Страница 9: ДСТУ 4249:2003. Інформаційні технології. Настанова щодо POSІX-сумісних середовищ відкритих систем (POSІX-OSE) (61118)

POSIX-OSE допускає адаптацію до чинних, близьких до завершення та нових стандартів, що специфікують інтерфейс, служби та формати відкритих систем.

Пояснення: Для узгодженості зі стандартами POSIX-OSE визначає набір чітких інтерфейсів, що визначають мобільність й інтероперабельність. Визначення інтерфейсу повинні співвідноситися з вимогами користувача й, наскільки це можливо, бути незалежними від технології реалізації.

Якщо POSIX-OSE обмежиться поточними стандартами і технологіями, то швидко застаріє. Ос­кільки проведений дотепер обсяг робіт ще не охопив повний набір застосовуваних стандартів, то ус­кладнюється забезпечення повного набору відповідних стандартів та профілів. Стандарти, що з’явля­ються, і технології, що змінюються, забезпечують розвиток POSIX-OSE.

POSIX-OSE допускає адаптацію до нових технологій систем обробляння Інформації.

Пояснення: Стандарти POSIX-OSE визначають скоріше інтерфейс, а не реалізацію. Однак для вирішення протиріч там, де інтерфейс має звертатися до специфічної технології, а за потреби — і до елементу специфікації, потрібні стійкі стандарти і засоби вдосконалювання технологій. POSIX-OSE повинна бути досить загальною, щоб врахувати розвиток технологій і їхнє розмаїття, проте у той самий час бути досить специфічною, щоб діяти як Настанова з розроблення стандартів.

POSIX-OSE притаманна масштабованість, що допускає долучати платформи, які розрізняються швидкодією, продуктивністю й архітектурою реалізації (наприклад, мульти оброблення як одночасне виконання декількох алгоритмів).

Пояснення: Тут відбиті реалії, з якими зіштовхуються потенційні користувачі POSIX-OSE. Масш­табованість впливає на поодинокі стандарти так само, як умови, за яких різні стандарти можуть чи повинні поєднуватися у профілі. Наприклад, якщо адекватні послуги забезпечують різні типи таких прикладних платформ, як автоматизована робоча станція чи суперкомп’ютер, то, наскільки це можливо, до кожної з них повинні застосовуватися ті самі стандарти. Тоді можливий великий ступінь мобільності для спеціальних реалізацій прикладної платформи.

POSIX-OSE передбачає масштабованість розподілених систем.

Пояснення: Число розподілених, зв’язаних компонентів системи не повинно обмежуватися струк­турними аспектами POSIX-OSE. Наприклад, для мережної підтримки OSE-стандарти забезпечують створення профілів (отже, систем), у яких нерозрізнені віддалена та локальна операції і викорис­тання ресурсів системи оброблення інформації, крім неминучих затримок, викликаних передаванням

ЗОповідомлень. Іншими словами, застосуванню не обов’язково знати, чи є використовувана прикладна платформа локальною або розподіленою, і тим самим таке незнання не повинно впливати на виконувану застосуванням операцію.

POSIX-OSE передбачає несуперечливий і стандартний інтерфейс застосування незалежно від основної технології реалізації.

Пояснення^-. Механізм реалізації послуг і служб не видимий для користувача, тобто користувач знайомий тільки з вершиною сервісу, пов’язаною з обслуговуванням. POSIX-OSE звертається до інтерфейсу, визначеного таким чином, щоб не залежати від технології реалізації. Специфікації інтерфейсу є завершальним визначенням прикладної платформи. Специфікації досить повні, щоб уникнути необхідності постійного звертання до початкового тексту програми.

З урахуванням попередніх вимог POSIX-OSE відбиває всі вимоги до функціональності користувача.

Пояснення: У POSIX-OSE передбачений контекст, за допомогою якого задовольняють вимоги мобільності застосування і призначають вимоги інтероперабельності. Користувач систем оброблення інформації має вирішальні повноваження в оцінці завершеності служб, необхідних для досягнення повної мобільності. Зокрема необхідний обсяг служб зазвичай ширше служб, традиційно ідентифіко­ваних як служби операційної системи.

