---

Продовження табл. 3

1.15. Обсяги робіт і виконання пиловибухозахисних заходів повинні передбачатися у щомісячних планах відповідних дільниць із виділенням для цієї мети необхідної кількості робітників, фонду заробітної плати, витрат на матеріали й амортизацію обладнання у встановленому порядку.

2. Сланцевий пиловибухозахист

2.1. Осланцюванню повинні підлягати усі поверхні гірничих виробок (боки, покрівля, підошва, доступні місця за затяжками). Воно повинно провадитися механізованим способом або вручну.

2.2. Норма осланцювання для загальношахтних виробок повинна прийматися найбільшою з установлених для розроблюваних шахтою пластів вугілля, а для групових – найбільшою з установлених для розроблюваних у даній групі пластів.

2.3. Витрата інертного пилу на осланцювання виробки повинна розраховуватися за формулою:

, кг/м,

де q – витрата інертного пилу на осланцювання одного погонного метра, кг/м;

N – норма осланцювання, %;

– нижня межа вибуховості вугільного пилу, г/м³;

S – переріз виробки, м².

2.4. Сланцеві заслони повинні влаштовуватися з ряду встановлюваних під покрівлею впоперек виробок легко перекидуваних полиць з інертним пилом, ширина яких для жорстких конструкцій повинна бути у межах 250–500 мм, а для вільнолежачого настилу – 600–800 мм, або плівкових безшовних посудин ПБП–1. Відстань між покрівлею виробки й верхньою поверхнею інертного пилу повинна бути у межах 100–300 мм. Відстань між полицями заслону повинна бути однаковою і не менша за ширину полиці. Довжина сланцевого заслону повинна бути не менше як 20 м. Конструкція полиць і плівкових безшовних посудин ПБП–1, схеми їх встановлення для різних видів кріплення наведені у додатку 1.

2.5. Призначений для осланцювання гірничих виробок та використовуваний у сланцевих заслонах інертний пил повинен мати такі якості:

а) містити не більше 1% горючих речовин і не більше як 10% вільного кремнезему, вміст інших шкідливих і отруйних домішок (миш’яку та ін.) не повинен перевищувати санітарні норми;

б) мати здатність легко переходити у завислий стан, утворюючи щільну хмару після перебування у вологій атмосфері;

в) мати тонкість помелу такою, щоб пил не менше ніж на 99% проходив через сито із сіткою № 06 і не менше ніж на 50% – через сито із сіткою № 0071;

г) бути світлого кольору, що забезпечує можливість візуального контролю пиловибухобезпеки гірничих виробок.

2.6. Фабрики інертного пилу кожний місяць повинні направляти у МакНДІ пробу пилу для проведення випробувань на придатність її до застосування у шахтах.

2.7. Фабрики повинні передавати шахтам характеристику кожної партії інертного пилу із зазначенням ситового складу, вмісту горючих речовин, вільного кремнезему, отруйних домішок, а також здатності до зависання у повітрі.

2.8. Під час надходження на шахту інертний пил повинен перевірятися на зависання. Пил вважається непридатним, якщо він при стискуванні у руці утворює щільну грудку, що погано розсипається й тоне при короткочасному перемішуванні з водою. Непридатний інертний пил повинен бракуватися.

2.9. На поверхні шахти інертний пил повинен зберігатися у спеціально захищених від вологи складах, до яких повинен бути забезпечений зручний під’їзд.

2.10. На шахті повинен бути незнижуваний місячний запас інертного пилу для своєчасного осланцювання гірничих виробок і заміни його у заслонах.

3. Гідропиловибухозахист

3.1. Побілці повинні підлягати боки й покрівля виробок із розрахунку не менше як 0,8 л вапнового розчину на 1 м² оброблюваної поверхні. Виробка вважається обробленою, якщо на її боках і покрівлі немає поверхонь, не покритих розчином. Побілка гірничих виробок довжиною понад 200 м повинна провадитися механізованим способом.

3.2. Обмивання гірничих виробок повинно провадитися шляхом змивання пилу водою з покрівлі, боків виробки й доступних місць за затяжками. Витрата води повинна становити не менше як 1,5 л на 1 м² поверхні. Як розпилювачі повинні застосовуватися форсунки, зрошувачі, насадки. Вугільний дрібняк і пил, що залишилися після обмивання на ґрунті виробки, повинні бути зволожені так, щоб вміст зовнішньої вологи у них був не менше як 12%, і в міру накопичення вугільний дрібняк і пил повинні прибиратися. Для попередження обводнення виробок у разі обмивання систематично повинно провадитися очищення водостічних канавок.

