичність.

Примітка. Вогнегасники закачні (крім вуглекислотних) повинні бути обладнані приладами для контролю тиску (манометрами або індикаторами).

    1. Корпуси вогнегасників та їх складові частини, що знаходяться під робочим тиском, повинні витримувати без руйнування та видимих деформацій випробування внутрішнім випробувальним тиском; тиском, що циклічно змінюється, а також забезпечувати величину тиску розриву, не менше від величин, установлених для вогнегасників конкретних типів.

    2. Корпус вогнегасника (окрім вуглекислотних вогнегасників) після його стискання до розміру, що відповідає 1/3 від початкового діаметра, повинен витримувати випробування випробувальним тиском відповідно до 4.4.4 без руйнування, витікання та відпотівання.

    3. У вогнегаснику повинні бути передбачені запобіжні пристрої або інші засоби для убезпечення на випадок перевищення тиску в його корпусі понад робочий. Величина тиску спрацювання запобіжних пристроїв не повинна бути нижчою від величини максимального робочого тиску та перевищувати величину випробувального тиску для вогнегасника конкретного типу. Для порошкових вогнегасників допускається не передбачати запобіжні пристрої, якщо виключена можливість перевищення тиском його допустимої безпечної норми.

    4. Різьба вогнегасників повинна бути повного профілю (без ум'ятин, вибоїн та зірваних ниток) та виконуватись так: метрична — згідно з ГОСТ 24705; конічна спеціальна — згідно з ГОСТ 9909. Різьбове з'єднання запірно-пускового пристрою та корпусу вогнегасника повинне мати не менше чотирьох повних витків та забезпечувати скидання тиску до атмосферного при двох повних витках зачеплення. Фарбування різьби не допускається.

    5. Металеві деталі вогнегасника, які знаходяться у контакті з вогнегасною речовиною, повинні мати захисні та захисно-декоративні покриття згідно з ГОСТ 9.032, ГОСТ 9.301. Зовнішня поверхня корпусу вогнегасника повинна бути пофарбована у червоний сигнальний колір згідно з ГОСТ 12.4.026 без видимих дефектів та патьоків фарби.

    6. Написи і таблички на вогнегаснику повинні відповідати вимогам, викладеним у розділі 6 та бути стійкими до дії зовнішньої корозії.

    7. Конструкція вогнегасника повинна виключати можливість нанесення травм користувачеві.

    8. Спеціальні вимоги до вуглекислотних вогнегасників Для захисту руки оператора від інтенсивного переохолодження, що спричиняється викидом газу, у конструкції вуглекислотних вогнегасників, під час використання яких оператор утримує розтруб рукою, повинна бути передбачена ручка. Розтруб вуглекислотних вогнегасників повинен бути стійким до впливу механічних та термічних навантажень.

  1. Вимоги ергономіки

    1. Конструкція органів керування вогнегасників повинна забезпечувати зручність роботи оператора і можливість впливу на систему розблокування запірно-пускового пристрою та приведення його до дії відповідно до 4.4.1.

    2. Зусилля приведення вогнегасника до дії не повинні перевищувати величин, зазначених у таблиці 8.

Спосіб впливу на орган керування

Допустиме зусилля, не більше, Н

Допустима енергія впливу, не більше, Дж

Одним пальцем

Кистю руки

100

200 )


Ударом (кнопка пробою мембрани)


2

*) Для вуглекислотних вогнегасників зазначене зусилля може бути збільшене до 300 Н

Примітка. Енергію 2 Дж можна отримати за допомогою обладнання, описаного в додатку Г (удар наноситься сталевим циліндром масою 4 кг, який падає з висоти с 50 мм у напрямку, що співпадає з поздовжньою віссю ударної кнопки).

Таблиця 8 — Граничні величини зусиль та енергії, потрібних для зняття блокувань і


приведення вогнегасника до дії


5 ВИМОГИ ДО СИРОВИНИ, МАТЕРІАЛІВ, ПОКУПНИХ ВИРОБІВ



  1. Якість покупних виробів і комплектувальних (у тому числі отримуваних з кооперації) повинна бути підтверджена необхідними документами підприємств- постачальників або сертифікатами відповідності.

  2. Діоксид вуглецю, що застосовується у вуглекислотних вогнегасниках, повинен відповідати вимогам ГОСТ 8050 і технічним умовам на конкретний тип вогнегасника.

