Страница 3: ДБН В.1.1-24:2009. Захист від небезпечних геологічних процесів, шкідливих експлуатаційних впливів, від пожежі захист від небезпечних геологічних процесів основні положення проектування (29843)

- інші заходи (регулювання теплових процесів за допомогою теплозахисних пристроїв і покриттів, встановлення охоронних зон тощо).

2.1.10 Якщо вжиття заходів і споруд активного захисту, вказаних в 2.1.9, повністю не виключає можливість утворення зсувів і обвалів, а також у разі технічної неможливості або недоцільності активного захисту слід передбачати заходи пасивного захисту (в залежності від типу зсуву можливо пристосування споруд, що захищаються, до обтікання їх ґрунтовими масами, які зміщуються по схилу, уловлювальні споруди і пристрої, протиобвальні галереї тощо).

1. При проектуванні протизсувних і протиобвальних споруд і заходів на берегах водоймищ і водотоків необхідно дотримуватися вимог Водного кодексу України, ДБН В.2.4-3 та розділів 7 і 8 цих Норм.
2. При виборі заходів і споруд з інженерного захисту, а також їх комплексів слід враховувати види можливих деформацій схилу (укосу), ступінь відповідальності об'єктів, що захищаються, їх конструктивні та експлуатаційні особливості.
3. Якщо встановлено, що територія зсувів виходить за межі ділянки, що захищається, і розташована на площі декількох власників, протизсувні споруди розраховують згідно з техніко-економічними обґрунтуваннями в межах зсуву незалежно від власності землі.
4. Клас наслідків (відповідальності) захисних споруд у залежності від значимості об'єктів, що захищаються, визначається згідно з таблицею 2.1.

Таблиця 2.1 – Класи наслідків (відповідальності) об'єктів, що захищаються

Віднесення об'єкта до конкретного класу наслідків (відповідальності) слід проводити згідно з ДБН В.1.2-14.

2.1.15 При виборі заходів і споруд з інженерного захисту, а також їх комплексів слід враховувати види можливих деформацій схилу (укосу), клас наслідків (відповідальності) об'єктів, що захищаються, їх конструктивні і експлуатаційні особливості.

2.2 Основні розрахункові положення

1. Види протизсувних і протиобвальних споруд і заходів слід вибирати на підставі розрахунків загальної і місцевої стійкості схилів (укосів), тобто стійкості схилу (укосу) в цілому і окремих його морфологічних елементів.
2. Критерієм стійкості схилів (укосів) для найнебезпечнішої призми обвалення є умова:

де γfc – коефіцієнт сполучення навантажень;

F – розрахункове значення узагальненої зсувної дії на призму обвалення, що визначається з урахуванням коефіцієнтів надійності за навантаженням γf, кН;

γf – коефіцієнт умов роботи;

γn – коефіцієнт надійності за відповідальністю (коефіцієнт відповідальності) споруди;

R – розрахункове значення узагальненого опору ґрунтового масиву зсувній дії на призму обвалення, визначене з урахуванням коефіцієнта надійності по ґрунту, кН.

При пошуку небезпечної поверхні сповзання призми обвалення визначається коефіцієнт запасу стійкості, який повинен бути більшим або дорівнювати нормативному коефіцієнту запасу стійкості Кst, що відповідає настанню граничного стану рівноваги

Значення коефіцієнтів γn, γс, γfс для різних категорій відповідальності конструкцій та їх елементів і двох груп граничних станів наведені в таблицях 2.2–2.4 для основного поєднання навантажень у відповідності з ДБН В.1.2-14. При Кst < [Кst] можлива втрата стійкості схилу (укосу) і необхідне улаштування утримуючих споруд.

2.2.3 Зсувний тиск на утримувальну споруду Е визначається з умови (1) у відповідності з ДБН В.1.1-3.

При визначенні опору ґрунтового масиву зсуву R необхідно враховувати прогноз зміни характеристик міцності ґрунтів по поверхні ковзання.

