Якщо додаток містить розділи, підрозділи, пункти, підпункти, рисунки, таблиці та формули, посилання на них роблять із зазначенням «Додатка», в якому їх розміщено, наприклад: «Типові структурні елементи стандарту наведено в таблиці А.1 додатка А», або «Типові структурні елементи стандарту (див. таблицю А.1 додатка А)». Слова «цього стандарту» не зазначають.
«Бібліографія»
«Бібліографія» є довідковим додатком, який розміщують останнім з додатків.
Документи, подані в цьому додатку, використовують лише для обґрунтування положень стандарту.
У «Бібліографії» подають пронумерований перелік бібліографічних описів документів, на які можуть бути посилання в тексті стандарту, та документів, використаних для розроблення стандарту, в такому порядку:
закони України;
нормативно-правові акти, затверджені розпорядчими документами Президента України;
нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України;
нормативно-правові акти органів виконавчої влади та інших державних органів;
національні класифікатори;
акти європейського законодавства;
міжнародні стандарти;
регіональні стандарти;
стандарти інших країн, стандарти окремих іноземних компаній тощо.
3 Бібліографічний опис документа, який є стандартом або іншим документом, складається з позначення (за наявності) та назви мовою оригіналу.
Закони України подають, не зазначаючи дати й номера, за винятком, коли наводять посилання на закон України, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів.
Нормативно-правові акти подають, зазначаючи вид акта, назву органу, який його затвердив (схвалив), дату та номер акта, яким його затверджено (схвалено), назву акта, а також дату і номер реєстрації його в Міністерстві юстиції України, якщо такий акт підлягає державній реєстрації. Назву органу, який затвердив (схвалив) нормативно-правовий акт, подають повністю.
Після номера і після бібліографічного опису джерела інформації знак «.» (крапка) не ставлять.
У разі зазначення дати застосовують цифрове позначення, без наведення слова «рік», наприклад 02.05.2009.
Приклад
Наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19.10.2004 № 126 «Про затвердження правил пожежної безпеки в Україні», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 04.11.2004 за № 1410/1000.
4 У «Бібліографії» не повинно бути технічних умов, стандартів підприємств, установ, організацій, звітів, довідників, статей у наукових і виробничих виданнях, монографій, іншої науково-технічної літератури, які не є загальнодоступними документами.
Приклад оформлення «Бібліографії» наведено в додатку Ж цього стандарту .
«Бібліографічні дані»
«Бібліографічні дані» у стандарті не мають заголовка.
«Бібліографічні дані» розміщують на останній сторінці стандарту.
Як бібліографічні дані подають:
код(и) класифікаційного(-их) угруповання(-нь) згідно з ДК 004 [7], до якого(-их) віднесено стандарт;
ключові слова.
Рекомендовано подавати не менше ніж п’ять ключових слів. їх подають прямим порядком слів, змістовою сутністю і записують через роздільний знак «,» (кома). Якщо знак «,» (кома) використано в кількаслівних ключових словах, тоді як роздільник використовують знак «;» (крапка з комою).
Серед ключових слів має бути ключове слово назви класифікаційного угруповання, до якого віднесено стандарт.
Поділ стандарту
Поділ стандарту на частини
Кожну частину багаточастинного стандарту оформлюють як окремий стандарт і її приймають, видають та застосовують як окремий документ.
Позначення частин стандарту — відповідно до розділу 11.
Назви всіх частин стандарту повинні мати однакові груповий (за наявності) та основний складники, а додатковий складнику назві кожної частини є власне назвою цієї частини. У повній назві стандарту додатковому складникові передує слово «Частина» із зазначенням її номера, відокремлене від назви частини знаком «.» (крапка).
У «Вступі» кожної частини стандарту подають назви всіх частин стандарту.
Поділ основної частини стандарту на структурні елементи
Кожну сторінку стандарту оформлюють за певними правилами (див. додаток И).
Залежно від об'єкта стандартизації та обсягу стандарту його основну частину зазвичай ділять на структурні елементи чотирьох рівнів підпорядкованості:
розділи;
підрозділи;
пункти;
підпункти.
Допустимо ділити підпункти на елементи нижчого рівня підпорядкованості (вторинні підпункти).
