Страница 29: НПАОП 10.0-1.01-10. Правила безпеки у вугільних шахтах (54542)

X. Захист від затоплення гірничих виробок

1. Водовідливні установки і водовідлив
2. На кожній шахті повинні бути водовідливні установки (головні і дільничні), що забезпечують відкачування максимальних припливів води в діючі виробки.

Будівництво, обладнання та експлуатація кожної водовідливної установки повинні здійснюватися згідно з проектом, розробленим проектною організацією.

1. Головна водовідливна установка повинна мати водозбірник, що складається з двох і більше ізольованих одна від одної гілок; насосну камеру з хідниками, що сполучують насосну камеру зі стволом та виробками приствольного двору або горизонту.

Якщо приплив води менше ніж 50 куб.м/год, дозволяється розташування водовідливних установок без насосних камер.

Дільнична водовідливна установка за рішенням головного інженера шахти може мати водозбірник з однією гілкою.

Місткість водозбірників головного водовідливу повинна забезпечувати накопичування не менше ніж чотирьохгодинного максимального припливу води, а дільничного - не менше ніж двохгодинного максимального припливу води.

Максимальне замулення водозбірника і попереднього відстійника не повинне перевищувати 30% їх об'єму.

Для водовідливних установок, що будуються або реконструюються:

а)об'єм водозбірника головного водовідливу має бути розрахований не менш ніж на восьмигодинний приплив з власного горизонту і не менш ніж на чотирьохгодинний - для дільничного водовідливу;

б)водозбірники головних водовідливних установок, що відкачують воду на поверхню шахти, повинні мати попередні відстійники (шламонакопичувачі) з місткістю, достатньою для осідання твердих фракцій з води, що прибуває. Вміст твердих фракцій у воді після попереднього відстійника має бути не більш ніж 0,1% (за масою);

в)попередній відстійник має складатися з двох частин з можливістю почергової роботи та облаштовуватися засобами механічного його очищення. Дозволяється влаштування водозбірників і попередніх відстійників у підтримуваних виробках, що не використовуються.

1. Водозбірники, що будуються або реконструюються, повинні мати:

а)відстань від підошви водозбірника до осі вала, встановленого на фундамент насоса, що не перевищує 5 м;

б)запірний пристрій між колектором (колодязем) і кожною гілкою водозбірника;

в)герметизувальні пристрої, якщо колектор (колодязь) сполучається з виробкою приствольного двору не тільки через водозбірник;

г)рівень підошви колектора (колодязя), нижчий за рівень підошви водозбірника не менше ніж 1,5 м;

ґ) механічне очищення від продуктів замулення у кожній гілці.

1. Насосна камера головного водовідливу повинна з'єднуватися:

а)із стволом або уклоном шахти - трубокабельним хідником, місце сполучення якого з вертикальним стволом має розташовуватися не нижче 7 м від рівня підлоги насосної камери і з похилим стволом або виробкою - не нижче ніж 3,5 м;

б)із приствольним двором - хідником з герметичними дверима;

в)із водозбірником - за допомогою пристрою, що дозволяє регулювати надходження води і герметизувати насосну камеру.

1. Насосна камера повинна бути обладнана рухомими вантажно-підйомними механізмами з ручним або електричним приводом.

Підлога насосної камери має бути вища за підошву приствольного двору не менше ніж на 0,5 м.

Розміри насосної камери повинні забезпечувати вільний доступ до насосних агрегатів, запірної арматури, трубопроводів і вільний рух засобів підйому-переміщення (крана та рейкового рухомого складу).

У насосній камері мають бути обладнані приміщення для обслуговуючого персоналу, складу запасних частин, пристосувань і матеріалів. Приміщення для обслуговуючого персоналу повинно бути ізольоване від шуму і вібрації.

1. Під час проходки стволів проміжні насосні камери повинні мати вихід до ствола завширшки не менше ніж 2,5 м та заввишки - 2,2 м. Вхід до камери повинен зачинятися міцною ґратчастою огорожею.
2. Головні і дільничні водовідливні установки повинні бути обладнані не менше ніж трьома насосними агрегатами, подача кожного з яких має забезпечувати відкачування добового припливу води не довше ніж за 20 годин.

Для водовідливних установок, що будуються або реконструюються:

тривалість відкачування добового припливу води кожним насосним агрегатом (групою робочих агрегатів) повинна становити не більше ніж 16 годин;

загальна кількість насосних агрегатів головних водовідливних установок незалежно від часу відкачки добового припливу води повинна бути не менше ніж

N = 2n+1,

де: N - загальна кількість насосних агрегатів, n - кількість насосних агрегатів в робочій групі:

Q пр

n = 1,2,

Q

н

де: Q - годинний власний приплив води з горизонту, пр куб.м/год,

Q - подача насоса, куб.м/год. н

Отримані результати округлюються в більший бік.

