Вантажно-розвантажувальні роботи повинні виконуватись за умови вакуумного або шнекового навантаження та розвантаження мінерального порошку.
При зберіганні мінерального порошку, некондиційної продукції складські приміщення, бункери, силоси, конвеєри, живильники тощо повинні бути герметичними та обладнані пиловідводами і пиловловлюючими пристроями. Переміщення матеріалів повинно здійснюватись пневмотранспортом або іншими закритими транспортними засобами.
При зберіганні зразків мінерального порошку в упакованому вигляді необхідно забезпечувати цілісність упаковки під час вантажно-розвантажувальних робіт, а також протягом усього терміну зберігання чи транспортування.
Транспортування мінерального порошку чи некондиційної продукції в спеціальних транспортних засобах - цементовозах, контейнерах в автомобілях, вагонах-бункерах тощо необхідно здійснювати за умови вакуумного або шнекового навантаження та розвантаження.
Некондиційна продукція направляється на технологічну переробку для повторного використання та/або застосовується як складова дорожніх щебенево-піщаних сумішей відповідно до нормативних документів на кожний конкретний вид сумішей.
Порядок накопичення, підготування некондиційної продукції, що не відповідає вимогам 7.3 (та/або інших відходів згідно з ДСТУ 3910 (ГОСТ 17.9.1.1) до утилізації, а також порядок їх транспортування, утилізації, знешкодження, захоронения повинен відповідати вимогам ДСанПІН 2.2.7.029.
Відбір проб промислових викидів здійснюють відповідно до вимог нормативного документа [6].
МАРКУВАННЯ ТА ПАКУВАННЯ
Мінеральний порошок не пакують. В неупакованому вигляді мінеральний порошок транспортують насипом в спеціальних транспортних засобах - цементовозах, контейнерах в автомобілях, вагонах-бункерах тощо за умови вакуумного або шнекового навантаження та розвантаження.
Виробник (постачальник) зобов'язаний супроводжувати кожну партію мінерального порошку (або її частину), що постачається споживачу, документом про якість (паспортом) на відповідність вимогам цього стандарту.
У документі про якість (паспорті) зазначають:
назву та адресу підприємства-виробника;
умовну познаку мінерального порошку;
номер партії та масу/об’єм мінерального порошку;
номер і дату видачі документа;
зерновий склад;
групу за структуруючою здатністю;
коефіцієнт водостійкості (для відходів промисловості);
наявність чи відсутність органічних домішок;
для активованого (найменування і кількість активатора; однорідність; гідрофобність (або ступінь гідрофобності);
ефективну сумарну питому активність природних радіонуклідів;
насипну густину;
прізвище посадової особи, підпис якої засвідчує документ про якість (паспорт), печатка підприємства- виробника.
У документі про якість (паспорті) можуть бути вказані результати контролювання всіх показників щодо властивостей мінерального порошку чи сировини.
Якщо виробник та споживач у договорі на поставку мінерального порошку встановили перелік обов ’язкових вимог, що підлягають виконанню, у документі про якість можуть бути наведені тільки результати контролювання дотримання цих вимог.
ТРАНСПОРТУВАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ
Порошок мінеральний транспортують згідно з діючими правилами перевезення вантажів та безпеки на транспорті (автомобільний, залізничний).
Транспортування мінерального порошку (насипом у спеціальних транспортних засобах), складування та зберігання (насипом у спеціальному силосі тощо) здійснюють окремо відповідно до класифікації за видами та марками з урахуванням груп та міцності сировини. При зберіганні потрібно не допускати виникнення агломератів мінерального порошку, який повинен бути пухким.
Транспортування, складування та зберігання сировини, мінерального порошку чи його некондиційної продукції, що підлягає переробці, повинно відповідати вимогам ДБН Г.1-4 із забезпеченням водовідведення, захищенням від забруднення, засмічення із дотриманням вимог розділів 6 та 7.
МЕТОДИ КОНТРОЛЮВАННЯ
Перевірку фізико-технічних показників мінерального порошку відповідно до вимог таблиці 5 (рядки 1-3) та вимог щодо бітумоємності, однорідності, наявності чи відсутності органічних домішок здійснюють згідно з ДСТУ Б В.2.7-247.
Перед проведенням випробувань сировини (крім визначення міцності та середньої густини) за потреби зразки подрібнюють, отримують мінеральний порошок, зерна якого розсівають згідно з вимогами цього стандарту.
