---

Рисунок 2 — Муляж голови (Шеффілдівська голова) для вимірювання вмісту діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі («шкідливий простір») і опору диханню масок

Випробовують до встановлення стабільного значення вмісту СО₂ у вдихуваному повітрі.

Рівень СО₂ в навколишньому повітрі лабораторії віднімають від результату вимірювання. Ре­зультати вимірювань визнають дійсними лише у випадку, якщо рівень СО₂ в навколишньому повітрі менше 0,1 %.

Вміст діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі вимірюють для трьох окремих одягань кожного зразка. Середнє значення результатів для кожного зразка заносять до звіту як вміст діоксиду ву­глецю у вдихуваному повітрі.

1 — дихальна машина; 2 — допоміжна легеня; 3 — односторонній клапан; 4 — витратомір;

5 — компенсатор; 6 — аналізатор діоксиду вуглецю; 7 — соленоїдний клапан;

8 — муляж голови; 9 — трубка відбирання проб вдихуваного повітря (див. рисунок 2);

10 — поглинач діоксиду вуглецю; а) діоксид вуглецю.

Рисунок 3 — Схема установки для вимірювання вмісту діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі

Випробовують два зразки: один у тому стані, в якому його доставлено, і один, підготований відповідно до 7.2.

Опір диханню для лицевої частини надійно і без деформацій закріпленої на ШеффІлдівському муляжі голови послідовно вимірюють у 5 визначених напрямках. Напрямки такі: прямо вперед; вер­тикально вверх, вертикально вниз; з нормальною вертикальною віссю голови, розміщеною гори­зонтально; лицева частина повернута вправо і вліво. Опір диханню вимірюють у ротовому отворі муляжу голови, використовуючи дихальну машину, встановлену на 25 циклів/хв і 2,0 л/хід або по­стійний потік 160 л/хв. Використовують належний перетворювач тиску.

Під час вимірювання опору диханню використовують втулку, зображену на рисунку 2 символом «х».

Опір диханню на вдиху вимірюють за сталого потоку повітря ЗО л/хв і 95 л/хв у п'яти напрямках. Повітряний потік, за якого вимірюють опір диханню, приводять до 23 °С і абсолютного тиску 1 бар.

Випробовують два зразки: один у тому стані, в якому його доставлено, і один, підготований відповідно до 7.2.

Однаково придатні методи з використовуванням хлориду натрію і гексафториду сірки.

Процедури випробовувань однакові для обох випробовувальних речовин.

Перед проведенням випробовування необхідно упевнитися в нормальному робочому стані ли­цевої частини і можливості її безпечного використовування.

Випробовувачів треба відбирати серед осіб, які мають досвід роботи з таким або подібним устаткованням.

Підбирають групу з 10 поголених людей (без бороди і бакенбардів), яка охоплює набір характе­ристик обличчя типових споживачів (виняток складають серйозні відхили від норми). Необхідно вра­ховувати, що не кожній особі можна задовільно підібрати півмаску. Таких осіб до випробовування не залучають.

У звіті про випробовування обличчя 10-х випробовувачів повинні бути описані (лише як інфор­мація) за чотирма розмірами (в мм), такими як на рисунку 4.

Висота обличчя Ширина обличчя Глибина обличчя Ширина рота

(від носа до підборіддя) (бізигоматичний діаметр)

Рисунок 4 — Розміри обличчя

У випадку, якщо виробляється більше ніж один розмір лицевої частини, випробовувач пови­нен вибрати придатний для себе розмір за інструкціями виробника.

Випробовувальне повітря повинно по можливості подаватися зверху ковпака (камери) через роз­пилювач потоку і спрямовуватись у напрямку голови випробовувана зі швидкістю потоку від 0,1 м/с до 0,2 м/с. Концентрацію випробовувальної речовини всередині ефективного робочого об’єму вимірюють для перевіряння її однорідності. Швидкість потоку вимірюють поблизу голови випробовувана. Кон­струкція ковпака (камери) повинна передбачати за необхідності подавання дихального повітря (вільного від випробовувальної речовини) до лицевої частини випробовувана.

Горизонтальна доріжка здатна забезпечувати рух зі швидкістю 6 км/г.

