Страница 27: ДБН Б.2.2-1-01. (Проект. Перша редакція) Містобудування. Планування і забудова населених пунктів (40681)

Вказані заходи повинні забезпечувати пониження рівня ґрунтових вод на території: капітальної забудови — не менше 2.5 м від проектної відмітки поверхні; стадіонів, парків, скверів та інших зелених насаджень — не менше 1.0 м.

1. На ділянках залягання торфу, які підлягають забудові, поряд з пониженням рівня ґрунтових вод треба передбачати привантаження їхньої поверхні мінеральними ґрунтами, а при відповідному обґрунтуванні допускається ви-торфовування. Товщина шару привантаження мінеральними ґрунтами встановлюється з урахуванням наступного осідання торфу і забезпечення необхідного схилу території для організації поверхневого стоку.

На території житлових кварталів мінімальну товщину шару мінеральних ґрунтів треба приймати 1 м; на проїжджих частинах вулиць товщина шару мінеральних ґрунтів повинна бути встановлена в залежності від інтенсивності руху транспорту з урахуванням вимог норм на транспортні споруди.

1. Території поселень, розміщені на прибережних ділянках, повинні бути захищені від затоплення паводковими водами, вітровим нагоном води і підтоплення ґрунтовими водами підсипанням (намиванням) або обвалуванням.

Варіанті штучного підвищення поверхні території треба вибирати на основі аналізу грунтово-геологічних, зонально-кліматичних, функціонально-планувальних, соціальних, екологічних характеристик.

Відмітку бровки території, яку підсипають (намивають), треба приймати не менше ніж на 0.5 м вище від розрахункового горизонту високих вод з урахуванням висоти хвилі при вітровому нагоні. Перевищення гребеня дамби обвалування над розрахунковим рівнем треба встановлювати залежно від класу споруди.

За розрахунковий горизонт високих вод треба приймати відмітку найвищого рівня води повторюваністю: один раз у 100 років — для територій забудованих або таких, що підлягають забудові житловими і громадськими будинками; один раз у 10 років — для територій парків і площинних спортивних споруд та об’єктів дощової каналізації.

1. При необхідності здійснення засипки балок і ярів по їхніх тальвегах або бортах треба прокладати дренажі, а постійні водотоки поміщати у колектори з відповідними дренами.
2. 1. При розробці проектної документації у гірських районах України треба за Кадастром і картами місць сходу сніжних лавин провести аналіз лавинних осередків Карпат і Криму.
   2. Належність проектованого об’єкту до сельового району треба визначати за Кадастром сельових басейнів і осередків, Атласом сельових явищ, а також за посібником по вивченню сельових потоків.

При розміщенні забудови у сельонебезпечній зоні треба передбачати максимальне збереження лісу, посадку деревно-чагарникової рослинності, терасування схилів, укріплення берегів сельоносних річок, спорудження гребель і загат у зоні формування селю, будівництво сельоспрямовуючих дамб і відвідних каналів на конусі виносу.

1. На ділянках, де відбуваються ерозійні процеси з яроутворенням, треба передбачати упорядкування поверхневого стоку, укріплення ложа ярів, терасування схилів, лісомеліоративні роботи. В окремих випадках допускається повна або часткова ліквідація ярів шляхом їх засипання з прокладанням по них водостічних і дренажних колекторів.

Після проведення комплексу протиерозійних і протиобвальних заходів території ярів можна використовувати для розміщення транспортних споруд, гаражів, складів і комунальних об’єктів, а також улаштування парків.

1. У міських і сільських поселеннях, розміщених у зсувних районах, на підставі наявних фондових матеріалів треба визначити масштабність зсувних і обвальних процесів.

Протизсувні заходи треба призначати на підставі комплексного вивчення геологічних і гідрогеологічних умов районів. Треба передбачати упорядкування поверхневого стоку, перехват потоків ґрунтових вод, запобігання природному контрофорсу зсувного масиву від руйнування, підвищення стійкості схилу механічними і фізико-хімічними засобами, зміну рельєфу схилу з метою підвищення стійкості, берегоукріплювальні споруди і заходи.

1. Території, порушені внаслідок виробничої діяльності (відвали відходів виробництв, відпрацьовані кар’єри, провали над підземними виробками тощо) підлягають відновленню для наступного їх містобудівного використання. Заходи по відновленню порушених територій вибираються залежно від інженерно-геологічних умов, виду використання і типів порушення (повне і часткове засипання провалів і кар’єрів, розрівнювання обвалів, роботи по запобіганню подальшому руйнуванню порушених територій тощо).