Вміст частинок з зернами розміром дрібніше ніж 0,315 мм у відсотках за масою (див. таблицю 5) визначають із застосуванням додаткового сита відповідного розміру згідно з методом 4.2 ДСТУ Б В.2.7-247. Перед закінченням просіювання сито струшують над аркушем паперу протягом 1 хв. Просіювання вважають закінченим, якщо кількість частинок, що пройшли крізь сито з отворами розмірами 0,315 мм, не перевищує 0,02 г.
Вміст частинок з зернами розміром дрібніше ніж 0,315 мм М0,315 у відсотках за масою обчислюють за формулою:
M0,315 = M1,25 -ai0,315
де M1 25 - вміст частинок дрібніше ніж 1,25 мм, %;
аІ0 315 — наважка проби на ситі, %.
Наявність чи відсутність агломератів, конгломератів, зерен, згустків бітуму, агломератів порошку з бітумом та/або активуючою добавкою (для активованого мінерального порошку), які перевищують встановлені значення розмірів частинок зернового складу, здійснюють методом візуального огляду аналітичної проби мінерального порошку, що відібрана згідно з ДСТУ Б В.2.7-247, а саме:
пробу розстилають на чистій рівній поверхні металевого листа рівним шаром, оглядають при денному освітленні;
встановлюють наявність чи відсутність перевищення встановлених значень розмірів частинок.
Гідрофобність активованого мінерального порошку визначають згідно з А.2.1 ДСТУ Б В.2.7-247, ступінь гідрофобності встановлюють згідно з А.2.2 ДСТУ Б В.2.7-247.
Активатори мінерального порошку (додаток А) перевіряють згідно з чинними нормативними документами на ці матеріали.
Структуруючу здатність мінерального порошку ДТс визначають як різницю між температурою розм’якшеності бітуму та асфальтов’яжучої речовини у співвідношенні: 60 % за масою мінерального порошку з відсіяними згідно з 10.3 зернами розміром, дрібніше ніж 0,071 мм, а також 40 % за масою бітуму.
Температуру розм’якшеності бітуму та асфальтов’яжучої речовини визначають за правилами проведення випробування, оформлювання результатів за методом кільця та кулі згідно з ГОСТ 11506.
При випробуванні застосовують бітум нафтовий дорожній в’язкий марки БНД 60/90, який повинен відповідати вимогам згідно з ДСТУ 4044.
Число пластичності визначають у неактивованому мінеральному порошку (або перед активацією) та у сировині на пробах масою відповідно до ДСТУ Б В .2.7-247, застосовуючи методику та правила проведення випробувань згідно з ДСТУ Б В.2.1-17.
Визначення коефіцієнта водостійкості зразків із суміші бітуму та мінерального порошку з відходів промисловості (металургійних шлаків) здійснюють згідно з ДСТУ Б В.2.7-247. Зразки із суміші бітуму та мінерального порошку з гірських порід чи цементу з показником водонасичення , що може становити від 5 % до 6 % за об’ємом, випробовують згідно з ДСТУ Б В.2.7-247.
Бітумомісткість мінерального порошку встановлюють за кількістю бітуму по відношенню до маси мінерального порошку згідно з А.5.2.1 ДСТУ Б В.2.7-247 при показниках водонасичення зразків від 5 % до 6 % за об’ємом.
Відбір проб мінерального порошку та визначення показника вологості, оформлювання результатів здійснюють за методикою згідно з ДСТУ Б В.2.7-247 (за винятком точності зважування проби) та/або згідно з ДСТУ Б В.2.7-232.
Випробовують дві наважки мінерального порошку, кожна для визначення двох паралельних показників вологості, з пробами масою:
-від 15 г до 25 г згідно з ДСТУ Б В.2.7-247 (точність зважування мінерального порошку встановлюють згідно з ДСТУ Б В.2.7-232);
- 100 г (або 1000 г) згідно з ДСТУ Б В.2.7-232.
Дозволяється визначати показник вологості за одним із вказаних методів.
Основний метод визначення показника вологості мінерального порошку застосовують згідно з ДСТУ Б В .2.7232.
У мінеральному порошку неактивованому (чи перед активацією) та/або у сировині встановлюють:
кількість глинистих домішок методом набрякання згідно з ДСТУ Б В.2.7-232. З середньої проби масою 1 кг, яка була висушена до постійної маси, відбирають наважку 200 г, просіюють крізь сито з сіткою № 016 та випробовують;
вміст суми оксидів АІ2О3 та Fe2O3 і наявність (чи відсутність) вільного оксиду та/або гідроксиду кальцію згідно з ДСТУ Б В.2.7-247.
Порядок відбору та підготовки проб для встановлення середньої та насипної густини проводять згідно з ДСТУ Б В.2.7-247, при цьому кожен раз для паралельних визначень беруть нову наважку проби мінерального порошку (масою не менше ніж 1 кг).
