Страница 10: ДСТУ Б В.2.7-83:2014. Матеріали рулонні покрівельні та гідроізоляційні. Методи випробувань (61848)

На неопромінених трьох контрольних зразках при візуальному порівнянні з еталонами, зат­вердженими у встановленому порядку, на відстані 1 м визначають відповідність еталона кольору однокольорової або кольорів всіх ділянок багатокольорової посилки матеріалу та відповідність еталону кольорів опроміненої частини випробовуваних зразків.

Вважається, що матеріал відповідає еталону за вказаним кольором (кольорами) посилки, якщо не виявлено кольорового контрасту фактичних кольорів зразків та еталону матеріалу.

Вважається, що матеріал витримав випробування на кольоростійкість, якщо не виявлено відмінності кольору еталонних і опроміненої та неопроміненої частин опромінених зразків.

31. ВИЗНАЧЕННЯ АТМОСФЕРОСТІЙКОСТІ

    1. Обладнання згідно з ДСТУ Б EN 1297.

    2. Підготовка до випробувань

Для визначення атмосферостійкості матеріалу вирізають та маркують тридцять зразків вздовж полотна. Половина цих зразків - контрольні, їх зберігають у лабораторних умовах, інші підлягають подальшій обробці в апараті штучного клімату.

Випробування проводять згідно з ДСТУ Б EN 1297 з такими уточненнями:

• марковані п’ятнадцять зразків розміщують в апараті штучного клімату та витримують за режимом згідно з нормативним документом на матеріал конкретного виду;

• по п’ять зразків - контрольних та витриманих в апараті штучного клімату - піддають випро­буванню на розрив. Для кожного зразка визначають розривну силу та відносне подовження при розтягуванні;

• по десять зразків - контрольних та витриманих в апараті штучного клімату - піддають випробуванню на гнучкість.

Вираховують середні значення результатів випробувань на розривну силу контрольних зразків Р та витриманих в апараті штучного клімату зразків Р_ат.

Зміну розривної сили при розтягуванні АР_ат розраховують за формулою: де АР_ат- зміна розривної сили для зразків після випробування на атмосферостійкість, %;

Р - розривна сила для зразків до випробування на атмосферостійкість, Н;

Р_ат- розривна сила для зразків після випробування на атмосферостійкість, Н.

Вираховують середні значення результатів визначення відносного подовження контрольних зразків е' та витриманих в апараті штучного клімату зразків є'_ат.

Зміну відносного подовження при розтягуванні Абат розраховують за формулою:

1

(53)

де Asam - зміна відносного подовження після випробування на атмосферостійкість, %;

є' - відносне подовження матеріалу до випробування на атмосферостійкість, %;

Е_ат - відносне подовження після випробування на атмосферостійкість, %.

Вираховують середні значення результатів визначення температури гнучкості контрольних зразків Т_гн та витриманих в апараті штучного клімату Т_гнат.

Зміну температури гнучкості Д.Т_знат розраховуються за формулою:

1

(54)

де АТ_гнат- зміна температури гнучкості після випробування на атмосферостійкість, %;

Т_гн - температура гнучкості до випробування на атмосферостійкість, К;

Тгнат ~ температура гнучкості після випробування на атмосферостійкість, К.

Зміни розривної сили та відносного подовження при розтягуванні та зміна температура гнуч­кості після випробувань на атмосферостійкість не повинні перевищувати 10 % від результатів випробувань контрольних зразків.

31. ВИЗНАЧЕННЯ БІОСТІЙКОСТІ МАТЕРІАЛУ (ОПОРУ ПРОРОСТАННЮ КОРЕНІВ РОСЛИН)

    1. Засоби та допоміжні пристрої:

• горщики квіткові керамічні, не вкриті поливою, заввишки не менше 220 мм, з діаметром в основі не менше 120 мм і верхнім діаметром не менше 180 мм;

• підставки для горщиків з суцільним дном і бортами заввишки не менше ЗО мм;

• ґрунт поживний на торф’яній основі;

• насіння люпину, придатне для посіву;

• бавовняна тканина;

• штангенциркуль типу Н-300-0,05 згідно з ДСТУ ГОСТ 166;

• універсальний індикаторний папір з pH 0-12.

Насіння люпину пророщують у чотирьох горщиках до появи коріння не менше двох діб загорнутим у постійно вологу бавовняну тканину без доступу сонячного проміння.