POSIX-OSE ґрунтується на Еталонній моделі, що повністю охоплює область систем оброблення інформації (потенційно розподілених). Також охоплений діапазон від специфікації вимог до проекту будь-якої системи, що використовує інформаційну технологію. Еталонна модель надає набір угод і принципів, взаємно погоджений користувачами системи оброблення інформації і спільнотою поста­чальників. Взаєморозуміння — ключ до досягнення мобільності прикладного програмного забезпе­чення, інтероперабельності системи і призводить до повторного використання програм, що у свою чергу допускає компактніше і точніше визначити комплект постачання.

Еталонна модель систем оброблення інформації спрямована на подолання суперечливих вимог, що виникають у традиційних підходах до розроблення архітектур. Еталонна модель досить структу- рована, підтримує породження та використання стандартів і їхніх компонентів, одночасно достатньо гнучка, щоб вмістити адаптовані і спеціально встановлені компоненти, необхідні для задоволення реальних вимог користувача.

Еталонна модель POSIX-OSE — це набір принципів, інтерфейсу, об’єктів та діаграм, що утворю­ють основу для специфікації стандартів, настанова та множина вказівок для майбутньої стандартизації та робіт з інтеграції. У напрямку розвитку та готовності Еталонної моделі POSIX-OSE необхідно забезпечити розуміння тих служб І можливостей, для яких зараз стандарти не діють та не можуть сфор­муватися конструктивні дії зі стандартизації.

Рисунок 1 — Еталонна модель POSIX-OSE

Опис Еталонної моделі POSIX-OSE випливає з перспективи застосування; тобто Еталонна модель описує сприйняття (уявна модель) прикладної платформи, що загалом забезпечує розподілену систему, яку використовують для підтримки предметної області користувача. Така позиція гарантує, що:

• користувачі інформаційних технологій мають відповідні служби, що задовольняють їхні вимоги;

• реалізації інформаційних технологій, що їх постачають, не є вимушено надлишковими.

На рисунку 1 зображена Еталонна модель POSIX-OSE. Модель ідентифікує три об'єкти-сутності (прикладне програмне забезпечення, прикладна платформа і зовнішнє середовище) і два інтерфейси, ототожнені з АРІ і ЕЕІ. Прикладна платформа надає сервіс АРІ і ЕЕІ через пов’язані інтерфейси.

Модель узагальнена до такої міри, що відбиває широке розмаїття загальних та спеціальних сис­темних цілей. Детальному обговоренню кожної категорії служб присвячено розділ 4. Специфікації служб визначено досить гнучко, щоб за потреби для кожної категорії встановити під множину чи роз­ширення. Зрештою Еталонна модель POSIX-OSE здатна вмістити ряд архітектур та стандартних підходів, що показує відповідність кожного з релевантних стандартів Еталонної моделі.

Згідно з Настановою, стандарти спрямовані тільки на інтерфейс між об’єктами, включаючи служби та запропоновані інтерфейсом опорні формати. Специфікація інтерфейсу визначає угоду, що задає функції, забезпечувані двонапрямленим інтерфейсом. Зазначимо, що жодний набір стандартів не може окремо гарантувати мобільність спеціального застосування. Мобільність повинна попередньо закладатися під час проектування застосування.

Еталонна модель не є багаторівневою, хоча за графічним поданням може скластися таке враження¹. Визначення частин моделі і зв’язків між ними важливіше їхнього графічного подання. Кожна з частин взаємодіє з іншими тільки через інтерфейс, у цьому разі не призначають і не мають на увазі жодні інші зв’язки (наприклад, залежність, важливість, перевага чи першість). Прикладна платформа надає служби користувачам за допомогою обох видів інтерфейсу. Фактично ЕЕІ складений із трьох типів інтерфейсу, кожний з який спільно використовує зовнішні (видимі) загальні характеристики (3.2.2.1). Користувач активізує служби платформ через ЕЕІ. Програміст звертається до служб прикладної плат­форми через АРІ, складаючи початковий текст програми, що зв’язується зі службами на етапі ком­піляції та виконання.

Усі ці властивості доступні локально чи за посередництва віддаленого доступу, якщо система зв’язана з великою розподіленою системою. Інші ресурси можна визначати як складові частини при­кладної платформи.

Зазначимо, що фактична реалізація довільного елемента системи може значно відрізнятися від Еталонної моделі. Ідея полягає у визначенні концептуальної Еталонної моделі для використання колективами розробників та інтеграторів. Пропонована для обговорення чи опису функціональна розбивка Настанови не припускає відведення розділів Із проектування чи реалізації конкретних систем.

