|
НАЦІОНАЛЬНА ПРИМІТКА. Відповідно до EN ISO 12571: – масу визначають у кг; – сорбційну вологість, виражену у відсотках, не визначають; – за необхідності можуть визначатися такі характеристики: ψ – об'ємна вологість за об'ємом, м3/м3; w – масова вологість за об'ємом, кг/м3. |
4.1 Крива сорбції
Зразок висушують до постійної маси та розміщують у випробувальне навколишнє середовище з фіксованою відносною вологістю. Вологість зразка визначають до тих пір, поки буде досягнуто рівноваги з випробувальним навколишнім середовищем та зразок набуде постійної маси. При накресленні кривої сорбції визначається залежність між відповідною вологістю матеріалу та часом, до якого встановлюється рівновага водяної пари між випробувальним навколишнім середовищем та матеріалом.
4.2 Крива адсорбції
Зразок висушують до постійної маси, за постійної температури розміщують послідовно у серіях випробувальних навколишніх середовищ із відносною вологістю, зростаючою за ступенями. Вологість визначають, коли досягнуто рівноваги з кожним випробувальним навколишнім середовищем. Рівновага з випробувальним навколишнім середовищем визначається зважуванням зразка до тих пір, поки буде досягнуто зразком постійної маси. Якнайменше повинно бути вибрано чотири випробувальних середовища за вологістю з ряду, що розглядається.
Після визначення сорбції при кожній відносній вологості накреслюється крива адсорбції.
4.3 Крива десорбції
Вихідна точка десорбції за відносної вологості – не менше 95 %. За постійної температури зразок розміщують послідовно в серіях випробувальних навколишніх середовищ із відносною вологістю, що зменшується за ступенями. Вологість визначають, коли досягнуто рівноваги з кожним навколишнім середовищем. Рівновага з навколишнім середовищем визначається зважуванням зразка до тих пір, поки буде досягнуто зразком постійної маси. Якнайменше повинно бути вибрано чотири випробувальних середовища за вологістю з ряду, що розглядається. Наприкінці зразок висушують до постійної маси.
Після визначення сорбції за кожної відносної вологості накреслюється крива десорбції.
Примітка. Описана вихідна точка десорбції має бути вибрана для кращого відтворення.
5.1 Метод ексикатора
Випробувальна апаратура має включати:
а) склянки (бюкси), які не поглинають воду, з щільно підігнаними кришками;
б) ваги згідно з ГОСТ 24104, що можуть зважувати з точністю ±0,001 г;
в) сушильну шафу з регулюванням температури в діапазоні (105±5)°С;
г) ексикатор зі щільно підігнаними кришками;
д) камеру чи термостат із постійною температурою, що здатні підтримувати задану температуру випробування з точністю ±0,5°С.
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ ВІДХИЛ. Згідно з EN ISO 12571 замість обладнання, зазначеного в пунктах б), в) та г), використовується обладнання, що зазначено у відповідних пунктах: б) ваги, що можуть зважувати з точністю ±0,01 % від маси зразка, що випробовується (якщо використовують великі чашки для зважування, точність зважування може бути визначена з урахуванням загальної маси та необхідної точності результатів випробування); в) сушильна шафа відповідно до EN ISO 12570; г) ексикатор, здатний підтримувати відносну вологість всередині ±2 % відносної вологості. |
5.2 Метод кліматичної камери
Випробувальна апаратура має включати:
а) склянки (бюкси), які не поглинають воду, з щільно підігнаними кришками;
б) ваги згідно з ГОСТ 24104, що можуть зважувати з точністю ±0,001 г;
в) сушильну шафу з регулюванням температури в діапазоні (105±5)°С;
г) кліматичну камеру, що може підтримувати відносну вологість всередині ±5 % відносної вологості та температуру всередині з точністю ±0,5 °С впродовж всього часу випробування.
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ ВІДХИЛ. Згідно з EN ISO 12571 замість обладнання, зазначеного в пунктах б) та в), використовується обладнання, що зазначено у відповідних пунктах: б) ваги, що можуть зважувати з точністю ±0,01 % від маси зразка, що випробовується (якщо використовують великі чашки для зважування, точність зважування може бути визначена з урахуванням загальної маси та необхідної точності результатів випробування); в) сушильна шафа відповідно до EN ISO 12570. |
6.1 Вимоги до зразків для випробування
6.1.1 Сорбційну вологість визначають випробуванням зразків матеріалу вільної форми, відколотих із середини виробу, що підлягає випробуванню. Відпилювати і шліфувати зразки у вигляді рівних кубів не рекомендовано.
