Страница 4: ДСТУ EN ISO 20347:2009. Засоби індивідуального захисту. Взуття робоче професійної призначеності. Технічні умови (62425)

Якщо взуття випробувано відповідно до EN ISO 20344:2004, 5.12, підвищення температу­ри на верхній поверхні основної устілки повинно бути не більше ніж 22 °С.

Не повинно бути жодної деформації або крихкості підошви, що зменшує її функційні можливості.

Ізоляцію приєднують до взуття так, щоб її не можна було вилучити, не пошкоджуючи взуття.

Якщо взуття випробувано відповідно до EN ISO 20344:2004, 5.13, зниження температури на верхній поверхні основної устілки повинно бути не більше ніж 10 °С.

Ізоляцію приєднують до взуття так, щоб її не можна було вилучити, не пошкоджуючи взуття.

Якщо взуття випробувано відповідно до EN ISO 20344:2004, 5.14, поглинання енергії в п’ят­ковій частині повинно бути не менше ніж 20 Дж.

Якщо взуття випробувано відповідно до EN ISO 20344:2004, 5.15.1, площа повної поверхні прони­кання води після 100 довжин жолоба повинна бути не більше ніж 3 см², або якщо випробувано відповідно до EN ISO 20344:2004, 5.15.2, проникання води не повинно відбуватися за 15 хв.

Якщо випробувано відповідно до EN ISO 20344:2004, 5.17, середнє значення результатів випро­бовувань не повинно перевищувати 20 кН, і будь-яке значення не повинно перевищувати ЗО кН.

Якщо взуття випробувано відповідно до EN ISO 20344:2004, 6.13, водопроникність (виражена як приріст маси вбиральної тканини після 60 хв) не буде перевищувати 0,2 г, і водопоглинання буде не більше ніж ЗО %.

Нефункційне та декоративне зшивання і перфорації не треба використовувати для взуття, до якого є вимоги щодо водостійкості верху.

За винятком геленочної частини, принаймні заштрихована поверхня, як показано на рисунку 5, повинна мати рифлення, відкрите збоку.

Рисунок 5 — Площина рифлення

Якщо взуття випробувано відповідно до EN ISO 20344:2004, 8.1, для литих, звулканізованих або формованих підошв товщина & повинна бути не менше ніж 4 мм, для багатошарових підошв товщина di повинна бути не менше ніж 4 мм, а для гумового та литого з пластичних мас взуття товщина di повинна бути не менше ніж 3 мм і товщина d₃— не менше ніж 6 мм.

Якщо взуття випробувано відповідно до EN ISO 20344:2004, 8.1, для литих, звулканізованих або формованих підошв висота рифлення d₂ повинна бути не менше ніж 2,5 мм, для багатоша­рових підошв висота рифлення d₂ повинна бути не менше ніж 2,5 мм, а для гумового та литого з пластичних мас взуття висота рифлення d₂— не менше ніж 4 мм.

Примітка. Підошву з висотою рифлення менше ніж 2,5 мм визначають як нерифлену.

Якщо взуття випробувано відповідно до EN ISO 20344:2004, 8.7, гумові та полімерні підошви не повинні плавитись і утворювати тріщини на підошвах після згинання їх навколо сердечника. Якщо взуття перевірено тим самим способом, на шкіряній підошві не повинні утворюватись тріщини або обвуглювання, яке простягається в шкіру після згинання їх навколо сердечника.

Якщо взуття випробувано відповідно до EN ISO 20344:2004, 8.6, об’єм не повинен збільши­тися більше ніж на 12 %.

Якщо після випробування відповідно до EN ISO 20344:2004, 8.6, випробний зразок змен­шується більше ніж на 0,5 % в об’ємі, або збільшується твердість на більше ніж 10 одиниць твердості по Шору А, один випробний зразок повинен бути перевірений ВІДПОВІДНО до методу, описаному в EN ISO 20344:2004, 8.6.2.3, і збільшення розрізу повинно бути не більше ніж 6 мм після 150 000 циклів згинання.

