ВБН Д.3.1-33-2.4-01-99
Примітка: Д - зовнішній діаметр розтрубу, муфти або фланця чавунної муфти.
Подальше розроблення траншеї має виконуватись ручним способом без використання ударних механізмів.
3.8. Засипання траншеї з укладеним трубопроводом треба здійснювати у такій послідовності: м’яким грунтом без крупних включень засипаються і підбиваються приямки та пазухи одночасно з обох боків, відтак, траншея засипається згаданим грунтом на 0,2 м вище верху труб, із забезпеченням їх зберігання, при цьому грунт відсипається шарами і ущільнюється електротрамбівками. Для трубопроводів з азбестоцементних труб висота шару засипки над трубою повинна становити 0,5 м.
У місцях перетину розроблюваних траншей з діючими підземними комунікаціями (трубопроводами, кабелями та ін.), що проходять у межах глибини траншей, зворотну засипку проводити ручним способом у такій послідовності: підсипання під діючі комунікації піщаним грунтом на усьому поперечному перерізі траншеї на висоту до половини діаметру комунікації з пошаровим
ВБН Д.3.1-33-2.4-01-99
ущільненням грунту. Уздовж траншеї підсипання по верху виконати на 0,5 м більше з кожного боку комунікації.
До проведення попередніх випробувань трубопроводу на міцність і герметичність стики труб не підсипаються.
3.9. Роботи у зимових умовах необхідно проводити відповідно до проекту виконання робіт.
До початку розроблення траншей у зимових умовах необхідно заздалегідь вжити заходи щодо зменшення глибини промерзання грунту (розпушування, утворення льодової кірки тощо).
Розробка мерзлого грунту одноковшевими екскаваторами прямою та зворотньою лопатами без попереднього розпушування допускається при товщі мерзлого грунту до:
0.25 м - місткістю ковша 0.5-0.65 м3;
0.4 м - місткістю 1.0-1.25 м3.
Промерзлий на глибину вещезгаданої грунт, що підлягає розробленню, попередньо підготовляється шляхом розморожування або розпушування.
Земляні роботи у зимовий період рекомендується проводити поточним методом у мінімально короткі строки. Основи траншей, що розробляються у зимовий період, необхідно оберігати від промерзання шляхом недобору грунту або укриванням утеплювачами. Зачищення основи здійснювати безпосередньо перед укладанням трубопроводу
ВБН Д.3.1-33-2.4-01-99
Укладання труб у насипах проводять тільки після ущільнення їх до щільності, заданої в проекті. Ступінь ущільнення насипних грунтів контролюється випробуванням відібраних проб, а результат випробувань оформляється актом огляду прихованих робіт.
При прокладанні трубопроводу у скельових грунтах основні траншеї вимощуються шаром м’якого грунту висотою не менше 0.1 м над виступними нерівностями основи.
3.10. Використання земель над підземними трубопроводами відповідно призначенню має здійснюватись землекористувачем за умови виконання заходів щодо збереження трубопроводів.
4. Захист трубопроводів від корозії
4.1. Протикорозійний захист трубопроводів зі сталевих та залізобетонних труб при будь-якому способі (підземному, наземному, надземному) треба виконувати відповідно до вимог проектів, ГОСТ 9.602-89, цього розділу та інших нормативних документів, затверджених у встановленому порядку.
4.2. Внутрішнє та зовнішнє протикорозійне покриття має здійснюватись спеціалізованими організаціями або
ВБН Д.3.1-33-2.4-01-99
підрозділами, оснащеними необхідним обладнанням, як правило, у цехових умовах.
У польових умовах виконується тільки ізоляція стиків та ремонт покриття.
4.2.1. Внутрішнє цементно-піщане покриття сталевих труб і трубопроводів.
4.2.1.1. До нанесення цементно-піщаного покриття внутрішня поверхня труб (трубопроводу) повинна бути очищена від бруду, легко відділюваної шарової іржі, обростання та жирового мастила.
4.2.1.2. Цементно-піщана суміш для внутрішнього покриття має складатись з портландцементу марки не нижче 400 (ГОСТ 10178-85), піску модулем крупності 1,5 (ГОСТ 8736-93) і води. Співвідношення цементу та піску має становити 1:1 за об’ємом. Водоцементне співвідношення - 0,35 : 0,4. Для приготування розчину цемент і пісок повинні бути просіяні крізь вібросито з вічками 2х2 мм.