Вирізають для кожної пари горщиків зразки матеріалу з антикореневою добавкою та зразки з матеріалу без антикореневої добавки (або з меншою її кількістю), які укладають всередині горщиків так, щоб на висоті (100 ±2) мм між краями зразків, дном та стінками горщиків не було щілин ширше ніж 1 мм та наповнюють горщики ґрунтом шаром заввишки від 80 мм до 90 мм, на ґрунт викладають проросле насіння люпину на відстані від 5 мм до 7 мм одне від одного, реєструють кількість висадженого насіння в кожному горщику-n_vп₂, п₃, п₄, після чого насіння засипають шаром ґрунту з 15 мм.

Впродовж не менше 6 тижнів у літний період року або не менше 8 тижнів у зимовий період ґрунт поливають 2-3 рази на тиждень відстояною не менше 10 год водою (температурою не нижче 293 К та pH від 5,5 до 7,5) по 150 мл за раз. Підставки для горщиків один раз на тиждень наповнюють такою ж водою шаром заввишки на менше 15 мм.

Під час випробувань горщики з рослинами повинні знаходитись у провітрюваному приміщенні з температурою повітря (20 ±5) °С.

Допускається під час пророщування рослин потрапляння на них прямих сонячних променів. Періодично, один - два рази на тиждень - слід повертати горщики на 180°.

Після закінчення нормованого часу вирощування рослин підраховують кількість рослин -л₅, п₆, п₇, п_&, що росте в кожному горщику, рослини відрізують від коренів і виймають ґрунт з перевернутих горщиків. Викладають окремо кожен шар ґрунту і обережно видаляють з нього зразки та коріння.

Вираховують схожість люпину за кількістю рослин, що проросли в кожному горщику, за фор­мулами

△0=100-0^05, До = 100 о₂/о₆ , До =100 о₃/о₇ , До =100 о₄/о₈ . (55)

Результати випробувань є дійсними, якщо схожість люпину До складає не менше 70 %. За меншої схожості випробування повторюють.

Візуально встановлюють, що коріння рослин доросло до зразків і лежить на їх поверхні. Підраховують кількість л₉, о₁₀, о^, о₁₂ рослин, корені яких доросли до кожного зразка. Якщо таких менше 80 % від п₅, п₆, п₇, п₈ по якомусь із зразків, то цей зразок не враховують. Для кожного зразка рахують разом кількість ушкоджень корінців поверхні шару покривного складу та кількість корінців, що проросли крізь шар або закріпилися у цьому шарі - л₁₃, л₁₄, п₁₅, п₁₆.

Матеріал вважають стійким до проростання коренів рослин за повної відсутності будь-яких слідів проростання коріння у шари зразків, якщо коренева система люпину в горщику досягла поверхні зразків, а коріння:

• не проросло крізь шар покривного складу;

• не закріпилось у шарі покривного складу;

• не пошкодило поверхню шару покривного складу.

Біостійкість матеріалу (опір проростанню коренів рослин) Б_к кожного з випробовуваних мате­ріалів визначають за формулами:

Е>к-2 ⁼ ”100 (^п9/^п1о)/(^л1з/^п14) > (56)

5_кЗ-4 = 100 • (л-і!//? ₁₂)/(л ₁₅/л ₁₆), (57)

що дає змогу кількісно оцінювати різницю біостійкості (опір проростанню коренів рослин) обох ма­теріалів.

31. ВИЗНАЧЕННЯ ТЕПЛОСТІЙКОСТІ НАПЛАВЛЕНОГО (КЛЕЙОВОГО) З’ЄДНАННЯ ПОЛОТЕН МАТЕРІАЛУ

    1. Засоби та допоміжні пристрої:

• штангенциркуль типу П-300-0,05 згідно з ДСТУ ГОСТ 166;

• шафа електрична сушильна, що підтримує температуру не нижче 500 К (227 °С);

• секундомір або годинник з відліком секунд.

Для визначення теплостійкості з’єднаних між собою полотен матеріалу вирізують вздовж полотна матеріалу не менше ніж шість зразків довжиною від (100 ± 1) мм до (1 ЗО ± 1) мм і шириною (50 ±1) мм для кожного етапу випробування.

З нижньої поверхні шести зразків захисну плівку знімають, ще на шести залишають. Шість зразків сплавляють попарно у горизонтальному положенні по ширині так, щоб забезпечити при випробуваннях різних матеріалів постійну зсувну силу на одиницю площі сплавлення. Довжину сплавлення забезпечують з точністю ±0,5 мм у відповідності з номінальною масою 1 м² полотна матеріалу, а саме по 10 мм довжини сплавлення на кожних 0,5 кг/м²: при масі 1 м² полотна 1,0 кг/м² - 20 мм, при 1,5 кг/м² - ЗО мм, при 2,0 кг/м² - 40 мм, при 2,5 кг/м² - 50 мм, при 6,0 кг/м² - 120 мм. Після сплавлення зразки навантажують впродовж від 10 с до 20 с масою із розрахунку 0,04 кг/см² площі наплавлення і охолоджують.