1. Оцінку місцевої стійкості обвальних схилів (укосів) допускається проводити на основі кількісної і якісної характеристик тріщинуватості ґрунтів із складанням прогнозу інтенсивності обсипання продуктів вивітрювання і розмірів скельних глиб, з урахуванням можливої сейсмічної дії розрахункової бальності (додаток Ж).

Таблиця 2.2 – Значення коефіцієнтів γп для різних класів наслідків (відповідальності) споруд та груп граничних станів для основного поєднання навантажень

Таблиця 2.3 – Значення коефіцієнта γfс в залежності від поєднання навантажень

Таблиця 2.4 – Значення коефіцієнта в залежності від методів розрахунку

1. У розрахунках протизсувних і протиобвальних споруд навантаження і дії слід визначати з урахуванням:

• для утримувальних конструкцій – зсувного тиску ґрунту;
• для конструкцій протиобвальних галерей і уловлювальних споруд – динамічної дії скельних уламків, що падають, розміри яких допускається визначати у відповідності з додатком И.

При розрахунку стійкості схилу (укосу) необхідно враховувати діапазони зміни природних і техногенних навантажень і дій, характеристик міцності ґрунтів і умов їх зміни за рахунок можливості замочування ґрунтів схилу (укосу) водами зони аерації, витоками з водонесучих комунікацій, при прогнозованому підйомі рівнів підземних вод і зниженні їх характеристик міцності, зміни навантажень на поверхні схилу (укосу) тощо.

Методика розрахунку стійкості схилу (укосу) повинна враховувати:

• особливості інженерно-геологічних умов схилу (укосу), включаючи дані про товщини шарів ґрунтів, що деформуються, їх фізико-механічні властивості;
• вид зсувних деформацій схилу (укосу);
• силову дію основних зсувоутворюючих факторів;
• дії (постійні і тимчасові) і їх поєднання (основні й особливі);
• вплив існуючих будівель і споруд та тих, що проектуються, на стійкість схилу (укосу);
• для сейсмічних районів слід враховувати сейсмічну дію на споруди інженерного захисту і на утримуваний масив ґрунту згідно з ДБН В.1.1-12 (додаток Ж).

2.3 Споруди і заходи інженерного захисту територій та об'єктів від зсувів і вимоги до них

2.3.1 Утримувальні споруди

1. Утримувальні протизсувні споруди повинні забезпечити сприйняття зсувного тиску при прийнятному нормативному коефіцієнті запасу стійкості схилу (укосу).
2. Утримувальні споруди слід передбачати для запобігання зсувним процесам за неможливості або економічної недоцільності зміни рельєфу схилу (укосу). Утримувальні споруди застосовують наступних видів:

• підпірні стіни (на природній або пальовій основі);
• пальові конструкції, шпонки і стовпи – для закріплення нестійких ділянок схилу (укосу) і попередження зміщень ґрунтових масивів по ослаблених поверхнях;
• анкерні кріплення – як самостійні утримувальні споруди (з опорними плитами, балками тощо);
• комбіновані споруди – це вищезгадані споруди, об'єднані в одну конструкцію, найчастіше це буронабивні палі з буроін'єкційними анкерами.

1. Підпірні стіни поділяють на масивні і тонкостінні.
2. Для пальових утримувальних конструкцій слід передбачати, як правило, буронабивні залізобетонні палі. Використання забивних паль допускається у випадках, коли проведення пальозабивних робіт не погіршує умов стійкості схилу (укосу) та не шкодить існуючим будівлям і спорудам.
3. Пальові утримувальні протизсувні конструкції складаються з опор глибокого закладання, заглиблених у стійких породах і об'єднаних у верхній частині залізобетонним ростверком. Якщо пальовий ряд виконано як шпунтова огорожа, об'єднувати їх залізобетонним ростверком не обов'язково.

Пальові протизсувні конструкції повинні сприймати зсувний тиск, а також не допускати продавлювання і переповзання ґрунту призми обвалення через них. При цьому палі можуть бути виконані як основні і проміжні опори. Основні опори сприймають зсувний тиск, а проміжні – перешкоджають продавлюванню ґрунту між основними опорами. Розміщувати основні опори слід не більше ніж у три ряди. Глибина закладання основних опор у стійких породах визначається розрахунком, а проміжних – приймається не менше ніж 1,0 м у стійких нескельних ґрунтах. Залізобетонні проміжні опори слід об'єднувати з основним залізобетонним ростверком.