1. На гідрошахтах, що будуються, для аварійних випадків необхідно мати водовідливну установку, що складається з двох агрегатів (груп агрегатів). Подача кожного агрегату (групи агрегатів) повинна відповідати вимогам пункту 7 цієї глави цього розділу цих Правил. Водозбірник водовідливної установки, розрахований відповідно до вимог пункту 3 цієї глави цього розділу цих Правил, повинен влаштовуватися так, щоб у нього потрапляла вода тільки при досягненні аварійного рівня в пульповодозбірнику. Водовідливні агрегати можуть встановлюватися в одній камері з вуглесосами.

На діючих гідрошахтах, де гідропідйом вугілля здійснюється вуглесосами і шахтний приплив потрапляє до приймального пульповодозбірника, додаткові водовідливні агрегати можуть бути відсутніми. У таких випадках, окрім приймального пульповодозбірника, повинні влаштовуватися аварійні пульповодозбірники місткістю, розрахованою на восьмигодинний нормальний приплив шахтних вод і на об'єм технічної води і пульпи, який може міститися у всіх пульпопроводах шахти (згідно з проектом).

Пульповодозбірники повинні очищуватися після кожного аварійного спускання до них пульпи.

1. Головна водовідливна установка має бути обладнана не менше ніж двома напірними трубопроводами, з яких один є резервним. Якщо кількість робочих трубопроводів більше трьох, має бути два резервні трубопроводи.

Для дільничних водовідливних установок допускається мати один трубопровід.

1. Комутація напірних трубопроводів у насосній камері повинна забезпечувати відкачування максимального добового припливу під час ремонту будь-якого їх елемента.

Діаметр всмоктувального трубопроводу має бути таким, щоб швидкість води в ньому не перевищувала 2 м/с, а втрата напору не перевищувала 1,5 м водяного стовпа.

Діаметр напірного трубопроводу має бути таким, щоб втрати напору не перевищували 5% від геодезичної висоти підйому води.

1. Для шахт, що проектуються і будуються, трубопроводи з тиском води понад 6,4 МПа прокладаються в стволах з бокових сторін клітей.

На діючих шахтах експлуатація трубопроводів, розміщених навпроти торцевих сторін кліті, дозволяється за умови виконання суцільної огорожі протягом усієї довжини ставу за тиску води понад 6,4 МПа.

{ Абзац третій пункту 11 глави 1 розділу X виключено на підставі Наказу Міністерства надзвичайних ситуацій N 960 ( Z1135-11 ) від 07.09.2011 }

1. Напірні трубопроводи головних водовідливних установок після монтажу і через кожні 5 років експлуатації повинні після діагностики проходити гідравлічне випробування на тиск, який складає 1,25 (125%) робочого тиску.
2. Всі автоматизовані водовідливні установки мають оглядатися щодоби працівниками, призначеними наказом директора шахти (уповноваженої особи).

Головна водовідливна установка повинна оглядатися щотижня механіком водовідливу і щомісячно головним механіком шахти.

Результати огляду повинні фіксуватися в Книзі огляду та обліку роботи водовідливних установок згідно з додатком 16 до цих Правил.

Перед введенням в експлуатацію та надалі не рідше одного разу на рік проводяться ревізія і налагодження автоматизованої водовідливної установки суб'єктом господарювання, що має дозвіл Держгірпромнагляду України на проведення таких робіт відповідно до постанови КМУ від 26.05.2004 N 687 ( 687-2004-п ). Результати налагоджування оформлюються актом, який затверджується головним інженером шахти.

1. Запобігання проривам води і газів із затоплених виробок і водних об'єктів
2. Гірничі роботи в зонах, небезпечних за проривами води, повинні проводитися відповідно до ТПД, що передбачає заходи щодо запобігання проривам води і газів у діючі виробки.

До небезпечних зон належать:

а)затоплені виробки;

б)будь-які інші виробки, включаючи непогашені і необстежувані виробки, до встановлення, що в них відсутня вода, глинясті розчини або пульпа;

в)розривні тектонічні порушення або зони перем'ятих порід, що перетинають затоплені виробки, обводнені і такі, що не мають даних про їх обводненість;

г)бурові свердловини, що перетинають затоплені виробки або водоносні горизонти, і свердловини неякісного затампонування;

ґ) масиви, що залягають під і над затопленими гірничими виробками.