6. МАРКУВАННЯ

Кожна одиниця робочого взуття повинна чітко і однозначно маркуватися, наприклад тиснен­ням або тавруванням, із зазначенням:

1. розміру;

2. торгової марки виробника;

3. назви підприємства-виробника;

4. року виготовлення і, принаймні, кварталу;

5. позначення цього стандарту, тобто ДСТУ EN ISO 20347;

6. позначення з таблиці 12, за умови відповідного захисту, або якщо застосовна відповідна категорія (ОВ, 01...05), як описано в таблиці 13.

Примітка. Марковання для а) і f) повинне бути суміжне одне з одним.

Таблиця 13 — Марковання категорій робочого взуття

6. ІНФОРМАЦІЯ, ЯКУ НАДАЄ ПОСТАЧАЛЬНИК

   1. Загальна інформація

Робоче взуття треба постачати із супровідною інформацією, написаною офіційною мовою(-ами) країни призначення. Уся інформація повинна бути чітка й однозначна. Зазначають таке:

1. назву і повну адресу виготовлювача та/або його уповноваженого представника;

2. зареєстровану організацію, що випробовувала типові зразки; для продукції категорії III повідомлення організації, що брала участь стосовно статті 11;

3. номер і рік видання цього стандарту;

4. пояснення будь-яких піктограм, марковань і рівнів діяльності. Тлумачення основних випробувань, застосовних до взуття;

5. інструкції для використання:

1. випробування, які, за потреби, виконуватиме споживач перед використовуванням;

2. припасування; як одягати та знімати взуття;

3. застосування; основна (або детальна) інформація щодо можливих використовувань;

4. імітації використовування (наприклад температурний діапазон тощо);

5. інструкції щодо зберігання та обслуговування, з максимальними періодами між кон­трольними обслуговуваннями (якщо має значення, то спосіб висушування);

6. інструкції щодо очищування та/або дезактивації;

7. граничний термін використовування або період зношування;

8. якщо доречно, засторогу про можливі проблеми (модифікації можуть позбавити за­тверджений типовий зразок чинності, наприклад ортопедичне взуття);

9. якщо доцільно, додаткові ілюстрації, номери частин тощо;

6. посилання на пристосування і запасні частини, якщо суттєво;

д) вид паковання, придатне для транспортування, якщо суттєво.

Кожну пару електропровідного взуття постачають із листівкою, що має таке формулювання.

«Електропровідне взуття треба використовувати, якщо необхідно мінімізувати електроста­тичні заряди в найкоротший час, наприклад під час обробляння вибухових речовин. Електропро­відне взуття не використовують, якщо ризик ураження від будь-якого електричного пристрою або оброблюваних деталей не повністю усунено. Щоб гарантувати, що це взуття електропровідне, визначена верхня межа опору повинна бути 100 kQ для нового взуття.

Під час експлуатації електричний опір взуття, виготовленого із провідного матеріалу, може значно змінюватися через деформації та забруднення, і необхідно мати гарантію, що виріб здатний до виконання призначеної функції розсіювання електростатичних зарядів протягом усього терміну використання. Тому споживачеві рекомендовано встановити внутрішні випробовування на електричний опір і застосовувати його через рівні періоди. Це випробовування та зазначені нижче повинні бути загальноприйнятою частиною програми з техніки безпеки на робочому місці.

Якщо взуття носять в умовах, де матеріал підошви забруднюється речовинами, які можуть збільшити електричний опір взуття, споживачі повинні завжди перевіряти електричні властивості свого взуття перед входом до небезпечної зони.

Там, де використовують електропровідне взуття, опір підлоги не повинен впливати на за­хист, що забезпечує взуття.

Жодні елементи ізолювання, крім звичайних панчох, не повинні використовуватися між внут­рішньою підошвою взуття та ногою споживача. Якщо є будь-яка вставка між внутрішньою підош­вою і ногою, комбінацію взуття/вставка має бути перевірено щодо її електричних властивостей».

