Випробувані зразки встановлюють так, щоб точка нанесення удару лежала у вертикальній площині, що проходить через вісь шарніра.
Бойок треба кинути з висоти, зазначеної в таблиці 18.
Таблиця 18 — Висота падіння бойка
|
Висота падіння, мм |
Частина корпусу, що піддається удару бойком*1 |
|
|
З’єднувачі класу захисту ІРХО |
|
|
|
100 150 200 250 |
А та В С D |
А та В С D |
|
*' А— Частини, що перебувають на лицьовій поверхні, зокрема частини, що мають заглиблення. В — Частини, які не виступають більше ніж на 15 мм від монтажної поверхні (відстань від стіни) після монтування, як за нормального експлуатування, за винятком частин А. С — Частини, які виступають більше ніж на 15 мм, але не більше, ніж 25 мм від монтажної поверхні (відстань від стіни) після монтування, як за нормального експлуатування, за винятком частин А. D — Частини, які виступають більше ніж на 25 мм від монтажної поверхні (відстань від стіни) після монтування, як за нормального експлуатування, за винятком частин А. |
||
Примітка 2. По частині зразка, що найбільше виступає над монтажною поверхнею, за винятком частин А, ударяють.
Частину апаратів, призначених лише для монтування на стіні, піддають ударам, які наносять падінням бойка з висоти 100 мм лише по доступним частинам, які виступають після монтування апаратів у стіні.
Висота падіння — це відстань по вертикалі між положенням контрольної точки в момент опускання бойка і положенням цієї точки в момент удару. Контрольну точку визначають на поверхні бойка в тому місці, де лінія, що проходить через точку перетину осі сталевої трубки маятника та осі бойка, перпендикулярна до площини, що проходить через обидві осі, та перетинає поверхню бойка.
Примітка 3. Теоретично, центром тяжіння ударного елемента повинна бути контрольна точка. Однак, оскільки на практиці центр тяжіння знайти важко, то контрольну точку знаходять зазначеним вище способом.
Наносять таку кількість ударів:
для частин А — п’ять ударів: один удар в центрі, один удар по двох несприятливих точках між центром і краями, після того як зразок буде переміщено по горизонталі; один удар по аналогічних точках після того, як зразок буде обернено на 90 ° по осі, перпендикулярній до листа фанери;
для частин В (наскільки це прийнятно), Сі D — чотири удари;
два удари по кожній із двох сторін зразка, по якій може бути нанесено удар після обертання листа фанери на 60° навколо вертикальної осі;
два удари по кожній з двох інших сторін зразка, по якій може бути нанесено удар після обертання листа фанери на 60° навколо вертикальної осі є протилежному напрямку.
Якщо є вхідний отвір, то зразок встановлюють так, щоб дві точки нанесення ударів було розміщено якнайближче та рівновіддалено від цього отвору.
У багатомісних вимикачах випробовують усі кришки та пластини, однак по кожній точці наносять лише один удар.
Для вимикачів зі ступенем захисту вище ІРХО, випробування проводять із закритими кришками. Крім того, відповідну кількість ударів наносять по тих частинах, які оголено за відкритих кришок.
Після випробувань не повинно бути пошкоджень зразків, відповідно до вимог цього стандарту. Особливо, не повинно бути доступу до струмовідних частин.
Після випробування шторки можуть мати тріщини та/або випасти, але не повинно бути можливостей дотику до струмовідних частин:
стандартним випробувальним щупом за умов, наведених в 10.1;
стандартним випробувальним щупом за умов, наведених в 10.1, але із зусиллям 10 Н.
У спірних випадках, перевіряють можливість зняття та заміни зовнішніх частин, таких як коробки, корпуси, кришки та закривні пластини, без пошкодження цих частин або їх ізолювальних прокладок.
Якщо закривну пластину, що спирається на внутрішню кришку, буде пошкоджено, то повторне випробування провадять на внутрішній кришці, що після випробувань повинна залишитись непош- кодженою.
Примітка 4. Не беруть до уваги пошкодження поверхні, невеликі вм'ятини, які не впливають на зменшення довжини шляхів струму витоку або повітряних зазорів менше значень, зазначених в 23.1, і дрібні осколки, які не позначаються негативно на захисті з’єднувача від ураження електричним струмом або на водонепроникність.
Тріщинами, що не видимі неозброєним оком, і поверхневими тріщинами волокнистих виливків і аналогічних їм деталей, нехтують.
