Примітка. Зразок не висушують, якщо його відбирають безпосередньо після випалу.

6.3.6 Потім зразки охолоджують в ексикаторі до кімнатної температури, застосовуючи силікагель або інший відповідний сушильний агент, але не кислоту, і зважують з точністю, вказаною в таблиці 6.1. Результати реєструють.

Таблиця 6.1 - Точність зважування в залежності від маси керамічних плиток

6.4 Насичення водою

6.4.1 Для визначення проникання води у відкриті пори зразків є два методи: кип'ятіння і насичення водою у вакуумі. При кип'ятінні відбувається насичення водою тільки відкритих пор, що легко заповнюються; при вакуумному методі заповнюються майже всі відкриті пори.

Метод кип'ятіння застосовують для класифікації керамічних плиток, а також для специфікації виробів. Вакуумний метод застосовують для визначення відкритої пористості, уявної відносної густини і об'ємної густини, а також водопоглинення.

6.4.1.1 Метод кип'ятіння

Керамічні плитки розташовують в ємкості з водою вертикально так, щоб вони не стикалися одна з одною і щоб над плитками і під ними знаходився шар води 5 см. Рівень води в 5 см підтримують над плитками протягом всіх випробувань. Воду доводять до кипіння і витримують зразки в киплячій воді протягом 2 год. Потім джерело теплоти видаляють. Повністю занурені керамічні плитки протягом 4 год ± 15 хв охолоджують до кімнатної температури. Для охолодження зразків можна використовувати воду кімнатної температури або охолоджувальний змійовик. М'яку серветку змочують водою, віджимають та підсушують нею поверхню керамічної плитки. Після такої обробки кожну керамічну плитку зважують з точністю, вказаною в таблиці 6.1.

6.4.1.2 Вакуумний метод

Керамічні плитки розміщують у вакуумній камері, виключаючи зіткнення їх одна з одною. Потім тиск у камері знижують, створюють розрідження (10±1) кПа і підтримують його протягом 30 хв.

Після цього вакуумну камеру починають заповнювати водою до моменту, поки плитки не покриються шаром води в 5 см. Потім камеру з'єднують з атмосферою, а плитки протягом подальших 15 хв витримують під водою. М'яку серветку змочують водою, віджимають та підсушують нею кожну поверхню керамічної плитки. Після такої обробки керамічну плитку зважують з точністю, вказаною в таблиці 6.1.

6.4.2 Маса в зануреному у воду стані

Після насичення водою зразків у вакуумі визначають масу m₃ кожної зануреної у воду керамічної плитки з точністю до 0,01 г. Визначення проводять за допомогою пристосування для гідростатичного зважування (рисунок 6.1) при повному зануренні зразків у воду. При зважуванні рівень рідини в скляній ємкості потрібно підтримувати постійним.

Примітка. При використанні ваг з нижнім підвісом нитку приєднують безпосередньо до підвісу.

6.5 Порядок обробки результатів випробувань

т₁- маса сухої керамічної плитки;

m_2b- ^маса керамічної плитки, насиченої водою методом кип'ятіння;

m_2v- маса керамічної плитки, насиченої водою вакуумним методом;

m₃ - маса керамічної плитки в зануреному у воду стані після насичення водою вакуумним методом.

Подальші розрахунки базуються на тому, що 1 см³ води важить 1 г. Ця методика проведення випробувань забезпечує отримання результатів із точністю до 3 % (за кімнатної температури).

6.5.1 Водопоглинання

Водопоглинання Е_(b,v) керамічної плитки обчислюють у відсотках відповідно до маси в сухому стані за формулою:

При використанні т_2b Водопоглинання позначають Е_b, а при використанні m_2v- позначають E_v. Таким чином, Водопоглинання пор, що легко заповнюються, позначають Е_b, Водопоглинання всіма порами - E_v.

6.5.2 Відкрита пористість

6.6 Протокол випробувань

Протокол випробувань повинен містити наступні дані:

• посилання на цей стандарт;

• опис керамічних плиток або плит;

• результат випробувань кожної характеристики кожної окремої керамічної плитки;

• середнє значення за кожною характеристикою, що випробовується.

