.<> . юрм радіаційної безпеки України (доповнення: Радіаційний захист від джерел потенційного опроміиенняи (НРБУ-97/Д-2000), затверджених постановою Головного державногсьсані-І тарного лікаря України 12.07.2000, № 116. 1
До проведення робіт з дефектоскопії.повинні допускатись пра-Я цівники, які пройшли навчання з правил безпеки проведення таких робіт і мають у посвідченні про перевірку знань запис на право проведення робіт з дефектоскопії.
Керівник підприємства несе відповідальність за зберігання джерел іонізуючого випромінювання і забезпечення таких умов збереження,; одержання, використання, витрачання і списування з обліку усіх джерел' випромінювання, за яких неможливо їх загубити або безконтрольно використати.
Ремонт, заряджання (перезаряджання), розкривання захисних ( блоків радіаційних головок і вилучення джерел випромінювання повинна і проводити тільки спеціалізована організація. і
Потужність еквівалентної дози випромінювання від переносних і стаціонарних дефектоскопічних апаратів не повинна перевищувати: 100 мбер/год — на відстані 0,1 м від поверхні блока захисту апарата з джерелом випромінювання; 3 мбер/год — на відстані 1 м від поверхні блока захисту апарата з джерелом випромінювання.
Роботи з дефектоскопії повинна виконувати бригада, яка складається не менше ніж з двох працівників.
Бригада повинна виконувати роботи з дефектоскопії з дотриманням вимог пункту 4.9.1 цих Правил.
З метою убезпечення роботи бригади слід розробити заходи щодо зниження потужності дози у разі зовнішнього опромінювання всього тіла на робочих місцях до 2,9 мбер/год, а в суміжних приміщеннях — до 0,24 мбер/год.
Гранично допустима доза опромінювання протягом календарного року для працівників, які виконують роботи із застосуванням джерел іонізуючого випромінювання, не повинна перевищувати 5 бер.
Зону, у межах якої потужність дози опромінювання перевищує 0,24 мбер/год, слід обгородити легким переносним бар’єром і на межі цієї зони вивісити знаки радіаційної безпеки.
Пересувні і переносні радіоізотопні дефектоскопи слід зберігати у спеціально відведених приміщеннях (сховищах), — що убезпечують зберігання їх і перешкоджають доступу до них сторонніх осіб.
Організацію тимчасових сховищ поза територією підприємства слід попередньо узгодити з місцевими органами санітарно-епідеміологічної служби і органами внутрішніх справ.
Потужність еквівалентної дози на зовнішній поверхні такого сховища або па його огородженні, що перешкоджає доступу сторонніх осіб, повинна бути до 0,1 мбер/год. а у сховищах, що розташовані в санітарно- захисній зоні підприємства. -- до 2.9 мбер/год.
Джерела іонізуючого випромінювання повинен ридавати виконавцям робіт відповідальний працівник з місць їхнього зберігання — з обов’язковою реєстрацією у прибутково-видатковому журналі.
Виконавці робіт несуть відповідальність за збереження джерел іонізуючого випромінювання з моменту отримання і до повернення або списування їх.
Вивезення джерел іонізуючого випромінювання для проведення робіт з використанням їх поза межами підприємства повинно проводитись згідно з вимогами Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97) та Норм радіаційної безпеки України (доповнення: Радіаційний захист від джерел потенційного опромінення) (НРБУ-97/Д-2000).
Під час застосування пересувних або переносних дефектоскопів слід дотримуватись таких вимог:
направляти випромінювання переважно у бік землі або у той бік, де відсутні люди;
віддаляти джерела від обслуговувальних працівників та інших осіб на можливо більшу відстань;
обмежити тривалість перебування працівників поблизу джерел випромінювання;
використовувати пересувні огородження і захисні екрани;
вивішувати застережні плакати безпеки; які повинні бути чітко видні на відстані більше 3 м.
Радіаційний контроль при використанні переносних і пересувних дефектоскопів повинен містити:
вимірювання потужностей експлуатаційних доз випромінювання і (або) густини потоків швидких нейтронів на відстанях 0,1 і І м від поверхні радіаційної головки — не рідше двох разів на місяць;
контроль ефективності захисту транспортних засобів, сховищ і суміжних з ними приміщень — не рідше двох разів на рік;
вимірювання потужностей експозиційних доз випромінювання, густини потоків швидких нейтронів на робочих місцях і визначення розмірів радіаційно-небезпечних зон — один раз на квартал, а також кожного разу у випадку змінювання технології просвічування;
визначення рівнів радіоактивного забруднення дефектоскопів, транспортних засобів і сховищ — не рідше одного разу на квартал;
вимірювання індивідуальних доз опромінювання працівників, які здійснюють виробничий процес, — постійно.
