---

Потрібне зусилля (див. таблицю 1) треба прикладати у такому напрямку, щоб спробувати витягти вузол зі стінки або з бази приймального блоку.

Протягом 2—3 хв поступово збільшуйте навантаження до потрібної величини зусилля. Утримуйте навантаження на цьому рівні протягом 1 хв, а потім зніміть його.

Треба чітко зазначити прикладене зусилля, а також те, чи витримане зусилля без руйнування болта, чи головку болта витягнуто через стінку або з бази.

Міцність анкерної системи приймального блока з довжиною хоча б одного внутрішнього боку не більше ніж 1 м оцінюють прикладанням горизонтального зусилля до випробного зразка.

Випробовування міцності анкерного кріплення завершено, коли приймальний блок переміщується більше ніж на 200 мм або повертається на кут понад 60°.

Вузол анкерного кріплення

Стінка сейфа товщиною d з отвором для анкерного кріплення

Циліндрична опора з внутрішнім діаметром 2,5 d ± 0.5 d (d — товщина стінки)

Перехідний елемент і прилад для вимірювання

Гідравлічний домкрат

Д

Сталева опорна пластина

еталі анкерного кріплення згідно з інструкцією з монтування

Рисунок 1 — Приклад обладнання для навантаження

Якщо у приймального блока немає бази, прикріпіть цей блок, до сталевої плити за методом анкерного кріплення, рекомендованого виробником.

Якщо у приймального блока є база, закріпіть приймальний блок, приєднавши його до бази методом зварювання або за допомогою болтів відповідно до інструкцій виробника, а базу прикріпіть до сталевої плити у спосіб, рекомендований виробником для анкерного кріплення.

Приймальний блок вмонтований в стіну, поверніть на кут 90° і прикріпіть його до горизонтальної сталевої плити так, щоб така сталева фіксувальна плита імітувала вертикальну монтажну стінку.

Під час кожного випробовування на міцність анкерного кріплення треба використовувати нові кріпильні болти та відповідні деталі.

До приймального блока можуть бути додані компоненти, призначені для полегшення прикладання необхідного під час випробовування зусилля; наприклад, приварюванням до приймального блока сталевої смуги, до якої може бути прикладене зусилля домкрату, або пристрою, за який приймальний блок можна тягти.

Випробовування треба проводити із зачиненим та замкненим приймальним блоком.

До прикладання будь-якого зусилля треба спробувати видалити або послабити всі зовнішні кріплення. Це треба робити із застосовуванням ручних інструментів для монтування-демонтування категорії А (див. EN 1143-1, таблиця А.1), максимум до 50 одиниць опору (RU).

На початку випробовування зусилля треба прикладати у горизонтальному напрямку. Для вбудованих у підлогу приймальних блоків зусилля треба прикладати на рівні на (100 ± 10) мм нижче верху приймального блока. Для вмонтованих у стіну приймальних блоків зусилля треба прикладати на (100 ± 10) мм нижче найвищої точки приймального блока, змонтованого відповідно до 8.2.4.1.

Навантаження треба прикладати плавно, і необхідне зусилля (див. таблицю 1) досягається протягом 2—3 хв. Необхідне зусилля треба підтримувати принаймні 1 хв, після чого виміряти кут, на який повернувся приймальний блок під впливом прикладеного зусилля.

Після зняття прикладеного зусилля треба виміряти відстань, на яку перемістився приймальний блок під впливом прикладеного зусилля.

У протокол випробовування треба занести прикладене зусилля і чітко зазначити кут, на який повернувся приймальний блок, та відстань, на яку він змістився під дією прикладеного зусилля.

Величину опору засобів кріплення приймального блока оцінюють, спрямовуючи випробовування інструментом злому на засоби кріплення.

Випробовування інструментом злому засобів кріплення приймального блока завершено, коли засоби кріплення повністю розірвані.

Випробовування інструментом злому проводять із метою розриву або руйнування засобів кріплення, і його можна здійснювати через базу приймального блока або через отвори, що існують у приймальному блоці, якщо такі отвори знаходяться на відстані до 250 мм від випробовуваного болта.

Дозволено використовувати лише інструменти категорій А, В, С та D (за винятком інструментів, зазначених у EN 1143-1, таблиця А.6). Заборонено використовувати неінструментальні засоби, зазначені в EN 1143-1, таблиця А. 14.

Протокол випробовування повинен містити результати в одиницях опору (RU), а також встановлювати, чи задовольняють одержані результати вимоги таблиці 1, чи ні.

8. ВИПРОБОВУВАННЯ ВИБУХОМ ДЕПОЗИТНИХ СИСТЕМ ІЗ ПОЗНАЧКОЮ ЕХ

   1. Загальні положення

Депозитні системи з позначкою ЕХ треба випробовувати відповідно до 9.3.

Приймальний блок, крім отвору для блока введення або жолоба, повинен або задовольняти вимоги EN 1143-1, розділ 9, або повинен бути випробуваний відповідно до 9.2.

Підривають вибуховий заряд. Далі проводять випробовування інструментом злому і вимірюють залишковий опір щодо повного доступу.