7 ВИЗНАЧЕННЯ ГРАНИЦІ МІЦНОСТІ ПРИ ЗГИНІ І РУЙНІВНОГО НАВАНТАЖЕННЯ

7.1 Суть методу

Руйнівне зусилля, руйнівне навантаження і границю міцності при згині керамічної плитки визначають за допомогою прикладеного з певною швидкістю зусилля на середину плитки, при цьому точка прикладеного зусилля повинна знаходитися у контакті з лицьовою поверхнею керамічної плитки.

7.2 Засоби контролю

Термошафа з температурою (110 ± 5) °С.

Допускається застосування мікрохвильових, інфрачервоних або інших сушильних систем за умови отримання однакових результатів.

Пристрій вимірювання зусилля стиснення з похибкою не більше 2 %.

Два циліндричних опорних стрижні (опори) з металу, які в області контакту опори з зразком покриті гумою (рисунок 7.1). Відповідні їх розміри наведені в таблиці 7.1. Циліндричний стрижень, що передає зусилля F, має такий же діаметр і покритий такою ж гумою, як і циліндричні опори.

Таблиця 7.1 - Діаметри опорних стрижнів, товщина гуми і відстань від опорного стрижня до краю плитки

У міліметрах

7.3 Підготовка та проведення випробування

1. Зразки відбирають з партії, що випробовується, методом випадкової вибірки. За можливості випробуванню піддають цілі плитки. Плитки великих розмірів (з довжиною бічної грані більше ніж 300 мм) та непрямокутної форми вирізають так, щоб їх можна було розмістити у випробувальному пристрої. У цьому випадку вирізують прямокутні зразки максимально великого розміру, а їх центри повинні відповідати центрам плиток. У випадках розбіжностей визначальними є результати випробувань цілих плиток.

2. Мінімальна кількість зразків наведена в таблиці 7.2.

Таблиця 7.2 - Мінімальна кількість зразків

7.3.3 Зразки очищають із зворотної сторони жорсткою щіткою від прилиплих частинок. Кожен зразок висушують у термошафі за температури (110±5)°С до постійної маси, тобто поки різниця між двома послідовними зважуваннями через 24 год не складатиме менше ніж 0,1 %.

Охолоджувати зразки до кімнатної температури можна в закритій термошафі або в ексикаторі з застосуванням силікагелю або іншої відповідної речовини, що прискорює сушіння, за винятком кислоти.

Випробування зразків можна проводити не пізніше ніж через 3 год після їх охолодження до кімнатної температури.

4. Зразок встановлюють на опорні стрижні глазурованою або лицьовою поверхнею догори так, щоб він виходив за кожну опору на довжину l (таблиця 7.1).

5. При випробуванні плиток з однаковими лицьовою і зворотною поверхнею, наприклад, неглазурованих керамічних мозаїчних плиток, не важливо, яка сторона знаходиться зверху. Екструзійні плитки встановлюють так, щоб виступаючі ребра знаходилися під прямим кутом до опор. Всі інші прямокутні плитки розташовують повздовжньою гранню під прямим кутом до опор.

7.3.6 При випробуванні плиток із рельєфною поверхнею між циліндричним стрижнем і рельєфною поверхнею укладають другий шар гуми відповідної товщини (таблиця 7.1).

7.3.7 Циліндричний стрижень, що передає зусилля, повинен знаходитися на однаковій відстані від опор. Швидкість прикладеного зусилля повинна бути рівномірною і складати (1±0,2) Н/мм² в секунду. Фактичне збільшення зусилля в секунду можна розрахувати за формулою (7.2). Реєструють показник руйнівного зусилля F.

7.4 Обробка результатів

Руйнівне зусилля - величина в Ньютонах, за якої зразок, що випробовують, руйнується, її визначають за шкалою приладу.

Руйнівне навантаження - величина в Ньютонах, одержана множенням величини руйнівного зусилля на відстань між опорними стрижнями, поділена на ширину зразка, що випробовується.

Границя міцності при згині - величина в Ньютонах на квадратний міліметр, одержана діленням величини розрахованого руйнівного навантаження на зведену в квадрат найменшу товщину зразка по лінії руйнування.

Для розрахунку середнього значення руйнівного навантаження і середньої границі міцності при згині допускається використовувати результати випробування тільки тих зразків, які були зруйновані в центральній поздовжній зоні, яка відповідає діаметру циліндричного стрижня, що передає зусилля. Для розрахунку середнього значення потрібні п'ять результатів випробування.

За наявності менше п'яти результатів проводять випробування другої проби з подвоєною кількістю плиток. У цьому випадку для розрахунку середнього значення потрібно не менше 10 результатів випробувань.

