10.6 Конструкція вузлів примикання і технологія монтажу блоків віконних чи дверних повинні відповідати вимогам проекту.
10.7 Правила експлуатації блоків віконних чи дверних встановлюють у "Інструкції з експлуатації", яка затверджена керівником підприємства-виробника.
Інструкція з експлуатації повинна включати у себе правила догляду за блоками віконними чи дверними, встановлювати вимоги до галузі їх застосування і безпечної експлуатації.
11.1 Гарантії підриємства-виробника встановлюють у стандартах на конкретні види блоків віконних чи дверних. Виробник гарантує відповідність блоків віконних чи дверних вимогам цього стандарту і стандартів на конкретні види блоків віконних чи дверних при дотриманні умов транспортування, зберігання, монтажу та експлуатації.
11.2 Гарантійний термін експлуатації блоків віконних чи дверних встановлюють у договорах на поставку, але він повинен складати не менше п'яти років з моменту введення блоків віконних чи дверних в експлуатацію.
Виробник протягом дії гарантійного терміну експлуатації блоків віконних чи дверних приймає на себе зобов'язання безкоштовно усувати всі недоліки, які виникли з його вини.
11.3 Гарантійний термін зберінгання складає не менше одного року з дати виготовлення блоків
віконних чи дверних.
(обов'язковий)
А.1 Клас повітропроникності визначають за показником об'ємної повітропроникності Q, м3/г·м2. Базові точки побудови прямих відповідають значенням повітропроникності, які дорівнюють (3, 9, 27 і 50) м3/г·м2 при значенні тиску 100 Па. Для інших значень тиску повітропроникнисть розраховують згідно з формулою:
, (A.1)
де Q – повітропроникність при тиску Р;
Q100 – повітропроникність при тиску 100 Па;
Р – поточне значення тиску.
За результатами випробувань, які проводять згідно з ДСТУ Б В.2.6-18, будують лінію фактичних замірювань і за її розташуванням визначають клас повітропроникності. Приклад визначення класу повітропроникності наведено на рисунку А.1.
А.2 У випадках, коли лінія фактичних замірювань, що розташована у полі будь-якого класу (наприклад, Г), на локальній дільниці заходить у поле нижчого класу (наприклад, В), зразку, який випробовують, надають нижчий клас повітропроникності.
А.3 Блоки віконні і дверні класу Д повинні проходити випробування до тиску Р = 600 Па, класу Г – 600 Па, класу В – 300 Па, класу Б – 150 Па.
Рисунок А.1 – Приклад визначення класу повітропроникності
(обов'язковий)
Б.1.1 Метод полягає у перевірці здатності блоків віконних (далі – зразка) опиратися без руйнування і недопустимих змін форми рівномірно розподіленого навантаження, що імітує вітрове навантаження, яке діє на всю поверхню зразка, що випробовується.
Б.1.2 Навантаження прикладають перпендикулярно до площини зразка спочатку до зовнішнього боку, а потім – до внутрішньго.
Б.2.1 Стенд для випробувань, що дозволяє закріпити зразок у горизонтальній площині і встановити індикатори.
Б.2.2 Таровані вантажі у вигляді мішків з піском масою 1 кг і 2 кг, що забезпечують задане навантаження.
Б.2.3 Штангенциркуль згідно з ГОСТ 166.
Б.2.4 Рулетка металева згідно з ДСТУ 4179.
Б.2.5 Набір щупів згідно з ДСТУ ГОСТ 8925.
Б.2.6 Індикатори годинникового типу ИЧ-10 згідно з ГОСТ 577.
Б.2.7 Повірочна лінійка згідно з ГОСТ 8026.
Б.2.8 Секундомір.
Б.3.1 Перед початком випробувань перевіряють стан зразка, включаючи візуальний огляд зразка, перевірку стану засклення, притворів і ущільнювальних прокладок; п'ятиразове контрольне відчинення і зачинення стулкових елементів з контролем роботи замикаючих приладів, для чого п'ятиразове виводять з робочого положеня і встановлюють у нього без застосування допоміжних засобів. Вимірюють відхилення зразка від прямолінійності.
Б.3.2 Зразок, що випробовується, встановлюють на стенді в горизонтальному положенні, нерухомо закріпивши його до рами стенда з урахуванням схеми кріплення зразка у будинку. Зовнішню поверхню зразка, що підлягає навантаженню, розташовують зверху.
