---

Включають хід розривної машини і безперервно реєструють навантаження до моменту розди­рання зразків цвяхом.

Найбільшу силу навантаження за час ходу машини до роздирання зразків вважають за опір роздиранню цвяхом Г_ц.

12. ВИЗНАЧЕННЯ ТВЕРДОСТІ ЗА ШОРОМ А

    1. Засоби та допоміжні пристрої:

• твердомір згідно з ГОСТ 263;

• штангенциркуль типу П-300-0,05 згідно з ДСТУ ГОСТ 166;

• металева пластина розмірами 70 мм х 70 мм х 3 мм.

Випробування проводять на збірному зразку розмірами (55 ±1) мм х (55 ±1) мм і завтовшки не менше 6 мм, для чого потрібну кількість зразків матеріалу розмірами (55 ±1) мм х (55 ±1) мм складають разом лицьовими сторонами догори до загальної товщини не менше 6 мм.

Вимірюють товщину збірного зразка у трьох маркованих точках, відстань між якими повинна бути не менше 10 мм, а відстань від кожної точки вимірювання до краю зразка - не менше 15 мм. Коливання товщини не повинне перевищити 10 % товщини матеріалу, що випробовують.

Зразок укладають на горизонтальну жорстку металеву пластину; пристрій встановлюють на зразок без ударів та поштовхів у вертикальному положенні так, щоб нижня опорна поверхня площадки твердоміра торкалась поверхні зразка.

Твердомір навантажують вручну і вимірюють твердість у трьох маркованих точках. Відлік твердості проводять впродовж від 3 с до 4 с від моменту притискання індентора твердоміра до зразка.

За твердість за Шором А в умовних одиницях для матеріалу приймають середній з результатів вимірювань, округлений до цілого числа.

12. ВИЗНАЧЕННЯ ВОДОПОГЛИНАННЯ, ВОДОНАСИЧЕННЯ, ЗМІНИ МАСИ ПРИ ЗАМОЧУВАННІ

    1. Засоби та допоміжні пристрої:

• ваги лабораторні з допустимою похибкою не більше ±0,05 г;

• шафа електрична сушильна, що підтримує температуру не менше 500 К (227 °С) з точністю не більше + 0,5 К;

• ексикатор згідно з ГОСТ 25336;

• штангенциркуль типу П-300-0,05 згідно з ДСТУ ГОСТ 166;

• бавовняна тканина;

• фільтрувальний папір;

• м’яка щітка;

• термометр з ціною поділки 1 К з діапазоном вимірювання від 273 К до 323 К (від 0 °С до 50 °С);

• секундомір кл.2 або годинник з відліком секунд;

• посудина для води.

Випробування проводять на трьох зразках розмірами (100 ± 1) мм х (100 ± 1) мм, висушених до постійної маси.

Пилоподібну посилку із зразків повністю обчищають бавовняною тканиною або щіткою, за необхідності, змивають з обов’язковим повторним висушуванням.

Інші посилки максимально обчищають м’якою щіткою. Прокладний матеріал та захисну плівку перед випробуванням видаляють із зразків.

Зразки з гранульованою та лускоподібною посилками очищують м’якою щіткою і укладають в поліетиленовий відкритий пакет. Видалену із трьох зразків посилку т₁ збирають, висушують та зва­жують.

Для випробування використовують воду з температурою (298 ±5) К.

Для усунення впливу капілярного підсмоктування торці зразка матеріалу на картонній та азбестовій основах занурюють від 3 мм до 5 мм у бітум, розігрітий до температури від 433 К до 453 К (від 160 °С до 180 °С), а потім охолоджують.

Підготовлені три зразки т₂ зважують та занурюють у посудину з водою (зразки з посиланого матеріалу - разом з пакетами) на 1 хв, після чого зразки т₃ виймають з води, висушують і зважують.

Потім зразки знову занурюють у воду так, щоб шар води над ним був не менше 50 мм, і витримують впродовж 24 год. Після цього зразки т₄.₂₄ виймають із води, висушують бавовняною тканиною чи фільтрувальним папером впродовж від ЗО с до 60 с і зважують. Час від моменту виймання зразків з води до зважування не повинен перевищувати 60 с.

