ИМетод ІІ

  1. Галузь застосування

Метод застосовують для всіх однорідних і шаруватих горючих будівельних матеріалів, в тому числі таких, що застосовуються як оздоблювальні і лицювальні, а також лакофарбових покриттів.

  1. Зразки для випробування

    1. Для кожного випробу­вання виготовляють 12 зразків завдовжки 1000 мм, завширшки 190 мм. Товщина зразків повинна

  1. Область применения

Метод применяют для всех однородных и слоистых горючих строительных материалов, в том числе применяемых в качестве от­делочных и облицовочных, а также лакокрасочных покрытий.

  1. Образцы для испытания

    1. Для каждого испытания изготовляют 12 образцов длиной 1000 мм, шириной 190 мм. Толщина образцов должна соответствовать відповідати товщині матеріалу, що застосовується в реальних умовах. Якщо товщина матеріалу складає понад 70 мм, товщина зразків повинна бути 70 мм.

    2. Під час виготовлення зразків поверхня, що експонуєть­ся, не повинна піддаватися обро­бленню.

    3. Зразки для стандар­тного випробування матеріалів, які застосовуються тільки як оз­доблювальні і лицювальні, а та­кож для випробування лакофарбов- них покриттів виготовлюють у сполученні з негорючою основою. Спосіб кріплення повинен забез­печувати щільний контакт повер­хонь матеріалу і основи.

Як негорючу основу слід ви­користовувати азбестоцементні листи завтовшки 10 або 12 мм за ГОСТ 18124.

У тих випадках, коли в кон­кретній технічній документації не забезпечуються умови для ста­ндартного випробування, зразки повинні виготовлюватися з осно­вою і кріпленням, які зазначені в технічній документації.

  1. Товщина лакофарбовних покриттів повинна відповідати прийнятій в технічній документа­ції, але мати не менше чотирьох шарів.

  2. Для матеріалів, що застосовуються як самостійно (наприклад, для конструкцій), так і як оздоблювальні і лицюва­льні, зразки повинні бути виго­товлені відповідно до 7.2.1 (один комплект) і 7.2.3 (один комплект).

У цьому випадку випробуван­ня повинні бути проведені окремо для матеріалу і окремо з засто­суванням його як оздоблень і об­лицювань з визначенням груп горючості для всіх випадків.

  1. Система подавання повітря складається з вентилято­ра, ротаметра і діафрагми і по­винна забезпечувати надходження в нижню частину камери спалюван­ня рівномірно розподіленого по її перерізу потоку повітря в кількості (10 ± 1,0) м3/хв тем- толщине материала, применяемого в реальных условиях. Если толщи­на материала составляет более 70 мм, толщина образцов должна быть 70 мм.

  2. При изготовлении об­разцов экспонируемая поверхность не должна подвергаться обработ­ке.

  3. Образцы дня стандар­тного испытания материалов, при­меняемых только в качестве отде­лочных и облицовочных, а также для испытания лакокрасочных пок­рытий изготовляют в сочетании с негорючей основой. Способ креп­ления должен обеспечивать плот­ный контакт поверхностей матери­ала и основы.

В качестве негорючей основы следует использовать азбестоце- ментные листы толщиной 10 или 12 мм по ГОСТ 18124.

В тех случаях, когда в кон­кретной технической документации не обеспечиваются условия для стандартного испытания, образцы должны изготовляться с основой и креплением, указанными в техни­ческой документации.

  1. Толщина лакокрасочных покрытий должна соответствовать принятой в технической докумен­тации, но иметь не менее четырех слоев.

  2. Для материалов, при­меняемых как самостоятельно (на­пример, для конструкций), так и в качестве отделочных и облицо­вочных, образцы должны быть изготовлены согласно 7.2.1 (один комплект) и 7.2.3 (один ком- мпект).

В этом случае испытания до­лжны быть проведены отдельно для материала и отдельно с при­менением его в качестве отделок и облицовок с определением групп горючести для всех случаев.

  1. Система подачи возду­ха состоит из вентилятора, рота­метра и диафрагмы и должна обес­печивать поступление в нижнюю часть камеры сжигания равномерно распределенного по ее сечению потока воздуха в количестве (10 ± 1,0) м3/мин температурой не

пературою не менше (20 ± 2) оС.

