---

Перевіряють, чи не оголились дрібні частини (8.2), гострі крайки (8.11), гострі кінці (8.12) або небезпечні приводні механізми.

Іграшку розміщують у найуразливішому положенні на рівній горизонтальній сталевій поверхні і на неї скидають з висоти (100 ± 2) мм металеву гирю масою в (1 ± 0,02) кг, розподіленою по площі діаметром (80 ± 2) мм.

Випробовування проводять один раз.

Перевіряють, чи розкололася або тріснула оболонка іграшки, призначеної для немовлят, які ще не можуть самостійно сидіти. Перевіряють, чи не оголились дрібні частини (8.2), гострі крайки (8.11), гострі кінці (8.12) або небезпечні приводні механізми.

Будь-яка доступна частина поверхні іграшки, що не може контактувати з плоскою поверх­нею під час випробовування на падіння (8.5) або випробовування на перекидання (8.6), повин­на бути піддана випробовуванню стисканням.

Іграшку розміщують на жорсткій горизонтальній поверхні так, щоб випробовувальна части­на іграшки була повернута уверх. Використовуючи жорсткий металевий диск діаметром (ЗО ± 1,5) мм, до випробовуваної поверхні прикладають стискальне зусилля (110 ±5) Н. Периметр диска пови­нен бути закруглений.

Зусилля прикладають поступово протягом 5 с. Зусилля утримують 10 с.

Перевіряють, чи розкололася або тріснула оболонка іграшки, призначеної для немовлят, які ще не можуть самостійно сидіти. Перевіряють, чи не оголились дрібні частини (8.2), гострі крайки (8.11), гострі кінці (8.12) або небезпечні приводні механізми.

Іграшку або випробовуваний компонент повністю занурюють у посуду зі здемінералізованою водою за температури (20 ± 5) °С на 4 хв. Виймають іграшку, струшують залишки води і зали­шають на 10 хв за кімнатної температури.

Випробовувальний цикл виконують чотири рази.

Відразу після останнього випробовувального циклу визначають, чи поміщаються будь-які компоненти, що від’єдналися, повністю в циліндр, відповідно до 8.2.

З’єднаний зонд просувають до випробовувальної частини або компонента. Якщо зонд тор­кається частини або компонента, цю частину або компонент вважають доступними.

З’єднані зонди доступності згідно з таблицею 1 та рисунком 14, потрібно виготовляти з жор­сткого матеріалу. Допуск на розміри повинен становити ± 0,1 мм, за винятком Л д, які мають допуск ± 1 мм.

Рисунок 14 — Зонд доступності

Знімають усі компоненти з іграшки, призначені для знімання без допомоги інструмента.

Примітка 1. Якщо для знімання передбачено використання інструмента, то всі компоненти на іграшці, які можна зняти за допомогою цього інструмента, треба зняти.

Відповідний з’єднаний зонд доступності просувають будь-яким зручним способом у напрямку до випробовуваної частини або компонента іграшки і, за необхідності, повертають зонд на будь- якому з його з’єднань, намагаючись доторкнутися до частини або компонента іграшки.

Примітка 2. Якщо ця частина є гострим кінцем, що прилягає до рівної поверхні так, що зазор між кінцем та поверх­нею становить 0,5 мм або менше, кінець вважають недоступним І процедуру визначену в Ь) не виконують.

1. У випадку будь-яких дірок, заглибин чи інших отворів, які мають незначний розмір (див. примітку 3), менший ніж діаметр бунта відповідного зонда, то зонд просувають на всю глибину вставляння для визначання доступності до самого бунта.

Примітка 3. Незначним розміром отвору є діаметр найбільшої кульки, яка проходитиме крізь отвір.

Примітка 4. Кожне з’єднання зонда дає змогу обертатись на 90 ° для імітації руху суглоба.

2. У випадку будь-яких дірок, заглибин чи Інших отворів, які мають незначний розмір більший за діаметр бунта зонда А, але менший ніж 187 мм, у разі використання зонда А, або незначний розмір більший ніж діаметр бунта зонда В, але менший ніж 230 мм у разі використання зонда В, визначають всю глибину доступності заглибини відповідного зонда разом із подовженням, як на рисунку 14, у будь-якому напрямку на 2,25-кратну величину незначного розміру дірки, заглиби­ни чи отвору, виміряних від будь-якої точки на площині отвору.

