---

У мірну колбу місткістю 200 см³ наливають 20 см³ концентрованого розчину меду, додають 80 см³ дистильованої води та 5 см³ концентрованої соляної кислоти. Колбу вміщують у нагріту до 80 °С водяну баню, нагрівають її вміст до 67—70 °С, витримують за цієї температури рівно 5 хв та не­гайно охолоджують до кімнатної температури. У колбу додають 1 краплю метилового оранжевого, нейтралізують вміст розчином натрію гідроокису з масовою часткою 25 % (до світло-жовтого за­барвлення) та доводять дистильованою водою до позначки.

У дві конічні колби місткістю 100 см³ (паралельні зразки) додають по 10 см³ отриманого інвер­тованого розчину меду, по 20 см³ розчину калію залізосиньородистого та по 5 см³ розчину натрію гідроокису концентрації 2,5 моль/дм³. Вміст колб нагрівають до кипіння, кип’ятять рівно 1 хв та швидко охолоджують до кімнатної температури.

Оптичну густину паралельних зразків вимірюють на фотоелектроколориметрі за довжини хвилі 440 нм проти води в кюветі товщиною 10 мм.

За кінцевий результат беруть середнє арифметичне значення оптичної густини двох пара­лельних зразків. Допустима розбіжність між результатами двох паралельних визначань не повинна перевищувати 5 %.

Кількість відновлювальних сахарів після інверсії, мг, беруть на калібрувальному графіку відпо­відно до отриманого середнього значення оптичної густини двох паралельних зразків.

Масову частку відновлювальних сахарів до інверсії (Х-і), % на безводну речовину вираховують за формулою (2):

Хі = 5-_аі, (2)

де _аі — кількість відновлювальних сахарів, мг, взятих із калібрувального графіка.

Масову частку відновлювальних сахарів після інверсії (Х₂), %, вираховують за формулою (3):

Х₂⁼ 5 ■ а₂, (3)

де а₂— кількість відновлювальних сахарів, мг, знайдених на калібрувальному графіку.

Масову частку сахарози (С), %, вираховують за формулою (4):

С=(Х₂-Х₁), (4)

де — масова частка відновлювальних сахарів до інверсії, %;

Х₂ — масова частка відновлювальних сахарів після інверсії, %;

Масову частку відновлювальних сахарів та сахарози, %, на безводну речовину вираховують множенням отриманих величин на коефіцієнт:

100/(100 - 1V), де w—масова частка води в меді, %.

10.6 Визначання діастазного числа

• терези лабораторні 2-го класу точності з найбільшою межею зважування 200 г згідно з ГОСТ 24104;

• колориметр фотоелектричний;

• pH-метр із ціною поділки 0,1 одиниці pH;

• баня водяна;

• пробірки, стакани хімічні згідно з ГОСТ 25336;

• піпетки мірні згідно з ГОСТ 29227;

• колби мірні 50 см³,-циліндри мірні згідно з ГОСТ 1770;

• секундомір;

• крохмаль розчинний для іодометрГї, ч., згідно з ГОСТ 10163, розчин із масовою часткою 0,25 %;

• кислота оцтова льодяна, х. ч., згідно з ГОСТ 61, розчин концентрації 0,2 моль/дм³;

• натрій оцтовокислий 3-водний, х. ч., згідно з ГОСТ 199, розчин концентрації 0,2 моль/дм³;

• натрій хлористий, ч. д. а., згідно з ГОСТ 4233, розчин концентрації 0,1 моль/дм³;

• 2,4-динітрофенол, ч. д. а.;

• йод, стандарт-титр 0,1 моль/дм³, водний розчин концентрації 0,25 моль/дм³ ;

• вода дистильована згідно з ГОСТ 6709.

Ацетатний буферний розчин готують, змішуючи одну об’ємну частину розчину оцтової кислоти і три об’ємних частини розчину оцтовокислого натрію до pH 5,0. Перевіряють pH розчину потенціо­метрично і у випадку відхилу від pH 5,0, його корегують, доданням розчину оцтової кислоти або розчину оцтовокислого натрію.

Точно вимірюють об’єм отриманого буферного розчину та розчиняють у ньому 2,4-динітрофе- нол так, щоб його масова частка становила 0,14 %, (тоді в комбінованому реактиві, 8.6.2.3, масова частка 2,4-динітрофенолу складе 0,05 %).

0,250 г крохмалю, зваженого з похибкою не більше ніж 0,001 г, розчиняють у 10 см³ дистильованої води та кількісно переносять у хімічний стакан або колбу, в якій кипить 80 см³ дистильованої води. Після початку рівномірного кипіння, кип’ятять розчин 2—3 хв та охолоджують до 20 °С. Розчин кількісно переносять у мірну колбу місткістю 100 см³ і доводять до позначки дистильованою водою.

