Страница 8: ДСТУ Б В.2.7-83:2014. Матеріали рулонні покрівельні та гідроізоляційні. Методи випробувань (61848)

18. ВИЗНАЧЕННЯ ТЕМПЕРАТУРИ КРИХКОСТІ В’ЯЖУЧОГО І ПОКРИВНОГО СКЛАДУ

Випробування згідно з методом А виконують згідно з ГОСТ 11507.

Випробування згідно з методом Б виконують згідно з ГОСТ 11507 з таким доповненням:

- охолодження та витримку зразків і проведення випробування виконують у морозильній камері без використання скрапленого газу.

21. ВИЗНАЧЕННЯ ТЕМПЕРАТУРИ РОЗМ’ЯКШЕННЯ ПОКРИВНОГО СКЛАДУ ТА ТЕМПЕРАТУРИ РОЗМ’ЯКШЕННЯ В’ЯЖУЧОГО

    1. Засоби та допоміжні пристрої:

• штангенциркуль типу 11-300-0,05 згідно з ДСТУ ГОСТ 166;

• ваги лабораторні з допустимою похибкою не більше ±0,005 г;

• гліцерин дистильований згідно з ГОСТ 6824.

Покривний склад знімають з нижніх сторін не менше ніж з трьох зразків розмірами 100 мм х 100 мм, вирізаних із матеріалу у будь-якому місці. Відібраний покривний склад змішують (за наявності посилки на покривному шарі попередньо зрізують його тонкий верхній прошарок разом з посилкою).

Допускається відбір проб покривного складу в кількості не менше 0,1 кг з ванни у процесі виготовлення матеріалу.

Якщо температура розм’якшення Т_рм більша ніж 410 К, використовують гліцерин.

21. 3. Проведення випробування та обробка результатів - згідно з ГОСТ 11506.

22. ВИЗНАЧЕННЯ ТЕМПЕРАТУРИ РОЗТІКАННЯ ПОКРИВНОГО СКЛАДУ

    1. Засоби та допоміжні пристрої:

• штангенциркуль типу Н-300-0,05 згідно з ДСТУ ГОСТ 166;

• ваги лабораторні з допустимою похибкою не більше ±0,005 г;

• шафа електрична сушильна, що підтримує температуру не нижче 500 К (227 °С);

• термометр з діапазоном вимірювання від 273 К до 323 К (від 0 °С до 50 °С) і ціною поділки 1 К;

• антиадгезійний папір;

• гліцерин дистильований згідно з ГОСТ 6824.

Підготовку проводять згідно з 21.

З покривного складу беруть три наважки масою по (12 ±0,1) г і скачують кожну у кульку. Кульки кладуть у центри трьох кіл діаметром (60 ± 1) мм, окреслених на листі антиадгезійного паперу, що лежить на жорсткій пластині.

Пластину з кульками розміщують горизонтально по рівню (±1/1000) мм у сушильній шафі з оглядовим віконцем, нагрітій до (315 ±5) К. Температуру у шафі піднімають зі швидкістю 3 К/хв.

Температуру Т_рт , за якої хоча б одна кулька розтечеться по площині круга і досягне більшої частини його межі, приймають за температуру розтікання поерив.

21. ВИЗНАЧЕННЯ ВОДОНЕПРОНИКНОСТІ

    1. Засоби та допоміжні пристрої:

• пристрій, принципова схема якого наведена у додатку Д, або аналогічний, обладнаний манометром кл.З з межею вимірювання 1,0 МПа (10 кгс/см²) і який забезпечує створення, вимі­рювання та утримання надлишкового тиску до 0,6 МПа (6 кгс/см²) на площі не менше 0,8 дм²;

• труба (антикорозійна або з таким покриттям) з внутрішньою площею не менше 0,8 дм² (діаметр від 100 мм до 110 мм), завтовшки від 1,5 мм до 2,5 мм, довжиною не менше 120 мм з одним шліфованим торцем та відміткою на внутрішній поверхні труби на висоті 100 мм для контролю рівня водяного стовпа, що створює гідростатичний тиск 0,001 МПа (0,01 кгс/см²);

• пластина розмірами не менше 150 мм х 150 мм і товщиною 2,0 мм з прозорої пластмаси або скла товщиною не менше 3 мм;

• підставка, що дозволяє у випробуваннях вести огляд зразків знизу;

• папір фільтрувальний;

• антиадгезійна поліетиленова плівка;

• штангенциркуль типу 11-300-0,05 згідно з ДСТУ ГОСТ 166;

• секундомір кл.2 або годинник з відліком секунд;

• термометр з діапазоном вимірювання від 273 К до 323 К (від 0 °С до 50 °С) і ціною поділки 1 К;

• бітум нафтовий згідно з ДСТУ 4818.

Випробування проводять на трьох зразках розмірами, що перевищують розміри вікна вологої камери пристрою не менше ніж на ЗО мм.