Працівників, які виконують роботи із застосуванням пересувних і переносних дефектоскопів, необхідно забезпечувати двома типами дозиметрів — прямопоказувальними і фотодозиметрами або термолюмі- нісцентними, які слід розміщувати у верхній кишені спецодягу.
Для проведення виробничого процесу за допомогою стаціонарних дефектоскопів необхідно обладнати спеціальні приміщення (робочі камери).
і
njjiw керування стаціонарним дефектоскопом необхідно розміщувати поза робочою камерою, в якій не слід установлювати обладнання, що не використовується у виробничому процесі.
Усі двері робочої камери повинні мати блокування з механізмом переміщування джерел випромінювання.
Сигналізація про положення джерела випромінювання повинна виводитись на пульт керування дефектоскопом і світлове табло над вхідними дверима1 у робочу камеру. Проводити виробничий процес з несправними блокуванням і сигналізацією заборонено.
У разі використання стаціонарних установок із спрямованим пучком випромінювання пучок слід направляти переважно у бік землі — у разі розміщення на першому поверсі, а якщо це неможливо, — на зовнішній бік приміщення, що не має вікон і забезпечує захист від випромінювання.
Радіаційний контроль в пультовій і приміщеннях, суміжних з робочою камерою, у разі використання стаціонарних дефектоскопів повинен полягати у вимірюванні потужності експозиційних доз випромінювання і (або) густини потоків швидких нейтронів від радіаційних головок. Потужність експозиційних доз випромінювання та густина потоків швидких нейтронів від джерел випромінювання повинні бути безпечними відповідно до Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97) та Норм радіаційної безпеки України (доповнення: Радіаційний захист від джерел потенційного опромінення) (НРБУ-97/Д-2000).
Робочу частину стаціонарних апаратів і установок з відкритим або з необмеженим за напрямком пучком випромінювання слід розміщувати в окремому приміщенні — переважно в окремому будинку або окремому крилі будинку; матеріал і товщина стін, підлоги, стелі такого приміщення за будь-яких положень радіоактивного джерела і напрямків пучка повинні забезпечувати послаблення первинного і розсіяного випромінювання у суміжних приміщеннях і на території підприємства до допустимих значень згідно з вимогами Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97).
На поверхні радіаційної головки, контейнера, зовнішньої упаковки транспортного пакувального комплекту і на зовнішніх дверях сховищ слід наносити знаки радіаційної небезпеки.
Під час роботи обладнання з джерелами іонізуючого випромінювання про всі випадки невідповідності індивідуальних засобів захисту вимогам, які до них висуваються, кожен працівник повинен доповісти своєму безпосередньому керівникові (працівникові, який відповідає за експлуатацію обладнання з джерелом іонізуючого випромінювання).
Проведення робіт у резервуарах та підземних спорудах. Газонебезпечні роботи
Організація і проведення газонебезпечних робіт у резервуарах та підземних спорудах повинні відповідати вимогам розділів 1,4, 6, 7 Правил безпеки систем газопостачання України.
Безпосередньо перед спусканням у резервуар, підземну споруду, перед тим, як увійти у газонебезпечне приміщення, необхідно перевірити в них вміст небезпечних і шкідливих речовин у повітрі робочої зони і достатність кисню (вміст кисню повинен бути понад 20 % від об'єму).
Аналіз повітряного середовища слід проводити щодня перед початком проведення робіт.
І
Газонебезпечні роботи слід проводити під безпосереднім наглядом керівника робіт.
і 4.10.3. Характеристика вибухонебезпечних і шкідливих газів, що най- I частіше трапляються у підземних спорудах, наведена у додатку 2 до цих І Правил.
Працівники цеху (району, дільниці) повинні знати перелік га- I зонебезпечних підземних споруд, зазначених у пункті 4.1.30 цих Правил. І Ці споруди необхідно зазначати на технологічній схемі і маршрутній І карті; вони повинні мати пофарбовані люки (рекомендується другу кришку люка або його циліндричну частину фарбувати у жовтий колір).
Для визначення стану повітряного середовища у резервуарі, 'підземній споруді, газонебезпечному приміщенні допускаються працівники, які пройшли навчання, вміють користуватись засобами вимірювань для контролю небезпечних і шкідливих речовин і мають у посвідченні відповідний запис на право виконання таких робіт.
Відбирати проби для аналізу повітряного середовища слід за допомогою шланга, який опускається в отвір люка резервуара, підземної споруди або установлюється у напіввідчинепі двері газонебезпечного приміщення.