1. Проведення підготовчих виробок у межах міжшахтного бар'єрного цілика, часткова або повна його відробка, підробка і надробка допускаються за спільною ТПД шахт за згодою з територіальним органом Держгірпромнагляду України.
2. Очисні роботи в зоні, небезпечній за проривами води, при недостовірному контурі затоплених виробок допускаються після попереднього оконтурювання дільниці, наміченої до очисної виїмки, підготовчими і нарізними виробками.
3. Визначення меж зон, небезпечних за проривами води із затоплених виробок, а також проектування, підготовка і ведення гірничих і бурових робіт у цих зонах повинні здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства.
4. У пластах з достовірним контуром затоплених виробок небезпечною за проривами води є зона бар'єрного цілика, а за недостовірного контуру затоплених виробок - зона між цим контуром і межею безпечного ведення гірничих робіт. У пластах, що залягають під і над пластом із затопленими виробками, небезпечними за проривами води, є зони запобіжних ціликів.

У межах бар'єрних і запобіжних ціликів очисні роботи допустимі тільки після спускання води із затоплених виробок.

1. У разі проведення виробок для спускання води пластом або породою в межах небезпечної зони необхідно дотримуватися таких умов:

а)виробки мають проводитися вузькими вибоями з бурінням випереджальних свердловин;

б)діаметр випереджальних свердловин не повинен перевищувати 76 мм;

в)на пластах з кутом падіння 25 град. і більше повинні проводитися парні виробки.

Перепускання води з верхніх горизонтів у водовідливну систему діючих виробок має здійснюватися відповідно до проекту за згодою з територіальним органом Держгірпромнагляду України.

1. Під час ліквідації бурових свердловин обов'язкове їх тампонування. Тампонаж має забезпечувати надійну ізоляцію водоносних горизонтів. Висновок про тампонаж свердловин має видаватися геологорозвідувальною організацією, що пробурила свердловину.
2. Розкриття гірничими виробками обсаджених технічних свердловин і розроблення сполучень виконуються за проектом, з урахуванням рекомендацій спеціалізованого галузевого інституту відповідно до проведених НДР та погодження з організацією, що пробурила свердловину.
3. Головний маркшейдер шахти зобов'язаний нанести на плани гірничих виробок затверджені межі небезпечних зон і за місяць письмово повідомити головного інженера шахти і керівника дільниці про підхід гірничих виробок до цих зон, а також про початок і закінчення гірничих робіт у небезпечній зоні.
4. З ТПД проведення гірничих робіт у небезпечній зоні повинні бути ознайомлені під розпис всі особи, причетні до виконання цих робіт і контролю за забезпеченням їх безпеки. Про початок ведення гірничих робіт у небезпечній зоні головний інженер шахти зобов'язаний повідомити орган Держгірпромнагляду України.
5. Якщо у вибої, що наближується до зони, небезпечної за проривами води, з'являються ознаки можливого прориву води (потіння вибою, посилення капання тощо), змінний керівник робіт (гірничий майстер) або ланковий (бригадир) повинен негайно вивести працівників із цієї та з усіх інших виробок, що знаходяться під загрозою затоплення, і доповісти про появу вказаних ознак гірничому диспетчеру.
6. Відкачування води із затоплених виробок здійснюється за проектом, затвердженим головним інженером шахти. Під час відкачування води особлива увага має приділятися перевірці складу повітря над дзеркалом води і заходам щодо попередження прориву газів у місця перебування працівників і розташування електрообладнання.

Перевірка складу повітря на вміст в ньому СО, СО , СН , H S, 242

SO і О повинна проводитися працівниками ДАРС (ДВГРС). 22

1. Плановане затоплення гірничих виробок допускається тільки відповідно до проекту, затвердженого головним інженером шахти.

У разі затоплення виробок, що знаходяться на відстані, меншій за 200 м від технічної межі з суміжною шахтою, головний інженер шахти зобов'язаний письмово повідомити про це головного інженера суміжної шахти і передати йому один екземпляр проекту.

1. Можливість безпечної виїмки вугілля під водотоками, водоймищами, водоносними горизонтами і обводненими зонами визначається відповідно до вимог чинного законодавства. Провали на земній поверхні в балках, ярах тощо, які утворилися внаслідок гірничих розробок, мають бути засипані глиною, утрамбовані і обладнані жолобами, прокладеними руслом можливого водотоку.

Висохлі русла річок, якими можливі потоки зливових вод, прирівнюються до річок.

1. Устя вертикальних і похилих шахтних стволів, шурфів і технічних свердловин мають бути обладнані так, щоб поверхневі води не могли ними потрапити до гірничих виробок. У ПЛА мають бути передбачені позиції та заходи щодо запобігання затопленню шахт.