Із зразків для випробувань з посилкою при додатковому тиску 0,001 МПа видаляють посилку по периметру труби завширшки не менше 5 мм. Для випробувань при додатковому тиску більше 0,001 МПа по периметру вологої камери пристрою також зчищають посипку та наносять під трубу шар бітуму завширшки від 3 мм до 6 мм та не більше 3 мм вище товщини шару посипки.

Для зразків із матеріалу з додатковими смугами покривного складу (в’яжучого) по посилці з нижньої поверхні ці смуги ретельно знімають, щоб забезпечити повний контакт контрольного фільтрувального паперу з нижньою поверхнею зразків та унеможливити деформацію зразків під тиском.

Для визначення водонепроникності при тиску від 0,001 МПа до 0,6 МПа на кришку робочої камери пристрою укладають прозору пластину, контрольний лист фільтрувального паперу, на який укладають зразки лицьовою поверхнею до вологої камери пристрою, на периметр зразків викла­дають замкнену смужку антиадгезійної поліетиленової плівки завширшки від 10 мм до 15 мм і накривають цим вологу камеру. На зразок кладуть контактну сітку (завтовшки не більше 4 мм з отворами діаметром не більше 5 мм з фільтрувальним папером), закривають плитою і щільно притискують гвинтами. За допомогою кранів подають воду та за манометром встановлюють, контролюють та підтримують впродовж нормованого часу нормований тиск.

Для визначення водонепроникності при тиску 0,001 МПа на жорстку підставку укладають прозору пластину, фільтрувальний папір на всю поверхню пластини, потім кладуть зразок лицьовою поверхнею догори.

Трубу занурюють торцем на 15 мм у бітум, нагрітий до температури від 120 °С до 140 °С, витримують у ньому від 40 с до 60 с, дають стекти надлишку бітуму і встановлюють трубу на зразок. Після охолодження труби та зразка заливають у трубу воду до рівня від 100 мм до 120 мм.

Впродовж часу, встановленого у нормативному документі на матеріал конкретного виду, але не менше 72 год, контролюють рівень води над зразком.

Через нормований проміжок часу перевіряють наявність або відсутність мокрої плями на фільтрувальному папері. При появі ознак води випробування припиняють.

Вважають, що матеріал витримав випробування, якщо за нормований час під нормованим тиском на поверхні жодного зразка не з’явились ознаки води.

21. ВИЗНАЧЕННЯ ГАЗОПРОНИКНОСТІ

    1. Коефіцієнт дифузії радону через зразок матеріалу визначають за методикою вимірювання об’ємної активності Радону-222 (222 Rn) [1].

    2. Визначення газопроникності матеріалу по інших газах визначають згідно з нормативним документом на матеріал конкретного виду.

22. ВИЗНАЧЕННЯ ТЕПЛОСТІЙКОСТІ ТА ВТРАТИ МАСИ ПРИ НАГРІВАННІ

    1. Засоби та допоміжні пристрої:

• штангенциркуль типу Н-300-0,05 згідно з ДСТУ ГОСТ 166;

• шафа електрична сушильна, що підтримує температуру не нижче 500 К (227 °С);

• ваги лабораторні з допустимою похибкою не більше ±0,005 г;

• термометр з ціною поділки 1 К;

• секундомір кл.2 або годинник з відліком секунд;

• антиадгезійний папір.

Випробування матеріалу виконують спочатку за температури від З К до 5 К, вищої за нормовану у нормативному документі на матеріал конкретного виду. Якщо результат негативний, то випро­бування повторюють за нормованої температури. Якщо результат знов негативний, то випробу­вання припиняють, результат визнають остаточним.

Для випробування за кожною температурою готують не менше ніж по три зразки розмірами (125 ±0,5) мм х (50 ±0,5) мм, що вирізані вздовж полотна з найтовщих місць та висушені.

З поверхонь зразків видаляють захисні та прокладкові плівки.

Маркують робочу ділянку довжиною (100 ±0,5) мм від одного з торців зразків.

Зразок закріплюють у затискачі по всій ширині між планками з матеріалу низької тепло­провідності шириною 10 мм, прокладеними смужками антиадгезійного паперу; зразки матеріалу з основою можна підвішувати на зачіпках (не менше двох).

Кожен зразок зважують зі смужками антиадгезійного паперу під захвати (за їх наявності) з точністю ±0,01 г (т₇), вимірюють з точністю ±0,5 мм ширину верху робочої ділянки зразків, середини та низу (Ь_ьЬ₂, Ь₃ відповідно), довжину обох сторін зразків (^, 1₂). Товщину верхньої та нижньої частин робочої ділянки зразків (окрім матеріалу з посилками гранульованою та луско­подібною) вимірюють з точністю ±0,05 мм (s^ s₂ відповідно).

