---

Відповідність перевіряють оглядом та вимірюванням.

Примітка. Стосовно вимог у Фінляндії, Норвегії та Швеції див. примітки у 6.1.2.1 та 6.1.2.2. У цьому разі термін телекомунікаційна мережа потрібно замінити на термін система кабельного розподілу.

Застосовують вимоги і випробовування відповідно до 6.2 із заміною терміна телекомунікаційна мережа на термін система кабельного розподілу. Під час застосування 6.2 до систем кабельного розподілу вимоги щодо відокремлення застосовують до таких частин кіл, які безпосередньо приєднані до внутрішнього проводу (або проводів) коаксіального кабелю; вимоги щодо відокремлення не застосовують до таких частин кіл, які безпосередньо приєднані до зовнішнього екрана або екранів.

За винятком зазначеного нижче ізоляція між первинним колом і клемою або проводом, призначеними для приєднування системи кабельного розподілу повинна відповідати:

s випробовуванням на напругу збурень відповідно до 7.3.2 для апаратури, призначеної для під’єднання до зовнішньої антени;

s імпульсним випробовуванням відповідно до 7.3.3 для апаратури, призначеної для під’єднання до інших систем кабельного розподілу.

Якщо апаратура призначена для під’єднання і до зовнішньої антени і ще до іншої системи кабельного розподілу, вона повинна бути випробувана відповідно до 7.3.2 і до 7.3.3.

Вищезазначену вимогу не застосовують за будь-яких з таких умов:

s апаратура, призначена для застосування тільки у приміщеннях, має вбудовану (невід’ємну) антену і не пристосована для під’єднання до системи кабельного розподілу;

s апаратура постійного під’єднання аба апаратура з під’єднанням з’єднувачем типу В, в якої коло, призначене для під’єднання до системи кабельного розподілу, під’єднана також до захисної «землі» відповідно до 2.6.1 f);

s апаратура з під’єднанням з’єднувачем типу А, в якої коло, призначене для під’єднання до системи кабельного розподілу, під’єднане також до захисної «землі» відповідно до 2.6.1 f);

• призначена для встановлення обслугою і має інструкцію зі встановлення, яка вимагає під’єднання

апаратури до гнізда з приєднанням захисного уземлення;

• обладнана для постійного під’єднання проводу захисного ущемлення, зокрема інструкцію про встановлення цього проводу.

Відповідність перевіряють оглядом та.,за необхідності, випробовуванням на напругу збурень відповідно до 7.3.2 або імпульсним випробовуванням за 7.3.3.

Примітка. Зазори визначені вимогами відповідно до 2.10.3 або додатка G. Можливо буде потрібно збільшити зазори між первинними та вторинними колами, призначеними для під’єднання до систем кабельного розподілу, щоб ці кола відповідали 7.3.2 або 7.3.3.

Випробовування проводять між клемами кола живлення і головною клемою захисного ущемлення, якщо необхідно з’єднаних разом, і точками під’єднання до системи кабельного розподілу, зокрема будь-якого проводу ущемлення, з’єднаних разом. Прикладають п’ятдесят розрядів від імпульсного випробовувального генератора за посиланням 3 таблиці N.1 з максимальною частотою 12 розрядів за хвилину та напругою U -10 кВ. Перемикач «ON»/«OF», якщо він є, у положенні «ON» Після випробовування ізоляція має продовжувати відповідати вимогам випробовування на електричну міцність відповідно до 5.2.2.

Випробовування проводять між клемами кола живлення і головною клемою захисного ущемлення, якщо необхідно з’єднаних разом, і точками під’єднання до системи кабельного розподілу, зокрема будь-якого проводу ущемлення, з’єднаних разом. Прикладають десять імпульсів протилежної полярності від імпульсного випробовувального генератора за посиланням 1 таблиці N.1 з інтервалами між послідовними імпульсами у 60 с та напругою Uе, що дорівнює

s 5 кВ для передавачів енергоживлення;

s 4 кВ для інших клем і мережі живлення апаратури.

Перемикач «ON»/«OF», якщо він є, повинен бути у положенні «ON».

Після випробовування ізоляція повинна продовжувати відповідати вимогам випробовування на електричну міцність відповідно до 5.2.2.

ДОДАТОК А

(обов’язковий)

ВИПРОБОВУВАННЯ НА ТЕПЛО- ТА ВОГНЕТРИВКІСТЬ

Треба мати на увазі, що під час проведении випробовування може виділятись отруйний дим. Тому випробовування необхідно проводити або під витяжним ковпаком, або у добре провентильованій кімнаті, але без протягів, щоб це не впливало на результати випробовувань.