  3. Порошки, застосовувані у вогнегасниках, повинні відповідати вимогам ГОСТ 26952 і технічним умовам на конкретний тип вогнегасника.

  4. Піноутворювачі, застосовувані у вогнегасниках конкретного типу, повинні відповідати вимогам відповідних нормативних документів.

  5. Газами-витискувачами вогнегасної речовини для закачних вогнегасників ! вогнегасників з газовим балоном можуть бути повітря, аргон, діоксид вуглецю (тільки для вогнегасників з газовим балоном), гелій, азот або їх суміші, максимальна точка роси яких не перевищує мінус 50 °С. Гази-витискувачі вогнегасноі речовини за своїми якостями і термінами зберігання у вогнегаснику повинні відповідати вимогам ГОСТ 8050, ГОСТ 9293, ГОСТ 10157, ГОСТ 17433.

  6. Максимальна густина наповнення вуглекислотних вогнегасників повинна відповідати 4.1.4.

  7. Матеріал корпусу вогнегасника, якщо він сталевий, повинен бути придатним для зварювання і вміщувати не більше 0, 25 % вуглецю, 0, 05 % сірки і 0, 05 % фосфору. Домішки повинні бути сумісними зі сталлю і надавати зварювальним швам якостей, обумовлених для основного листового матеріалу.

Придатність інших матеріалів для виробництва корпусів повинна бути доведена експериментально, що повинно бути підтверджено відповідними протоколами випробувань.

  1. Корпуси вуглекислотних вогнегасників і балонів для газу-витискувача повинні відповідати вимогам, викладеним у ДНАОП 0.00-1.07. Різьба горловини— згідно з ГОСТ 9909.

  1. МАРКУВАННЯ

    1. Загальні вимоги

      1. Маркування кожного вогнегасника (крім корпусу) повинне бути виконане відповідно до ГОСТ 12.4.009 методами шовкографії, декалькоманії або наклеювання фірмової етикетки на синтетичній основі та повинно складатися з п'яти частин.

Частина 1 повинна містити:

  • назву вогнегасника;

  • вогнегасну здатність вогнегасника.

Примітка. У назві вогнегасника великими літерами зазначається тип вогнегасника, а через дефіс — цифрами об'єм заряду (для водних, пінних та повітряно-пінних), або маса заряду (для порошкових, газових, вуглекислотних та комбінованих) із зазначенням номера відповідних технічних умов, наприклад:

«ВОГНЕГАСНИК ПОРОШКОВИЙ ВП-5ТУУ538885-003-95».

Частина 2 повинна містити:

  • інструкцію щодо застосування вогнегасника, що містить пояснювальний текст і піктограми;

  • позначення класів пожежі у вигляді символів відповідно до ГОСТ 27331, для гасіння яких рекомендовано та не рекомендовано вогнегасник (символи класів пожежі, для гасіння яких вогнегасник непридатний, повинні бути перекреслені червоною діагональною лінією від верхнього лівого кута до нижнього правого кута використовуваного символу).

Частина 3 повинна містити:

  • застереження, що стосуються токсичності та електричної безпеки в процесі застосування вогнегасника. Рекомендуються такі формулювання: «Непридатний для гасіння пожежі електрообладнання, що знаходиться під напругою» або «Придатний для гасіння електрообладнання під напругою не більше 1000 В з відстані не менше 1 м».

Частина 4 повинна містити:

  • вказівку про те, що вогнегасник після кожного приведення до дії повинен пройти технічне обслуговування (повторне зарядження);

  • вказівку про порядок технічного обслуговування вогнегасника та необхідність періодичних перевірок вогнегасника;

  • інформацію про застосовану вогнегасну речовину (зокрема, назву і кількість домішок до водних вогнегасників), газ-витискувач, а також вимоги щодо

  • икористання замінних частин вогнегасника та заряду в процесі технічного об­слуговування;

  • вимоги до умов зберігання та експлуатації вогнегасника (запобігання прямій дії сонячних променів, нагрівальних приладів та ін.). Частина 5 повинна містити:

  • інформацію про відповідального за вогнегасник (виробника або постачальника);

  • інформацію про дату вироблення та проведення останнього технічного обслуговування вогнегасника.