Комбінований реактив готують із восьми об’ємних частин розчину крохмалю, п’яти об’ємних частин ацетатного буферного розчину, pH 5,0, та однієї об’ємної частини розчину натрію хлористого.

Отриману суміш старанно збовтують не менше ніж 5 хв.

Зберігають у холодильнику не більше 3-х місяців.

5 г меду зважують у хімічному стакані з похибкою не більше ніж 0,01 г, розчиняють у 10 см³ дистильованої води, кількісно переносять у мірну колбу місткістю 50 см³ та доводять дистильованою водою до позначки.

У три пробірки наливають по 14,0 см³ комбінованого реактиву. Пробірки закривають пробками і вміщують на 10 хв у водяну баню за температури 40 °С. Потім у дві пробірки вносять по 1,0 см³ розчину меду, а в третю — 1,0 см³ дистильованої води, вміст пробірок перемішують триразовим перевертанням і знову вміщують у водяну баню за температури 40 °С. Пробірки витримують на во­дяній бані 15 хв та швидко охолоджують у холодній воді з льодом до температури 20 °С.

У три мірні колби місткістю 50 см³ наливають по 40 см³ дистильованої води, по 1,0 см³ роз­чину йоду та додають відповідно з пробірок по 2,0 см³ отриманої реакційної суміші. Вміст колб доводять дистильованою водою до позначки, закривають пробками, старанно перемішують і витри­мують на водяній бані за температури 20 °С 10 хв.

Вимірюють оптичну густину зразків на фотоелектроколориметрі за довжини хвилі 590 нм про­ти води в кюветі товщиною 10 мм.

Діастазне число меду (Х₃), од. Готе, в перерахунку на 1 г безводної речовини вираховують за формулою (5):

(

(5)

Р_к-Р_д)-100-80

D_K(100-W)

де D_K— оптична густина зразка з дистильованою водою;

Од — оптична густина зразка з розчином меду, що його випробовують;

80. — коефіцієнт перерахунку;

W — масова частка води в меді, %.

80. .6.5 Допустима похибка випробувань

За кінцевий результат беруть середнє арифметичне результатів двох випробувань. Допустима розбіжність між двома випробуваннями не повинна перевищувати 0,5 од. Готе.

10.7 Визначання вмісту гідроксиметилфурфуролу (ГМФ)

• колориметр фотоелектричний;

• терези лабораторні 2-го класу точності з найбільшою межею зважування 200 г згідно з ГОСТ 24104;

• баня водяна;

• секундомір;

• електроплитка згідно з ГОСТ 14919;

• термометр ртутний лабораторний до 100 °С згідно з ГОСТ 28498;

• колби мірні місткістю 50, 100 см³ згідно з ГОСТ 1770;

• стакани хімічні місткістю 50 см³, пробірки скляні з притертою пробкою місткістю 20 см³ згідно з ГОСТ 25336;

• піпетки мірні місткістю 1, 2, 5, 10 см³ згідно з ГОСТ 29227;

• барбітурова кислота;

• пара-толуїдин, ч.;

• спирт ізопропіловий, ч., згідно з ГОСТ 9805;

• кислота оцтова льодяна, х. ч., згідно з ГОСТ 61;

• вода дистильована згідно з ГОСТ 6709;

• калій залізосиньородистий (червона кров’яна сіль), х. ч., згідно з ГОСТ 4207;

• цинк сірчанокислий кристалогідрат 7-ми водний, х. ч., згідно з ГОСТ 4174.

500 мг барбітурової кислоти, висушеної за температури 105 °С протягом години та 70 см³ дистильованої води вносять у мірну колбу місткістю 100 см³, розчиняють під час нагрівання на водяній бані, охолоджують до 20 °С і доводять до позначки. Охолоджений розчин можна зберіга­ти тривалий час. У випадку утворення кристалів, розчин нагрівають на водяній бані (приблизно до 60 °С) до повного розчинення кристалів.

10 г паратолуїдину розчиняють у 50 см³ ізопропілового спирту під час нагрівання на водяній бані за температури до 45 °С, переносять у колбу місткістю 100 см³, додають 10 см³ льодяної оцто­вої кислоти, змішують, охолоджують до температури 20 °С та доводять до позначки ізопропіловим спиртом. Розчин використовують через 24 год після приготування. Зберігають у прохолодному та темному місці не більше 1 міс.

10.7.2.3 Готування реактиву Керреса

1. 15,0 г калію залізосиньородистого розчиняють дистильованою водою в мірній колбі місткістю 100 см³та доводять до позначки.