Випробуйте неушкоджений порожній випробний зразок. Можна використовувати зразок, раніше випробуваний інструментом злому (див. розділ 7), якщо це випробовування не впливатиме на результат випробування вибухом. Випробним зразком може бути приймальний блок, у якому отвір для блока введення або жолоба заглушений сталевою плитою завтовшки 10 мм.

Примітка. Внутрішній об'єм приймальних блоків із довжиною хоча б однієї сторони, що не перевищує 1 м, має бути від 300 дм³ до 400 дм³. Якщо немає серійних приймальних блоків такого об'єму, треба вибрати найближчий існуючий розмір.

Заряд має бути з пентаеритритолу тетранітрату (PETN) із такими властивостями:

• густина (1500 + 50) кг/м³;

• питома енергія (5000 ± 500) Дж/г;

• швидкість детонації (7000 ± 500) м/с.

Національний відхил

Дозволено використовувати інші типи ВР за умови, що вони мають аналогічні PETN фізико-хімічні характеристики або, у разі неможливості їх використовування, відповідають його тротиловому еквіваленту.

Маса вибухового заряду має задовольняти таблицю 5.

Таблиця 5 — Маса вибухового заряду для класів опору від II до XIII

Випробовування вибухом приймального блока завершено після досягнення повного доступу.

Розмістіть компактний вибуховий заряд у геометричному центрі внутрішнього об’єму приймального блока. Зачиніть та замкніть двері і підірвіть заряд.

Після підривання здійсніть злом інструментом до досягнення повного доступу (як зазначено у 7.4.1b)) або заданої величини післядетонаційного опору (див. таблицю 1). Запротоколюйте злом інструментом як післядетонаційний злом інструментом.

Для такого післядетонаційного злому інструментом можна використовувати лише інструменти категорій А, В, С та D. Будь-який післядетонаційний злом має тривати доти, поки більше не можна обґрунтовано розраховувати на одержання додаткової інформації, необхідної для визначення величини післядетонаційного опору.

Можуть бути проведені підготовчі зломи інструментом для створення отворів, через які можна закласти вибуховий заряд. Ці підготовчі зломи не повинні перевищувати 25 % від мінімальної величини опору в одиницях опору (RU) щодо повного доступу для того класу опору, на який випробний зразок було попередньо класифіковано (див. таблицю 2). Для такої підготовчої роботи треба використовувати лише інструменти категорій А, В, С та D. Величину опору для такої підготовчої роботи треба розраховувати відповідно до 7.9.

Вибуховий заряд повинен бути розміщений, зафіксований та підірваний.

Після вибуху треба здійснити злом інструментом до досягнення повного доступу, як зазначено у 7.4.1b) або до досягнення заданої величини післядетонаційного опору (див. таблицю 2). Такі заключні зломи інструментом заносять до протоколу як післядетонаційні зломи інструментом.

Інструменти, що застосовують для інструментального післядетонаційного злому, треба обмежити категоріями А, В, С та D за EN 1143-1.

Будь-який післядетонаційний злом має тривати доти, поки більше не можна обґрунтовано розраховувати на одержання додаткової інформації, необхідної для визначення величини післядетонаційного опору.

Вибуховий заряд, введений через блок введення або жолоб, підривають у середині системи, після чого вимірюють опір вилученню трьох неушкоджених депозитів.

Випробовують неушкоджений випробний зразок. Можна використовувати випробний зразок, який раніше піддавали іншим випробовуванням, якщо ці попередні випробовування не впливатимуть на результат випробування вибухом.

Заряд повинен відповідати визначеному в 9.2.3.

Маса вибухового заряду повинна задовольняти вимоги, наведені у 9.2.4.

Випробовування вибухом депозитної системи завершено, коли вилучено три неушкоджені депозити.

Заповнити приймальний блок депозитами на 75 % його проектної місткості.

До початку випробовування блок введення треба зачинити та замкнути (за можливості) і розмістити у нормальному робочому положенні. Випробовувальній групі мають бути доступні ключ або картка/код для блока введення нічного сейфа. Ключ або картка/код блока введення депозитного сейфа повинні бути не доступні випробовувальній групі.

Вибуховий заряд треба ввести в депозитну систему через блок введення або жолоб.

Для розміщення вибухового заряду у найефективнішому положенні може бути проведена підготовча робота. Підготовча робота не повинна перевищувати 25 % від мінімальної величини опору в одиницях опору (RU) щодо повного доступу для класу опору випробного зразка, та інструменти повинні бути лише категорій А, В, С або D (див. EN 1143-1).

Під час випробовування необхідно продемонструвати докази того, що є можливим розмістити та забити вибуховий заряд у бажаному місці, якщо брати до уваги конструкцію та умови функціювання блока введення. Якщо для потрібного розміщення вибухового заряду необхідне певне положення механізму блока введення, треба показати, що функції блока введення не запобігають установці цього механізму у таке положення.

Інструменти для післядетонаційного інструментального злому мають відповідати категоріям А, В, Ста D (див. EN 1143-1).

Післядетонаційний злом інструментами має тривати доти, поки більше не можна обґрунтовано розраховувати на одержання додаткової інформації, необхідної для визначення величини післядетонаційного опору.

Величину опору для злому інструментами розраховують за такою формулою:

RVpd — ^tpd ■ С + Z 6Vpd,

де RV — величина післядетонаційного опору, RU;