А.1 Випробовування на вогнетривкість протипожежних кожухів для пересувної апаратури, загальна маса якої перевищує 18 кг, та стаціонарної апаратури (див 4 7.3.2)

А.1.1 Зразки

Випробовують три зразки, кожен з яких являє собою або суцільний протипожежний кожух або його частину найменшої товщини з вентиляційними отворами.

А.1.2 Підготовка зразків

Перед випробовуваннями зразки витримують протягом 7 діб (168 год) у сушильній камері за незмінної температури, що на 10 К повинно перевищувати максимальну температуру матеріалу, виміряну під час проведення випробовування відповідно до 4.5.1, або за температури 70 ^оС (обирають ту, яка вища), і потім охолоджують до кімнатноі температури.

А.1.3 Встановлення зразків

Зразки закріплюють у положенні, яке відповідає робочому. Під точкою прикладання полум’я, на відстані 300 мм розміщують шар непросоченої хірургічної вати.

А.1.4 Випробовувальне полум'я

Застосовують випробовувальне полум’я відповідно до ІЕС 60695-11-3.

А.1.5 Порядок проведення випробовування

Випробовувальне полум’я направляють на внутрішню поверхню зразка у місці можливого загоряння через близьке розташування до можливого джерела вогню. Під час випробовування вертикальної частини полум’я направляють під кутом приблизно 20^о від вертикалі. За наявності вентиляційних отворів полум’я направляють на край отвору, за їх відсутності - на суцільну поверхню. В усіх випадках вершина внутрішнього блакитного конуса повинна торкатись зразка. Полум’я прикладають на 5 с та віддаляють на 5 с. Операцію повторюють п’ять разів, прикладаючи полум’я до одного і того самого місця.

Випробовування повторюють на інших двох зразках. Якщо поблизу від джерела вогню більше однієї ділянки протипожежного кожуха, кожний зразок випробовують полум’ям у різних місцях.

А.1.6 Критерії відповідності

Під час випробовування від зразків не повинні відокремлюватись палаючі краплі або частки, спроможні запалити хірургічну вату. Зразки не повинні продовжувати горіти довше 1 хв після п’ятого прикладання випробовувального полум’я і не повинні згорати повністю.

А.2 Випробовування на вогнетривкість протипожежних кожухів апаратури, загальна маса якої не перевищує 18 кг, а також матеріалів і компонентів, розташованих усередині протипожежних кожухів (див. 4.7.3.2 та 4.7.3.4)

А.2.1 Зразки

Випробовують три зразки. Кожен зразок для протипожежних кожухів повинен являти собою або суцільний протипожежний кожух, або його частину з найменшою товщиною стінки та з вентиляційними отворами. Для матеріалів, розташованих усередині протипожежного кожуха, кожен зразок повинен бути:

s цілою частиною;

s фрагментом частини найменш тонкої стінки;

s випробовувальним диском або швабкою однакової товщини, яка відповідає найменш тонкій ділянці частини.

Для компонентів, розташованих усередині протипожежного кожуха, кожний зразок повинен бути завершеним компонентом.

А.2.2 Підготовка зразків

Перед випробовуванням зразки витримують протягом 7 діб (168 год) у сушильній камері за незмінної температури, яка перевищує на 10 К максимальну температуру частини, виміряну під час проведення випробовування відповідно до 4.5.1, або за температури 70 "С (обирають ту. яка більша), і потім охолоджують до кімнатної температури.

А.2.3 Встановлення зразків

Зразки закріплюють у положенні, яке відповідає робочому.

А.2.4 Випробоаувальне полум’я

Застосовують випробовувальне полум’я відповідно до ІЕС 60695-11-4.

А.2.5 Порядок проведення випробовування

Випробовувальне полум’я направляють на внутрішню поверхню зразка у точку можливого загорання через її близьке розташування до джерела вогню. Під час оцінювання матеріалів, розташованих усередині протипожежного кожуха, допустимо направляти полум’я на зовні­шню поверхню зразка. Під час оцінювання компонентів, розташованих усередині протипожежного кожуха, випробовувальне полум’я направляють безпосередньо на компонент.

За умови вертикального розташування зразка полум’я направляють під кутом приблизно 20^о від вертикалі. За наявності вентиляційних отворів полум’я направляють на край отвору, за їх відсутності на суцільну поверхню. Під час усіх випадків верхівка полум’я повинна торкатись зразка. Полум’я прикладають на 30 с та віднімають на 60 с, потім знов прикладають до того самого місця на 30 с.

Випробовування повторюють на інших двох зразках. Якщо якась частина, яку випробовують, має більше однієї точки поблизу від джерела вогню, кожен зразок випробовують у різних точках, близьких до джерела вогню.