Якщо обсяг основної частини стандарту не перевищує п’ять сторінок, дозволено ділити її тільки на пункти або пункти і підпункти, заголовки яким не дають.
Структуру кожного окремого стандарту вибирають залежно від його специфіки та специфіки об’єкта стандартизації.
Кожне закінчене положення чи вимогу стандарту треба оформлювати як окремий структурний елемент, щоб дати змогу посилатися на нього.
За потреби, текст положень та вимог можна ділити на абзаци, не нумеруючи їх, та застосовувати параграфи й додатки.
Заголовки та нумерування структурних елементів
Заголовки
Для розділів наявність заголовків обов’язкова. Для структурних елементів рівнів підпорядкованості, нижчих за розділи, заголовки не обов’язкові. У межах одного структурного елемента не рекомендовано наявність заголовків одних структурних елементів нижчого рівня підпорядкованості й відсутність їх в інших елементах такого самого рівня підпорядкованості.
Заголовок треба формулювати так, щоб у ньому було відображено зміст структурного елемента.
Заголовки розділів треба зазначати з абзацу великими літерами напівгрубим шрифтом, а підрозділів та інших структурних елементів нижчого рівня підпорядкованості треба зазначати з абзацу з першої великої літери.
Заголовки передніх структурних елементів стандарту розташовують посередині рядка.
У кінці заголовка знак «.» (крапка) не ставлять. Якщо заголовок складається з кількох речень, їх відокремлюють знаком «.» (крапка). У заголовках слова знаком «-» (перенос) не розривають. У заголовках не застосовують познак та скорочень, які застосовують у тексті стандарту, за винятком загальновідомих, наприклад ISO, ІЕС, CEN, CENELEC тощо.
Нумерування структурних елементів
Розділи стандарту нумерують арабськими цифрами, починаючи з цифри «1», якою нумерують «Сферу застосування». Нумерувати треба всі розділи стандарту.
Підрозділи як складові частини розділу нумерують у межах кожного розділу окремо. Номер підрозділу складають з номера відповідного розділу та порядкового номера підрозділу, які сполучають знаком «.» (крапка).
Номер пункту арабськими цифрами містить номер структурного елемента вищого рівня підпорядкованості (розділу, підрозділу).
Підпункти нумерують арабськими цифрами. Номер підпункту містить номер структурного елемента вищого рівня підпорядкованості (розділу, підрозділу чи пункту) та порядковий номер підпункту в межах пункту, сполучені знаком «.» (крапка).
Після останньої цифри в номері будь-якого структурного елемента знак «.» (крапка) не ставлять.
Первинний підпункт можна ділити на понумеровані вторинні підпункти; за потреби підпункти можна ділити й далі, долучаючи номер відповідного підпункту до номера підпункту вищого рівня підпорядкованості. Треба уникати надмірного поділу.
Якщо структурний елемент стандарту має лише один елемент нижчого рівня підпорядкованості, то цей елемент не нумерують.
Якщо елемент вищого рівня підпорядкованості має відомості, що стосуються всіх елементів нижчого рівня, то ці відомості розміщують одразу після заголовка структурного елемента вищого рівня і їх не нумерують.
Схему поділу структурних елементів стандарту за рівнем підпорядкованості та приклад їх нумерації наведено в таблиці А.2 додатка А.
6 ВИКЛАДАННЯ СТАНДАРТУ
Загальні положення
Текст стандарту має бути стислий, точний, недвозначний і логічно послідовний. Вимоги викладають, дотримуючись норм українського правопису, використовуючи стиль ділового мовлення, придатний для службових документів. Треба користуватися усталеною лексикою, наявною в академічних словниках, уживаючи всі мовні засоби за своєю безпосередньою призначеністю. Діалектизмів, засобів художньої літератури (образності, метафор тощо), -новітніх іншомовних запозичень треба уникати.
Наявні в термінах дієслова і віддієслівні іменники відповідно до контексту, в якому вжито термін, можна замінювати всіма нормативними граматичними формами та категоріями. Наприклад, використане в застандартизованому терміні дієслово доконаного виду чи похідний від нього віддієслівний іменник за контекстом можна замінювати дієсловом недоконаного виду чи відповідним віддієслівним іменником. Викладаючи текст положення чи вимоги, треба скрізь, де це можливо, уникати нагромадження віддієслівних іменників на «-ння», вживаючи замість них відповідні дієслова.