6.1.2 Якщо на конкретні будівельні матеріали не зазначено інше, масу зразка беруть такою, що дорівнює 5 г при середній густині матеріалу до 500 кг/м3 включно. При середній густині матеріалу вище 500 кг/м3 масу зразка збільшують на 1 г на кожних 100 кг/м3 збільшення середньої густини матеріалу. Кожний зразок розділяють на 3-4 куски і поміщають в окрему склянку.
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ ВІДХИЛ. Вимоги EN ISO 12571 щодо зразків для випробування. Зразок для випробування повинен бути типовим представником виробу і мати мінімальну масу 10 г. Зразки матеріалів густиною у сухому стані менше ніж 300 кг/м3 повинні мати мінімальну площу (100х100) мм. Для матеріалів із деревини в атмосфері з відносною вологістю вище 80 % можливо проводити випробування на більших зразках. Це буде сприяти підвищенню точності випробувань. Якщо може бути доведено, що інші параметри не впливатимуть на результат, зразок для випробування може бути розрізано або подрібнено на менші частини, щоб скоротити час досягнення рівноваги з навколишнім середовищем. |
6.2 Кількість зразків для випробування
Для випробувань використовують не менше трьох зразків.
Процедуру згідно з пунктом 7 має бути використано для кожного зразка.
7.1 Умови випробування
Характеристики сорбції визначаються за температури (20±2)°С, якщо в нормативних документах на матеріали та вироби не зазначені інші умови. За необхідності може бути вибраний інший температурний інтервал.
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ ВІДХИЛ. Відповідно до EN ISO 12571 параметри кривих сорбції встановлюються за температури (23±0,5)°С. За узгодженням сторін криві сорбції можна визначати за іншої температури для матеріалів спеціального використання. |
7.2 Загальне
7.2.1 Перед початком випробувань зразки необхідно витримати в приміщенні не менше ніж 3 год, але не більше 3 діб.
7.2.2 Приготувати відповідний насичений водний розчин, щоб досягти необхідної відносної вологості в ексикаторі.
7.2.3 Розчин в залежності від заданої відносної вологості повітря приймають за таблицею згідно з додатком НА.
Приготування різних розчинів описано в додатку НБ.
7.2.4 Випробування проводяться послідовно на трьох зразках у сухому стані, починаючи з меншого заданого значення відносної вологості повітря; при досягненні максимального значення вологості випробування проводяться у зворотному порядку.
7.3 Метод ексикатора
7.3.1 Крива сорбції, визначення точки на кривій адсорбції.
7.3.1.1 Порожні склянки (бюкси) висушують до постійної маси за температури (105±5)°С. Масу склянок (бюксів) вважають постійною, якщо різниця результатів двох останніх зважувань буде не більше 0,001 г.
|
НАЦІОНАЛЬНА ПРИМІТКА. Згідно з EN ISO 12571 немає вимог до зважування порожніх склянок. |
7.3.1.2 Зразки поміщають у склянки (бюкси) і зважують із точністю до 0,001 г.
7.3.1.3 Зважені зразки в склянках (бюксах) зі знятими кришками висушують за температури (105±5)°С до постійної маси. Висушування зразків проводять так. Спочатку зразки ставлять у сушильну шафу на 5 год, потім на 3 год, після чого сушать по 3 год до постійної маси. Після кожного сушіння зразки в склянках (бюксах) з накритими кришками ставлять в ексикатор з безводним хлористим кальцієм, охолоджують протягом 30 хв і зважують.
Висушування до постійної маси вважають закінченим, коли два послідовних зважування дають однакові результати, або маса зразка починає збільшуватися.
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ ВІДХИЛ. Згідно з EN ISO 12571 постійну масу досягнуто, якщо зміна маси між трьома послідовними зважуваннями, кожне з яких зроблено через 24 год поспіль, менше ніж 0,1 % від загальної маси. В EN ISO 12571 ексикатор розміщується у водяній бані замість використання хлористого кальцію. |
7.3.1.4 Для підрахунку маси висушених зразків беруть найменші величини, які одержані при зважуванні.
7.3.1.5 Висушені зразки матеріалу в склянках (бюксах) поміщають в ексикатори над насиченими розчинами серій реактивів, що підтримують задану відносну вологість повітря. Зразки розміщають в ексикаторі в склянках (бюксах) зі знятими кришками на фарфоровій вставці або дротяній луженій сітці так, щоб дно склянок (бюксів) не торкалося до розчину.