Примітка 5. Кожне з’єднання зонда дає змогу обертатись на 90 ° для імітації руху суглоба.

3. У випадку будь-яких дірок, заглибин чи інших отворів, які мають незначний розмір 187 мм або більший у разі використання зонда А, або незначний розмір 230 мм або більший у разі ви­користання зонда В, то вся глибина доступності є необмеженою, якщо тільки в первинних дірках, заглибинах чи отворах не зустрічаються інші дірки, заглибини чи отвори, розміри яких відповіда­ють а) чи Ь), у цих випадках виконують процедуру відповідно до а) чи Ь). Якщо треба викорис­товувати обидва зонди, необмежений доступ потрібно визначати незначним розміром, що дорів­нює 187 мм.

Спостерігають, чи може будь-яка ділянка попереду бунта зонда доступності контактувати з випробовуваною частиною або компонентом (див. примітку 5).

Самоклейкою стрічкою обгортають шпиндель і обертають його один раз на 360° по випро­бовуваній доступній крайці. Потім стрічку перевіряють на довжину розрізу.

Прилад повинен бути таким, як зображено на рисунку 15.

б

(90 ± 5)° (положення ви­пробовуваної крайки від­носно шпинделя)

під час випробовування шпиндель робить один повний оберт

один шар самоклейкої стрічки

зусилля (6 ± 0,5) Н, прикладене до осі шпинделя

удь-який переносний чи стаціонар­ний пристрій, придатний для при­кладання відомого зусилля і обер­тання шпинделя

Р

змінний кут для створювання найгіршої ситуації

исунок 15 — Прилад для випробовування крайок

Випробовувана поверхня шпинделя повинна бути вільною від подряпин, зазубин або зади­рок з шорсткістю поверхні R_a не більшою ніж 0,40 мкм у разі вимірювання згідно з ISO 4287-2. Ця поверхня повинна мати твердість за шкалою Роквелла С не меншою ніж 40 у разі вимірювання згідно з ISO 6508. Діаметр шпинделя повинен становити (9,53 ± 0,12) мм.

Пристрій повинен бути здатний обертати шпиндель з постійною тангенціальною швидкістю (23 ± 4) мм/с по центру 75 % його ходу на 360° так, щоб рух шпинделя починався і припинявся без поштовхів. Пристрій може бути переносним чи стаціонарним, але конструкції такої, що по­винна бути здатність прикладати до шпинделя будь-яке зусилля до (6 ± 0,5) Н перпендикуляр­но осі шпинделя.

Товщина політетрафлуоретиленового шару повинна бути від 0,066 мм до 0,090 мм. Адгези­вом повинен бути чутливий до тиску силіконовий полімер з номінальною товщиною 0,08 мм. Ширина стрічки повинна бути не менша ніж 6 мм. Під час випробовувань температуру стрічки потрібно підтримувати на рівні (20 ± 5) °С.

Впевнюються, що випробовувана крайка є доступною за методом, відповідно до 8.10 (до­ступність частини або компонента).

Іграшку закріплюють на підпорі так, щоб випробовувана доступна крайка у разі прикладення зусилля шпинделя (8.11.2.2) не прогиналася і не рухалася. Забезпечують, щоб відстань між опор­ним кріпленням і випробовуваною крайкою становила не менше ніж 15 мм.

Якщо для випробовування конкретної крайки необхідно зняти або демонтувати частину іграшки, що може вплинути на жорсткість випробовуваної крайки, то крайку закріплюють так, щоб її жорсткість наближалася до жорсткості крайки в складеній іграшці.

На шпиндель намотують шар стрічки (8.11.2.3) для утворювання достатньої для випробо­вування поверхні.

Обгорнений шпиндель розміщують так, щоб його вісь була під кутом (90 ± 5)° до лінії пря­мої крайки або (90 ± 5) °до дотикання в точці випробовування кривої крайки, І щоб стрічка кон­тактувала з найгострішою частиною крайки (тобто виникає найгірша ситуація), під час обертання шпинделя (див. рисунок 15).