Якщо лицева частина призначена для використовування з фільтром із наріззю згідно з prEN 148-1, необхідно застосовувати пристрій (рисунок 5) для імітації опору фільтрів, призначених для цього типу лицевої частини. Такий імітатор приєднують до лінії подавання чистого повітря надлегким гнуч­ким шлангом.

Якщо в лицевій частині передбачене застосовування спеціального з’єднання, лінія подавання чистого повітря приєднується до фільтра або устатковання, призначеного для використовування з лицевою частиною. Важливо, щоб таке прикріпляння шланга чистого повітря не впливало на посадку лицевої частини. У разі потреби забезпечують підтримування шланга.

Випробовувачів ознайомлюють з інструкціями виробника по підбиранню лицевих частин і, у разі потреби, випробовувану показують спосіб правильного надягання лицевої частини відповідно до інструкції з експлуатування.

Після припасування лицевої частини випробовувана запитують: «Підходить вам маска?» Якщо він відповідає: «Так», випробовування продовжують. Якщо він відповідає: «Ні», випробовувана ви­лучають із групи, замінюють на іншого випробовувана і роблять запис у звіті.

Розміри у міліметрах

’’див. prEN 148-1 Параметри імітатора фільтра:

Маса: 300 г, рівномірно розподілена вздовж довжини;

Падання тиску: 10 мбар за постійного потоку 95 л/хв;

Загальна довжина: 96 мм.

Рисунок 5 — Імітатор фільтра для фільтрів півмасок або чвертьмасок,

в яких застосовують нарізь згідно з prEN 148-1.

Інформують випробовувачів про те, що за бажання, вони можуть підрегулювати лицеву части­ну в процесі випробовування. Однак у такому випадку необхідно повторити відповідну частину ви­пробовувань, відновивши вихідні параметри системи.

Випробовувані не повинні отримувати інформацію про результати випробувань у процесі їх проведення.

Послідовність випробовування така:

1. Упевнюються у відсутності випробовувального повітря.

2. Розміщують випробовувана під ковпаком (у камері).

3. Приєднують пробовідбірник до лицевої частини.

4. Випробовувач повинен рухатися зі швидкістю 6 км/г протягом 2 хв.

5. Вимірюють концентрацію тест-речовини всередині лицевої частини для визначання фоно­вого рівня.

6. Досягають стабілізації показників на приладах.

д) Вмикають подавання випробовувального повітря.

8. Випробовувач повинен продовжувати рух приблизно 2 хв або до моменту стабілізації пара­метрів атмосфери під ковпаком.

9. Під час ходіння випробовувач виконує такі вправи:

• здійснює ходіння, не повертаючи голови або не розмовляючи протягом 2 хв;

• здійснює повороти головою зі сторони в сторону (15 разів) протягом 2 хв, імітуючи цим оглядання стін тунелю;

• здійснює рухи головою вверх і вниз (15 разів) протягом 2 хв, імітуючи цим оглядання підлоги і стелі;

• читає алфавіт або інший погоджений текст вголос протягом 2 хв, імітуючи цим розмову з колегою;

• здійснює ходіння без поворотів голови або розмови протягом 2 хв.

8. Заносять до звіту:

• значення концентрації тест-речовини в камері;

• коефіцієнт підсмоктування для кожного періоду випробовування.

8. Вимикають подавання випробовувальної речовини під ковпак. Виводять випробовувана з під ковпака після очищення камери від тест-речовини.

Після кожного випробовування лицеву частину чистять, дезінфікують і підсушують перед дру­гим випробовуванням коефіцієнта підсмоктування з іншим випробовувачем.

7.13.2 Метод Із застосовуванням гексафториду сірки (SF^)

Випробувач з одягненою лицевою частиною рухається по доріжці з розміщеним над нею ков­паком (камерою). У ковпаку (камері) створюється потік із постійною концентрацією SF₆.

Повітря відбирають із середини лицевої частини і аналізують. Пробу відбирають через пробо­відбірник, розміщений у пробитому в корпусі лицевої частини отворі.

Типову будову устатковання для випробовування показано на рисунку 6.