7.3.1.6 Всі зразки рекомендується поміщати в ексикатори в один день. Не допускається ставити зразки в ті ексикатори, в яких більше місяця знаходились інші зразки.
7.3.1.7 Склянки (бюкси) зі зразками зважують на початку досліду два рази, а потім три рази на місяць до досягнення матеріалом постійної маси. Процес сорбції вважають закінченим, коли два послідовних зважування дадуть однакові результати, або маса зразка почне зменшуватись.
7.3.2 Крива адсорбції
Повторити процедуру 7.3.1.1 – 7.3.1.7 при підвищенні значень вологості. Якнайменше приблизно через чотири рівномірних інтервали вологості з послідовним підвищенням повинно бути вибрано у межах від 30 % до 95 % відносної вологості.
7.3.3 Крива десорбції
Повторити процедуру 7.3.1.1 – 7.3.17 при зменшенні значень вологості.
Початкова точка десорбції є при відносній вологості не менше 95 %.
Якнайменше приблизно через чотири рівномірних інтервали вологостей з послідовним зниженням повинно бути вибрано у межах від 95 % до 30 % відносної вологості.
7.4 Метод кліматичної камери
7.4.1 Крива сорбції, визначення точки на кривій адсорбції.
7.4.1.1 Повторити процедуру згідно з пунктами 7.3.1.1 – 7.3.1.4.
7.4.1.2 Покласти зразок для випробування у кліматичну камеру при вибраній вологості.
Періодично зважувати зразок до тих пір, поки він стане рівноважним з випробувальним навколишнім середовищем (постійна маса).
7.4.2 Крива адсорбції
7.4.2.1 Повторити процедуру згідно з пунктами 7.3.1.1 – 7.3.1.4.
7.4.2.2 Покласти зразок для випробування у кліматичну камеру. Вибрати вологість у кліматичній камері найменшу в межах змін величин, вибраних для випробування.
Періодично зважувати зразок до тих пір, поки він стане рівноважним з випробувальним навколишнім середовищем (постійна маса).
Повторити процедуру при підвищенні значень вологості. Вибрати якнайменше чотири рівномірних інтервали вологостей. Послідовне підвищення повинно бути вибрано у межах від 30 % до 95 % відносної вологості.
7.4.3 Крива десорбції
7.4.3.1 Повторити процедуру згідно з пунктами 7.3.1.1 – 7.3.1.4.
7.4.3.2 Покласти зразок для випробування у кліматичну камеру. Початкова точка десорбції є при відносній вологості не менше 95 %. Це може бути остання точка кривої адсорбції або може бути визначено при адсорбції висушеного зразка для випробування.
Періодично зважувати зразок з кліматичної камери до тих пір, поки він стане рівноважним з випробувальним наколишнім середовищем (постійна маса)
Повторити процедуру при зниженні значень вологості. Вибрати якнайменше чотири рівномірних інтервали вологостей. Послідовне зниження повинно бути вибрано у межах від 95 % до 30 % відносної вологості.
Величина масової вологості за масою u розраховується для кожного зразка за формулою:
, (1)
де маса зразка для випробувань після сушки розраховується, як m0 = m2 – m1, а маса зразка для випробування у рівновазі з відносною вологістю розраховується, як m = m 3 – m1.
Сорбційну вологість кожного зразка матеріалу Wc у відсотках розраховують за формулою:
. (2)
Сорбційну вологість за заданої відносної вологості та температури обчислюють з похибкою 0,1 % як середнє арифметичне результатів випробувань трьох зразків.
Для кривої адсорбції або для кривої десорбції вибрати середню розраховану величину вологості з трьох випробувань для різних зразків при кожній відносній вологості. За віссю абсцис відкладають відносну вологість середовища, а за віссю ординат - відповідну сорбційну вологість зразка.
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ ВІДХИЛ. Згідно з EN ISO 12571 для кривої адсорбції або для кривої десорбції береться найменша розрахована величина вологості для різних зразків за кожної відносної вологості. |
|
НАЦІОНАЛЬНА ПРИМІТКА. EN ISO 12570 надає методи переводу значень розрахованого u за формулою (1) у величину вологості за об'ємом ψ або величину вологості за об'ємом w. Для більш точної кривої, що відповідає методиці, треба використовувати підходящі функціональні залежності даних (див. посилання в додатку Д EN ISO 12570 для додаткової інформації). |
9.1 Похибка величини вологості