Зразки з посилкою перед висушуванням тканиною або папером акуратно виймають з полі­етиленового пакета так, щоб зберегти втрачену посилку у пакеті. Воду з пакета зливають, залишок посилки переносять на висушувальний матеріал, на якому вже є залишки посилки після висушу­вання зразків. Всі крихти втраченої посилки т₅.₂₄ збирають з висушувального матеріалу, вису­шують та зважують.

Занурюють зразки у воду на 24 год (зразки з посилкою у тих самих пакетах) і повторюють цикли відповідно до вимог нормативного документа на матеріал конкретного виду; кожного разу визна­чають маси m₄.₄₈ , т₄.₇₂ та m₅.₄₈ , т₅.₇₂. Час від моменту виймання зразків з води до зважування не повинен перевищувати 60 с на всіх етапах.

Визначення водонасичення виконують при досягненні постійної маси зразків, коли різниця послідовних визначень маси зразків після 24-годинних занурень у воду становитиме не більше 0,03 г, після чого роблять ще один контрольний 24-годинний цикл випробування.

При водонасиченні визначають масу зволожених зразків т₄_^, масу посилки після висушу­вання т₅_£, постійну масу висушених зразків т₆„^.

Водопоглинання W обчислюють за формулами:

1. для матеріалу непосипаного та з видаленою пиловидною посилкою

иг-ЮО^-^-^), ₍₃₈₎

т₂’

де W - водопоглинання, % до вихідної маси зразків;

т₂ - маса сухих зразків перед випробуванням, г;

т₃ - маса зразків після занурення у воду на 1 хв, г;

^4-24 ^{_ маса} зразків після занурення у воду на 24 год, г.

2. для посиланого матеріалу

IV = ^° (^т4-24 ^{+ т}5-24 ~^тз) (39)

т₂’

де W - водопоглинання, % до вихідної маси зразків;

т₂ - маса сухих зразків перед випробуванням, г;

т₃ - маса зразків після занурення у воду на 1 хв, г;

гп₄₂₄ - ^маса зразків після занурення у воду на 24 год, г;

т₅-24 - маса посилки, що зійшла із зразків після занурення у воду на 24 год, г.

Водонасичення W_H обчислюють за формулами:

а) для матеріалу непосипаного та з видаленою пиловидною посилкою

_100-(т_пв -/77₃) ₍₄₀₎

^нт₂’

де W_H - водонасичення, % до вихідної маси зразків;

т₂ - маса сухих зразків перед випробуванням, г;

т₃ - маса зразків після занурення у воду на 1 хв, г;

т_пв - маса зразків після водонасичення, г;

6. для посиланого матеріалу

_w100 (т_пв+ т_зп-т₃),
^нпт₂’

де W_Hn - водонасичення; % до вихідної маси зразків;

т₂ - маса сухих зразків перед випробуванням, г;

т₃ - маса зразків після занурення у воду на 1 хв, г;

т_пв - маса зразків після водонасичення, г;

т_зп - маса посилки, втраченої зразками під час водонасичення, г.

Зміну маси при замочуванні М₃ вираховують за формулою:

М₃ = 33,3 (т₂-т₆+т₅), (42)

де М₃ - зміна маси при замочуванні зразків, г/м²;

т₂ - маса сухих зразків перед випробуванням, г;

т₅ - загальна маса посилки, втраченої зразками під час замочування, г;

т₆ - маса зразків, висушених після замочування, г.

За результатами зважувань аналогічно вираховують водонасичення матеріалу у грамах на квадратний метр.

18. ВИЗНАЧЕННЯ ГНУЧКОСТІ

    1. Засоби та допоміжні пристрої:

• штангенциркуль типу 11-300-0,05 згідно з ДСТУ ГОСТ 166;

• термометр з ціною поділки 1 К з діапазоном вимірювання від 233 К до 323 К (від мінус 40 °С до 50 °С);

• морозильна камера з регулюванням температури до 233 К (мінус 40 °С);

• секундомір кл.2 або годинник з відліком секунд;

• посудина для води;

• папір фільтрувальний;

• бавовняна тканина;

• лупа шестикратна;

• брус випробувальний (додаток Г) з твердої деревини, пластмаси або іншого матеріалу низької теплопровідності товщиною S, який має з однієї сторони закруглення радіусом R, значення якого вказано у нормативному документі на матеріал конкретного виду.

Випробування проводять при кожному значенні температури не менше ніж на трьох зразках розмірами (150 ± 1) мм х (20 ± 1) мм, вирізаних у поздовжньому напрямку.