3.3. Обмивання виробок у районі вантажних пунктів повинно провадитися 0,1%-ним водним розчином змочувача. З цією метою повинні бути встановлені дозатори змочувача. Для обмивання розчином змочувача може також застосовуватися ручний зрошувач. Вимога щодо застосування розчину змочувача для обмивання не розповсюджується на буровугільні шахти.

3.4. Для зв’язування відкладеного вугільного пилу повинні використовуватися рідинні або пастоподібні змочувально-зв’язувальні суміші на основі хлористого кальцію й змочувача. Концентрація хлористого кальцію і відповідна їй оптимальна концентрація змочувача у розчині повинні підбиратися в залежності від відносної вологості повітря в оброблюваній виробці (табл. 4).

Таблиця 4

Обробці змочувально-зв’язувальною сумішшю повинні підлягати боки й покрівля виробки, а також доступні місця за затяжками. Підошва при цьому зволожується стікаючою рідиною. Витрата рідкої змочувально-зв’язувальної суміші повинна бути не менше як 0,5 л/м², пасти – не менше як 3,0 кг/м² оброблюваної поверхні. Змочувально-зв’язувальні суміші повинні наноситися на попередньо обмиту поверхню виробки.

3.5. Не допускається використання способів запобігання вибухам вугільного пилу, заснованих на використанні води (без змочувально-зв’язувальних сумішей), на пластах, де вугільний пил не змочується водою, або захисні дії цих способів не забезпечують вибухобезпечність протягом зміни.

3.6. Для приготування й зберігання готового розчину хлористого кальцію на шахті повинен бути обладнаний спеціальний склад відповідно до проекту, розробленого спеціалізованою організацією.

3.7. Неперервне зв’язування вугільного пилу повинно провадитися за допомогою туманоутворюючих завіс, що влаштовуються розосереджено на прилеглій до лави ділянці вентиляційного штреку. Туманоутворювач повинен створити факел туману у вигляді суцільного конуса, переріз якого повинен бути сумірним із поперечним перерізом виробки.

Туманоутворюючі завіси повинні діяти протягом усієї зміни, коли провадиться виймання вугілля.

3.8. Туманоутворювачі в першій завісі повинні розташовуватися залежно від швидкості переміщення повітря у виробці:

при швидкості понад 2 м/с туманоутворювачі влаштовуються таким чином, щоб їх факели були направлені назустріч переміщенню вентиляційного струменя;

при швидкості 2 м/с і менше – в напрямку його переміщення. У другій і наступній завісах туманоутворювачі повинні влаштовуватись так, щоб їх факели були направлені в бік переміщення вентиляційного струменя.

Відстань між першою й другою завісами повинна прийматися залежно від швидкості переміщення повітря у виробці (мал. 3).

Відстань кожної наступної завіси, починаючи з третьої, від попередньої збільшується на 25 м. Туманоутворюючі завіси періодично в міру посування лави повинні переноситися. Відстань першої завіси від лави не повинна перевищувати 20 м. Туманоутворюючі завіси розташовуються у місцях, де не встановлена електроапаратура.

3.9. На ділянці вентиляційного штреку між лавою і першою завісою повинно застосовуватися зв’язування пилу змочувально-зв’язувальними сумішами або обмивання, а за ділянкою неперервного зв’язування – обмивання.

Мал. 3. Відстань між першою і другою туманоутворюючими

завісами (довжина ділянки зв’зування) залежно

від швидкості руху повітря у виробці

3.10. Водяні заслони повинні влаштовуватися у вигляді ряду встановлюваних під покрівлею впоперек виробки наповнених водою посудин, які легко перевертаються або розбиваються, ємністю не більше ніж 80 л кожний або плівкових безшовних посудин ПБП–1. Кількість посудин у заслоні повинна бути із запасом не меншим як 10%.