Тріщинами або отворами на зовнішній поверхні якої-небудь частини вимикача, якщо вимикач відповідає вимогам цього стандарту навіть без цієї частини, нехтують. Відколом декоративної кришки, якщо декоративну кришку встановлюють на внутрішню кришку, яка витримує випробування зі знятою декоративною кришкою, нехтують.
Основи вимикачів для відкритого встановлення спочатку прикріплюють до циліндра із жорсткого сталевого листа, що має радіус в 4,5 рази більше, ніж відстань між отворами для кріплення, але не менше ніж 200 мм. Осі отвору повинні перебувати в площині, перпендикулярній до осі циліндра та паралельній до радіусу, що проходить через центр відстані між отворами для кріплення.
Кріпильні ґвинти поступово затягують максимальним крутним моментом, що дорівнює 0,5 Н-м для ґвинтів з діаметром нарізі до 3 мм включно та 1,2 Н-м для ґвинтів з більшим діаметром нарізі.Основи вимикачів для відкритого встановлення аналогічним чином кріплять до плоского сталевого листа.
В процесі та після випробування розетка не повинна мати пошкоджень, що перешкоджають її подальшому використанню.
Ґзинтові ущільнювачі, повинні відповідати циліндричному металевому стрижню, що має діаметр в міліметрах, який дорівнює найменшому внутрішньому діаметру ущільнювача.
Ущільнювачі затягують відповідним гайковим ключем, до якого протягом 1 хв прикладають момент, зазначений в таблиці 19.
Таблиця 19 — Значення крутних моментів для випробування ґвинтових ущільнювачів
|
Діаметр випробувального стрижня, мм |
Крутний момент, Н м |
|
|
Металевий ущільнювач |
Ущільнювач із заливного матеріалу |
|
|
До 14 включ. |
6,25 |
3,75 |
|
Понад 14 до 20 включ. |
7,5 |
5,0 |
|
Понад 20 |
10,0 |
7,5 |
Після випробування ущільнювач не повинен мати пошкоджень відповідно до вимог цього стандарту.
Під час перевірки зусилля, необхідного для закріплення або зняття кришок, закривних пластин чи їх частин, з’єднувачі монтують, як за нормального експлуатування. Вимикачі для схованого встановлення монтують у відповідній монтажній коробці, як за нормального експлуатування, за цього краї коробок установлюють в одній площині зі стіною кришками, чи закривними пластинами або їх частинами. Якщо вони мають фіксувальні пристрої, які установлюють без застосування інструмента, то ці пристрої залишають незафіксованими.
Відповідність перевіряють випробуваннями відповідно до 20.4.1 та 20.4.2.
Перевірка кріплення кришок, закривних пластин та фіксувальними пристроями
Зусилля прикладають плавно в напрямку, перпендикулярному до монтажної поверхні, таким чином, що вислідне зусилля, яке впливає на центр кришок, закривних пластин або їх деталей, відповідно становило:
40 Н—для кришок, закривних пластин або їх деталей, що відповідають вимогам 20.7 і 20.8, або
80 Н— для інших кришок, закривних пластин або їх деталей.
Зусилля прикладають протягом 1 хв. Кришки або закривні пластини не повинні від’єднуватися.
Потім випробування проводять на нових зразках. При цьому кришки або закривні пластини монтують на стіні, після того, як лист твердого матеріалу завтовшки (1 ±0,1) мм, встановлюють навколо підтримувальних арматур згідно з рисунком 19
Примітка. Лист твердого матеріалу застосовують для імітації шпалер, і він може складатися окремих шматків.
Після випробування зразки не повинні мати пошкоджень відповідно до вимог цього стандарту.
Перевірка знімання кришок, закривних пластин або подібних частин
Зусилля, що не перевищує 120 Н, плавно прикладають в напрямку, перпендикулярному до монтажно-опорної поверхні, до кришок, закривних пластин, подібних деталей або їх частин за допомогою гака, що вставляють по черзі в кожен отвір, паз або іншу аналогічну порожнину з метою виривання з місць кріплення.
Кришки, закривні пластини або подібні частини повинні бути зірвані з місць кріплення.
Випробування проводять 10 разів на кожній окремій деталі, фіксація якої не залежить від ґвинтового кріплення (за рівномірного розподілу точок прикладання'). Зусилля виривання прикладають кожного разу до різних отворів, пазів або іншої аналогічної порожнини.