4.2.1.3. Цементно-піщаний розчин необхідно готувати в розчинозмішувачі лопатевого типу. Час перемішування розчину - не менше 3 хвилин. Пластичність готового розчину повинна бути у межах 6,6-7,5 см осадки конусу. Готовий розчин має бути використаний протягом 30 хвилин.
4.2.1.4. Покриття наноситься по всій довжині труб (трубопроводу) в один шар способом відцентрового набризкування. Біля торців труб покриття повинне бути зняте під кутом 30’. Товща шару покриття залежно від діаметру труб наводиться у табл. 4.
ВБН Д.3.1-33-2.4-01-99
Таблиця 4
|
Внутріш-ній діаметр труб |
від 200 до 500 включ- но |
від 600 до 700 включ-но |
від 800 до 900 включ-но |
від 1000 до 1200 включ-но |
1400 |
1600 і вище |
|
Товщина покриття |
5 |
6 |
9 |
11 |
14 |
16 |
|
Допусти-мі відхилен-ня |
+ 1 |
+ 1 |
+1,5 |
+ 2 |
+ 2 |
- 3 +1 |
Не допусакаються у покритті дефекти, зумовлені поганою якістю розчину: цементно-піщані грудки, здутини, відшарування та опливання.
4.2.1.6. Наносити на труби зовнішнє протикорозійне покриття, транспортувати та укладати їх у траншею допускається тільки після набору міцності не менше 70% марочної. Для прискорення процесу набирання міцності труби з покриттям рекомендується піддавати термовологій обробці у пропарювальних камерах з таким режимом:
ВБН Д.3.1-33-2.4-01-99
витримування в природних умовах - 3 години;
прогрівання до температури до 60’С - від 2 до 3 годин;
прогрівання до температури від 60 до 65’С - від 4 до 6 годин;
охолодження до температури зовнішнього
середовища - від 2 до 3
годин.
При досягненні цементно-піщаним покриттям міцності у природних умовах труби необхідно витримувати при позитивній температурі повітря протягом від 5 до 7 діб із закритими торцями задля уникнення випаровування вологи. У період сухої та жаркої погоди покриття треба додатково зволожувати.
4.2.1.7. Тривале зберігання труб з внутрішнім цементно-піщаним покриттям допускається тільки з нанесеним зовнішнім протикорозійним покриттям, з закритими торцями в місцях, захищених від нагрівання сонячним промінням. Недотримання цих умов призводить до утворення у цементно-піщаному покритті усадочних тріщин і відокремлювання його від металу труб, що може призвести до руйнування покриття при транспортуванні труб та укладанні їх у траншею.
Примітка: Тріщини та відшарування не знижують захисних властивостей покриття, оскільки при контакті з водою відбувається самолікування цих дефектів внаслідок кальматації тріщин.
ВБН Д.3.1-33-2.4-01-99
4.2.1.8. Під час реставрації укладеного сталевого трубопроводу належить використовувати спеціальне обладнання, яке дозволяє наносити цементно-піщане покриття на ділянки трубопроводів між сусідніми технологічними люками. Відстань між люками визначається можливістю стабільної подачі розчину розчиноводом до облицювальної машини. Розміри люків повинні забезпечувати можливість введення очисних і облицювальних машин у трубопровід. Вирізання технологічних люків необхідно здійснювати кисневими різаками. Ширина різів не повинна перевищувати 2,5 мм задля можливості використання кришок для заварювання люків.
4.2.1.9. Очищення внутрішніх стінок трубопроводу від обростання та продуктів корозії проводиться спеціальними очисними машинами. У разі, коли корозійні утворення через велику твердість міцного зчеплення з металом труби видалити неможливо, допускається нанесення покриття після видалення легковідділюваних продуктів та нашарувань.
4.2.1.10. На кришки люків цементно-піщане покриття наноситься набризкуванням. Товщина покриття люків повинна відповідати товщині покриття трубопроводу. Встановлення та приварювання кришок люків має здійснюватись після набору цементно-піщаним покриттям достатньої міцності.
ВБН Д.3.1-33-2.4-01-99
4.2.1.11. Заповнення облицьованого трубопроводу водою повинне проводитись у можливо короткий термін після завершення робіт.
4.2.2. Зовнішня ізоляція сталевих труб.
4.2.2.1. Труби, що підлягають ізоляції, до нанесення грунтувального шару або ізоляційного покриття необхідно очистити від іржі та забруднень. Вологі та обмерзлі труби належить висушити та прогріти. Очищена поверхня трубопроводу під полімерні липкі стрічки або бітумні покриття повинна мати сірий колір з проблисками металу. Очищена суха поверхня труб має одразу покриватись рівним шаром грунтовки без пропусків, підтікань та пузирів. Грунтовки під ізоляційні покриття з полімерних липких стрічок або бітумних мастик, а також під лакофарбові покриття повинні застосовуватись відповідно до проекту та технічних умов на ці матеріали.