2. ЗО г цинку сірчанокислого розчиняють дистильованою водою в мірній колбі місткістю 100 см³ та доводять до позначки.

10.7.2.4 Готування розчину меду

10 г меду зважують із похибкою не більше ніж 0,01 г, розчиняють у 20 см³ дистильованої води, кількісно переносять у мірну колбу місткістю 50 см³. Мутні розчини освітлюють реактивом Керреса. Для цього в колбу додають одну краплю розчину калію залізосиньородистого, перемішують, далі додають одну краплю розчину цинку сірчанокислого, перемішують і доводять водою до позначки. Перемішують та відфільтровують розчин крізь нещільний фільтр. Розчин використовують негайно.

10.7.3 Проведення випробування

У дві пробірки наливають по 2,0 см³ розчину меду та по 5,0 см³ розчину пара-толуїдину. В одну пробірку додають 1,0 см³ дистильованої води (контроль), змішують і заповнюють кювету товщиною 10 мм. Протягом 1 хв в другу пробірку вносять 1,0 см³ барбітурової кислоти, змішують і заповнюють другу кювету.

За довжини хвилі 550 нм вимірюють оптичну густину розчину меду по відношенню до конт­рольного розчину щохвилини протягом 6 хв.

10.7.4 Опрацьовування результатів

Вміст гідрокси мети лфурфуролу (ГМФ), мг у 1кг меду вираховують за формулою (6):

ГМФ= Е • 192, (6)

де Е —максимальне значення виміряної оптичної густини;

192. —постійний коефіцієнт;

193. 7.5 Допустима похибка випробувань

За кінцевий результат беруть середнє арифметичне результатів двох випробувань. Допустима розбіжність між двома випробуваннями не повинна перевищувати 0,5 мг/кг.

• терези лабораторні 2-го класу точності з найбільшою межею зважування 200 г згідно з ГОСТ 24104;

• іономер лабораторний з ціною поділки 0,01 одиниць pH;

• мішалка магнітна;

• циліндри мірні місткістю 100 см³ згідно з ГОСТ 1770;

• стакани хімічні місткістю 50 та 200 см³ згідно з ГОСТ 25336;

• бюретка місткістю 25 см³ з ціною поділки 0,1 см³ згідно з ГОСТ 29251;

• натрію гідроокис, х. ч. або ч. д. а., згідно з ГОСТ 4328, розчин концентрації 0,1 моль/дм³ (стандарт-титр);

• вода дистильована згідно з ГОСТ 6709.

10 г меду, зваженого із похибкою не більше ніж 0,01 г, розчиняють у 75 см³ свіжокип'яченої дистильованої води.

Хімічний стакан із розчином меду ставлять на магнітну мішалку, занурюють pH-електроди та проводять вимірювання pH за постійного перемішування розчину. Після реєстрації величини pH розчин меду титрують за постійного перемішування розчином гідрокису натрію до pH 8,3. Показ­ник повинен залишатися постійним протягом 2 хв.

Титрування повторюють двічі, готуючи новий розчин меду. Допустима розбіжність між титру­ваннями не повинна перевищувати 0,1 см³ розчину гідроокису натрію.

Кислотність (К), міліеквівалентів розчину гідроокису натрію концентрації 0,1 моль/дм³ на 1 кг меду вираховують за формулою (7):

К=10-І/, (7)

де 10 — коефіцієнт перерахунку;

V — об’єм розчину гідроокису натрію концентрації 0,1 моль/дм³, витраченого на титрування, см³

Допустима розбіжність між двома паралельними визначаннями не повинна перевищувати 2,0 міліеквівалента розчину гідроокису натрію на 1 кг меду.

• колориметр фотоелектричний;

• терези 2-го класу точності з найбільшою межею зважування 200 г згідно з ГОСТ 24104;

• термостат водяний;

• колби мірні місткістю 25, 50, 100 см³ згідно з ГОСТ 1770;

• стакани хімічні місткістю 100, 200 см³, пробірки хімічні згідно з ГОСТ 25336;

• піпетки поградуйовані згідно з ГОСТ 29227;

• кислота мурашина, з масовою часткою від 98 % до 100 %, ч. д. а., згідно з ГОСТ 5848;

• нінгідрин, розчин в етиленгліколі з масовою часткою 3 %;

• етиленгліколь, ч. д. а., згідно з ГОСТ 10164;

• L-пролін, о. с. ч.;

• ізопропіловий спирт, ч., згідно з ГОСТ 9805, водний розчин із масовою часткою 50 %;

• вода дистильована згідн > з ГОСТ 6709.