9.15. На закарстованих територіях інженерні заходи розроблюються на підставі досліджень щодо розміщення порожнин, воронок, печер і пустот, а також динаміки карстоутворення (швидкість розчинення порід, залежність від градієнтів фільтраційних потоків, наявність агресивних добавок у воді тощо). При проектуванні інженерного захисту можна застосовувати заходи:

         які передбачають зміну природного ходу карстових процесів шляхом впливу на карстуючі породи і покриваючу товщу (створення фільтраційних завіс і водонепроникних покриттів, регулювання поверхневого стоку, заповнення карстових порожнин різними матеріалами, закріплення ґрунту, що заповнює поховані карстові порожнини тощо);

• які передбачають захист споруд без впливу на природний хід карстового процесу шляхом раціонального розміщення об’єктів будівництва, трасування лінійних споруд, застосування статичних схем і конструктивних рішень і спеціальних конструкцій фундаментів;
• щодо зміни шкідливого впливу господарської діяльності на карстові процеси шляхом зменшення водообміну і агресивності вод у карстових порожнинах.

16.   Як засіб інженерного захисту потрібно використовувати властивості природних систем та їх компонентів, які підсилюють ефективність основних засобів інженерного захисту (підвищення водовідвідної і дренуючої ролі гідрографічної мережі шляхом розчищення русел і стариць, фітомеліорацію, агролісотехнічні заходи).

1. На освоюваних територіях треба виявляти зони тектонічних розломів, де внаслідок збільшення сейсмічної інтенсивності та зміни фізико-механічних властивостей порід забороняється розміщення будинків і споруд без детальних досліджень.

9.18. На територіях, характерних наявністю грязьового вулканізму (Керченській півострів та інші), треба виключити з освоєння ділянки розміщення вулканів і вилитих з них порід.

10.       ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Охорона і раціональне використання природних

ресурсів

10.1. При плануванні і забудові населених місць треба керуватись такими принципами: збереження і раціональне використання цінних природних ресурсів; дотримання нормативів гранично допустимих рівнів екологічного навантаження на природне середовище територій з урахуванням потенціальних його можливостей; виділення ландшафтно-рекреаційних територій і регулювання на них господарського та іншого будівництва, що перешкоджає використанню даних зон за їх прямим призначенням; дотримання санітарних нормативів, установлення санітарно-захисних зон для охорони водойм, джерел водопостачання, курортних, лікувально-оздоровчих зон, населених місць та інших територій від забруднення та шкідливих впливів.

10.2. Планувальну структуру міських і сільських поселень треба формувати на підставі системи планувальних обмежень (агрегована оцінка забруднення міського середовища, економіко-містобудівна оцінка території), яка визначає пріоритетність проведення середовищнозахисних заходів.

Територію для будівництва нових і розвитку існуючих міських і сільських поселень відповідно до земельного законодавства України треба передбачати на землях, непридатних для сільськогосподарського використання, або на сільськогосподарських угіддях гіршої якості, крім випадків надання земельних ділянок за межами населених пунктів і будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням населення (розділ ІV статті 149 Земельного кодексу України).

Вилучення земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями для несільськогосподарських потреб, земель рекреаційного призначення, заказників, курортів, а також лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, міські ліси, лісопаркові частини зелених зон населених пунктів, протиерозійні ліси і водоохоронні насадження) для цілей, не пов’язаних з веденням лісового господарства, допускається як виняток, за рішенням Верховної Ради України. При цьому вилучення земель сільськогосподарського призначення та лісових угідь здійснюється у встановленому порядку при обов’язковій умові відшкодування забудовником збитків і втрат, пов’язаних з вилученням.

10.3. Не допускаються проектування і будівництво поселень, промислових та інших народногосподарських об’єктів на площах залягання корисних копалин ( крім загальнопоширених) до погодження з органами державного гірничого нагляду, а на площах залягання загальнопоширених корисних копалин – до погодження з обласною Радою народних депутатів.

Особливу увагу треба приділяти охороні навколишнього середовища у районі розміщення породних відвалів вугільних шахт. Санітарно-захисна зона породних відвалів вугільнихшахт повинно становити 500 метрів для діючих породних відвалів що горять, висотою більше 30 метрів, недіючих породних відвалів що не горять, висотою більше 50 метрів; - 300 метрів для недіючих породних відвалів вугільних шахт, висотою менше 50 метрів, що не схильні до горіння; для шахтних дворів – 100м.