Руйнівне навантаження S обчислюють за формулою:

Примітка. Для розрахунку границі міцності при згині приймається прямокутний переріз зразка. Середнє значення руйнівного навантаження і середню границю міцності при згині зразків розраховують як середнє значення отриманих результатів випробування.

7.5 Протокол випробувань

Протокол випробувань повинен містити наступні дані:

• посилання на цей стандарт

• опис керамічних плиток з урахуванням наявних рельєфних поверхонь;

• кількість зразків для випробування;

• значення d, t, l і L (рисунок 7.1);

• значення руйнівного зусилля F кожного зразка, що випробовується;

• середнє значення руйнівного зусилля;

• значення руйнівного навантаження зразків S;

• розраховане середнє значення руйнівного навантаження;

• показник границі міцності при згині R кожного зразка, що випробовується;

• середнє значення показника границі міцності при згині.

8 ВИЗНАЧЕННЯ УДАРНОЇ МІЦНОСТІ ЗА ДОПОМОГОЮ ВИМІРЮВАННЯ КОЕФІЦІЄНТА ВІДСКОКУ

8.1 Суть методу

Коефіцієнт відскоку визначають методом вимірювання висоти відскоку сталевої кулі, яка падає з установленої висоти на зафіксований зразок, що випробовується.

Коефіцієнт відскоку е визначають, як відношення швидкості відскоку до швидкості удару між двома тілами, що ударяються.

8.2 Засоби контролю

Куля з хромової сталі діаметром (19±0,05) мм.

Прилад з падаючою кулею (рисунок 8.1), який складається з важкої сталевої плити, основи на нівелювальних гвинтах з вертикальним сталевим стояком, на якому закріплений електромагніт, а також напрямної труби і пристрою кріплення виЗпордочбиуйвального блока.

Випробувальний блок закріплюють так, щоб падаюча сталева куля потрапляла на середину горизонтальної поверхні керамічної плитки. На рисунку 8.1 наведено затискне пристосування, але допускається застосовувати будь-який інший придатний пристрій.

Електронний пристрій вимірювання часу (на вибір), що дозволяє за допомогою мікрофона виміряти час між першим і другим ударом у момент падіння кулі на зразок.

8.3 Підготовка до випробування

1. З п'яти керамічних плиток вирізають не менше п'яти фрагментів розмірами 75 мм х 75 мм. Допускається також застосування керамічних плиток розмірами менше ніж 75 мм.

2. Опис блоків для випробування

Блоки складаються зі зразків, що випробовуються, наклеєних клеєм на основі епоксидної смоли на бетонні блоки.

8.3.3 Бетонні блоки

Бетонні блоки повинні мати розміри 75 мм х 75 мм х 50 мм, виготовлені шляхом відлиття у формах або вирізані з бетонних плит.

Нижче описаний метод виготовлення бетонних блоків із заповнювачем з гравію/піску. Допускається застосування інших заповнювачів, але в цьому випадку метод визначення поверхневого водопоглинання може виявитися непридатним.

Бетонні блоки можуть складатися з однієї масової частини портландцементу до (4,5-5,5) масових частин заповнювача. Заповнювач складається з суміші гравію/піску з розміром зерен від 0 мм до 8 мм з неперервною кривою аналізу на ситі між лініями А та Б відповідно до рисунка 8.2.

Загальна частка в бетонній суміші частинок розміром менше 0,125 мм, включаючи портландцемент, повинна складати близько 500 кг/м³.

Водоцементне відношення повинне бути 0,5. Всі компоненти ретельно перемішують у механічному змішувачі і кельмою заповнюють форми необхідного розміру. Протягом 90 с бетон ущільнюють на струшувальному пристрої з частотою 50 Гц.

До розняття форм бетонні плити витримують 48 год за температури (23±2) °С і відносної вологості повітря (50±5) %. Залишки опалубних петель ретельно промивають. У процесі набору міцності плити витримують вертикально. Плити на 6 діб занурюють у воду температурою (20±2) °С і потім 21 добу витримують на повітрі за температури (23±2) °С і відносної вологості (50±5) %. Водопоглинання корисної поверхні бетону повинне складати від 0,5 см³ до 1,5 см³ при випробуванні трьох зразків через 4 год відповідно до методу, наведеному в додатку А.