1. Параметри анкерних конструкцій повинні визначатися на підставі розрахунків за міцністю матеріалу тяги анкерів і несучої здатності ґрунту. Корінь анкера необхідно розташовувати за межами призми обвалення масиву ґрунту з достатнім його заглибленням у стійкому шарі ґрунту.
2. Якщо стійкість схилів (укосів) не забезпечується інженерним захистом, фундаменти будівель і споруд класів наслідків (відповідальності) СС3, СС2 розраховуються на сприйняття частини зсувного тиску (на додаткові горизонтальні навантаження).

2.3.1.8 За наявності підземних вод слід передбачати гідроізоляцію по верхній грані підпірних стін і влаштування застійного дренажу з відведенням вод за межі ґрунтового масиву, насиченого водою.

2.3.2 Зміна рельєфу схилу, регулювання стоку поверхневих і підземних вод

1. Штучну зміну рельєфу схилу (укосу) слід передбачати для попередження і стабілізації процесів зсуву, ковзання, видавлювання, обвалів, осипів і течії ґрунтів. При водопониженні, організації поверхневого стоку і водовідведення необхідно враховувати положення СНиП 3.02.01.
2. Утворення раціонального профілю схилу (укосу) досягається загальним вертикальним плануванням і наданням йому відповідної крутизни і терасуванням схилу (укосу), видаленням або заміною нестійких ґрунтів (як правило, при зсувах видавлювання), відсипанням у нижній частині схилу упорної призми (контрбанкета). Тріщини і заколи повинні бути затампоновані.
3. При проектуванні східчастої форми укосу розміщення берм і терас слід передбачати на контактах пластів ґрунтів і на ділянках просочування підземних вод. Ширину берм (терас) і висоту уступів, а також розташування і форму банкетів слід визначати розрахунком загальної і місцевої стійкості схилу (укосу), планувальними рішеннями, умовами виконання робіт і експлуатаційними вимогами.

На терасах необхідно передбачати улаштування водовідведень, а в місцях просочування підземних вод – дренажів.

1. Видалення нестійких ґрунтів слід передбачати, якщо забезпечення їх стійкості виявляється неефективним або економічно недоцільним.
2. На схилах, що захищаються, повинен бути організований безперешкодний стік поверхневих вод, виключений застій вод на безстічних ділянках і попадання на схил вод із присхилової території.
3. На ділянках, що примикають до схилів (укосів), необхідно виконати їх планування. Регулювання поверхневого стоку на цих ділянках слід виконувати за допомогою системи огород жувальних валів, водовідвідних каналів і потоків.
4. Розрахункові витрати дощових вод у зсувній зоні слід визначати за методом граничних інтенсивностей. Період одноразового перевищення розрахункової інтенсивності дощу слід призначати відповідно до вимог СНиП 2.04.03.
5. Скидання талих і дощових вод із забудованих територій, проїздів і площ (за межами зони, що захищається) у водостоки, укладені в зсувонебезпечній зоні, допускається тільки за спеціального обґрунтування. За необхідності такого скидання пропускна спроможність водостоків повинна відповідати стоку зі всієї водозбірної площі з розрахунковим періодом одноразового переповнювання не менше ніж 10 років (ймовірність перевищення 0,1). Улаштування очисних споруд у зсувонебезпечній зоні не допускається.
6. Випуск води з водостоків слід передбачати у відкриті водойми і річки, а також у тальвеги ярів із дотриманням вимог очищення відповідно до СНиП 2.04.03 і при обов'язковому улаштуванні протиерозійних пристроїв і заходів проти заболочування й інших видів збитків навколишньому природному середовищу.
7. Регулювання рівня підземних вод шляхом водозниження слід передбачати для усунення або ослаблення руйнівної дії підземних вод на ґрунти, зниження або усунення фільтраційного і гідростатичного тисків.
8. Для досягнення необхідного пониження рівня підземних вод слід застосовувати наступні види водопонижувальних пристроїв: