Страница 2: ДСТУ EN ISO 15027-2:2007. Гідрокостюми. Частина 2. Рятувальні гідрокостюми. Технічні вимоги та вимоги безпеки (62130)

Рятувальний гідрокостюм повинен успішно пройти випробовування відповідно до 3.4 EN IS015027-3:2002.

Гідрокостюм повинен бути тривким до коливань температури навколишнього середовища. Вага води, яка потрапила в підкостюмний простір гідрокостюма «сухого» типу під час випробовування відпо­відно до 3.9 EN ISO 15027-3, не повинна перевищувати вагу води, отриману внаслідок випробовуван­ня, описаного в 3.7 EN ISO 15027-3.

Воду, що потрапила в підкостюмний простір гідрокостюма «сухого» типу, контролюють відповід­но до 3.7 EN ISO 15027-3:2002, за цих умов кількість зваженої води слід прийняти за граничне значення під час випробовування гідрокостюма, описаного в 3.8 EN ISO 15027-3.

Гідрокостюм повинен зберігати теплоізоляційні властивості як під тиском води так і поза водою. Цей стандарт визначає залежно від температури середовища, в якому експлуатують гідрокостюм, кілька ступенів його теплоізоляції (див. таблицю 1). Методи випробовування описано в 3.8 EN IS015027-3

Таблиця 1 — Ступені теплоізоляції

Існує два способи вимірювання теплоізоляційних показників гідрокостюма:

а) з використанням спеціального манекена відповідно до 3.8.1 EN ISO 15027-3;

b) за участю людини відповідно до 3.8.2 EN ISO 15027-3.

Примітка. Необхідно зазначити, що на даний момент ще не розроблено жодного манекену, здатного інформувати про ре­зультати випробовування. Тому в процесі випробовування повинні брати участь люди. Як тільки такий манекен буде розроблено, вчені матимуть можливість вибирати один з двох вищенаведених способів вимірювання теплоізоляційних показників гідрокостю­ма. Це дозволить покращити обмін інформацією між різними дослідницькими лабораторіями, порівняти й співставити результати, отримані за допомогою манекена, з результатами випробовування за участю людини.

Для полегшення проведення рятувальних операцій гідрокостюм повинен бути оснащений світло- відбивальними матеріалами. Докладніше вимоги до них описано в ІМО 83 (глава III, положення А.658(16), додаток 2). Якщо костюм не оснащений додатковими освітлювальними приладами, світло- відбивальні матеріали повинні займати поверхню площею не менше ніж 400 см², принаймні 100 см² з яких повинні припадати на шолом, а 250 см² — покривати поверхню гідрокостюма, що перебуває над поверхнею води в нормальному положенні людини в воді (обличчям догори). Методи випробовування описано в 3.11.6.4 EN ISO 15027-3:2002. Крім того, як мінімум 50 см² площі задньої частини гідроко­стюма повинно бути покрито світловідбивальним матеріалом на випадок, якщо потерпілий плаває на поверхні води обличчям донизу.

Здатність відбивати світло не повинна погіршуватись в процесі тривалої експлуатації гідрокос­тюма. Методи випробовування описано в 3.11.6.4.2 EN ISO 15027-3:2002.

У комплект гідрокостюма також можуть входити додаткові освітлювальні прилади, технічні характеристики яких повинні відповідати стандарту для аварійних світлових сигналів prEN IS012402-8:2000. За їх наявності площа, виділена під світловідбивальні матеріали, може бути зменшена до 300 см², принаймні 100 см² з яких повинно припадати на шолом, а 150 см² — покривати поверхню гідрокостю­ма, що перебуває над поверхнею води в нормальному положенні людини в воді (обличчям догори). Методи випробовування описано в 3.11.6.4 EN ISO 15027-3:2002. Крім того, як мінімум 50 см² світлов- ідбивального матеріалу повинно покривати задню частину гідрокостюма на випадок, якщо потерпілий плаває на поверхні води обличчям донизу.

Альтернативні способи забезпечення помітності гідрокостюма з метою полегшення пошуків та рятування потерпілого (наприклад, сполучення аварійних вогнів зі світловідбивальним матеріалом) допустимі у випадку відповідності вищевказаним розділам.

Людина, що правильно надягла гідрокостюм, повинна мати можливість безперешкодно ходити. Відповідні методи випробовування описано в 3.11.3 EN ISO 15027-3.

Людина, що правильно надягла гідрокостюм, повинна мати можливість вільно долати перешкоди. Відповідні методи випробовування описано в 3.11.4 EN ISO 15027-3.

Надягання повного комплекту гідрокостюма (враховуючи рятувальний жилет, якщо він входить у комплект) за температури (20 ± 2) °С не повинно займати більше ніж 2 хв. За температури (- ЗО ± 2) °С надягання може займати більшу кількість часу, однак за цих умов гідрокостюм не повинен піддавати­ся пошкодженню, що може погіршити його технічні характеристики. Методи випробовування описано в 3.11.2 EN ISO 15027-3.

Правильно надягнутий і відрегульований гідрокостюм не повинен сковувати рухів людини. Відповідні методи випробовування описано в 3.11.5 EN ISO 15027-3.

Якщо рукавички входять у комплект гідрокостюма, людина, що правильно надягла гідрокостюм, повинна мати можливість вільно діставати і надягати рукавички. Відповідні методи випробовування описано в розділі 3.11.6.5 EN ISO 15027-3.

Людина, що правильно надягла гідрокостюм, повинна мати можливість виконувати вертикальні стрибки у воду з висоти не зазнаючи під час цього тілесних ушкоджень і не пошкоджуючи

гідрокостюм. Після занурення у воду протягом 2 хв людина, одягнена в гідрокостюм, повинна встиг­нути закріпити всі вторинні застібки гідрокостюма. Відповідні методи випробовування описано в 3.11.6.1 EN ISO 15027-3.

Людина, що правильно надягла гідрокостюм, повинна мати можливість вільно плавати і вибира­тися на стійку платформу без сторонньої допомоги. Відповідні методи випробовування описано в 3.11.6.2 EN ISO 15027-3

Людина, що правильно надягла гідрокостюм, повинна мати можливість самостійно перевертати­ся у воді на спину під кутом не менше ніж 60° до поверхні води, приймаючи положення «обличчям до­гори» відповідно до 3.11.6.3 EN ISO 15027-3.

У випадку, якщо до функцій гідрокостюма належить надання людині позитивної плавучості, пло­ща поверхні гідрокостюма над водою повинна відповідати вимогам, визначеним у prEN IS0 12402-2:2000, prEN ISO 12402-3, prEN ISO 12402-4 чи prEN ISO 12402-5.

Правильно надягнений і відрегульований гідрокостюм не повинен обмежувати поле зору людини. Відповідні методи випробовування описано в 3.11.6.6 EN ISO 15027-3.

Матеріали, тканини та дрібні деталі гідрокостюма не повинні пошкоджуватися: за температури від (- ЗО ± 2) °С до (65 ± 2) °С (відповідно до 3.9 EN ISO 15027-3:2002); у разі перебування в солоній воді до 96 год (згідно з ISO 9227), а також у разі контакту з різними видами палив (відповідно до 3.4 EN IS015027-3)

Метод випробовування гідрокостюма на показники опірності процесам гниття описано в розділі 30:1981ААТСС

Випробовують на тривкість до вицвітання згідно з ISO 105-В04. Випробовування повинні пройти гідрокостюми класу 5—6 з коефіцієнтом стійкості кольору !4. Матеріали, що під час експлуатації вкриті спеціальною захисною плівкою, можуть не проходити випробовування на тривкість до вицвітання.

Мінімальне напруження матеріалу під час розтягування повинно складати 300 Н на кожні 25 мм. Випробовування на максимальне напруження тканини під час розтягування з використанням греб-ме- тоду (згідно з EN ISO 13934-2) проводяться після випробовування на тривкість до гниття і вицвітан­ня. Зразки матеріалу, що випробовують, не повинні бути вужче ніж 60 мм. З кожного боку зразка не­обхідно залишити припуски по 100 мм. На зразку повинні бути представлені 4 шви різних типів і всі за­стібки (зокрема застібка-блискавка), які розташовано на гідрокостюмі.

Дубльовані матеріали повинні відповідати таким вимогам:

1. адгезію дубльованого матеріалу гідрокостюма випробовують відповідно до 5.2.2.1 ISO 2411:1991 зі швидкістю розтягування 100 мм/хв і силі натягу не менше ніж 50 Н на кожні 50 мм матеріалу;

2. адгезію мокрого дубльованого матеріалу гідрокостюма випробовують тільки після випробову­вання матеріалу на зношування. Метод випробовування, що передбачає занурення матеріалу в воду на (336,0 ± 0,5) год за температури (70 ± 1,0) °С, описано в ISO 188. Після цього застосовують метод випробовування, що описано у 5.2.2.1 ISO 2411:1991, згідно з яким швидкість розтягування має ста­новити 100 мм/ хв за сили натягу не менше ніж 40 Н на кожні 50 мм матеріалу;