Б.3.2 У місцях імовірного максимального прогину елементів зразків встановлюють індікатори.
Б.4 Проведення випробування
Б.4.1 Проводять ступеневе навантаженя зразка, забезпечуючи рівномірне по всій поверхні розподілення вантажу Q (відповідного класу). Навантаження здіюснюють ступенями по 100 Па, розташовуючи вантажі рівномірно від країв зразка до його центра. Навантаження витримують протягом 5 с, після чого навантаження знімають і записують початкові показання індикаторів.
Б.4.2 Проводять ступеневе навантаженя зразка, забезпечуючи рівномірне по всій поверхні розподілення вантажу 2Q (відповідного класу). Навантаження здіюснюють ступенями по 100 Па, розташовуючи вантажі рівномірно від країв зразка до його центра. Записують показання індикаторів на кожному кроці навантаження. Навантаження витримують протягом 60 с. Записують показання індикаторів, після чого навантаження знімають і через 300 с записують показання індикаторів.
Б.4.3 Проводять ступеневе навантаженя зразка, забезпечуючи рівномірне по всій поверхні розподілення вантажу 2,35 Q (відповідного класу). Навантаження здіюснюють ступенями по 100 Па, розташовуючи вантажі рівномірно від країв зразка до його центра. Навантаження витримують протягом 60 с, після чого навантаження знімають.
Б.4.4 У процесі навантаження спостерігають за станом зразка. При з'явленні ознак руйнування, що порушують опір зразка, про що свідчить прискорений рух стрілки індикатора, випробування припиняють.
Б.4.5 Зразок знімають зі стенда і встановлюють у вертикальне положення, оглядають та перевіряють стан згідно Г.3.1.
Б.4.6 Зразок встановлюють на стенді згідно з Г.3.2, розташовуючи внутрішню поверхню зразка згори.
Б.4.7 Продовжують випробування згідно з Г.4.1 – Г.4.3.
Б.5 Оцінювання результатів випробування
Б.5.1 Результати випробувань вважають задовільними, якщо:
у випробуваному зразку не виявлено руйнувань коробки і стулкових елементів, засклення, зміщення чи пошкодження ущільнювальних прокладок, порушень плавності переміщення стулкових елементів, а також дієздатності замикаючих елементів;
відхилення від прямолінійності, залишаються у межах, встановлених технічними вимогами;
при навантаженні 2Q прогин зразка не перевищує 1/300 прогону (але не більше 8 мм).
Б.6 Оформлення результатів випробування
Б.6.1 Дані, отримані при випробуваннях, оформлюють протоколом, який повинен містити:
найменування і марку зразка;
номер і найменування нормативної і технічної документації на зразок;
найменування організації, що проводила випробування;
найменування організації, що представила зразки;
мету випробувань;
дату проведення випробування;
кількість зразків;
коротку характеристику зразка;
результати обстеження зразка до випробування;
дані про умови проведення випробувань;
результати випробувань.
(обов'язковий)
В.1 Суть методу
Метод полягає у перевірці можливості переміщення стулкового елемента у напрямку від-чинення і зачинення при прикладенні статичного або динамічного навантаження.
В.1.1 Випробувальне обладнання і засоби вимірювальної техніки
В.1.1.1 Випробувальний стенд – пристрій, який дозволяє закріпити зразок і прикласти до нього статичне, а потім динамічне навантаження відповідно до схем, що наведені на рисунку В.1. Стенд складається з рами для закріплення зразка та навантажувального пристрою, який складається з тросика, що приєднується до стулкового елемента, блока і комплекту вантажів, які закріплюються до кінця тросика, а також пристрою для фіксації вантажу.
В.1.1.2 Обмежувач відчинення поворотного стулкового елемента до 30 градусів, що має стопор.
В.1.1.3 Лінійка вимірювальна металева згідно з ГОСТ 427.
В.2 Підготовка до випробування
В.2.1 Зразок установлюють на стенді нерухомо, закріпивши коробку у відповідності зі схемою установки блоків віконних у прорізі.
В.2.2 Оглядають зразок, перевіряють стан засклення, притулів і ущільнювальних прокладок.
В.2.3 Проводять п'ятиразове контрольне відчинення і зачинення стулкових елементів.
В.2.4 Контролюють роботу запірних приладів, для чого п'ятиразове виводять їх з робочого положення і повертають у нього без застосування допоміжних засобів.