До шпинделя прикладають зусилля (6 ± 0,5) Н у центрі стрічки і обертають шпиндель нав­коло своєї осі на 360° по крайці, забезпечуючи, щоб під час обертання шпинделя крайка і шпин­дель були нерухомі одне відносно одного. Якщо під час цієї процедури крайка вигинається, прикладають максимальне зусилля, яке не спричиняє вигинання крайки.

Стрічку знімають зі шпинделя, і, якщо цілісність стрічки була порушена, уникають розширю­вання будь-якого розрізу на стрічці або спричинення того, щоб будь-яка задирка на стрічці пе­ретворилася на розріз. Вимірюють довжину ділянки стрічки, яка розрізана, зокрема будь-які пе­рервані розрізи. Вимірюють довжину ділянки стрічки, яка контактувала з крайкою під час випро­бовування. На основі цього обчислюють відсоток довжини стрічки, яка була розрізана під час ви­пробовування. Якщо це значення більше 50 % довжини стрічки, що контактувала з крайкою, край­ку вважають гострою.

Пристрій для визначання гостроти кінців прикладають до доступного гострого кінця іграш­ки і спостерігають, проникає чи ні випробовуваний кінець на визначену відстань у пристрій для визначання гостроти кінців.

Пристрій для визначання гостроти кінців (подібний до наведеного на рисунку 16).

від калібрований

ковпачок

елемент живлення

від калібрована- щілина

А-А

Зазор закривається в результаті введення кінця, досить гострого, щоб проникнути крізь відкалібровану щілину і натиснути на чутливу голівку на 0,12 мм. Цим утворюється замкнене електричне коло і індикатор­на лампочка загоряється — результат випробовування гострого кінця негативний

Рисунок 16 — Пристрій для визначання гостроти кінців

Розташована на торці відкаліброваного ковпачка прямокутна щілина шириною (1,02 ± 0,02) мм і довжиною (1,15 ± 0,02) мм установлює два еталонних розміри. Чутлива голівка заглиблена на (0,38 ± 0,02) мм нижче торця відкаліброваного ковпачка. Між голівкою і контактною пружиною, що діє із силою 25 2qH, існує відстань (0,12 ± 0,02) мм.

Впевнюються, що випробовуваний кінець є доступним за методом, відповідно до 8.10 (до­ступність частини чи компонента).

Випробовувану іграшку закріплюють так, щоб кінець під час випробовування був нерухомий. У більшості випадків немає необхідності у безпосередньому закріпленні кінця; проте, якщо не­обхідно, місце закріплювання має бути на відстані не менш ніж 6 мм від випробовуваного кінця.

Якщо для випробовування конкретного кінця необхідно зняти або демонтувати частину іграш­ки, що може вплинути на жорсткість випробовуваного кінця, то цей кінець закріплюють так, щоб його жорсткість наближалася до жорсткості кінця в зібраній іграшці.

Пристрій для визначання гостроти кінців (8.12.2) регулюють, попускаючи стопорне кільце і повертаючи його так, щоб воно пересунулось у напрямку до індикаторної лампочки на достат­ню відстань, щоб було видно відкалібрувальну позначку на барабані. Відкалібрований ковпачок повертають за годинниковою стрілкою доти, поки не загориться лампочка. Далі обертають ков­пачок проти годинникової стрілки доти, поки чутлива голівка не переміститься на відстань (0,12 ± 0,02) мм до контакту з елементом живлення (див. рисунок 16).

Примітка. Якщо на відкаліброваному ковпачку є мікрометрична шкала, то відстань руху чутливої голівки досягають обертанням ковпачка проти годинникової стрілки доти, поки відповідна мікрометрична поділка не збіжиться з контрольною від каліброваною відміткою на барабані. Після цього ковпачок заблоковують в цьому положенні за допомогою стопорного кільця.

Випробовуваний кінець вводять у відкалібровану щілину в напрямку найбільшої жорсткості кінця і прикладають зусилля 4,5 Н, щоб якнайсильніше відтиснути зворотну пружину, уникаючи ковзання кінця по крайках отвору або продавлювання кінця крізь щілину.