Кожну пару антистатичного взуття постачають із листівкою, що має таке формулювання: «Антистатичне взуття використовують, якщо потрібно мінімізувати електростатичне нако­пичення, розсіюючи електростатичні заряди, таким чином уникаючи ризику займання іскри, наприклад з вогненебезпечними речовинами і парами, і якщо ризик ураження током від будь- якого електричного пристрою або оброблюваних деталей не повністю усунено. Однак необхід­но зауважити, що антистатичне взуття не може гарантувати адекватного захисту від ураження струмом, оскільки це тільки опір між ногою та підлогою. Якщо ризик ураження струмом не повністю усунено, додаткові заходи потрібні для того, щоб зменшити ризик. Такі міри, так само як додаткові випробовування, згадані нижче, повинні бути загальноприйнятою частиною програми з техніки безпеки на робочому місці.

Досвід показав, що для антистатичних цілей шлях розряду через виріб повинен мати елек­тричний опір менше ніж 1 000 МОМ у будь-який час протягом корисного використовування. Значення 100 kQ визначено як найнижчу межу опору для нового виробу, щоб гарантувати деякий обмежений захист від небезпечного ураження струмом або займання у випадку несправності будь-якого електричного пристрою під час дії напруги до 250 вольт. Однак споживачі повинні знати, що за певних умов взуття може мати недостатній захист, тоді треба дотримуватися за­побіжних заходів для захисту споживача.

Електричний опір цього типу взуття може бути значно змінений деформаціями, забруднен­ням або вологістю. Це взуття не буде виконувати призначену функцію, якщо його використову­ють у вологих умовах. Саме тому необхідно гарантувати здатність виробів до виконання запла­нованої функції розсіювання електростатичних зарядів і до надання певного захисту протягом усього терміну використовування. Споживачеві рекомендовано виконувати внутрішні випробо­вування на електричний опір і застосовувати їх у регулярних і частих інтервалах.

Взуття класифікації І може поглинати вологу, якщо його носити протягом тривалого періо­ду в сирих та вологих умовах, і може стати електропровідним.

Якщо взуття використовують в умовах, де матеріал підошви може забруднюватися, споживачі повинні завжди перевіряти електричні властивості взуття перед тим, як увійти до небезпечної зони.

Там, де використовують антистатичне взуття, опір підлоги не повинен впливати на захист, що забезпечує взуття.

Жодні елементи ізолювання, крім звичайних панчох, не повинні використовуватися між внутріш­ньою підошвою взуття та ногою споживача. Якщо є будь-яка вставка між внутрішньою підошвою і ногою, комбінацію взуття/вставка має бути перевірено щодо її електричних властивостей».

Взуття з ізолювальними властивостями забезпечує обмежений захист від необережного контакту з пошкодженим електричним пристроєм, і тому кожну пару взуття треба постачати із листівкою такого змісту:

1. Електроізоляційне взуття потрібно носити, якщо є небезпека ураження струмом, напри­клад від пошкодженого електричного апарата, що працює.

2. Електроізоляційне взуття не може гарантувати 100%-ий захист від ураження струмом, тому додаткові заходи для уникнення цього ризику обов’язкові. Такі заходи, так само як і додаткові випробовування, згадані нижче, повинні бути частиною звичайної програми оцінювання ризику.

3. Електричний опір взуття повинен відповідати вимогам EN 50321:1999, 6.3, протягом усього терміну використання взуття.

4. Ці рівні захисту можуть погіршуватися під час експлуатації:

1. для взуття, що може бути пошкоджене тріщинами, порізами, стиранням або хімічним забрудненням, необхідне постійне перевіряння, зношене та пошкоджене взуття не за­стосовують;

2. взуття класифікації І може поглинати вологу, якщо його використовувати протягом три­валого періоду в сирих та вологих умовах, і може стати електропровідним.

5. Якщо взуття використовувати в умовах, де матеріал підошви може забруднюватися, наприклад хімічними речовинами, має бути засторога на вході до небезпечної зони, оскільки це може значно погіршити електричні властивості взуття.

6. Рекомендовано споживачам встановлювати відповідним методом наявність електроізоля­ційних властивостей взуття, уважно оглядаючи та перевіряючи його протягом експлуатування».