4.2.2.2. Ізоляційні покриття треба наносити у цехових або базових умовах. Нанесення ізоляційних покриттів на вологу або запилену поверхню труб не допускається.
Температурні межі нанесення покриттів з полімерних стрічок, а також вимоги до нагріву ізольованого трубопроводу та стрічки повинні відповідати технічним умовам на даний вид стрічок. Бітумні мастики треба наносити на трубопровід із врахуванням температури повітря відповідно до табл.5
ВБН Д.3.1-33-2.4-01-99
Таблиця 5
|
Температура розм’якшення бітумної мастики, ‘С |
Температура повітря при нанесенні бітумної мастики |
|
65 75 90 100 |
від +5 до -30 включно від +15 до -15 включно від +35 до -10 включно від +40 до -5 включно |
4.2.2.3. Бітумні мастики готуються у заводських або базових умовах.Склад бітумних мастик і галузь їх використання повинні відповідати нормативним документам на ці мастики.
Перед нанесенням бітумну мастику підігрівають у бітумоплавильних котлах до температури не вище 200’С. Не допускається зберігання зігрітої мастики з температурою від 190 до 200‘С понад одну годину, з температурою 160-180’С - понад три години.
4.2.2.4. Армовані та обгорткові рулонні матеріали наносять одночасно з ізоляцією шляхом намотування по спіралі з напуском витків полімерної стрічки не менше 3см без гофр, зморшок і складок. Напуски суміжних витків полімерної стрічки при одношаровому намотуванні мають бути не менше 3 см. Щоб одержати двошарове покриття, виток, що наноситься, повинен перекривати укладений на 50% його ширини плюс 3 см.
4.2.2.5. Кранові вузли, відводи, трійники, засувки та інші деталі трубопроводу треба ізолювати:
ВБН Д.3.1-33-2.4-01-99
на підземній частині та не менше 15см над землею - бітумними мастиками або полімерними липкими стрічками;
на надземній частині - покриттям, що використовується для захисту трубопроводу від атмосферної корозії.
4.2.2.6. Захист від атмосферної корозії надземного трубопроводу повинен виконуватись відповідно до вимог проекту.
Перед нанесенням на труби (трубопровід) лакофарбових покриттів поверхня трубопроводу повинна бути очищена і знежирена бензином, ацетоном або уайт-спіритом.
Наносити лакофарбові покриття треба при температурі навколишнього повітря не нижче +5’С у два шари по грунтовці, нанесеній у 2-3 шари. Кожен наступний шар грунтовки, фарби, емалі необхідно наносити після просушування попереднього шару.
4.2.3. Протикорозійна ізоляція залізобетонних труб.
4.2.3.1. Для захисту від корозії у агресивних грунтах застосовують захисні покриття та просочувальні речовини. Як захисні покриття використовуються бітумні, бітумно-полімерні, бітумно-емульсійні та полімерні. Для просочування залізобетонних труб застосовують розплавлений петролатум. Тип покриття та його структура визначаються проектом.
ВБН Д.3.1-33-2.4-01-99
4.2.3.2. Покриття складається з грунтовки та одного або двох шарів мастики. Приготування мастик і грунтовок має проводитись відповідно до технічних умов на їх виготовлення. Перед нанесенням грунтовки труба має бути очищена від забруднень; якщо труби вологі, їх необхідно просушити. Грунтовка повинна наноситись рівномірним шаром без пропусків, підтікань, пузирів і згустків. Мастики треба наносити після висихання грунтовки.
4.2.3.3. Контроль якості окремих шарів готового покриття здійснюється шляхом перевірки його суцільності, товщини, адгезії та питомого електричного опору. Суцільність покриття контролюється візуально. Не допускаються пропуски, здуття, напливи. Відхилення товщини покриття від проектної не повинне перевищувати 10%.
4.2.3.4. Для просочування залізобетонних труб застосовується композиція, яка містить 90% петролатума і 10% вищих жирних кислот. Просочування проводиться у спеціальних камерах при температурі від 80 до 90‘С протягом не менше двох годин. При просочуванні одночасно з трубами у просочувальну камеру встановлюються зразки-фрагменти зовнішнього шару бетону кількістю не менше двох штук, на яких визначається глибина просочування.