Перед випробуванням за температури вище 273 К зразки товщиною S розміщують у посудині з водою, температура якої повинна відповідати вимогам нормативного документа на матеріал кон­кретного виду, і витримують впродовж часу t, визначеного за формулою:

f = 10S±0,5, (43)

де t - час витримки зразків до досягнення нормованої температури, хв;

S - товщина зразків, мм.

Для проведення випробування за температури 273 К використовують воду з плаваючим льодом. При нижчих температурах зразки викладають у морозильній камері на сталеву пластину і витримують за нормованої температури впродовж часу 2 t

Зразки при нормованій температурі прикладають до рівної поверхні випробувального бруса нижньою поверхнею полотна матеріалу так, щоб до нього прилягало до 0,25 довжини зразка. Вільний кінець зразків впродовж (5 ± 1) с вигинають впритул до поверхні заокругленої частини бруса та протилежної рівної поверхні бруса. Таким чином зразок набуває U-подібної форми.

Поверхню зігнутого зразка осушують фільтрувальним папером або бавовняною тканиною і проводять за допомогою шестикратної лупи візуальний контроль зовнішнього вигляду. Час від моменту видалення зразка з випробувального середовища і до кінця випробування не повинен перевищувати 15 с.

Якщо всі зразки при заданій температурі витримали випробування, то температуру випробу­вання знижують на 2 К і повторюють випробування.

Цикли випробування повторюють до температури випробування, за якої з’являться дефекти.

Температурою гнучкості Т_г визнають температуру випробування, що передує визначеній згідно з 18.3.

Вважається, що зразок витримав випробування, якщо на лицьовій стороні зразка не з’явились тріщини, розриви, відшарування покривного шару або шару посилки.

18. ВИЗНАЧЕННЯ МОРОЗОСТІЙКОСТІ

    1. Засоби та допоміжні пристрої:

• морозильна камера з регулюванням температури до 233 К (мінус 40 °С);

• ваги лабораторні з допустимою похибкою не більше ±0,005 г;

• шафа електрична сушильна, що підтримує температуру не нижче 500 К (227 °С);

• штангенциркуль типу П-300-0,05 згідно з ДСТУ ГОСТ 166;

• термопара з діапазоном вимірювання температури від 230 К до 500 К;

• посудина для води;

• м’яка щітка;

• секундомір кл.2 або годинник з відліком секунд.

Випробування проводять на шести зразках розмірами 280 мм х 230 мм, вирізаних випадково по три вздовж та три впоперек полотна матеріалу та трьох зразках розмірами не менше 140 мм х 170 мм, вирізаних впоперек полотна.

Вимірюють та реєструють площу кожного зразка.

Випробування починають з визначення розривної сили Р_вн, відносного подовження при роз­тягуванні с'_вн та гнучкості Т_гдн водонасичених зразків згідно з 12, які приймають як контрольні.

Зразки, що залишились після випробувань контрольних зразків, вкладають у поліетиленовий пакет (пакети) разом з термопарою поміж зразків і послідовно піддають такому циклу впливів:

• занурення відкритого пакета у воду на 10 хв;

• заморожування пакета в морозильній камері за температури зразків від 253 К до 258 К впродовж не менше 2 год;

• відтавання пакета впродовж не менше 2 год до температури (293 ±2) К (за герметичності пакета із зразками відтавання можна виконувати у воді);

• висушування зразків на листі паперу ;

• знищення м’якою щіткою на папір втраченої посилки, збирання її, висушування та зважування (реєструють окремо для кожного пакета);

вкладання зразків до пакета і занурення відкритого пакета у воду на 10 хв починає новий цикл випробування.Найменше необхідне число Ц_мін циклів випробування зразків розраховують за формулою:

Ц_мін= 20-Р, (44)

де р - гарантований строк служби матеріалу, років (не менше одного циклу, у нормативному документі на матеріал конкретного виду може бути нормовано більше число циклів).

Після закінчення Ц циклів зразки піддають випробуванням на розривну силу та відносне подов­ження при розтягуванні та на гнучкість.

Зміну розривної сили ДР_Єн-мор > зміну відносного подовження при розтягуванні Лє^_ор та зміну гнучкості ДТ_г__мор після Ц циклів заморожування та відтавання визначають аналогічно 12, як середній результат випробувань усіх зразків.

Для визнання матеріалу таким, що відповідає вимогам, вказані показники не повинні погір­шитись більше ніж на 10 % .