---

Випробування проводять відповідно до 7.4.3 І 7.5.2.

Зовнішні деталі, тобто ті деталі, які можуть зазнати удару протягом користування апаратом, не виготовляють з алюмінію, магнію, титану або їх сплавів.

Матеріали, які можуть контактувати зі шкірою користувача і вдихуваним повітрям, не повинні бути причиною подразнень або чинити інший шкідливий вплив на здоров’я користувача.

Випробування проводять відповідно до 7.3 і 7.5.

Для попередження накопичування електростатичних зарядів на неметалевих футлярах для но­сіння електричний опір не повинен перевищувати Ю⁹0м.

Випробування проводять відповідно до 7.6.6.

Усі матеріали повинні витримувати дію речовин, які чистять і дезинфікують, та процедур, реко­мендованих виробником.

Випробування проводять відповідно до 7.3.

Утримувана головою частина маси готового до використання фільтрувального пристрою не по­винна перевищувати 750 г.

Маса повністю укомплектованого пристрою разом з футляром для носіння не повинна переви­щувати 2000 г.

Визначення маси виконують, коли зручно.

Випробування проводять відповідно до 7.1.

Усі з’єднання у фільтрувальному пристрої повинні бути газонепроникні.

Випробування проводять відповідно до 7.6.1 і 7.6.2.

Усі з’єднання у фільтрувальному пристрої повинні бути достатньо міцні і витримувати прикла­дене протягом 10 с навантаження у 50 Н. З’єднання незахищених дихальних шлангів повинні витриму­вати прикладене протягом 10 с навантаження у 250 Н.

Випробування проводять відповідно до 7.3, 7.5.1 і 7.6.10.2.

Футляр для носіння забезпечують засобами для утримання, які дозволяють зручно, безпечно і, за необхідності, довгочасно утримувати засіб на користувачі. Цього можна досягти за рахунок додат­кових засобів, наприклад, переметної сумки.

Випробування проводять відповідно до 7.5.2.

Якщо пристрій призначено для утримування на користувачеві, то засоби носіння повинні витри­мувати розтягувальне зусилля не менше ніж 400 Н і не більше ніж 800 Н.

Випробування проводять відповідно до 7.6.10.3.

Фільтрувальний пристрій повинен містити підвісну систему, яка забезпечує зручне і безпечне носіння одягненого пристрою. Підвісна система повинна регулюватися або бути еластичною або мати комбінацію цих властивостей.

Випробування проводять відповідно до 7.5.1.

Кожний ремінець підвісної системи повинен витримувати протягом 10 с прикладене ривком роз­тягувальне зусилля у 50 Н в напрямку зняття підвісної системи у разі одягненого пристрою.

Випробування проводять відповідно до 7.6.10.2.

Фільтр-саморятівник потрібно одягати відповідно до інструкцій виробника щодо експлуатування швидко і просто, без напруження, максимум за 20 с. Блокувальний пристрій повинен бути захищений від випадкового відкривання. Повинно бути видно, пристрій закритий чи відкритий і чи потребує ре­тельного огляду.

Випробування проводять відповідно до 7.5.1.Будь-яка частина фільтра-саморятівника, використовувана для виймання фільтрувального при­строю із футляра для носіння або зберігання повинна витримувати силу у 400 Н, прикладену протя­гом 10 с в напрямку, у якому на цю частину діє сила під час виймання фільтрувального пристрою з футляра.

Випробування проводять відповідно до 7.6.10.2.

Виробник повинен визначити спосіб виявлення порушення герметичності будь-якого вмістища, призначеного для захисту пристрою від впливу забруднення.

Випробування проводять відповідно до 7.6.4.

Лицевою частиною повинен бути мундштуковий пристрій, який утримується зубами і ізолюється губами, і через який повітря вдихується і видихується в той час, як ніс затиснутий носовим затиска­чем. Загубник повинен забезпечувати надійну ізоляцію і бути неспроможним випадково блокувати повітряні шляхи під час експлуатування.