  1. Діафрагму виготовля­ють із перфорованого сталевого листа завтовшки 1,5 мм з отвора­ми діаметрами (20 ± 0,2) мм і

(25 ± 0,2) мм і розташованим

над ним на відстані (10 ± 2) мм

металевої сітки із дроту діаметром не більше 1,2 мм з розміром чарунок не більше 1,5 х 1,5 мм. Відстань між діаф­рагмою і верхнею площиною паль­ника повинна складати не менше 250 мм.

  1. Газовідвідну трубу з поперечним перерізом

(0,25 ± 0,025) м2 і довжиною не

менше 750 мм розташовують у вер­хній частині камери спалюван­ня. В газовідвідній трубі уста­новлюють чотири термопари для вимірювання температури газів, що відходять (рисунок Б1).

  1. Вентиляційна система для видалення продуктів згоряння складається із зонта, який установлюється над газовідвідною трубою, повітроводу і вентиляці­йного насоса.

  2. Для вимірювання тем­ператури під час випробування використовують термопари діамет­ром не більше 1,5 мм і відповід­ні реєструючі прилади.

7.4 ПІДГОТОВКА ДО ВИПРОБУВАННЯ

  1. Підготовка до випро­бування складається з проведення калібрування з метою установлен­ня витрати газу (л/хв), який забезпечує в камері спалювання температурний режим випробуван­ня, що установлюється цим стан­дартом (таблиця 3).

менее (20 ± 2) оС.

  1. Диафрагму изготовляют из перфорированного стального листа толщиной 1,5 мм с отвер­стиями диаметрами (20 ± 0,2) мм

и (25 ± 0,2) мм и расположенной

над ним на расстоянии (10± 2) мм металлической сетки из проволоки диаметром не более 1,2 мм с раз­мером ячеек не более 1,5 х 1,5 мм. Расстояние между диафрагмой и верхней плоскостью горелки до­лжно составлять не менее 250 мм.

  1. Газоотводную трубу с поперечным сечением (0,25 ± 0,025) м2 и длиной не менее 750 мм располагают в верхней части камеры сжигания. В газоотводной трубе устанавливают четыре тер­мопары для измерения температуры отходящих газов (рисунок Б1).

  2. Вентиляционная систе­ма для удаления продуктов сгора­ния состоит из зонта, устанавли­ваемого над газоотводной трубой, воздуховода и вентиляционного насоса.

  3. Для измерения темпе­ратуры при испытании используют термопары диаметром не более 1,5 мм и соответствующие регистриру­ющие приборы.

  1. ПОДГОТОВКА К ИСПЫТАНИЮ

Подготовка к испыта­нию состоит в проведении калиб­ровки с целью установления рас­хода газа л/мин), обеспечиваю­щего в камере сжигания устанав­ливаемый настоящим стандартом температурный режим испытания (таблица 3)

.

  1. К

    Таблиця 3 Режим випробування

    Таблица 3 Режим испытания

    Відстань від нижньої кромки калібрувального зразка :Расстояние от нижней кромки :калибровочного образца, мм

    Температура, оС :

    максимальна

    максимальная

    : мінімальна :

    : минимальная :

    ::3-0-0

    350

    -:22-0 ::

    ::5-0-0

    220

    -:15-0 ::

    ::1-0-0-0

    140

    -:10-0 ::

    ::1-6-0-0

    105

    -:9-0 ::



    алібрування установ­ки проводиться на чотирьох зраз­ках із сталі розмірами 1000 х 190 х 1,5 мм.

Примітка. Для надання жорс­ткості калібрувальні зразки із листової сталі рекомендується виготовляти з відбортовкою.

  1. Контроль температур­ного режиму під час калібрування здійснюють за показаннями термо­пар (10 шт.), які установлюють на калібрувальних зразках (6 шт.), і термопар (4 шт.), що постійно установлені в газовід­відній трубі (7.3.8).

  2. Термопари установлю­ють на центральній осі будь-яких двох протилежних калібрувальних зразків на рівнях, зазначених в таблиці 3. Гарячий спай термопар повинен знаходитися на відстані 10 мм від поверхні зразка, що експонується. Термопари не пови­нні торкатися калібрувального зразка. Для ізоляції термопар рекомендується використовувати керамічні плитки.

  3. Калібрування шахтної печі проводять через кожні 30 випробувань і при зміні складу газу, що подається у джерело за­палювання.

  4. Послідовність опера­цій під час калібрування:

  • установити калібрувальний зразок у тримач;

  • установити термопари на калібрувальних зразках відповідно з 7.4.4;

  1. Калибровка установки проводится на четырех образцах из стали размерами 1000 х 190 х 1,5 мм.

Примечание. Для придания жесткости калибровочные образцы из листовой стали рекомендуется изготовлять с отбортовкой.