Вимірюють довжину /₅ звисаючої ділянки зразків з точністю ±0,5 мм.

Сушильну шафу нагрівають до початкової температури випробування згідно з 25.2.

Для визначення теплостійкості Т_тс__п з’єднання сплавлених між собою полотен матеріалу:

• підвішують сплавлені попарно зразки у нагрітій шафі і витримують впродовж часу, вказаного у нормативному документі на матеріал конкретного виду, але не менше 4 год на останньому етапі випробувальної температури;

• виймають зразки із шафи, охолоджують у вертикальному положенні на повітрі та оглядають;

• вимірюють довжину /₆ звисаючої ділянки зразків з точністю ±0,5 мм. Вважають, що зразок витримав випробування на теплостійкість за цієї фіксованої температури, якщо (/₅ - /₆) менше ніж 1 мм;

• підвищують температуру випробування на 5 К і повторюють випробування. Цикли випро­бування повторюють до температури, поки зсув звисаючої ділянки парного зразка (1₅- 1₆) досягне 1 мм, після чого шість нових зразків сплавляють попарно по ширині, температуру випробування знижують на 2 К.

Температурою теплостійкості Т_тс__п наплавленого з’єднання полотен матеріалу визнають температуру випробувань, що передує появі при випробуванні хоча б у одного зразка зсув відносно один одного не менше 1 мм.

31. ВИЗНАЧЕННЯ ТРІЩИНОСТІЙКОСТІ НАПЛАВЛЕНОГО (КЛЕЙОВОГО) З’ЄДНАННЯ МАТЕРІАЛУ З БЕТОНОМ ТА СТАЛЛЮ

    1. Засоби та допоміжні пристрої:

• пристрій лещатного типу (принципову схему наведено в додатку Ж), який має ручний гвинтовий привід з кроком не більше 2 мм для переміщення рухомого повзуна зі швидкістю від З мм/хв до 5 мм/хв. Верхні поверхні повинні бути в одній площині та мати елементи швидкого кріплення зразків. Рухома та нерухома частини пристрою повинні бути з'єднані з приладом вимі­рювання (з точністю ±0,1 мм) ходу рухомої частини пристрою;

• шість пластин з елементами кріплення (до рухомої та нерухомої частин пристрою) розмірами не менше: ЗО мм х 60 мм х 13О мм з бетону класу за міцністю В 15 та 4 мм х 60 мм х 13О мм зі сталі;

• три термоізолюючих чохли внутрішніми розмірами не менше 35 мм х 65 мм х 250 мм;

• штангенциркуль типу И-300-0,05 згідно з ДСТУ ГОСТ 166;

• шафа електрична сушильна, що підтримує температуру не менше 500 К (227 °С);

• камера морозильна з регулюванням температури до 263 К (мінус 10 °С);

• термопара з діапазоном вимірювання температури від 263 К до 298 К (від мінус 10 °С до 25 °С);

• секундомір або годинник з відліком секунд.

Поверхні пластин під наплавлення (наклеювання) очищують від пилу та масел, бетонні - праймують.

Готують три зразки матеріалу розмірами (200 ±0,5) мм х (50 ±0,5) мм.

Шість бетонних або сталевих пластин розміщують у сушильній шафі, розігрітій до температури вище від 15 К до 20 К ніж температура розм'якшення покривного складу матеріалу та витримують не менше 60 хв на бетонних пластинах або не менше 20 хв на сталевих пластинах.

Розігріті пластини виймають з шафи, стикують торцями по дві на горизонтальній площині (сталеві зі шпариною (1,0 ±0,1) мм, бетонні - без шпарини) і одразу накладають на них зразки симетрично стикам пластин; охолоджують по три з’єднані збірні зразки повітрям до (295 ±2) К.

Збірні зразки розміщують у морозильній камері і витримують не менше 4 год за температури (273 ± 1) К. Поряд із зразками витримують три теплоізолюючих м’які чохли.

Після закінчення терміну температурної витримки не більше як за 2 хв один із зразків у морозильній камері укладають у теплоізолюючий чохол, вкладають в нього термопару, виймають з камери чохол із з’єднаним збірним зразком та термопарою, закріплюють кінці збірного зразка на робочих поверхнях пристрою для випробувань (додаток Ж).

Гбинтовим приводом починають розводити рухому та нерухому частини пристрою зі швидкістю від 3 мм/хв до 5 мм/хв. Постійно реєструють величину переміщення та її значення у момент розриву зразків Д_т. За час випробування температура у чохлі не повинна змінитись більше ніж на 2 К.