Сушильну шафу нагрівають до початкової температури.

Зразок із затискачем (зачіпками) підвішують вертикально у розігрітій сушильній шафі та витри­мують впродовж нормованого часу, але не менше 2 год.Потім зразок виймають із шафи та охолоджують у вертикальному положенні на повітрі до температури 293 К, оглядають та вимірюють розміри зразків (Ь₄, Ь₅, Ь₆, /₃, /₄ та т₈).

Вважають, що зразок витримав випробування на теплостійкість за нормованої температури, якщо на поверхні робочої ділянки зразка:

• не з’явились здутини, сліди переміщень покривного складу та посилки чи проблиски покрив­ного складу з-під шару посилки,

• зміна довжини та ширини зразка внаслідок нагрівання менша ніж ± 1 мм,

• зміна товщини верхньої та нижньої частини робочої ділянки зразків менша ±0,1 мм,

• втрата маси зразка при нагріванні AM, за температури "і"

Mj = 200 ■ (т₇- т_е), (45)

де АЛЛ, - втрата маси зразка при нагріванні за температури "/", г/м²;

т₇ - маса зразка до нагрівання, г;

т₈ - маса зразка після нагрівання, г.

Для зразків розмірами (125 ±0,5) мм х (50 ±0,5) мм

ДМ, =160 (т₇-т₈), (46)

де АМ,- - втрата маси зразка при нагріванні, менша ніж вказана у нормативному документі на матеріал конкретного виду.

Якщо зразки витримали випробування, то його повторюють, поступово підвищуючи темпе­ратуру, за якої зразки будуть визнані такими, що не витримали випробування. Потім повторюють цикл прогрівання на нових зразках і за температури на 2 К нижчій із витримкою при ній впродовж часу, вказаного у нормативному документі на конкретний матеріал, але не менше 4 год.

За теплостійкість приймають найвищу температуру Т_тс , за якої зразки витримали випробу­вання.

21. ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІНИ ЛІНІЙНИХ РОЗМІРІВ

    1. Засоби та допоміжні пристрої:

• штангенциркуль типу 11-300-0,05 згідно з ДСТУ ГОСТ 166;

• шафа електрична сушильна, що підтримує температуру не нижче 500 К (227 °С);

• ваги лабораторні з допустимою похибкою не більше ±0,005 г;

• термометр з ціною поділки 1 К;

• секундомір кл.2 або годинник з відліком секунд;

• антиадгезійний папір;

• скляна або металева пластина;

• тальк згідно з ГОСТ 21235.

Для випробування за методом А за кожної температури готують не менше ніж по три зразки розмірами (125 ±0,5) мм х (100 ±0,5) мм, вирізані вздовж полотна з найтовщих місць.

Зміну лінійних розмірів при нагріванні за методом Б визначають для матеріалу, полотно якого недостатньо жорстке для випробування за методом А.

Для визначення зміни лінійних розмірів за кожної температури проводять випробування не менше ніж на трьох висушених до постійної маси зразках розмірами (100 ±0,5) мм х (100 ±0,5) мм, вирізаних вздовж полотна матеріалу. З поверхонь зразків видаляють захисні та прокладкові плівки, маркують поздовжній напрямок полотна матеріалу.

Перед випробуванням зразки з товщиною полотна S, мм, витримують при (293 ±2) К впродовж нормованого часу, але не менше 2 год, після чого вимірюють з точністю ±0,2 мм ширину зверху, посередині та знизу зразка - b_vb₂, Ь₃, довжину обох сторін та середини зразків - /₁, 1₂ ■ Товщину 34зверху, знизу та посередині зразка (окрім матеріалу з посилками гранульованою та лускоподібною) вимірюють з точністю ±0,05 мм - s₂, s₃.

Скляну або металеву пластину розмірами не менше 120 мм х 330 мм рівномірно посипають шаром тальку, на який викладають випробувальні зразки, щоб вони не торкались один одного та були не менше ніж по 10 мм від крайок пластини.

Сушильну шафу нагрівають до початкової температури згідно з 25.

При випробуванні за методом А зразок із затискачем (зачіпками) підвішують вертикально у розігрітій сушильній шафі і витримують впродовж нормованого часу, але не менше 2 год.

Потім зразок виймають із шафи та охолоджують на повітрі у вертикальному положенні до температури 293 К, оглядають та вимірюють й₄, Ь₅, Ь₆, /₃, /₄ /_с._н та т₈.

Якщо зміни ширини ДВ₁ , довжини Д±₁ та втрата маси AM, менше нормованих, то повторюють цикли випробування на підвищених температурах до перевищення нормованої величини хоча б одним з цих трьох показників. Після того повторюють цикл прогрівання на нових зразках при нижчій на 2 К температурі із витримкою впродовж часу, вказаного у нормативному документі на матеріал конкретного виду, але не менше 4 год.