Приклад
Правильно: Тиск вимірюють, щоб порівняти ... .
Неправильно: Вимірювання тиску здійснюється для порівняння ... .
Зворотну форму дієслова відповідно до її безпосередньої призначеності треба вживати лише тоді, коли йдеться про неперехідну дію, і не вживати, коли йдеться про перехідну дію (у якій беруть участь і виконавець, і об’єкт).
Приклад
Правильно: Роботи треба виконувати, використовуючи повірені засоби вимірювання. Неправильно: Роботи виконуються з використанням повірених засобів вимірювання.
Позначаючи загальну назву процесу (дії), іменники вживають в однині.
Приклад
Правильно: прилади для вимірювання, засоби нарізування, для багаторазового згинання. Неправильно: прилади для вимірювань, засоби нарізувань, для багаторазових згинань.
Треба відрізняти назву процесу від назви наслідку процесу, використовуючи, де це можливо, різні іменники.
Приклад
Розтягування — розтяг.
Згинання — згин.
Вимірювання — вимір.
Нарізування — нарізь.
Позначення — познака.
У стандарті не вживають іншомовних слів і термінів за наявності рівнозначних слів і термінів українською мовою. Якщо в академічних словниках є слово іншомовного походження і рівнозначне українське, перевагу треба віддавати українському слову, наприклад: фактор — чинник; сервіс — обслуговування, послуга; трейдер — торговець.
У стандарті не вживають:
зворотів розмовної мови;
техніцизмів та професіоналізмів з професійних говірок;
в одному документі для одного поняття різні науково-технічні терміни;
для різних понять — один термін;
скорочення слів, крім установлених правилами українського правопису та чинними стандартами;
відмінкових закінчень при ініціальних скороченнях.
Викладаючи стандарт, потрібно користуватися застандартизованою науково-технічною термінологією, установленою стандартами на терміни та визначення понять, якщо застандартизо- ваних термінів немає — згідно з [27].
Якщо немає потрібних слів у словниках, їх можна утворити за правилами українського словотворення, зокрема наведеними в ДСТУ 3966.
Стандарт на продукцію має наводити тільки ті характеристики та вимоги, які можна перевірити об’єктивними методами.
Залежно від особливостей і змісту стандарту його положення та вимоги викладають у формі тексту, таблиць, рисунків або їх поєднання.
Текст стандарту треба викладати так, щоб ті, хто застосовують стандарт, мали змогу однозначно відрізняти вимоги, яких вони повинні неодмінно дотримуватися, від положень, що надають певну свободу вибору чи констатують факт. Уніфіковані мовні форми, яких треба вживати, викладаючи положення стандарту, наведено в додатку Е цього стандарту.
Потрібно використовувати безособову форму викладання тексту стандарту, яка не потребує означення виконавця дії, а лише наголошує на події, що відбулася, наприклад: «застосовано метод», «зазначено в настанові» тощо.
Якщо наводять найбільше чи найменше значення величини, треба вживати словосполуки «має бути не більше(-ий, -а) ніж (від, за)», «не менше (-ий, -а) ніж (від, за)», «не повинно(-ен, -а) перевищувати».
Якщо наводять прийнятні значення відхилів зазначених у стандарті норм, вимог, граничні значення прийнятних похибок виміру, треба вживати словосполуки «не повинен бути більший ніж (від, за)», «менший ніж (від, за)», «не повинен перевищувати».
Для характеристики значення тиску, напруги, температури тощо треба вживати звороти «має бути не вище ніж (від, за)», «не нижче ніж (від, за)».
Для характеристики параметрів з від’ємними значеннями треба вживати словосполуку «має бути не гірший ніж (від, за)», «ліпший ніж (від, за)».
Приклади
Масова частка вуглекислого натрію у технічній кальцинованій соді має бути не менше ніж 99,4 %.
Температура повітря не повинна перевищувати 50 °С, атмосферний тиск — 100 Па (750 мм рт. ст).