Випробування повторюють на нових зразках. Кришки або закривні пластини закріплюють на стіні після того, як лист твердого матеріалу завтовшки (1 ± 0,1) мм установлюють навколо підтримувальних арматур згідно з рисунком 19.
Після випробування зразки не повинні мати пошкоджень відповідно до вимог цього стандарту.
Випробування провадять згідно з вимогами 20.4, але за цього відповідно до 20.4.1 в процесі випробування прикладають такі зусилля:Н — для кришок чи закривних пластин, для випробування відповідно до 20.17 та 20.18;
20 Н — для інших кришок чи закривних пластин.
’20.6 Випробування провадять згідно з вимогами 20.4, але при цьому відповідно до 20.4.1 в процесі випробувань прикладають зусилля 10 Н для всіх кришок або закривних пластин.
Калібром, наведеним на рисунку 20, діють на кожну з сторін кришок або закривних пластин, установлених без Гвинтового кріплення на монтажній або опорній поверхні, як показано на рисунку 21. Калібр прикладають під прямим кутом до кожної випробуваної площини. За цього площина В перебуває на монтажній/опорній поверхні, а площина А перпендикулярна до неї.
Якщо кришку чи закривну пластину установлено без Гвинтів на іншій кришці чи закривній пластині або монтажній коробці, що має ті самі габаритні розміри, то площину В калібру має бути розміщено на тому самому рівні, що і з’єднання. Габарит кришки або закривної пластини не повинен перевищувати габариту опорної поверхні.
Відстань між площиною С калібру та габаритом випробовуваної сторони (виміряноїпаралельно до площини В), не повинна зменшуватися (за винятком пазів, отворів, зворотних конусів тощо, що розміщені на відстані менше ніж 7 мм від площини, що містить площина В, і відповідають вимогам відповідно до 20.8), коли вимірювання повторюють, починаючи від точки X в напрямку стрілки Y (див. рисунок 22).
Калібр (див. рисунок 23), яким прикладають зусилля 1 Н, не повинен входити більше ніж на 1,0 мм від зовнішньої поверхні деталі в будь-які пази, отвори або зворотні конуси тощо, коли калібр прикладають паралельно до монтажноі/опорної поверхні та під прямим кутом до випробної деталі, як показано на рисунку 24.
Примітка. Перевіряння того, як калібр, показаний на рисунку 23, входить більше ніж на 1 мм, провадять за допомогою поверхні, перпендикулярної до площини В, яка містить верхню деталь габариту пазів, отворів, зворотних конусів тощо.
Фіксувальний пристрій шнуркового вимикача повинен мати достатню міцність.
Відповідність перевіряють на новому зразку таким випробуванням.
Вимикачі монтують на опору, як за нормальної експлуатації.
Зусилля 100 Н прикладають протягом 1 хв до фіксувального пристрою, як за нормального експлуатування, після цього зусилля 50 Н прикладають протягом 1 хв в найнесприятливішому напрямку по конусоїдній поверхні, де центром слугує приводний шнурок, а кут не перевищує 80° по вертикалі.
Після випробування вимикач не повинен мати пошкоджень, які порушують вимоги цього стандарту. Фіксувальний пристрій не повинен мати несправностей, а шнурковий вимикач повинен залишатись дійовим.
• •
ТЕПЛОСТІЙКІСТЬ
Вимикачі та монтажні коробки повинні бути стійкими до нагрівання.
Відповідність перевіряють:
для поверхні коробок відкритого монтажу, знімних кришок та окремих накладок— випробуванням відповідно до 21.3;
для вимикачів, крім частин, зазначених в підпункті а), якщо такі є — випробуваннями відповідно до 21.1 і 21.2 за винятком частин вимикачів, виготовлених з натурального або синтетичного каучуку або їх суміші, які випробовують.
Випробувані зразки на 1 год поміщають у термокамеру й нагрівають до температури (100±2)°С.
В процесі випробувань з ними не повинно відбутися змін, які унеможливлюють 'їх подальше використання, а також не повинен плавитися компаунд, якщо такий є, настільки, щоб оголилися стру- мовідні частини.
Після випробування зразок охолоджують до кімнатної температури. Потім проводять випробування стандартним випробувальним щупом, який прикладають із силою 5 Н, за цього струмовідні частини повинні залишатися недоступними для дотику, коли вимикач змонтовано, як для нормальної експлуатації.
Марковання після випробування повинно бути розбірливим.