3.11. Відстань між покрівлею виробки і верхньою кромкою посудини повинна бути у межах 100–600 мм. Полиці з посудинами повинні встановлюватися на однаковій відстані одна від одної по довжині виробки і не менше ніж через 500 мм. Загальна довжина водяного заслону повинна бути не менше як 30 м. Конструкція водяних заслонів, у т.ч. плівкових безшовних посудин ПБП–1, наведена у додатку 1.

3.12. При мінусовій температурі повітря у місці установлення заслону для його заливання повинен використовуватися розчин хлористого кальцію концентрацією 5% при температурі до мінус 7 °С, 10% – при температурі мінус 7 °С і нижче.

4. Розосереджені водяні або сланцеві заслони

4.1. Вибої підготовчих виробок, що проводяться по вугіллю або по вугіллю та породі, повинні бути захищені розосередженими водяними або сланцевими заслонами.

4.2. Під час захисту підготовчих виробок розосередженими водяними або сланцевими заслонами повинно встановлюватися не менше чотирьох рядів посудин (полиць) або плівкових безшовних посудин ПБП–1. Перший ряд установлюється не ближче як 25 м і не далі ніж 40 м від вибою.

Схема встановлення розосередженого заслону у тупиковій виробці наведена на мал. 4.

Мал. 4. Схема ізоляції розосередженим водяним (сланцевим)

заслоном вибою тупикової підготовчої виробки

довжиною від 70 до 180 м

4.3. Відстань між першими від вибою чотирма рядами посудин (полиць) або плівкових безшовних посудин ПБП–1 розосередженого заслону у тупикових виробках ( ) повинна прийматися не менше як 5 м, а питома кількість води (інертного пилу) у ньому незалежно від виходу летких речовин із вугілля розроблюваного пласта – не менше як 2,5 кг/м³ об’єму виробки між сусідніми рядами посудин (полиць). При цьому треба додержуватися умови:

, м,

де Q – сумарна кількість води (інертного пилу) у посудинах (на полицях) одного ряду заслону, м³;

S – переріз виробки, м².

Відстань (l) між наступними рядами посудин (полиць) або плівкових безшовних посудин ПБП–1 (починаючи з 5-го) у тупиковій виробці повинна

бути однаковою і не перевищувати 40 м. Для кожної виробки ця відстань повинна прийматися не більшою за величину, визначувану з умови:

, м,

де – мінімальна питома кількість води (інертного пилу) у заслоні, кг/м³ об’єму виробки.

4.4. Мінімальна питома кількість води (інертного пилу) у розосередженому заслоні (за винятком перших чотирьох рядів у тупиковій виробці за п. 4.3 цієї Інструкції) повинна прийматися залежно від виходу летких речовин з вугілля розроблюваного пласта (табл. 5).

Таблиця 5

5. Автоматична система локалізації спалахів метану та вугільного пилу

5.1. На шахтах, що розроблюють пласти, небезпечні за вибухами пилу, вибої підготовчих виробок, які проводяться по вугіллю або по вугіллю й породі, а також розподільні пункти й інші місця групового розташування електрообладнання в дільничих виробках повинні бути захищені автоматичними системами локалізації спалахів метану й вугільного пилу.

Терміни впровадження вказаних систем установлюються Мінпаливенерго України при узгодженні з органами Держнаглядохоронпраці України.

5.2. Автоматична система складається з пристрою подавлення спалахів (ППС), встановленого на монорейці, який за допомогою підвісок кріпиться до арочного кріплення, датчика полум’я (ДПК), що захватами також кріпиться до арочного кріплення, блоку сполучення з пускачем (БСП), що встановлюється на пускачі (ПВІ). Пристрій подавлення вибуху повинен розташовуватися на відстані 10–15 м від можливого осередку вибуху, датчик полум'я – на відстані 4–5 м. Варіанти розташування автоматичної системи у дільничних виробках приведені на мал. 5.

Для утворення запобіжного середовища пристрій подавлення спалахів ППС заряджується вогнегасним порошком, газогенеруючим зарядом та піропатроном. У разі появи у зоні дії датчика ДПК спалаху метану формується керуючий сигнал для запалювання піронатрона газогенеруючого заряду. В наслідок швидкого згоряння газогенеруючого заряду утворюється велика кількість газів, що надходять у контейнер вибухоподавлювача і викидають вогнегасний порошок в осередок запалення. Таким чином в об’ємі виробки на протязі 15 м утворюється інертне середовище, яке не дозволяє полум’ю поширюватися у виробці.