Носовий затискач повинен забезпечувати герметичну ізоляцію носа. Затискач повинен бути гнучко прикріплений до фільтрувального пристрою так, щоб під час приєднання мундштукового пристрою увага користувача автоматично зверталась на носовий затискач.

Випробування проводять відповідно до 7.3 і 7.5.1.

Дихальні шланги, якщо вони припасовані, повинні дозволяти вільний рух головою і не обмежу­вати або перекривати подавання повітря за рахунок тиску передпліччя чи підборіддя. Шланг може бути розтягнутий або зжатий. Шланг не повинен сплющуватись і тимчасово розтягуватись більше ніж на 20 %, при цьому залишкова лінійна деформації шланга не повинна перевищувати 10 %.

Випробування проводять відповідно до 7.5.1 І 7.6.9.

Якщо в пристрої містяться клапани, їх працездатність повинна зберігатися у будь-якому поло­женні. Під час випробовування відповідно до 7.6.7 потрібно дотримуватись вимог 6.18.1, 6.18.2 і 6.18.4.

Випробування проводять відповідно до 7.6.1,7.6.2 і 7.6.7.

Конструкція фільтрувального пристрою повинна бути такою, щоб слина або конденсат не впли­вали на працездатність фільтрувального пристрою чи чинили шкідливий вплив на користувача.

Випробування проводять відповідно до 7.5.1.

Для випробування відповідно до 7.6.2, здійсненого послідовно після 7.3, пристрій повинен збері­гати механічну цілісність і не бути джерелом небезпеки для користувача.

Після готування фільтра-саморятівника відповідно до 7.4.2 потрібно дотримуватись вимог 6.15 і 6.18.

Випробування необов’язкове.

Якщо задекларовано, що пристрій витримує грубе поводження, фільтр-саморятівник випробову­ють у бетонозмішувачі.

Після готування фільтра-саморятівника відповідно до 7.4.3 потрібно дотримуватись експлуата­ційних вимог 6.18.

Маркують відповідно до 8.1.4.

Після готування фільтра-саморятівника відповідно до 7.4.4 і повернення до кімнатної темпера­тури потрібно дотримуватись експлуатаційних вимог 6.18.

Після готування фільтра-саморятівника відповідно до 7.5.2 його випробовують за усіма випробу­ваннями, наведеними в таблиці 3.

Середній вміст діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі (шкідливий простір) не повинен переви­щувати 2 % (об’ємна частка).

Випробування проводять відповідно до 7.6.8.

Фільтрувальний пристрій повинен забезпечувати відповідну до його класу мінімальну тривалість захисної дії під час лабораторних випробувань з легеневою вентиляцією, наведеною в таблиці 2.

Т

Примітка. Значення легеневої вентиляції для випробування фільтрів-саморятівників ґрун­тується на практичному досвіді багатьох країн, де такі пристрої мають різноманітне використан­ня у гірській промисловості.

Випробування проводять відпо­відно до 7.6.1.

6.18.2 Монооксид вуглецю — проскоковий критерій

Концентрація монооксиду вугле­

аблиця 2 — Мінімальний час захисної дії

цю у вдихуваному повітрі для пристроїв типу В не повинна перевищувати усереднених за часом 200 мл/м³ у будь-який окремий Інтервал у 5 хв. Загальне проникнення монооксиду вуглецю у вдиху­ваному повітрі для пристроїв типу А не повинно перевищувати 400 мл протягом визначання мінімаль­ного часу захисної дії під час лабораторних випробувань. Загальне проникнення монооксиду вуглецю для пристроїв типу В не повинно перевищити 200 мл протягом визначання мінімального часу захис­ної дії під час лабораторних випробувань.

Випробування проводять відповідно до 7.6.1 і 7.6.2.

Температура вдихуваного повітря для типу А не повинна перевищувати 90 °С для зволоженої кульки термометра і 50 °С для сухої кульки термометра протягом визначення мінімального часу за­хисної дії під час лабораторних випробувань.