1. — доріжка;

— випробовувальний ковпак (камера);

— розподілювач потоку;

— підвіска;

— шланг подавання випробовувапьної речовини;

— точка змішування повітря і SF§;

— витратомір із пристроєм регулювання подавання повітря;

— витратомір для SF_e із регулювальним пристроєм;

9. — пробовідбірник випробовувапьної речовини;

10. — прилад для вимірювання концентрації випробовувальної речовини в камері;

11. — трубка для відбирання проб вдихуваного повітря

з випробовувальної речовиною;

12. — прилад для вимірювання концентрації випробовувальної речовини у вдихуваному повітрі;

13. — реєструвальний пристрій;

14. — імітатор фільтра;

15. — дихальне повітря.

Рисунок 6 — Загальна будова установки для вимірювання коефіцієнта підсмоктування з використовуванням гексафториду сірки.

У цьому методі, в якості випробовувального газу, застосовують SF₆. Випробовувач з одягне­ною лицевою частиною стоїть так, що голова оточена випробовувальною атмосферою.

Точне визначання значення коефіцієнта підсмоктування за допомогою відповідних приладів забезпечується в діапазоні від 0,01 % до 20 % залежно від випробовувальної атмосфери. Рекомен­дована концентрація випробовувальної речовини від 0,1 % до 1 % (об’ємна частка).

Вміст SF₆y випробовувальній атмосфері аналізують по можливості безперервно відповідним аналізатором (наприклад, який оснований на вимірюванні термічної провідності або інфрачервоній спектроскопії).

Пробовідбірник випробовувальної атмосфери не повинен бути розташований поблизу видихаль­ного клапана. Концентрацію SF₆ всередині лицевої частини аналізують і реєструють детектором електронного захвату (ECD) або інфрачервоною системою. Ця концентрація, виміряна якомога ближче до рота випробовувача (приблизно 5 мм по центру лицевої частини) є виміром коефіцієнта підсмок­тування.

Випробовування проводять в умовах температури і вологості довкілля.

Для підготування лицевої частини до випробовування пробивають корпус. До аналізатора гер­метично приєднують максимально тонку і коротку трубку, що веде в середину маски. Забезпечують сталу об’ємну швидкість відбирання проб у межах від 0,3 л/хв до 1,5 л/хв.

Значення коефіцієнта підсмоктування Р (у відсотках) розраховують за результатами замірів, які проведено в останні 100 с кожної з вправ, щоб уникнути змішування результатів послідовних вправ.

Сі

де Сі — концентрація випробовувальної речовини в камері;

Qz — виміряна середня концентрація у підмасковому просторі.

Вимірювання С₂ бажано здійснювати інтегрувальним реєстратором.

7.13.3 Метод Із використовуванням хлориду натрію (NaCI)

Випробовувач із випробною лицевою частиною рухається доріжкою з розміщеним над нею ков­паком (камерою). Через ковпак (камеру) створюють потік із постійною концентрацією NaCI. Повітря відбирають із середини лицевої частини і аналізують на фазі вдихання дихального циклу для ви­значання вмісту NaCI. Пробу відбирають через пробовідбірник, розміщений в пробитому в корпусі лицевої частини отворі. Зміни тиску всередині лицевої частини використовують для активації ба­гатоходового клапана так, щоб відбиралося лише вдихуване повітря. Для цих цілей всередині мас­ки розміщують другий пробовідбірник.

Аерозоль хлориду натрію отримують із 2 % розчину NaCI у здистильованій воді. Застосовують окремий розпилювач Колісона описаного типу (рисунок 7). Необхідний потік повітря з об’ємною витратою 100 л/хв за тиску 7 бар. Генератор і його корпус приєднують до трубопроводу, в якому підтримується сталий потік повітря. За необхідності для отримання повністю сухих часток в аеро­золі треба нагрівати або осушувати повітря.

Концентрація хлориду натрію у ковпаку повинна складати (8 ± 4) мг/м³ і змінюватися в межах ефективного робочого об’єму не більше ніж на 10 %. Розподіл часток за розміром повинен бути в межах від 0,02 мкм до 2 мкм еквівалентного аеродинамічного діаметра за середньомасового діаметра 0,6 мкм

.Розміри у міліметрах

1 — сопло; 4 —, прокладка;