3. розривну міцність матеріалу визначають випробовуванням з використанням методу А1, описано­го в ISO 4674, за цих умов визначена внаслідок випробовування величина повинна перевищувати 35 Н;

4. стійкість матеріалу до розтріскування під час згинання випробовують відповідно до методу А, описаного в ISO 7854. Метод допускає повторення циклу згинань матеріалу 9000 разів, після чого на поверхні матеріалу не повинно з’явитися видимих тріщин чи потертостей;

5. міцність матеріалу на розрив визначають відповідно до методу, який описано в ISO 1421, за цих умов вона повинна складати не менше ніж 200 Н на кожні 50 мм матеріалу. Випробовування проводять тільки після витримування зразка матеріалу за кімнатної температури протягом (24,0 ± 0,5) год;

6. розривну міцність мокрого матеріалу визначають відповідно до методу, який описано в ISO 1421, за цих умов вона повинна складати не менше ніж 200 Н на кожні 50 мм матеріалу. Випробовування проводять тільки після витримування зразка матеріалу у воді кімнатної температури протягом (24,0 ±0,5) год;

7. відносне видовження матеріалу на момент розривання визначають відповідно до методу, який описано в ISO 1421 (відповідно до стандарту, дана величина не повинна перевищувати 60 %). Випро­бовування проводиться тільки після витримування зразка матеріалу за кімнатної температури протя­гом (24,0 ± 0,5) год;

8. відносне видовження мокрого матеріалу на момент розривання визначають відповідно до ме­тоду, який описано в IS01421 (відповідно до стандарту, дана величина не повинна перевищувати 60 %). Випробовування проводять тільки після витримування зразка матеріалу у воді кімнатної температури протягом (24,0 ± 0,5) год.

Інші матеріали, з яких складається будь-яка деталь гідрокостюма, в разі пошкодження якої гідро­костюм припиняє відповідати цьому стандарту, повинні відповідати таким вимогам:

1. розривну міцність матеріалу визначають згідно з EN ISO 13934-1 з використанням методів CRT та CRE, при цьому ця величина повинна становити не менше ніж 10 Н на 1 мм матеріалу, що випро­бовують. Випробовування виконують тільки після витримування зразка матеріалу за кімнатної темпе­ратури протягом (24,0 ± 0,5) год;

2. відносне видовження матеріалу на момент розривання визначають згідно з EN ISO 13934-1 з використанням методів CRT та CRE. При цьому ця величина не повинна перевищувати 60 %. Випро­бовування проводять тільки після витримування зразка матеріалу за кімнатної температури протягом (24,0 ± 0,5) год;

3. опірність матеріалу до роздирання визначають відповідно до методу А2, який описано в ISO 4674. За цих умов швидкість розтягування матеріалу повинна бути не менше ніж (100 ± 10) мм/ хв, а швидкість попереднього натягу повинна дорівнювати 2 Н для матеріалів міцністю до 200 г/м²,5 Н для матеріалів міцністю від 200 г/м² до 500 г/м² і 10 Н для матеріалів міцністю понад 500 г/м². Ця величи­на повинна повинна бути не менше ніж 10 Н.

За необхідності, масу матеріалу, що припадає на одиницю його площі, вимірюють згідно з мето­дом, який описано в розділі 5 ISO 3801.

3. 8. Металеві деталі

      1. Згідно з ISO 9227 під час функціонального випробовування протягом 96 год металеві деталі гідрокостюма не повинні бути помітно ушкоджені іржею.

      2. У разі наближення металевої деталі гідрокостюма до магнітного компаса, який викорис­товують на більшості невеликих плавзасобів, на відстань ближче ніж 500 мм магнітна стрілка компа­са не повинна відхилятися більше ніж на 1 °. Відповідний метод випробовування описано в 3.1 EN ISO 15027-3.

4. МАРКОВАННЯ

   1. Марковання гідрокостюма

Будь-яка знімна частина гідрокостюма повинна мати чітке марковання, нанесене стійкою фарбою. Інформація, яку містить марковання, повинна бути викладена державною мовою однієї з країн-членів CEN. Вона може бути представлена у вигляді піктограм у поєднанні з текстом, або, в разі відсутності офіційно визначених піктограм — лише в текстовому вигляді.

Ярлик, що містить подібну інформацію, повинен бути надійно прикріплений до гідрокостюма, за­лишатись читабельним після не менше 10 разів прання, виконаних згідно з інструкцією, і бути стійким до солоної води. Крім того, ярлик не повинен зсідатись після прання, що перешкоджає зручному но­сінню гідрокостюма.