10.4. Розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається:

o        на землях заповідників, заказників, ботанічних садів, дендрологічних парків і прибережних захисних смуг;

• на землях зелених зон міст, включаючи землі міських лісів, якщо об’єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства;
• • у зонах охорони гідрометеорологічних станцій (200м);
  • у першій зоні санітарної охорони джерел водопостачання і майданчиків водопровідних споруд, якщо об’єкти, які проектуються, не пов’язані з експлуатацією джерел;
  • у перщій зоні санітарної охорони курортів, якщо об’єкти, які проектуються, не пов’язані з експлуатацією природних лікувальних засобів курортів;
  • у другій зоні округу санітарної охорони курортів допускається розміщувати об’єкти, пов’язані з експлуатацією, розвитком і благоустроєм курортів, а також об’єкти обслуговування населення курортів, якщо вони не викликають забруднення атмосфери, грунту і вод, перевищення нормативних рівнів шуму і напруги електромагнітного поля. У третій зоні округу санітарної охорони курортів допускається розміщення об’єктів, які негативно не впливають на природні лікувальні засоби і санітарних стан курорту.

ПРИМІТКИ:

1.       Не допускається розміщення будинків і споруд: на земельних ділянках, забруднених органічними і радіоактивними відходами (до закінчення строків, установлених органами Міністерства охорони здоров’я України); у небезпечних зонах відвалів породи вугільних , сланцевих шахт і збагачувальних фабрик, зсувів (при відсутності інженерного захисту), сельових потоків і снігових лавин; у зона можливого катастрофічного затоплення, в результаті руйнування гребель або дамб (у зонах затоплення глибиною 1.5 м і більше, які тягнуть за собою руйнування будинків і споруд, загибель людей, виведення з ладу обладнання підприємств); у сейсмічних районах і зонах, які безпосередньо прилягають до активних розломів; в охоронних зонах магістральних продуктопроводів.

1. Розміщення сільськогосподарських підприємств, будинків і споруд в охоронних зонах заповідників допускається, якщо будівництво вказаних об’єктів або їх експлуатація не порушує природних умов заповідників і не буде загрожувати їхній збереженості. Умови розміщення таких об’єктів повинні бути погоджені з відомствами, у віданні яких знаходяться ці заповідники.

10.5. Ліси зелених зон міст, міські та курортні ліси, які відносяться до лісів І групи, повинні бути використані у рекреаційних, санітарно-гігієнічних і оздоровчих цілях. У заболочених лісах на території поселень і міських зон треба передбачати гідролісомеліоративні заходи відповідно до нормативів.

Вилучення під забудову земель Держлісфонду (перехід лісових площ у нелісові) допускається як виняток і тільки у встановленому законом порядку.

Розміщення забудови на землях Держлісфонду треба проводити на ділянках, не вкритих лісом або зайнятих чагарником і малоцінними насадженнями.

10.6. У межах приміських зон міст на землях лісового фонду треба передбачати формування зелених зон відповідно до діючих нормативів.

Територіальна організація зелених зон міст повинна передбачати розділення на лісопаркову і лісогосподарську частину, виділення місць відпочинку населення і територій, що охороняються, які забезпечують виконання оздоровчих і природоохоронних функцій лісу.

10.7. Навколо міських і сільських поселень, розміщених у безлісих і малолісових районах, треба передбачати створення вітрозахисних і берегоукріплювальних лісових смуг, озеленення схилів, ярів і балок.

Ширину захисних смуг треба приймати, м, не менше: для найзначніших і значних міст – 500, великих і середніх – 100, малих і сільських поселень – 50.

10.8. У проектах планування і забудови курортних міст і селищ поряд з іншими функціональними зонами на найбільш сприятливих територіях треба виділяти курортні зони. Санітарно-захисні розриви між сельбищною і курортною зонами повинні бути не менше 500 м, в умовах реконструкції – не менше 100 м, між курортною та курортно-господарською – не менше 500 м.

Охорона атмосфери, водних об’єктів та грунтів

від забруднення

10.9. Для вибору оптимальних варіантів взаємного розміщення сельбищних територій і народногосподарських об’єктів треба враховувати фонове забруднення по зонах і потенціал самоочищення природного середовища на конкретній території.