Кінець шланга слід опускати на відстань від рівня підлоги (дна резервуара) не більше їм — у разі відбирання проби з нижньої частини підземної споруди або резервуара, в якому може бути виявлена шкідлива речовина, важча за повітря, та на 20-30 см — у разі відбирання проби з його верхньої частини, в якій може бути виявлена шкідлива речовина з меншою щільністю, ніж повітря.
Спускатись у резервуари та підземні споруди і входити у газонебезпечні приміщення для відбирання проб повітря заборонено.
До початку і під час проведення робіт у резервуарі, підземній споруді, газонебезпечному приміщенні необхідно забезпечити природну або примусову вентиляцію їх.
Природну вентиляцію камер і каналів слід створювати відкриванням не менше двох люків з установленням біля них спеціальних козирків, що спрямовують повітряні потоки.
Примусову вентиляцію слід проводити за наявності у повітрі резервуара, підземної споруди або іншого газонебезпечного приміщення шкідливих речовин або за температури повітря у ньому понад плюс 30 °С
.Для створення примусової вентиляції можна використовувати вентилятори або компресори, які повністю замінюють повітря у підземній споруді або резервуарі протягом 10-15 хв. Шланг вентилятора, опущений у підземну споруду, не повинен доходити до рівня підлоги на 20-25 см.
Якщо природна або примусова вентиляція не забезпечує повного видалення небезпечних або шкідливих речовин, спускатись у резервуар, підземну споруду, входити в газонебезпечне приміщення дозволяється тільки у шланговому або киснеізолювальиому протигазі, рятувальному поясі з прикріпленою до нього рятувальною вірьовкою, другий кінець якої повинен бути в руках наглядача.
Проводити вентиляцію резервуарів, підземних споруд, газонебезпечних приміщень за допомогою кисню заборонено.
В обох напрямках руху транспорту на відстані 10-15.м від відкритих люків підземних споруд, розміщених на проїзній частині дороги, слід установити застережний дорожній знак. За населеними пунктами на відстані понад 50 м від місця проведення робіт з боку руху транспорту додатково слід виставити застережний дорожній знак. Місце проведення робіт необхідно обгородити. Обгороджену зону взимку слід очищувати від снігу, льоду і посипати піском.
Вночі й у разі недостатньої видимості застережні дорожні знаки та огородження біля місця проведення робіт мають бути освітлені лампами напругою до 42 В.
Під час перерви в роботі, після закінчення робочого дня або після закінчення роботи залишати огородження і відкриті люки на проїзній частині дороги заборонено.
Під час проведення робіт у підземній споруді, розташованій поза проїзною частиною дороги, як огородження, які повинні стояти протягом усього часу проведення робіт в цій споруді, слід використовувати переносні триноги, установлювані біля кожного відкритого люка.
Перед допуском працівників до проведення робіт усередині резервуарів, підземних споруд необхідно вивести з роботи і відділити заглушками трубопроводи, через які можливе попадання вибухонебезпечних, пожежонебезпечних, агресивних та отруйних речовин. Відключальну арматуру слід закривати. Вентилі відкритих дренажів, з'єднаних з атмосферою. повинні бути відкриті. З електроприводів арматури та електричних кіл їхнього керування слід зняти напругу. Штурвали (маховики) неелект- рифікованої арматури необхідно заблокувати ланцюгами або іншими пристосуваннями і замкнути на замок. На перекритій запірній арматурі необхідно вивісити заборонні знаки безпеки “Не відкривати! Працюють люди”.
Під час відкривання люка резервуара, підземної споруди слід стояти з навітряного боку (спиною або боком до вітру).
Тривалість перебування працівників у резервуарі, підземній споруді, газонебезпечному приміщенні, а також- тривалість відпочинку (з виходом із цих об'єктів) залежно від умов і характеру роботи повинен визначати керівник робіт.
Працювати в резервуарі чи підземній споруді за температури повітря вище зазначеної у пункті 4.4.18 цих Правил допускається тільки у разі виникнення аварії. — якщо вона загрожує життю працівників, може спричинити руйнування обладнання тощо, — з дозволу керівника робіт і під його безпосереднім керівництвом. Таку роботу дозволяється виконувати лише за умови обов'язкового вжиття необхідних заходів щодо захисту працівників від можливого перегрівання та опіків: робота повинна виконуватись в теплому спецодязі, а за наявності в підземній споруді або резервуарі рідкого середовища — також з використанням гумового взуття; режим роботи і відпочинку в цьому разі визначає керівник робіт.
Заборонено перебувати всередині резервуара чи підземної споруди за температури повітря понад плюс 50 °С (температура повітря вимірюється на відстані 0.7 м від стінки резервуара (підземної споруди)), 'а також за наявності в них води, нагрітої до температури понад плюс 45 °С. За температури води менше плюс 45 °С рівень води над підлогою не повинен перевищувати 200 мм.