А.2.6 Критерії відповідності

Під час випробовування зразки не повинні продовжувати горіти довше 1 хв після другого прикладання випробовувального полум’я та не повинні згорати повністю.

А.2.1 Альтернативне випробовування

Замість інструмента та порядку проведення, наведених у А.2.4 та А.2.5, допустимо застосовувати інструмент та порядок проведення, визначених у ІЕС 60695-2-2:1991, розділи 4 та 8. Засіб, тривалість та кількість прикладань полум’я повинні бути такі, як зазначено в А.2.5, а критерії відповідності - в А.2.6.

Примітка. Для визначення відповідності достатньо застосувати одне з випробовувань або відповідно до А.2.4 та А.2.5, або А 2.7. Виконувати обидва випробовування не потрібно.

А.З Випробовування на вогнетривкість до оливи, що горить (див. 4 6.2)

А.3.1 Встановлення зразків

Зразок днища протипожежного кожуха надійно закріплюють у горизонтальному положенні. Під зразком на відстані приблизно 50 мм розміщують неглибоку плоску посудину, покриту у один шар марлею з питомою вагою 40 г/м², та з розмірами, достатніми, щоб перекрити усі отвори у зразку, але не настільки великими, щоб олива мала змогу потрапити на марлю через краї днища або будь-яким іншим шляхом обминаючи отвори.

Примітка. Рекоендовано огороджувати зону випробовування металевим екраном або перегородкою з армованого скла.

А.3.2 Порядок проведення випробовування

Невеликий металевий кухлик (бажано не більше ніж 65 мм у діаметрі) із зливним носиком та довгою ручкою, яка під час виливання залишається у горизонтальному положенні, частково наповнюють 10 см² очищеної паливної оливи, що являє собою дистилят середнього випаровування з питомою масою між 0,845 г/см3 та 0,866 г/см3 , температурою загоряння між 43,5 ^оС та 93,5 ^оС та середнім теплотворенням 38 МДж/дм³ Кухлик з оливою підігрівають, оливу підпилюють, дають їй погоріти приблизно 1 хв, після чого зі швидкістю приблизно 1 см³/с виливають безперервним струменем з висоти приблизно 100 мм усередину зразка з отворами. Випробовування повторюють з інтервалом у 5 хв, застосовуючи кожний раз чисту марлю.

А.3.3 Критерії відповідності

Під час проведення цих випробовувань марля не повинна загорітись.

ДОДАТОК В

(обов’язковий)

ВИПРОБОВУВАННЯ ЕЛЕКТРОДВИГУНІВ У РАЗІ ПОРУШЕНЬ НОРМАЛЬНИХ УМОВ РОБОТИ

(див. 4.7.2.2 та 5.3.2)

Електродвигуни, окрім двигунів постійного струму, які застосовують у вторинних колах, повинні витримувати випробовування за розділами В.4, В.5 і В.6 та, якщо потрібно, В.8, В.9 та В.10 за винятком нижченаведених двигунів, які випробовувати за розділом В.4 не потрібно:

s двигуни, які застосовують тільки у вентиляційних системах та у яких повітронагнітальний елемент встановлено безпосередньо на валі двигуна;

s двигуни із закритими полюсами, у яких струм споживання у випадку загальмованого ротора відрізняється від струму ненавантаженого стану не більше, ніж на 1 А у разі співвідношення 2/1.

Двигуни постійного струму, які застосовують у вторинних колах, повинні витримувати випробовування за розділами В.6, В.7 та В.8 за винятком двигунів, які за своїм призначенням, як, наприклад, крокові двигуни, працюють за умови нерухомого ротора.

За винятком випадків, окремо обумовлених у цьому стандарті, під час випробовування апаратура повинна працювати за номінальної напруги або верхнього значення номінального діапазону напруги.

Випробовування проводять на апаратурі, або, за умов імітації, на стенді. У разі стендових випробовувань допустимо використовувати окремі зразки. За умов імітації повинні бути задіяні:

s будь-які пристрої захисту двигуна, застосовані в апаратурі;

s будь-які засоби монтування, які застосовані в апаратурі, та які можуть правити як відводи тепла від корпуса двигуна.

Температуру обмоток вимірюють, як зазначено у 1.4.13. У разі застосування термопар їх прикріплюють до поверхні обмоток. Температуру вимірюють у кінці періоду випробовування, якщо його встановлено або за умов досягнення сталої температури, або безпосередньо після спрацьовування плавких запобіжників, термовимикачів, пристроїв захисту двигуна і т. ін.