Рисунок 2 розширює рисунок 1 та ідентифікує елементи сутностей Еталонної моделі. Із цією метою термін об’єкти (сутності — entities) використовується під час обговорення класифікації еле­ментів, пов’язаних з мобільністю застосування. Термін об’єкт використовують у словниковому зна­ченні, не пов’язаному з ієрархією. Єдине розходження у цьому випадку — між предметом (сутністю) і інтерфейсом (межею між предметами).

Прикладне програмне забезпечення визначають (2.2.2) як спеціалізоване для конкретного застосування і воно має одну чи більше складових:

• програми (початковий текст, командні файли, файли скриптів-сценаріїв тощо);

• дані (параметри застосування, дані користувача, відеоформи тощо);

• документація (тільки інтерактивна, крім твердих копій).

Прикладну програму задають початковим текстом, складеним однією чи більше мовою програ­мування з набором мовних прив’язок (відповідно до API-специфікацій) до необхідних служб. До специ­фікацій можуть відносити стандарти, відкриті специфікації (2.2.2) чи специфікації на право власності.

Прикладну програму можна розділити на дві частини;

• інваріант як частина початкового тексту, що не потребує змін під час перенесення;

• функціональна частина початкового тексту, що вимагає змін під час перенесення.

Рисунок 2 — Об’єкти Еталонної моделі POSIX-OSE

Мета будь-якого проекту чи методу підвищення мобільності застосування — мінімізація функціо­нальної частини прикладного програмного забезпечення створенням і використанням АРІ-стандартів. Ідеально подібний підхід дозволяє компонентам застосування переноситися на різні (що відпо­відають стандартам) прикладні платформи і виконуватися там без модифікації початкового тексту.

Різні, але пов'язані стандарти необхідні для підтримки мобільності кожного з перелічених еле­ментів. Прикладами прикладного програмного забезпечення можуть служити відомі усім текстові процесори (системи готування текстів), електронні таблиці чи бухгалтерські пакети, розроблені як споживачем прикладного програмного забезпечення, так І комерційним розробником. Кожний Із таких пакетів виступає як об’єкт прикладного програмного забезпечення під час виконання на прикладній платформі.

Згідно верхньої частини рисунка 2, одне або більше застосувань можуть одночасно виконуватися на одній прикладній платформі. Кожне застосування можна вважати незалежним об’єктом прикладної програми, що за потреби синхронізує свої дії і спілкується з іншими застосуваннями через ряд кому­нікаційних механізмів.

Прикладна платформа визначена (2.2.2) як набір ресурсів, що підтримують служби, які управля­ють виконанням застосування чи прикладним програмним забезпеченням. Таке рішення забез­печує службам інтерфейс, який робить характеристики специфічних реалізацій платформи мак­симально прозорими для застосування.

Для гарантії цілісності і несуперечливості системи, а також для уникнення конфліктів у разі звертання до ресурсів прикладної платформи об’єкти прикладного програмного забезпечення повинні звертатися до них через сервісні запити, надані АРІ.

Концепція прикладної платформи не охоплює, але І не обмежує специфічної реалізації поза ба­зовими вимогами, призначеної для забезпечення інтерфейсних служб. Наприклад, платформа може складатися з одиничного процесора, одночасно використовуваного групою застосувань, або бути великою розподіленою системою, у якій кожну прикладну програму виконують на виділеному оди­ночному процесорі (3.2.4).

Використовувані POSIX-OSE реалізації прикладної платформи можуть значно вирізнятися залежно від вимог системи та ЇЇ призначення. Передбачено, що прикладні платформи, визначені не всупереч POSIX-OSE, необов’язково будуть забезпечувати всі розглянуті тут властивості, а можуть використо­вувати спеціалізовані підмножини для конкретних груп прикладного програмного забезпечення.

Зовнішнє середовище містить зовнішні сутності, з якими прикладна платформа обмінюється інформацією. Сутності класифікують як загальні категорії користувачів, об’єктів інформаційного обміну і комунікаційних об’єктів.

Користувачів не класифікують детально, а розглядають як типові суб’єкти. Об’єкти Інформацій­ного обміну — усереднені фізичні носії даних, наприклад, компакт-диски, магнітні стрічки, гнучкі диски, ідентифікаційні картки захисту. Комунікаційні об’єкти охоплюють телефонні лінії, локальні мережі та пакетне обладнання, що його під’єднують.

Рисунок 3 — Еталонна модель інтерфейсу POSIX-OSE