Визначення насипної густини мінерального порошку здійснюють згідно з ДСТУ Б В.2.7-232 у мірній циліндричній посудині місткістю 1 л.
Визначення дійсної (середньої) густини мінерального порошку проводять відповідно до ДСТУ Б В.2.7-247.
Сировину перевіряють відповідно до методів контролювання, вказаних у цьому стандарті.
Додатково встановлюють:
міцність та дійсну чи середню густину сировини (або мінеральної складової бітумінозних порід) - згідно з ДСТУ Б В.2.7-71 (ГОСТ 8269.0);
петрографічний аналіз сировини з природного каменю - згідно з ДСТУ Б В.2.7-230 та/або ДСТУ Б В.2.7-232;
аналіз кількісно-якісного складу для встановлення модулю основності металургійних шлаків - згідно з ДСТУ Б В.2.7-72 (ГОСТ 8269.1);
бітумоємність сировини перевіряють згідно з ДСТУ Б В.2.7-247.
Радіаційно-гігієнічну оцінку мінерального порошку, сировини, активаторів (у тому числі органічних в’яжучих) виконують згідно з ДБН В.1.4-1.01 та ДБН В.1.4-2.01.
11 ПРАВИЛА ПРИЙМАННЯ
Вхідний контроль сировини та/або мінерального порошку
Мінеральний порошок, сировину, активатори, що підлягають вхідному контролю згідно з ГОСТ 24297, перевіряють за переліком показників (затвердженому в установленому порядку) відповідно до вимог розділу 10.
Сировина з гірських порід може бути прийнята виробником за даними документів геологічної розвідки .
Радіаційно-гігієнічну оцінку мінерального порошку, сировини, активаторів (у тому числі - органічних в’яжучих) здійснюють згідно з ДБН В.1.4-1.01 не менше ніж один раз на рік.
Приймання та поставка мінерального порошку
Приймання та поставку мінерального порошку проводять партіями.
При прийманні партією вважають таку кількість мінерального порошку, яку вироблено протягом однієї зміни (але не більше ніж 120 (200) т одного виду та марки), що виготовлена за однією технологією і оформлена одним документом про якість (паспортом).
При постачанні виробником чи постачальником партією (її частиною) вважають таку кількість мінерального порошку, встановлену у договорі на поставку, що відвантажена одному споживачу:
у спеціальні транспортні засоби протягом однієї доби;
у спеціальні залізничні вагони (одночасно).
Визначення кількості мінерального порошку, що приймають чи поставляють, здійснюють за об’ємом або за масою. Кількість мінерального порошку на місці доставки (поставки) може визначатись за насипною густиною з повідомленою вологістю та/або з урахуванням коефіцієнта ущільнення при транспортуванні, що встановлюють за погодженням сторін (виробник і споживач).
Приймально-здавальні та періодичні випробування мінерального порошку виробником
Після виготовлення мінерального порошку його властивості повинні підлягати контролюванню.
Для контролювання якості продукції проводять відбір і підготовку проб мінерального порошку, визначають порядок їх відбору, кількість, масу.
Об’єднана проба мінерального порошку повинна складатися не менше ніж з чотирьох проб, що можуть бути відібрані з витратно-накопичувального бункера силосу (зберігання), з потоку від кожного працюючого млина, з технологічної лінії (за планом контролювання згідно з діючим на підприємстві технологічним регламентом).
Інтервал відбору проб (кожні 30 хв) може бути змінено залежно від продуктивності технологічного обладнання тощо.
Об’єднану пробу ретельно перемішують, зменшують методом квартування для отримання середніх проб (наважок) мінерального порошку згідно з ДСТУ Б В.2.7-247. При цьому час перебування неактивованого мінерального порошку на відкритому повітрі має бути мінімальним.
Дозволяється при контролюванні якості мінерального порошку виробником (або постачальником) з об’єднаної проби утворювати дві лабораторні проби, з яких формують середні проби згідно з ДСТУ Б В.2-7- 247.
Одна з лабораторних проб призначається для контролювання продукції лабораторією, друга - зберігається на складі для проведення повторних випробувань за потреби згідно з 11.2.1.4.
Кожну пробу пакують та маркують двома ярликами з прізвищем та підписом робітника , що здійснював відбір проб згідно з ДСТУ Б В.2.7-247. Строк зберігання проби - не менше ніж 3 місяці або відповідно до вимог 13.2 щодо гарантійного терміну зберігання мінерального порошку.
Відбір і підготовку проб сировини, а також порядок їх відбору, кількість та масу встановлюють відповідно до нормативних документів на кожну конкретну групу сировини.