Температура вдихуваного повітря для типу В не повинна перевищувати 85 °С для зволоженої кульки термометра і 50 °С для сухої кульки термометра протягом визначання мінімального часу за­хисної дії під час лабораторних випробувань.

Випробування проводять відповідно до 7.6.1 і 7.6.2.

Опір диханню на вдиху для типу А не повинен перевищувати 12 мбар протягом визначання мінімального часу захисної дії під час лабораторних випробувань. Опір диханню на видиху не пови­нен перевищувати 3,5 мбар протягом визначання мінімального часу захисної дії під час лабораторних випробувань.

Опір диханню на вдиху для типу В не повинен перевищувати 7 мбар протягом визначання мінімального часу захисної дії під час лабораторних випробувань. Опір диханню на видиху не пови­нен перевищувати 2,5 мбар протягом визначання мінімального часу захисної дії під час лабораторних випробувань.

Випробування проводять відповідно до 7.6.1,7.6.2 і 7.6.3.

Додатково до описаних лабораторних випробувань апарат підлягає випробуванням експлуата­ційних властивостей за умов, наближених до реальних. Метою цих загальних випробувань є перевірен­ня апарата на недоліки, які не можуть бути визначені будь-якими іншими випробуваннями за цим стан­дартом.

Якщо протягом будь-яких вправ будь-який випробовувач не зможе закінчити окремої вправи через те, що апарат не придатний для цілей, для яких він розроблений, апарат вважають таким, що не прой­шов випробувань.

Після завершення вправ випробовувачів просять відповісти на запитання, визначені в 6.6 EN 13274-2:2001. Ці відповіді будуть використані випробовувальною лабораторією для висновку, чи пройшов апарат випробування або не пройшов.

Якщо з якоїсь причини експлуатаційні випробування під землею неможливі, випробовувальна лабораторія повинна провести рівноцінні випробування і подати результати так, щоб інші випробову- вальні лабораторії могли продублювати випробовування і оцінити отримані результати.

Випробування проводять відповідно до 7.5.

6. ВИПРОБОВУВАННЯ

   18. Загальні положення

Якщо засоби вимірювань і методи вимірювань спеціально не визначені, застосовують загальні методи І засоби.

Перед проведенням випробувань із залученням випробовувачів беруть до уваги національні пра­вила щодо медичного посвідчення, медичного огляду або перевірки випробувачів.

Примітка. Повний перелік випробувань надано в таблиці 6.

Вказані у цьому стандарті значення є номінальними, якщо не визначено інше.

За винятком температурних границь, значення, які не вказані як максимум чи мінімум, мають гра­ничні відхили ± 5 %. Якщо не визначено інше, температура навколишнього середовища під час ви­пробовування повинна бути в діапазоні від 16 °С до 32 °С, але механічні випробування проводять за температури від 10 °С до ЗО °С, а температурні границі визначають з точністю до ± 1 °С.

Випробовувальна лабораторія проводить візуальне оглядання перед лабораторними або експлу­атаційними випробуваннями. Перевірення може вимагати простого розбирання відповідно до інструкцій виробника щодо технічного обслуговування. Перевірення охоплює оглядання марковання на устаткованні, перегляд інформації, яку надає виробник, і будь-якої інформації або декларацій стосовно матеріалів, використовуваних в конструкції устатковання.

Там, як це визначено у таблиці 6, де перед проведенням випробувань необхідно підготувати зразки до випробовувань, виконують одну із процедур, описаних в 7.4.2, 7.4.3,7.4.4 або 7.5.2.

Випробовують три фільтри-саморятівники.

Установка, яку схематично накреслено на рисунку 7, складається зі сталевого ящика (К), закрі­пленого на поршні (S) і здатного вертикально підійматися на 20 мм за рахунок обертання кулачка (N) і опускатися на сталеву плиту (Р) за рахунок власної маси у разі обертання кулачка. Маса сталевого ящика повинна бути більше ніж 10 кг.