В.3 Проведення випробування
В.3.1 Стулковий елемент зачиняють, запірні прилади установлюють у робоче положення.
В.3.2 До ручки стулкового елемента приєднують тросик навантажувального пристрою (рисунок В.1а, б), до якого закріплено вантаж. Маса вантажу m для випробування поворотних стулкових елементів статичним навантаженням – 7,5 кг, для випробування зсувних елементів – 10 кг.
При випробуванні статичним навантаженням (рисунок В.1а) вантаж підвішують на тросику вільно, при випробуванні динамічним навантаженням (рисунок В.1б) вантаж фіксують, забезпечивши задану висоту його падіння h:
для стулки вікна – 50 мм;
для полотна балконних дверей – 100 мм.
В.3.3 Виводять з робочого положення запірні прилади.
В.3.4 Якщо під дією статичного навантаження не відбувається плавного переміщення стулкового елемента, проводять випробування динамічним навантаженням, для чого після виведення запірних приладів із робочого положення вантаж звільняють від фіксації.
В.4 Проведення випробування на зачинення
В.4.1 Поворотний стулковий елемент відчиняють на кут 30 градусів і фіксують його у цьому положенні. Зсувний стулковий елемент повністю відчиняють і фіксують.
В.4.2 Приєднують до стулкового елемента навантажувальний пристрій так, щоб було забезпечено зачинення. У поворотного стулкового елемента тросик навантажувального пристрою закріплюють до зовнішньої сторони у місці розташування ручки.
В.4.3 Звільняють стулковий елемент від фіксації.
В. 4.4 Якщо під дією статичного навантаження не відбувається плавного переміщення стулкового елемента, проводять випробування динамічним навантаженням, для чого після виведення запірних приладів із робочого положення вантаж звільняють від фіксації.
В.4.5 Установлюють запірний прилад у робоче положення без застосування допоміжних засобів.
В.4.6 Почергово випробовують всі стулкові елементи.
а – схема прикладення статичного навантаження; б – схема прикладення динамічного навантаження; в – схема прикладення навантаження до поворотної стулки (полотна); г – схема прикладення навантаження до зсувної стулки (полотна);
Рисунок В.1 – Схеми прикладення навантажень при випробуванні на відчинення-зачинення
стулкових елементів чи полотен
(обов'язковий)
Г.1 Суть методу
Г.1.1 Метод полягає у перевірці здатності зразка чинити опір статичному зосередженому навантаженню, що діє на відчинений стулковий елемент, переміщення якого обмежено фіксатором, і яке зростає до контрольної Р або граничної Р1 величини.
Г.2 Випробувальне обладнання і засоби вимірювальної техніки
Г.2.1 Випробувальний стенд – пристрій, який дозволяє здійснити закріплення зразка і прикладення до нього навантаження відповідно до схем, наведених на рисунку В.1.
Г.2.2 Лінійка вимірювальна металева згідно з ГОСТ 427.
Г.2.3 Секундомір.
Г.3 Підготовка до випробування
Г.3.1 Зразок установити і перевірити його стан відповідно до Б.2.
Г.3.2 Стулковий елемент відчинити, установити у крайнє положення, яке передбачено фіксатором, і закріпити його у цьому положенні.
Г.3.3 Приєднати до ручки стулкового елемента навантажувальний механізм стенда, що забезпечує прикладення заданого навантаження згідно зі схемами, що наведені на рисунку В.1.
Г.3.4 Виміряти відстань f1 між найближчими кромками стулкового елемента і коробки, відмітивши місце заміру.
Г.4 Проведення випробувань
Г.4.1 Провести навантаження стулкового елемента силою Р = 500 Н спочатку в одному напрямку і витримати під навантаженням протягом 1 хв, потім у зворотному.
Г.4.2 Виміряти відстань f2 та f3 найближчими кромками стулкового елемента і коробки в місці розташування фіксатора після зняття навантаження.
Г.4.3 Перевірити стан зразка згідно з Б.2.2.
Г.5 Оцінка результатів випробування
Г.5.1 Результати випробування контрольним навантаженням визнають задовільними, якщо після навантаження у зразку:
відсутні відмови, пошкодження деталей фіксатора;
зміна відстані f між кромкою стулкового елемента і коробкою не перевищила 5 мм;