  1. Контроль температур­ного режимя при калибровке осу­ществляют по показаниям термопар (10 шт.), устанавливаемых на ка­либровочных образцах (6 шт.), и термопар (4 шт.), установленных постоянно в газоотводной трубе (7.3.8).

  2. Термопары устанавли­вают по центральной оси любых двух противопожных калибровочных образцов на уровнях, указанных в таблице 3. Горячий спай термопар должен находиться на расстоянии 10 мм от экспонируемой поверхно­сти образца. Термопары не должны соприкасаться с калибровочным образцом. С целью изоляции тер­мопар рекомендуется использовать керамические плитки.

  3. Калибровку шахтной печи проводят через каждые 30 испытаний и при изменении соста­ва газа, подаваемого в источник зажигания.

  4. Последовательность операций при калибровке:

  • установить калибровочный образец в держатель;

  • установить термопары на калибровочных образцах в соответствии с 7.4.4;

  • увести тримач із зразком у камеру спалювання, включити вимірювальні прилади, подачу повітря, витяжну вентиляцію, дже­рело запалювання, закрити дверцята, зафіксувати по­казання термопар через 10 хв після включення джерела запалювання.

Якщо температурний режим в камері спалювання не відповідає вимогам таблиці 3, повторити ка­лібрування з іншими витратами газу.

Установлену під час каліб­рування витрату газу слід вико­ристовувати при випробуванні до проведення наступного калібрува­ння.

  1. Проведення випробування

    1. Дня кожного матеріалу належить проводити три випробу­вання. Кожне з трьох випробувань складається з одночасного випро­бування чотирьох зразків матері­алу.

    2. Перевірити систему вимірювання температури димових газів, для чого включити вимірю­вальні прилади і подачу повітря. Зазначена операція здійснюється при зачинених дверцятах камери спалювання і непрацюючому джере­лі запалювання. Відхилення пока­зань кожної з чотирьох термопар від їх середнього арифметичного значення повинно складати не більше 5 °С.

    3. Зважити чотири зраз­ки, помістити в тримач, увести його в камеру спалювання.

    4. Включити вимірювальні прилади, подачу повітря, витяжну вентиляцію, джерело запалювання, зачинити дверцята камери.

    5. Тривалість дії на зразок полум'я від джерела запа­лювання повинна складати 10 хв. Після закінчення 10 хв джерело запалювання виключають. При наявності полум'я або ознак тління фіксують тривалість самостійного горіння (тління). Випробування вважають закінченим

- ввести держатель с образ­цом в камеру сжигания, включить измерительные приборы, подачу воздуха, вытяжную вентиляцию, ис­точник зажигания, закрыть дверцу, зафиксировать по­казания термопар через 10 мин после включения источника зажигания.

При несоответствии темпера­турного режима в камере сжигания требованиям таблицы 3 повторить калибровку при других расходах газа.

Установленный при калибров­ке расход газа следует использо­вать при испытании до проведения следующей калибровки.

  1. Проведение испытания

    1. Для каждого материала следует проводить три испытания. Каждое из трех испытаний заклю­чается в одновременном испытании четырех образцов материала.

    2. Проверить систему из­мерения температуры дымовых га­зов, для чего включить измерите­льные приборы и подачу воздуха. Указанная операция осуществляет­ся при закрытой дверце камеры сжигания и неработающем источни­ке зажигания. Отклонение показа­ний каждой из четырех термопар от их среднего арифметического значения должно составлять не более 5 °С.

    3. Взвесить четыре обра­зца, поместить в держатель, вве­сти его в камеру сжигания.

    4. Включить измеритель­ные приборы, подачу воздуха, вы­тяжную вентиляцию, источник за­жигания, закрыть дверцу камеры.

    5. Продолжительность во­здействия на образец пламени от источника зажигания должна сос­тавлять 10 мин. По истечении 10 мин источник зажигания выключа­ют. При наличии пламени или при­знаков тления фиксируют продол­жительность самостоятельного го­рения (тления). Испытание счита- після охолодження зразків до те­мператури оточуючого середови­ща.

    6. Після закінчення вип­робування виключити подачу повітря, витяжну вентиляцію, вимірювальні прилади, витягнути зразки з камери спалювання.

    7. Для кожного випробу­вання визначають такі показни­ки:

  • температуру димових га­зів;

  • тривалість самостійного горіння і (або) тління;

  • довжину пошкодження зраз­ка;

  • масу зразка до і після випробування.